Земля горить - Сторінка 4

До президії — старих робітників, партійних та професійних керівників і нас. Робітничий оркестр не скупиться на туш та "Інтернаціонал". У клубі Містрану ми прийшли до зали трохи раніш, аніж нас сподівалися. Голова клубу благає нас зайти на хвилинку до бічної кімнати. Тільки на одну хвилину. Для чого? Що таке? Він причинив за нами двері, щось крикнув у залі й знову відчинив:

— Будь ласка!

Музика загриміла туш. Ось воно в чому річ — капельмейстер не помітив нас завчасу, і музики не приготувались, а як же не привітати гостей тушем? Не можна!

Привітання, заяви, побажання,— українською мовою, жаргоном, російською.

Старий робітник:

— Нам, товарищи, необходимо, а особенно это нащот молодежи,— выражаясь по-украински, изучать "украинскую мову". Это, товарищи, непременно, потому что как же это иначе!..

Молодий чорнявий комсомолець-шахтар:

— Товарищи письменники! Донбасский пролетариат желает видеть себя в украинском изложении. Вы уж, пожалуйста, напишите, постарайтесь, потому что очень уж хочется повидать себя в украинском изложении, да...

Проте була й критика. Але вона більше виходила з уст інтелігенції. Української інтелігенції. Тут не без курйозів. Білявий інтелігент, не здаючи собі гаразд справи, запевняє:

— ...Пролетаріат вимагає, щоб був не такий стиль, як у вас. Треба, щоб був конструктивний стиль, о!..

Або ще молодий учитель український у Макіївці з апломбом, по-менторськи:

— Наша українська письменність дуже часто подає не ту ідеологію. Дрібна буржуазія нашу письменність захватує, а наша ленінська національна політика ставить питання, щоб був робітничий національний ухил, а не буржуазний!.. Пролетаріату треба, щоб тематика була не така, як у вас...

Учителю, вчителю! Навчися перше сам...

Взагалі ці молодики-інтелігенти часто беруться на власну руку опікувати пролетаріат. Мене здивувала вбога порція: "Що читати робітникові" в Макіївській читальні,— складена з 5—6 імен, не можна сказати, щоб першорядних наших письменників, і трьох журналів: "Молодняк", "Гарт" і "Нова генерація".

Я спитав місцевого бібліотечного інструктора:

— А чому ж не радите "Червоний шлях", "Життя й революція", "Літературний ярмарок", якщо вже радите робітникові "Нову генерацію"?

— В нас ці журнали є, але ми їх не всім даємо читати, тільки тому читачеві, що ми його вже добре знаємо, що на нього ці журнали вже не можуть впливати...

Щоб радянські журнали "Життя й революція", "Червоний шлях" не впливали на робітничого читача?! Диво дивне...

— Аз красним письменством?

— Теж так. Кажемо, що книжка на руках...

Словом, для робітничого читача — голодна пайка і цензура місцевого бібліотечного Зевса (О, вічний хохле! О, хохлацька дійсність!..)

Ми довго переконували інструктора, але все ж переконати не змогли,— може, його хто інший переконає?

— Почему это, товарищи письменники, никто не обратит внимание, что в наших учреждениях до сих пор не говорят по-украински? Если бы говорили, то и рабочий скорее выучился, легче ему было бы...

— В установах, як раніш ото глузували з нашої мови, так і тепер нишком глузують!

Вот книги бы такие про рабочую жизнь на украинской мове нужно было бы издать и чтоб рабочему было понятнее...

— Дорого стоят хорошие украинские книги. Дешевле бы их как-нибудь.

— Раз мы живем на Украине, товарищи, значить мы должны знать украинский язык! Тут рассуждать много нечево. Это понятно.

Це з робітничих розмов із нами по цехах металургійних фабрик Сталіного і Макіївки. А ось розмова у вагоні до Києва з інженером київського Держпароплавства.

— Украинизация Донбасса?! Это, ребята, не пройдет! Будете украинизовать — уйдут от вас инженеры чи рабочие, останутся ваши шахты пустыми.

— Робітники,— заспокоюю я його,— не підуть, а щодо інженерів — підростають і нові, нема чого боятись.

— Инженеры не хотят украинизоваться, и ничего вы не сделаете. К инженеру нельзя применять те методы, которые применяют Бойко и компания из Киевского Укрликне-па*. Если бы иначе подошли, может быть, и вышло что-нибудь, а так — нет.

Я питаю іронічну виплекану фізіономію під інженерським кашкетом з молотком і якорем, яких же це "метод" специфічних треба застосовувати до інженерів, і хіба інженери не такі ж трудящі, як інші? Чому європейський інженер, що має далеко вищу кваліфікацію за російського, не замикається так у касту, як російський? Я кажу йому, що це рештки безглуздого російського барства.

— Да, совершенно верно. Мы — бары! — перебиває він, задоволено посміхаючись.

— Це не тільки барство, це свинство, це навіть хамство зневажати мову того народу, що серед нього ви працюєте.

Інженера не проймає це. Він уперто торочить.

— Нас, инженеров, купили. Купили наше знание, наш опыт; мы честно исполняем нашу службу, а на все остальное наплевать.

— Вас купили? Ви продались, значить?

— Да, продались.

— Але ж це проституція, громадянине! Інтелектуальна, так би мовити, чи не найогидніша форма проституції!

Інженер спантеличився. Він незрозуміло кліпає очима.

— Если хотите — да, пожалуй, проституция...

— Я не заздрю, інженере, вашій долі... Інженер похмурився і замовк.

Контраст, читачу? Так, контраст, природний контраст. Чи не час би вже піднести гасло: інженер-русотяп не може бути на Україні радянським інженером...

Пізно вночі повертались із Будьонівки бідаркою до Сталіного. Ще видно, як у Будьонівці горять велетенськими жертовниками коксові печі. На одній щойно тільки спалахнуло буйною пожежею полум'я, а на другій уже згасає, никне, в'яне, знекровлене. А просто перед очима, над кінськими гривами, заграва сталінської гамарні. Вогонь і дим пеклом зриваються із домен та мартенів і могутньою хмарою висять над гамарнею. Вони не линуть до тихого зоряного неба — небо таке нужденне і цукрин-но-сантиментальне з своїм серпом місяця й цятками зір! Червона хмара висить над гамарнею, і гамарня важко дихає. Здається, горить земля. Вогненні лавини запалили грунт, і ось зараз упаде зотліле, як непотрібна стара декорація, небо з димною головешкою місяця й попелом зір. Копита застукотіли дошками містка. Внизу блищить чорна калюжа. Це — Кальміус. Колись славна річка Калка, що на ній татари погромили впень українських князів із половцями, колишній Кальміус — межа запорозьких вольностей, кальміуська паланка війська запорозького низового. Тепер непотрібна, брудна калюжа...

Блиснула каскадами вогнів десь під домною пекуча річка розтопленого заліза, і ще дужче знялось угору, над землею, полум'я і майорить над нічними просторами по-бідним прапором. Прапором вогню й заліза. О вічний, чудовий огню! Ти готуєш людині страву, нагріваєш житло й нагло в одну мить нищиш їй те, що придбано століттями... О суворе, холодне, міцне залізо, що даєш людині плуги й трактори, мечі й гармати! Які ви прекрасні, вогню й залізо!..

Важко дихає гамарня. Копита цокотять, але вже бруко-ваними темними сталінськими вулицями.