Аліса в Задзеркаллі - Сторінка 14
- Льюїс Керрол -— А тепер — останній струмок, і я — Королева! Як велично це звучить!
Кілька кроків — і Аліса була вже на березі.
— На Восьму клітинку! — гукнула вона, перескочила струмок
* * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * *
________________________________________
*Білий Лицар повернувся на поле f5, яке він займав перед зіткненням із Чорним Лицарем. [116]
________________________________________
і радісно простяглася на м якісінькій, як мох, травичці, розцяцькованій роями квіточок.
— Нарешті я тут! Яке щастя!.. Але що це в мене на голові? — скрикнула вона і перелякано доторкнулася до чогось важкенького, що обхоплювало тугим обручем її голову.
— Як же воно опинилося тут без мого відома? — спитала вона саму себе, скидаючи з голови ту дивовижу і кладучи її собі на коліна. — І що ж воно таке?
То була золота корона*.
________________________________________
*Аліса перестрибнула через останній струмок і зайняла а8. Для читачів, що не знайомі з шахами, варто зауважити, що, коли пішак досягає останньої горизонталі шахівниці, він може за бажанням гравця перетворитися на будь-яку фігуру Зазвичай вибирають королеву — найсильнішу з фігур. [117]
________________________________________
Розділ дев'ятий
Королева Аліса
— Це справді знаменитої — вигукнула Аліса. — Не думала я, що так швидко стану Королевою... Але ось що я вам, Ваша Величносте, скажу, — суворим тоном звернулася вона до себе (що-що, а картати себе вона полюбляла). — Негоже вам отак валятися на траві! Королева, як відомо, має шануватися!
Отож вона підвелася і почала походжати туди-сюди, — спершу трохи скуто, потерпаючи, щоб не злетіла корона, а згодом вільніше, заспокоєна думкою, що тут однаково ніхто її не бачить.
— А якщо я й справді Королева, то з часом носити корону я навчуся, — сказала Аліса, знову сідаючи на траву.
Вона вже так звикла до всіляких чудес, що ані трохи не здивувалась, уздрівши поруч із собою з одного боку — Чорну, а з другого — Білу Королеву*. Їй дуже кортіло запитати, звідки вони тут узялися, та вона побоювалась, що це буде не зовсім чемно.
"Але запитати, принаймні, чи закінчилася шахова партія — річ цілком безпечна", — подумала Аліса.
— Скажіть, будьте ласкаві... — несміливо озвалася вона до Чорної Королеви.
— Ніколи не озивайся першою! — гостро урвала її та. [118]
— Але ж якби всі слухалися цього правила, — зауважила Аліса, завжди ладна трішки посперечатися, — і якби ви повсякчас озивалися тільки другою, а хтось інший завжди чекав, доки озветеся ви, то ніхто й ніколи не мовив би жодного слова, а отже...
— Дурниці! — крикнула Королева. — Невже ти не розумієш, дитино...
Тут вона зненацька насупилась і, хвильку подумавши, круто змінила тему розмови.
— Як ти посміла сказати: "Якщо я й справді Королева?" Яке ти маєш право так себе називати? Затям собі: ніяка ти не Королева, доки не складеш іспиту! І чим швидше ми його почнемо, тим краще!
— Я ж сказала тільки "якщо..." — жалібно виправдовувалася бідолашна Аліса.
Королеви перезирнулися, і Чорна стенула плечима:
— Вона каже, що сказала тільки "якщо"...
— Якби ж вона сказала тільки це! — заламала руки Біла Королева. — Але вона сказала значно більше!
— От бач: ти сказала значно більше, — повернулася до Аліси Чорна Королева. — Завжди кажи лише правду! Думай, що кажеш! А тоді записуй!
— Та в мене й думки не було...
— У цьому й уся біда! — перебила її Чорна Королева. — Ти мусила мати думку! Гадаєш, комусь потрібна бездумна дитина? Навіть жарт мусить [119] мати в собі якусь думку... а дитина, погодься, далеко не жарт. Цього ти й обома руками не заперечиш.
________________________________________
*Чорна Королева щойно стала на поле Короля, так що обидві Королеви знаходяться тепер пообіруч відАліси. Білий Король при цьому опинився під "шахом", але жодна із сторін на це геть не зважає.
________________________________________
— Я руками не заперечую! — уточнила Аліса.
— А хто це каже? — знизала плечима Чорна Королева. — Я сказала: руками не заперечиш!
— Це в неї така вдача, — озвалася Біла Королева. — Їй вічно кортить заперечувати — байдуже що і кому.
— Капосна, гидка вдача! — зауважила Чорна Королева.
Запала прикра мовчанка. Її урвала Чорна Королева, звернувшись до Білої:
— Запрошую вас сьогодні до Аліси на святковий обід!
Та кволо всміхнулася і промовила:
— А я — запрошую вас!
— Я й не знала, що маю давати обід, — сказала Аліса. — Та коли так, то запрошувати гостей, по-моєму, належало б мені.
— А хто тобі боронив! — зауважила Чорна Королева. — Ні, видно, добрих манер тебе на уроках не вчили!
— Добрих манер на уроках не вчать, — сказала Аліса. — На уроках вчать арифметику і подібні речі.
— Додавати вмієш? — запитала Біла Королева. — Скільки буде один плюс один плюс один плюс один плюс один плюс один плюс один плюс один плюс один плюс один?
— Важко сказати, — промовила Аліса. — Я збилася з ліку. [120]
— Додавати вона не вміє! — втрутилася Чорна Королева. — А віднімати? Ану, відніми дев'ять від восьми.
— Дев'ять від восьми я не відніму, ви це знаєте, але...
— Віднімати вона не вміє, — сказала Біла Королева. — А ділити? Поділи одну грудку масла на одну хлібину — що вийде?
— Гадаю... — почала Аліса, але Чорна Королева відповіла за неї.
— Хліб з маслом, звичайно! А ось іще приклад на віднімання. Відніми в собаки костомаху — що залишиться?
Аліса замислилась.
— Костомахи, певна річ, не залишиться — я її відняла... І собаки на місці не залишиться — він кинеться мене кусати... Тоді, звичайно, і я не залишуся!..
— Виходить, не залишиться нічого! Так, по-твоєму? — запитала Чорна Королева.
— По-моєму, це і є відповідь, — сказала Аліса.
— О, знову неправильно! — сказала Чорна Королева. — Залишиться собачий настрій, ясно?
— Але яким чином...
— А ось яким! — вигукнула Чорна Королева. — У собаки пропаде настрій — пропаде чи ні?
— Мабуть, пропаде, — обережно відповіла Аліса.
— А коли собака зірветься з місця, то настрій його — залишиться! — переможно вигукнула Королева.
— Настрій теж може кудись подітися, — якомога стриманіше мовила Аліса, а сама подумала: [121]
"Просто вуха в'януть — такі дурниці ми тут городимо!"
— В арифметиці вона абсолютний нуль! — хором заявили обидві Королеви.
— А ви знаєте арифметику? — запитала Аліса, рвучко обертаючись до Білої Королеви: цих доскіпувань їй було вже трохи забагато.
Королева хапнула повітря й заплющила очі.
— З додаванням я впораюсь, — мовила вона, — якщо дати мені час. Але з відніманням — аж ніяк!
— Абетку ти, без сумніву, знаєш? — спитала Чорна Королева.
— Певно, що знаю, — відповіла Аліса.
— Та чи знаєш певно? — прошепотіла Біла Королева. — Я теж її знаю. Будемо повторювати її разом? Згода, рибонько? Розкрию тобі один секрет: я вмію читати слова з однієї літери! Знаменито, правда? Але ти не падай духом — з часом і ти навчишся!
Тут у розмову знову втрутилася Чорна Королева:
— Питання з практичного життя! Як роблять хліб?
— Знаю! — радісно вигукнула Аліса. — Це справа...
— А зліва? — запитала Біла Королева.
— Спочатку з поля береш зерно, завозиш до млина, тоді його мелеш... Я й кажу: це справа довга...
— Наскільки довга — ярд, два? — уточнила Біла Королева. — Ти мелеш не зерно, а дурниці! [122]
— Пообмахуймо її, — стурбовано мовила Чорна Королева. — Щоб її розумова напруга не перейшла, бува, в мозкову гарячку!
Вони палко взялися до роботи, і обмахували Алісу гілками доти, доки та не попросила їх перестати, щоб не надто розкошлалося волосся.
— Ось тепер вона знову безпечна, — сказала Чорна Королева. — Чужі мови знаєш? Як буде по-французькому "Абаба-аль-амага"?
— Це не наше слово, — поважно мовила Аліса.
— А хто каже, що наше? — відказала Чорна Королева.
Аліса вирішила, що цього разу голими руками її не візьмуть.
— Якщо ви скажете, з якої мови "Абаба-аль-амага", то я скажу, як це буде по-французькому! — переможно вигукнула вона.
Та Чорна Королева лише гордовито випросталася і заявила:
— Королеви до торгу не опускаються!
"Краще б вони не опускалися до таких допитів", — подумала Аліса.
— Нумо, без сварок, — занепокоєно озвалася Біла Королева. — 3 чого береться блискавка?
— З грому, — твердо відповіла Аліса, цілком певна, що це вона вже знає. — Ой, ні, ні! — спохопилася вона. — Навпаки!
— Поправки до уваги не беруться! — сказала Чорна Королева. — Слово не горобець... Сама винна!
— Пригадується, — сказала Біла Королева, похнюпившись і нервово сплітаючи пальці, — на [123] тому тижні у п'ятницю в нас була шалена громовиця! Тобто я хотіла сказати, у п'ятниці!
— А у нас, — сторопіло промовила Аліса, — більше як одної п'ятниці на тиждень не буває!
— Яке убозтво, — сказала Чорна Королева. — А от у нас буває і шість, і сім п'ятниць на тиждень, а взимку навіть по п'ять ночей поспіль буває — так тепліше!
— Виходить, п'ять ночей поспіль тепліші за одну? — зважилася на питання Аліса.
— Певна річ! Уп'ятеро.
— Але з таким самим успіхом вони можуть бути і вп'ятеро холодніші
— Так і є! — скрикнула Чорна Королева. — Уп'ятеро тепліші і так само уп'ятеро холодніші... Точнісінько так само, як я уп'ятеро багатша і вп'ятеро мудріша за тебе!
Аліса зітхнула і здалася.
"Це більше скидається на загадку без відгадки!" — подумала вона.
— Шалам-Балам теж бачив ту громовицю, — стиха, ніби про себе, провадила Біла Королева. — Він саме прийшов до нас під двері зі штопором у руці...
— А що він там загубив? — поцікавилася Чорна Королева.
— Сказав, що хоче зайти, — промовила Біла Королева, — бо шукає гіпопотама. На лихо, саме того ранку такого звіра в нас не було.
— А коли такий звір у вас буває? — вражено спитала Аліса.
— На Миколи — і ніколи, — відповіла Королева. [124]
— Я знаю, чого він приходив, — сказала Аліса. — Він хотів покарати рибок, бо...
Та Королева знов її перебила:
— Ох, що то була за громовиця! Тобі б і на розум такого не спало! ("Щоб спало щось на розум, треба його мати! — зауважила Чорна Королева"), Частину даху зірвало і всередину набилося стільки грому! Як почав той грім розкочуватися по кімнаті, гуркати по столах, бряжчати мисниками — я так перелякалася, що навіть забула власне ім'я!
"І чого б ото в таку хвилину я стала пригадувати своє ім'я!" — подумала Аліса, але вголос не промовила, щоб, бува, не образити горопашної Королеви.
— Твоя Величність повинна їй простити, — раптом сказала до Аліси Чорна Королева, погладжуючи руку Білої.