Американська трагедія - Сторінка 134

Через їх особливі релігійні та моральні переконання, світські, сповнені розпусти газети ніколи не допускались в їх дім і в місію. А лікурзькі Гріфітси не хотіли ні про що повідомляти їх.

Але якось увечері (приблизно в той час, коли Белнеп і Джефсон дуже серйозно обмірковували питання про відсутність батьків Клайда і про те, чи не слід що-небудь зробити в цьому напрямі) Еста, яка незабаром після переїзду Клайда в Лікург вийшла заміж і жила в південно-східній частині Денвера, випадково прочитала в "Рокі маунтейн ньюс" таку замітку, надруковану зразу після того, як рада присяжних у Бріджбурзі вирішила, що справу Клайда треба передати до суду:

"УБИВЦЮ РОБІТНИЦІ ВІДДАНО ДО СУДУ

Бріджбург, штат Нью-Йорк, 8 серпня. — Відбулось екстрене засідання ради присяжних, призначене губернатором Стаудербеком для розгляду справи Клайда Гріфітса, племінника багатого фабриканта комірців у Лікурзі (штат Нью-Йорк), який має те саме прізвище. Клайда Гріфітса було недавно обвинувачено в убивстві міс Роберти Олден із Більца (штат Нью-Йорк), вчиненому на озері Біг-Бітерн в Адірондакських горах 8 липня цього року. Сьогодні рада присяжних підтвердила обвинувальний висновок у справі

Клайда Гріфітса, обвинувачуваного в убивстві із заздалегідь обду^ маним наміром.

Відповідно до цього рішення Гріфітс, який уперто твердить, незважаючи на майже незаперечні докази, що гадане убивство було фактично нещасним випадком, постав у супроводі своїх адвокатів Елвіна Белнепа і Рубена Джефсона перед суддею Верховного суду Оберуолцером і заявив, що він невинуватий. Його залишено під вартою до суду, який призначено на 15-е жовтня.

Молодому Гріфітсу тільки 22 роки; до дня арешту він був визнаним членом лікурзьких вищих кіл. Гадають, що він оглушив і потім потопив свою коханку, молоду робітницю, яку він звів і потім збирався покинути ради багатої дівчини. Оборонці в цій справі запрошені багатим дядьком обвинувачуваного, фабрикантом з Лікур-га, який досі тримається осторонь. Крім того, як тут запевняють, ніхто з родичів не виступив на його оборону".

Еста зразу ж кинулась до матері. Незважаючи на точність і ясність цього повідомлення, вона' не хотіла вірити, що йдеться про Клайда. І все-таки в згадці про місце події і в іменах була фатальна', незаперечна правда: багаті Гріфітси з Лікурга, відсутність родичів.

Через кілька хвилин, потрібних на" те, щоб проїхаіти трамваєм, вона була вже в будинку на Бідуел-стріт, де містились мебльовані кімнати і місія, відома під назвою "Зоря уповання"; навряд чи ця місія була набагато краща за ту, що існувала раніше в Канзас-Сіті. Правда, тут було досить багато кімнат, де приїжджі за двадцять п'ять центів знаходили притулок на ніч (вважалось, що таким способом окупається утримання будинку), — однак усе це вимагало великої роботи і давало дуже мало прибутку. До того ж Френк і Джулія, яким уже давно остогидла нудна одноманітність оточення, тепер серйозно намагалися звільнитись від усього цього і весь тягар роботи в місії поклали на плечі батька й матері. Джулія, якій було вже дев'ятнадцять років, працювала касиркою в одному ресторані, а Френк— йому незабаром мало виповнитися сімнадцять — знайшов недавно роботу у фруктово-овочевому магазині. Тепер удома залишався вдень тільки незаконний син Ести, маленький Рассел (йому йшов четвертий рік); дід з бабусею з обережності казали, що це сирота, усиновлений ними в Каінзас-Сіті. Це був темноволосий хлопчик, який трохи нагадував Клайда, і його вже в такому ранньому віці, як колись Клайда, навчали всіх основних істин, що так дратували Клайда в дитинстві.

Коли прийшла Еста (тепер дуже скромна і статечна заміжня жінка), м-с Гріфітс була зайнята прибиранням: підмітала, витирала порох, застилала ліжка. Але, глянувши на бліду, розгублену дочку, що прийшла в незвичайний час і, кивнувши головою, покликала матір у сусідню порожню кімнату, м-с Гріфітс, яка більш-менш звикла за роки всіляких випробувань до таких несподіванок, припинила

роботу, і очі її враз затьмарились передчуттям чогось поганого. Яке ще нове лихо загрожує їм усім? Бо полохливі сірі очі Ести і весь її вигляд провіщали біду. Розгорнувши газету, яку вона тримала в руках, і з тривожною турботою дивлячись на матір, Еста вказала на замітку. М-с Гріфітс почала проглядати газетні рядки. Але що це?

"УБИВЦЮ РОБІТНИЦІ ВІДДАНО ДО СУДУ".

"…ОБВИНУВАЧЕНО В УБИВСТВІ МІС РОБЕРТИ ОЛДЕН… НА ОЗЕРІ БІГ-БІТЕРН В АДІРОНДАКСЬКИХ ГОРАХ 8 ЛИПНЯ ЦЬОГО РОКУ".

"…ОБВИНУВАЧУВАНОГО В УБИВСТВІ ІЗ ЗАЗДАЛЕГІДЬ ОБДУМАНИМ НАМІРОМ".

"…НЕЗВАЖАЮЧИ НА МАЙЖЕ НЕЗАПЕРЕЧНІ ДОКАЗИ… ЗАЯВИВ, ЩО ВІН НЕВИНУВАТИЙ".

"…ЗАЛИШЕНО ПІД ВАРТОЮ ДО СУДУ, ЯКИЙ ПРИЗНАЧЕНО НА 15-е ЖОВТНЯ".

"…ОГЛУШИВ І ПОТІМ ПОТОПИВ СВОЮ КОХАНКУ…"

"…НІХТО З РОДИЧІВ НЕ ВИСТУПИВ НА ЙОГО ОБОРОНУ".

Так її очі і мозок автоматично вихоплювали найважливіші рядки. І знову так само швидко пробігали по них:

"КЛАЙДА ГРІФІТСА, ПЛЕМІННИКА БАГАТОГО ФАБРИКАНТА КОМІРЦІВ У ЛІКУРЗІ (ШТАТ НЬЮ-ЙОРК)…"

Клайд, її син! А тільки недавно, — ні, вже більш як місяць (вони з Ейсою навіть почали непокоїтись, що він не…)…8 липня! А сьогодні 11 серпня! Значить — так! Але ні, це не її син! Неможливо! Клайд — убивця дівчини, яка була його коханкою! Але він зовсім не такий! Він писав їй, що робить успіхи: він завідує великим відділом на фабриці, у нього прекрасне майбутнє. Але ні слова ні про яку дівчину! І раптом! Так, але була ж та дівчинка в Канзас-Сіті… Боже милостивий! І Гріфітси в Лікурзі, брат її чоловіка, — вони знають усе і не написали! Звичайно, це сором і огида. Або байдужість. Хоча ні, адже Семюел запросив двох адвокатів. Але який жах! Ейса! Інші діти! Що буде в газетах! А місія! Доведеться знову кинути все і виїхати куди-небудь в інше місто. Однак винуватий він чи ні? Вона мусить це знати, перш ніж осудити його. В газеті сказано, що він не визнав себе винуватим. О, цей мерзенний, грішний блискучий готель у Канзас-Сіті! Ці зіпсуті юнаки — друзі Клайда! Ці два роки, коли він блукав невідомо де, не писав батькам, жив під ім'ям Гаррі Тенета! Що він робив? Чого вчився?

Вона стояла непорушно, сповнена безмежного страждання і жаху, від яких її в цю хвилину не могла захистити навіть віра в одкровення і втіху, в божественні істини і божественне милосердя та спасіння, — віра, яку вона завжди проповідувала. Її хлопчик! Її Клайд! В тюрмі, обвинувачуваний в убивстві! Вона повинна телеграфувати, написати, може, поїхати туди. Але як дістати гроші? І що робити там, коли вона приїде? Де взяти мужність і віру, щоб стерпіти це? І знову-таки: ні Ейса, ні Френк, ні Джулія не повинні знати. Ейса з його войовничою і все ж неначе безсилою вірою, із стомленими очима та слабнучим тілом… І чому Френк і Джулія, які тільки-но вступають у життя, повинні нести на собі такий тягар, таке тавро?

Боже милостивий! Невже її нещастя ніколи не закінчаться?

Вона обернулась: великі, загрубілі від роботи руки її злегка тремтіли, і в них тремтіла газета. Еста стояла поруч; вона останнім часом особливо співчувала матері, розуміючи, як багато тяжкого їй довелося зазнати. Мати часом здавалась такою стомленою, а тепер ще оцей удар! Однак Еста знала, що мати сильніша за всіх у сім'ї — така міцна, широкоплеча, смілива; нехай по-своєму — уперта, негнучка, — вона все-таки була справжнім керманичем душ.

— Мамо, я просто не можу повірити, що це Клайд! — от усе, що змогла сказати Еста. — Це просто неможливо, правда?

Але м-с Гріфітс ще дивилась на цей зловісний газетний заголовок, потім швидко обвела своїми сіроголубими очима кімнату. Її широке обличчя зблідло, немов облагороджене безмежним напруженням і безмежним стражданням. Її грішний, заблудний і, звичайно, нещасний син так безумно мріяв висунутись, зробити кар'єру, — і от йому загрожує смерть, страта на електричному стільці за злочин, за вбивство! Він убив когось, — бідну робітницю, сказано в газеті.

— Шш!.. — прошепотіла вона, промовисто приклавши палець до губів. — Він (це означало — Ейса) поки що не повинен знати. Треба насамперед телеграфувати або написати. Нехай надішлють відповідь на твою адресу. Я дам тобі грошей. Але тепер я мушу сісти на хвилинку. Я почуваю себе трохи безсилою. Я сяду тут. Дай мені біблію.

М-с Гріфітс сіла на край простого залізного ліжка, взяла з столика біблію і інстинктивно розкрила її на псалмах 3 і 4.

"Господи, як умножились вороги мої".

"Коли я благаю, почуй мене, боже правди моєї".

І потім тихо, зовні навіть спокійно, вона прочитала 6, 8, 10, 13, 23, 91 псалми, а Еста стояла поруч у безмовному і тужному подиві.

— О мамо, я не можу цьому повірити! Це так жахливо!

Але м-с Гріфітс не переставала читати. Здавалось, вона всупереч усьому зуміла сховатись в якомусь тихому пристановищі, де хоч би в ці хвилини ніщо людське, зле і гріховне не могло настигнути її. Нарешті вона зовсім спокійно закрила книгу і підвелась.

— Тепер ми повинні подумати, що написати в цій телеграмі і кому її послати. Я хочу сказати, Клайдові, звичайно… у цей… як його… у Бріджбург, — додала вона, заглянувши в газету, і тут же процитувала з біблії: "Страшний у правосудді, почуй нас, боже". Чи, може, цим двом адвокатам, тут є їхні імена. Я боюсь телеграфувати братові Ейси, він може відповісти просто батькові. ("Ти — оплот мій і сила моя. На тебе покладаю надію".) Але я думаю, йому передадуть телеграму, якщо послати її на ім'я судді або цих адвокатів, як ти гадаєш? Ні, мабуть, краще пошлемо безпосередньо Клайдові. ("Він веде мене до вод тихих".) Треба просто написати, що я прочитала про нього в газеті, і все-таки любов моя з ним, і я вірю в нього, але він мусить сказати мені всю правду і написати, що ми повинні робити. Якщо йому потрібні гроші, треба буде подумати, як їх дістати. ("Він підкріпляє душу мою".)

І тут, втративши короткочасний зовнішній спокій, вона стала знову заламувати свої великі, загрубілі руки.

— Ні, цього не може бути. Боже мій, ні! Адже він мій син. Усі ми любимо його і віримо в нього. Ми повинні сказати про це. Бог звільнить його. Не спи і молись. Не втрачай віри. Під сінню крил його знайдеш спокій душевний…

Вона була в нестямі і навряд чи розуміла, що говорить. Еста, стоячи поруч, повторювала:

— Так, мамо! Так, звичайно! Я напишу, телеграфую! Звичайно, це дійде до нього!

Але одночасно вона думала: "Господи, господи! Обвинувачено в убивстві — що може бути гірше! Ні, звичайно, це неправда.