1Q84 - Сторінка 45

Правду кажучи, я чомусь байдужа до їжі.

— Гм! Он що. Я не знаю, як ви жили, але по вас не видно, що ви необізнані. Мені здалося, що ви, Аомаме-сан, з дитинства звикли до таких закладів.

Усього цього, в подробицях, Аомаме навчилася в Тамакі Оцука. Як поводитися, зайшовши у першокласний ресторан, як вибирати страви, замовляти вино, десерт, як спілкуватися з офіціантами, як користуватися ножем і виделкою. Так само, як вибирати одяг, надівати прикраси й користуватися косметикою. Для Аомаме це було новим відкриттям. Тамакі виросла в заможній родині, що мешкала в фешенебельному районі Яманоте, її мати була світською людиною, дуже прискіпливою до етикету та одягу. Тому таких світських знань Тамакі набула ще тоді, коли вчилася в середній школі вищого ступеня. У багатолюдні місця заходила сміливо. Таке її "ноу-хау" Аомаме жадібно поглинала. Якби вона не зустріла такої доброї вчительки, як Тамакі, то, можливо, тепер була б іншою людиною. Іноді їй здавалося, ніби Тамакі все ще живе, ховаючись у ній самій.

Спочатку Аюмі здавалася трохи напруженою, але в міру того, як випивала вино, її настрій розм'якав.

— Послухайте, Аомаме-сан! Я хочу про дещо у вас запитати, — сказала Аюмі. — Якщо не хочете відповідати, можете не відповідати. Просто я хотіла вас запитати. Не сердитиметесь?

— Ні, не сердитимусь.

— Я не маю злого наміру, навіть якщо запитаю щось незвичне. Гадаю, ви розумієте. Просто з цікавості. Та є люди, які сердяться, коли іноді про таке запитую.

— Не турбуйтеся. Я не сердитимусь.

— Справді? Всі сердяться в таких випадках.

— Я — особлива. Тому будьте спокійні.

— У дитячі роки чоловіки вам нічого незвичного не заподіяли?

Аомаме хитнула головою.

— Гадаю, що ні. А що таке?

— Просто так спитала. Добре, якщо не заподіяли, — сказала Аюмі. Після того перемінила тему розмови. — А коханця ви мали? Тобто людину, з якою можна серйозно дружити?

— Ні, не мала.

— Жодного?

— Тільки одного, — відповіла Аомаме. І, трохи завагавшись, вела далі: — Правду кажучи, я до двадцяти років залишалася незайманою.

Аюмі на хвилину втратила мову.

— Така приваблива? Неймовірно.

— Просто я цим не цікавилася.

— Чоловіками?

— Мені подобався тільки один хлопець, — сказала Аомаме. — Закохавшись у нього в десятирічному віці, я потиснула йому руку.

— Закохалися в десятирічного хлопця? Оце й усе?

— Так.

Аюмі взяла в руки ніж та виделку й заходилася зосереджено різати на дрібні шматочки смажені пилчасті креветки.

— І де зараз цей хлопець і що робить? Аомаме хитнула головою.

— Не знаю. Ми з ним училися разом два роки — в третьому й четвертому класі початкової школи в містечку Таті-кава префектури Тіба. Але на п'ятому році я перейшла у столичну початкову школу, й відтоді я його ні разу не бачила. І нічого про нього не чула. Якщо він живий, то мені відомо тільки те, що йому зараз двадцять дев'ять років. А восени, напевне, виповниться тридцять.

— І ви не захотіли дізнатися, що він зараз робить? Гадаю, це не дуже складно.

Аомаме рішуче хитнула головою.

— Не мала бажання.

— Дивно. На вашому місці я зробила б усе можливе, щоб знайти його. Якщо ви його так любите, то варто було б розшукати його й щиро зізнатися в цьому.

— Не хочу цього робити, — сказала Аомаме. — Я прагну випадково, одного дня, зустрітися з ним. Скажімо, на дорозі або в автобусі.

— Сподіваєтесь, що доля вас обох зведе.

— Чогось такого, — сказала Аомаме. — І тоді я відкриюся йому. Признаюся, що любила в житті тільки його.

— Це надзвичайно романтична думка, — здивовано сказала Аюмі. — Та мені здається, що ймовірність такої зустрічі дуже мала. Крім того, за двадцять років його обличчя, можливо, змінилося. І ви розминетеся з ним, не впізнаєте.

Аомаме хитнула головою.

— Хоч би як змінилося його обличчя, я з першого погляду його впізнаю. Не помилюся.

— Он як!

— Саме так.

— І ви, Аомаме-сан, вірите в таку випадкову зустріч і терпеливо її очікуєте?

— Тому завжди уважно проходжу містом.

— Гм! — промимрила Аюмі. — А вас не тривожить те, що ви його кохаєте і водночас займаєтеся сексом з іншими? Після того як вам сповнилося двадцять.

Аомаме на хвилину задумалася. Потім відповіла:

— Бо такі зв'язки проходять і нічого по собі не залишають.

Запала мовчанка, впродовж якої вони зосередилися на їжі. А тоді Аюмі сказала:

— Може здатися, ніби я лізу вам у душу, але скажіть, на двадцять шостому році життя з вами що-небудь трапилося?

Аомаме кивнула.

— Тоді сталася одна подія, яка мене повністю змінила. Але про це не варто зараз говорити. Вибачте.

— Та нічого, — сказала Аюмі. — Я не псую вам настрою своїм настирливим розпитуванням?

— Анітрохи, — відповіла Аомаме.

Принесли суп, і вони взялися його сьорбати. На якийсь час розмова перервалася. І відновилася тоді, коли вони відклали ложки, а офіціант прибрав посуд.

— Аомаме-сан, а ви не боїтеся?

— Чого, наприклад?

— Адже може статися так, що ви ніколи не зустрінетеся з цим чоловіком. Звісно, випадкова зустріч не виключена. Гадаю, це було б добре. Я справді вам цього бажаю. Але в дійсності існує велика ймовірність того, що зрештою вона так і не відбудеться. Та навіть якби вона й відбулася, він, можливо, виявився б жонатим. І мав би двійко дітей. Тож якби таке сталося, вам довелося б жити після того самій. Не одруженою з коханою людиною, єдиною в усьому світі. Від такої думки вам не страшно?

Аомаме поглядала на червоне вино у склянці.

— Може, й страшно. Та принаймні я маю кохану людину.

— Навіть якщо вона вас не кохає?

— Якщо можна когось щиро любити, то життя набуває сенсу. Навіть якщо не маєш змоги жити з ним разом.

Аюмі на мить задумалася над сказаними словами. Підійшов офіціант і долив вина у склянки. Ковтнувши його, Аомаме подумала: "Аюмі таки казала правду. Який це чорт присікався до такого чудового вина?"

— Аомаме-сан, я в захопленні від вас. Як ви по-філософському на все дивитеся!

— Нічого подібного. Просто я щиро так думаю.

— І я мала кохану людину, — ніби звіряючись, сказала Аюмі. — Хлопця, старшого на три роки, з яким уперше переспала відразу після закінчення середньої школи вищого ступеня. Однак невдовзі він зійшовся з іншою дівчиною. І я після того почувалася душевно спустошеною. Тяжко переживала. З ним розсталася, але відчуття спустошеності все не минало. Він виявився негідним, двоєдушним. Хоча був приємним у поводженні. Та все одно я кохала його.

Аомаме кивнула. Аюмі надпила вина.

— І тепер він іноді мені телефонує. Мовляв, хоче зустрітися. Звичайно, його цікавить моє тіло. Це ясно. А тому я не йду на побачення. Бо як зустрічатимусь, то врешті-решт лиха не минути. Головою це розумію, а організм реагує по-своєму. Так і кортить, щоб він мене обійняв. Коли накопичуються такі відчуття, я іноді шалено розпускаюся. Ви розумієте, що я хочу сказати?

— Розумію, — відповіла Аомаме.

— Він справді нікудишній. Скупий та й у сексі невправний. Але принаймні не боїться мене. І, в усякому разі, під час зустрічі дорожить мною.

— Тоді вибору нема, — сказала Аомаме. — Бо його визначає протилежна сторона. Це не те, що вибирати страви у меню.

— Щось подібне я відчуваю тоді, коли жалію, що помилилася у виборі страв у меню.

Обидві засміялися.

— А знаєте, нам здається, ніби ми самі вибираємо — чи то страву в меню, чи то чоловіка, чи то щось інше, та, можливо, насправді ми не робимо жодного вибору. Можливо, від самого початку все наперед визначено, а ми тільки вдаємо, що вибираємо. Може, свобода волі — це лише віра. Так іноді я гадаю.

— Якщо це так, то людське життя безпросвітне.

— Мабуть.

— Та якщо випадає когось любити, навіть осоружного, який до тебе байдужий, то людське життя не є пеклом. Навіть якщо воно безпросвітне.

— Саме це я хотіла сказати.

— Аомаме-сан, — вела далі Аюмі, — мені видається, що цей світ позбавлений логіки й сердечності.

— Можливо, — погодилася Аомаме. — Але змінити його вже ніхто не зможе.

— Давно минув термін повернення товару, — сказала Аюмі.

— І квитанцію викинуто.

— Так можна сказати.

— Та нічого. Такому світові раптом настане кінець, — сказала Аомаме.

— Я цьому тільки порадію.

— І прийде царство небесне.

— Я жду його не діждуся, — сказала Аюмі.

Вони з'їли десерт, випили еспресо й розрахувалися у складку (вийшло навдивовижу дешево). Потім зайшли в найближчий бар і випили по коктейлю.

— Аомаме-сан, вам подобається отой чоловік?

Аомаме кинула на нього погляд. Високий чоловік середнього віку, сидячи сам-один скраю шинквасу, пив "Martini". Він належав до того типу чоловіків середніх літ, які в середній школі вищого ступеня успішно вчились і гордилися своїми спортивними досягненнями. Волосся в нього почало рідшати, однак обличчя залишалося молодцюватим.

— Може, й подобається, але сьогодні мене до чоловіків не тягне, — коротко відповіла Аомаме. — До того ж цей бар висококласний.

— Зрозуміло. Я просто запитала.

— Наступного разу.

Аюмі глянула на Аомаме.

— Хочете сказати, що зустрінемося наступного разу в пошуках чоловіків?

— Так, — відповіла Аомаме. — Підемо разом.

— От добре! Мені здається, що вдвох нам усе до снаги. Аомаме пила дайкірі — ром з лимонним соком, Аюмі —

коктейль "Tom Collins".

— До речі, недавно по телефону ви сказали, нібито ми наслідували лесбіянок, — сказала Аомаме. — То що ми робили?

— А-а, ви про це? — спитала Аюмі. — Нічого особливого. Просто щоб розворушитися, спробували їх наслідували. А ви що, нічого не пам'ятаєте? І ви тоді добряче захопилися.

— Нічого не пригадую. Нічогісінько, — відповіла Аомаме.

— Ми роздягайся, торкалися грудьми, цілували там одна одну...

— Цілували там? — перепитала Аомаме й поспішно озирнулася навколо. Бо в тихому барі її голос лунав занадто гучно. На щастя, її слова начебто не дійшли до чужих вух.

— Просто так. Без язика.

— Ойо-йой! — Аомаме потиснула пальцем скроню й зітхнула. — Це вже занадто! Що ж ми наробили?

— Вибачте, — сказала Аюмі.

— Та нічого. Не турбуйтеся. Це я винна, що так упилася.

— А там у вас було все чисте. Як новісінький товар.

— Бо так воно і є насправді, — сказала Аомаме.

— Рідко користуєтесь?

Аомаме кивнула.

— Так. А ви що, маєте лесбійські нахили?

Аюмі хитнула головою.

— Уперше в житті таке робила. Правду кажу. Я сп'яніла й, крім того, була з вами, а тому подумала, що, може, було б добре так погратися, наслідувати лесбіянок.