Заборонені ігри - Сторінка 11

Знаєте, дехто тут вчиться, аби так собі, все одно треба навчитись якоїсь спеціальності. I працювати. У нас тут для вихованців — півдня школа, обід, а потім праця. Вони зайняті цілий день.

Так от Вовк намагається навчитись столярної справи насправді. Каже, що буде працювати столяром, як звільниться. Хороший фах, копійку собі заробить, як захоче.

I ще одне — отакі, як він, що потрапляють за грати волею збігу невдалих обставин, вони не злочинці насправді, в них немає злочинної психології, просто так сталося в їхньому житті, і вони виходять і ніколи більше не потрапляють до в’язниці. А от злодії — тут вже біда бідою, в них народжується бажання украсти, бо це ніби такий спорт, небезпека, але бажання, як нині можна казати, підіймає адреналін у крові, і все — тут його не зупиниш. I ці часто потрапляють, як вони кажуть — «на тюрму», знову. Особливо, коли звільняються ще зовсім молоді і діватись їм нікуди — роботи нема, вдома, як завжди в таких випадках, негаразди… Ну, і повелося…

Ну, але то таке, то наші біди.

Вовк ще й малює чудово. От у нас тут один письменник журнал випускає з творів і малюнків наших вихованців. To Вовк йому всі обкладинки малює і ілюстрації робить для журналу. Талановитий хлопець.

Але що далі з ним станеться, то вже, як кажуть, буде видно… Але він себе вважає дорослим — двоє дітей — і каже, що його головне завдання стати на ноги і заробляти на утримання родини…

Та побалакаєте з ним самі, побачите. Ми його на сьогодні звільнили від школи і від праці — так що можете з ним пробути скільки хочете…

Я знав що вона вагітна все вже було давно позаду ми вже були разом двісті разів чи триста чи скільки я на початку рахував до ста… а потім вже було як завжди я дочікувався коли нікого не було в школі і знав що вона чекає мене в учительській… a тут е школі це завжди була небезпека і в цьому теж була принада і зваба переступити всі закони всі пороги саме тут де ніхто не міг підозрювати такого саме тут… де я просто учень сьомого класу…я тут трахаю свою учительку вже який сотий чи двухсотий раз і шалію від цього… нагнувши її на столі на який вона лягає грудьми виставляючи переді мною вже безсоромно свої білі круті сідниці від самого вигляду яких я одразу млію і штани е мене вже розстібнуті стрижень напоготові і я вже завченим рухом входжу в неї і вона вже давно мокра… бо сама чекає цієї миті… і ми починаємо наш шалений шкільний вальс і рухаємось в такт… і вона рухається мені назустріч як завжди ми рухаємось разом… і я кінчаючи в насолоді ледь стримуючи стримую свій яскравий могутній переможний і щасливий крик радості і перемоги… давлюся хрипло і гарчу б’ю ногами як дикий звір… я знаю я знаю хто я і що я… я знаю але зараз я в ній з нею я це я той який ким би я не був я з нею це справжній я і я кінчаю в неї як завжди ніколи не випускаючи насіння… все одно буде наша дитина… ми колись будемо разом… і в знемозі я лягаю на неї і коли кінчаю просто в шалі кусаю її в потилицю в спину виючи від шалу… і вона щаслива тримає мене обома руками за сідниці в такт притискаючи мене до себе… ніби сама трахає мною себе… і мені від цього ще краще і ще млосніше і не виходжу з неї я лежу на ній і вона знає вже це… я лежу на ній кілька хвилин… потім починаю ворушитися всередині потім труся об неї потім знову встаю і коли почуваю що мій стрижень напружився всередині неї не виходячи з піхви та починаю рухатися me-пер довше… і вона у ще більшому шалі трахає мною себе ледь стримуючи виск… тихо але радісно тоненько таки вищить і щаслива… і це наповнює мене гордістю і я вже довше тепер пробиваюсь до нового закінчення… і ми кінчаємо разом і я знаю щоби не було потім аби світ завалився… цю жінку я люблю і буду любити до кінця своїх днів… можу поклястися перед Богом і людьми… я маю її я хочу її я люблю П…

— Скільки того в нас було? — Василько усміхнувся і почав думати.

Ми вже сиділи з ним три години і майже заприязнилися. Симпатичний пацан, справді гарний зовні, можна собі уявити, що коли в нього ще чорні кучері по плечі, то хоч в кіно знімай у ролі головного коханця.

Зразу напружений і не дуже доброзичливий, стриманий і небагатослівний, а зараз він уже тріпався зі мною як із давнім знайомим, так принаймні мені здавалося.

I я подумав — от цигани, курва мать, наш би ще довго закривався і недовіряв. А цей вчував правду, що я не сука, як вони кажуть і не прийшов на журналістську малинку на халяву про гаряче бабок заробити, що мене це справді якось зачепило. I якщо я щось напишу, то напишу правду…

— А чого це вас так цікавить? — він уже жартував.

А потім не чекаючи на відповідь казав:

— Якщо по правді, то разів триста а може й чотириста — в той перший період, у тих вісім місяців.

— Знаєте, я от став старший на чотири роки, відколи то все почалося, і можу побачити себе, як пацана, який був божевільно закоханий. Чуєте — БОЖЕВІЛЬНО.

Це був не я, мені здавалося, що мене нема, що це не я, я хотів її щодня зранку до вечора, я хотів бути з нею, біля неї. Думав про неї, уві сні вона мені снилась і я хотів її, як хоче старший юнак свою кохану, з якою у нього вже почалося нормальне трахання.