Американська трагедія - Сторінка 117

Зійшовши на берег, він як міг невимушено попросив пробачення в Берчарда та Сондри і, кинувшись у свою кімнату, побачив, що костюм лежить, як і лежав, на тому самому місці — непомітно було, щоб хто-небудь навідувався без нього в кімнату. Все ж Клайд квапливо і боязко вийняв костюм, зав'язав у клуночок, прислухався і, дочекавшись хвилини тиші, коли можна було прослизнути непоміченим, вийшов з дому, немов бажаючи трохи прогулятися перед сном. Відійшовши по берегу озера приблизно на чверть милі від дому, він відшукав важку каменюку, прив'язав до неї костюм і, розмахнувшись, щосили шпурнув далеко у воду. Потім так само тихо, похмурий і неспокійний, повернувся до себе і знову сумовито й тривожно думав, думав… про те, що принесе йому завтрашній день і що він скаже, коли з'явиться хто-небудь, щоб допитати його.

РОЗДІЛ VIII

Після майже безсонної ночі, що змучила Клайда кошмарними снами (Роберта, люди, які з'явились його арештувати, і інше в тому ж роді), настав ранок. Нарешті він підвівся: в нього болів кожний нерв, боліли очі. Через годину він наважився зійти вниз, побачив Фредеріка (цей шофер напередодні привіз його сюди), який виїжджав на одному з автомобілів, і доручив йому дістати всі ранкові газети, що виходять в Олбені та Утіці. І приблизно о-пів на десяту, коли шофер повернувся, Клайд пройшов з газетами до себе, замкнув двері і, розгорнувши одну з газет, зразу побачив приголомшливий заголовок:

ТАЄМНИЧА СМЕРТЬ ДІВЧИНИ ТІЛО ЗНАЙДЕНО УЧОРА В ОДНОМУ З АДІРОНДАКСЬКИХ ОЗЕР. ТІЛО СУПУТНИКА НЕ ЗНАЙДЕНО.

Весь побілівши від хвилювання, він сів на стілець біля вікна і почав читати:

"Бріджбург (штат Нью-Йорк), 9 липня. Вчора близько полудня в південній частині озера Біг-Бітерн було витягнуто з води тіло невідомої молодої жінки, як гадають, дружини молодого чоловіка, що записався в середу вранці у гостиниці на озері Грасс як "Карл Грехем з дружиною", а в четвер у гостиниці на озері Біг-Бітерн як "Кліфорд Голден з дружиною". У так званій Місячній бухті знайдено перекинутий човен і чоловічий солом'яний капелюх. Тому протягом усього дня там провадились розшуки з допомогою багрів і сітей. Однак до сьомої години вечора тіло мужчини не було знайдено і, як гадає слідчий Хейт із Бріджбурга, викликаний на другу годину на місце катастрофи, воно взагалі навряд чи може бути знайдено. Садна і синці на голові та обличчі загиблої, а також свідчення трьох чоловік, що прибули на місце події, коли ще тривали розшуки, і заявили, що минулої ночі в лісі на південь від озера вони зустріли молодого чоловіка, схожого за прикметами на Голдена або Грехема, викликають у багатьох підозру, що тут було вбивство і що вбивця намагатиметься зникнути.

Коричневий шкіряний чемодан загиблої було здано на схов на залізничній станції Ган-Лодж (п'ять миль на схід від Біг-Бітерну), а капелюх і пальто залишено в бігбітернській гостиниці; тимчасом свій чемодан Грехем чи Голден, як кажуть, узяв з собою в човен.

Згідно з заявою хазяїна гостиниці на Біг-Бітерні, ця пара записалась після приїзду як Кліфорд Голден з дружиною з Олбені. В гостиниці вони пробули лише кілька хвилин; потім Голден пішов на човнову станцію поряд з гостиницею, найняв маленький човен і, взявши свій чемодан, подався разом з супутницею кататись по озеру. Вони не повернулись, а вчора ввечері човен, перекинутий догори дном, було знайдено в невеликій затоці у південній частині озера, — так званій Місячній бухті; тут же незабаром було знайдено і труп молодої жінки. В цій частині озера немає підводних каменів, а на обличчі загиблої ясно видно сліди ударів, тому зразу виникла підозра, що супутник чимсь ударив її. Все це разом із свідченнями зазначених трьох чоловік і тим, що в чоловічому солом'яному капелюсі, знайденому поблизу човна, вирвано підкладку і немає ніякої мітки, що з неї можна було б пізнати її власника, дає містерові Хейту підстави заявити, що коли труп молодого чоловіка не буде знайдено, слід припустити вбивство.

Голдену чи Грехему, як його описують хазяї і постояльці гостиниць та провідники на озері Грасс і на Біг-Бітерні, не більш як двадцять чотири — двадцять п'ять років, він стрункий, смуглявий, на зріст не вищий від п яти футів і восьми або дев'яти дюймів. Він був у світлосірому костюмі, коричневих черевиках та солом'яному капелюсі і ніс коричневий чемодан з прив'язаним зонтиком і ще якимсь предметом, можливо, тростиною.

Капелюх, залишений молодою жінкою в гостиниці, темнокоричневий, пальто яснокоричневе, плаття темносинє.

По всіх навколишніх залізничних станціях розіслано повідомлення про розшуки Голдена чи Грехема, щоб його могли затримати, якщо він живий і намагається зникнути. Тіло утопленої буде перевезене в Бріджбург, головне місто округу, де згодом провадитиметься слідство".

Клайд сидів, німий і похололий, і думав. Звістка про таке підле вбивство (яким воно повинно здаватись), та ще вчинене зовсім близько, напевне, викличе таке збудження, що багато хто, навіть усі навколишні, почнуть тепер уважно розглядати кожного зустрічного та приїжджого, сподіваючись викрити злочинця, прикмети якого повідомлено в газетах. Та коли вони вже майже натрапили на його слід, чи не краще звернутись до властей тут або на Біг-Бітерні і відверто розповісти про все — про свій попередній план і причини, які привели до цього, і пояснити, що кінець кінцем він все-таки не вбив її, бо в останню хвилину в душі його стався переворот і він не був в силах здійснити те, що задумав… Але ні! Це означало б відкрити Сондрі і Гріфітсам усю історію своїх відносин з Робертою, і це раніше, ніж він остаточно пересвідчиться, що для нього справді все кінчено. Та крім того, чи повірять йому тепер, після його втечі, після цього повідомлення про сліди удару на обличчі Роберти? Адже і справді все має такий вигляд, неначе він убив її, хоч би як він старався пояснити, що він цього не робив.

Можливо також, що дехто з осіб, які бачили його, пізнає його за прикметами, оголошеними в газетах, хоч він уже не в сірому костюмі і не в солом'яному капелюсі. Його шукають, — вірніше, не його, а Кліфорда Голдена чи Карла Грехема, схожого на нього, шукають, щоб обвинуватити в убивстві! Але ж він точнісінько схожий на Голдена, — а що як з'являться ті троє! Його пройняв дрож. Гірше того, нова страшна думка (в цю хвилину вона вперше, мов блискавка, спалахнула в його мозку): ініціали Голдена і Грехема ті самі, що і його власні. Раніше він зовсім не помічав у них нічого поганого, але тепер зрозумів, що вони можуть згубити його. Чому ж він раніше ні разу не подумав про це? Чому? Чому? О боже!

І якраз у цей час Сондра викликала його по телефону, йому сказали, що це вона. І все ж він повинен був зробити над собою зусилля, щоб хоч голос його звучав природно.

Як сьогодні зранку почуває себе її хлопчик? Йому краще? Що за хвороба раптом напала на нього вчора? А зараз він почуває себе зовсім добре, це правда? І він зможе вирушити з ними на прогулянку? Оце чудово! Вона так злякалась, вона всю ніч тривожилась, що він буде зовсім хворий і не зможе поїхати. Але він їде — значить, тепер знову все добре. Милий! Любий хлопчик! Хлопчик кохає її? Дуже? Вона просто впевнена, що ця подорож буде йому дуже корисна. Весь ранок вона буде страшенно заклопотана всякими приготуваннями, але о першій або о-пів на другу всі повинні бути на пристані "Казино". І тоді — о, тоді! Як там буде чудово! Він повинен з'явитися з Бертіною, Грентом та іншими, хто там їде від Кренстонів, а на пристані він перейде в моторний човен Стюарта. їм напевно буде дуже весело, страшенно весело, але зараз їй ніколи! До побачення, до побачення!

І вона зникла, неначе яскрава пташка.

Але треба чекати: тільки через три години він зможе виїхати звідси і уникне таким чином небезпеки зіткнутися з ким-небудь, хто може розшукувати Кліфорда Голдена або Карла Грехема! Може, прогулятись поки що по берегу, піти в ліс? Або укласти чемодан, сісти внизу і стежити за кожним, хто наближається довгою звивистою дорогою, що веде від шосе до дачі, або човном по озеру? Адже коли з'явиться хто-небудь занадто підозрілий, ще можна буде втекти… Так він і зробив: спочатку пішов у ліс, раз у раз оглядаючись, як зацькований звір; потім повернувся на дачу, але й тут, сидячи або походжаючи вперед і назад, весь час насторожено стежив, що діється навколо. (Що це за людина? Що це там за човен? Куди він прямує? Чи не сюди часом? Хто в ньому? А що, як поліцейський сищик? Тоді, звичайно, тікати… коли ще є час.)

Але от, нарешті, минули ці три години, і Клайд разом з Бертіною, Грентом, Харлеєм і Вайнет вирушив моторним човном Кренстонів до пристані біля "Казино". Там до них приєдналась решта учасників подорожі разом з слугами. А за тридцять миль на північ, у Рибальській затоці на східному березі, їх зустріли автомобілі Гар-рієтів, Беготів та інших і разом з усіма припасами й байдарками відвезли на сорок миль на схід, до Ведмежого озера, майже такого ж своєрідного та відлюдного, як Біг-Бітерн.

Якою радістю була б для нього ця подорож, якби те, інше, не нависло над ним! Яка насолода бути біля Сондри, коли її очі безнастанно говорять про те, як вона його кохає. Вона така весела і жвава тому, що він з нею. І все ж тіло Роберти знайдено! Розшукують Кліфорда Голдена — Карла Грехема. Його прикмети повідомлено скрізь по телеграфу і в газетах. Уся ця компанія в човнах і автомобілях, напевно, вже знає їх. Але всі вони добре знайомі з ним, усім відомі його відносини з Сондрою та Гріфітсами, і тому ніхто його не підозріває, ніхто навіть і не думає про ці прикмети. А якби вони подумали! Якби догадались! Жах! Втеча! Викриття! Поліція! Всі вони першими одвернуться від нього — всі, крім Сондри, можливо. Ні, і вона теж. Звичайно, і вона одвернеться… і з таким жахом у погляді…

Того ж вечора, при заході сонця, вся компанія розташувалась на західному березі Ведмежого озера, на відкритому лужку, рівному і гладенькому, як добре підстрижений газон; п'ять різнокольорових наметів оточували багаття, подібно до індійського села; намети кухарів та слуг стояли осторонь, півдюжини байдарок лежали на порослому травою березі, неначе витягнуті з води пістряві риби. Потім— вечеря біля багаття.