Американська трагедія - Сторінка 132

Він колись був там раніше, або просто вони опинились недалеко звідти. А там поряд, всього за дванадцять миль, Бухта Третьої милі, де вони зможуть повінчатись, якщо прийдуть до цього рішення.

— Розумію.

— А якщо ні, якщо, вислухавши його сповідь, вона не захоче вийти за нього заміж, він може відвезти її назад у гостиницю, вірно? І, може, один з них залишиться там на якийсь час, а другий зразу поїде.

— Так, так.

— А до речі, щоб не гаяти часу і не застрявати в гостиниці,— адже це досить дорого, знаєте, а в нього не так уже багато грошей, — він бере з собою в чемодані сніданок. І фотографічний апарат теж, бо хоче зробити кілька знімків. Розумієте, якщо Мейсон поткнеться з цим апаратом, треба буде якось пояснити його існування, — так краще, щоб поясняли ми, а не він, вірно?

— Розумію, розумію! — вигукнув Белнеп; тепер він був щиро зацікавлений, усміхався і навіть почав потирати руки.

— І от вони вирушають на прогулянку.

— Так.

— І катаються по озеру.

— Так.

— І, нарешті, вони посідали на березі, він зробив кілька знімків…

— Так.

— І він наважується розповісти їй усю правду. Він ладен, хоче…

— Розумію.

— Але перш ніж заговорити, він хоче ще раз або два зняти її в човні, біля берега.

— Але перш ніж фотографувати її в човні, він починає говорити їй про своє кохання до іншої дівчини і про те, що, коли вона цього хоче, він все-таки одружиться з нею, а цій Сондрі напише лист. Але якщо тепер, дізнавшись про його кохання до іншої дівчини, вона не побажає вийти за нього заміж…

— Так, так! Далі! — зацікавлено перебив Белнеп.

— Ну, тоді,— провадив далі Джефсон, — він зробить усе можливе, щоб подбати про неї і підтримати її, бо після одруження з багатою дівчиною у нього будуть гроші.

— Так.

— Ну, і вона хоче, щоб він одружився з нею і залишив цю міс Фінчлі.

— Розумію.

— І він погоджується.

— Звичайно!

— А вона така вдячна, що, схвильована, схопилася з місця і кинулась до нього, розумієте?

— Так.

— І тут човен накреняється трохи, і він швидко підводиться, щоб підтримати Роберту, — він боїться, щоб вона не впала, розумієте?

— Так, так.

— Ну, тепер у нашій волі залишити у нього в руках фотографічний апарат або не залишати, — це як ви знайдете зручним.

— Так, тепер мені ясно.

— Словом, з апаратом чи ні, він — або, може, вона — робить якийсь необережний порух, саме так, як він розповідає,— або просто через те, що вони обоє встали, — тут човен перекидається, і чи

Клайд завдає Роберті удару чи ні,— це як вам завгодно, — але, якщо так, то, звичайно, ненавмисне.

— Розумію, розумію, чорт забери! — вигукнув Белнеп. — Прекрасно, Рубен! Чудово! Просто знаменито!

— І борт човна ударяє її, і його теж — злегка, розумієте? — провадив далі Джефсон, захоплений своїм хитромудрим планом; він не звернув ніякої уваги на цей вибух захвату. — Удар злегка приголомшує його.

— Розумію.

— Він чує її крики і бачить її, але він сам трохи приголомшений, розумієте? А коли він уже отямився і хотів допомогти їй…

— Її вже немає,— спокійно закінчив Белнеп. — Потонула. Розумію.

— А тут усі ці підозрілі обставини, фальшиві записи… А вона вже загинула, і він однаково більше нічого не може зробити для неї… І ви розумієте, її родичам навряд чи буде приємно дізнатись, що вона була вагітна…

— Ясно.

— І тому він, переляканий, тікає. Він же по природі своїй боягуз— ми це будемо доводити зразу ж. Він неодмінно хоче зберегти хороші відносини з дядьком, зберегти своє становище серед товариства. Хіба цим не можна все пояснити?

— На мою думку, це дуже непогано все пояснює. Справді, Рубен, я думаю, що це дуже вдале пояснення, і поздоровляю вас. Навряд чи можна сподіватися знайти що-небудь краще. Якщо це не приведе до виправдання або до розбіжностей серед присяжних, то принаймні він матиме, скажемо, двадцять років тюрми, — як ви думаєте? — Дуже задоволений, Белнеп підвівся і, захоплено поглянувши на свого довгого і худого колегу, додав — Чудово!

А Джефсон тільки незворушно дивився на нього голубими очима, схожими на дзеркальний тихий вир.

— Але ви, звичайно, розумієте, що це означає? — сказав він спокійно і лагідно.

— Що він повинен буде давати показання під присягою, як свідок? Звичайно, звичайно. Прекрасно розумію. Але це його єдиний шанс.

— Боюсь, що він здаватиметься не дуже серйозним і впевненим у собі свідком. Він надто нервовий і вразливий.

— Так, знаю, — швидко сказав Белнеп. — Його легко залякати. А Мейсон наскакуватиме на нього, мов скажений бик. Але ми підготуємо його до цього, — як слід вимуштруємо. Змусимо його зрозуміти, що це для нього єдина можливість врятуватись, що від цього залежить його життя. Будемо муштрувати його протягом усіх цих місяців.

— Якщо він не зуміє цього зробити, він загине. Якби тільки ми могли якось додати йому хоробрості, навчити його, як треба поводитись! — перед спрямованим кудись у простір поглядом Джефсона, здавалось, постав зал суду і на місці для свідків — Клайд лице в липе з Мейсоном. Потім Джефсон узяв листи Роберти (точніше, копії, передані Мейсоном). — Якби тільки не це! — сказав він, зважуючи їх на долоні, і закінчив похмуро — Прокляття! От справа! Але ми ще не розбиті, нічого подібного! Ми ще й не починали боротись! І вже у всякому разі це принесе нам популярність. Так, до речі,— додав він, — один мій знайомий хлопчак сьогодні вночі спробує відшукати в Біг-Бітерні потонулий апарат. Побажайте мені успіху.

— Як же не побажати! — от усе, що відповів Белнеп.

РОЗДІЛ XVII

Скільки боротьби і хвилювань викликає справа про убивство! Брукхарт і Кетчумен заявили Белнепу і Джефсону, що вважають план Джефсона "мабуть, єдиним виходом із становища", але що при цьому слід якнайменше посилатися на Гріфітсів.

І одразу ж пани Белнеп і Джефсон передали в пресу попереднє повідомлення, складене в такому дусі, щоб показати свою впевненість у тому, що Клайд невинуватий; насправді він — жертва наклепу, юнак, якого зовсім неправильно зрозуміли; наміри і вчинки його щодо міс Олден так само відрізняються від усього, що закидає йому Мейсон, як біле від чорного. Був тут і натяк на те, що непристойна квапливість прокурора, який вимагає скликання надзвичайної сесії Верховного суду, можливо, викликана міркуваннями скоріше політичного, ніж суто юридичного порядку. Бо інакше навіщо така квапливість? Особливо тепер, коли в округу наближаються вибори? Чи не мають часом наміру деякі особи або група осіб скористатися з результатів цього процесу в інтересах власного політичного честолюбства? Пани Белнеп і Джефсон сподіваються, що це не так.

Але хоч би які були плани, упередження або політичні прагнення якоїсь окремої особи чи групи осіб, оборона не має наміру допустити, щоб безневинного юнака, який став (адвокати це доведуть) жертвою нещасного збігу обставин, було спішно відправлено на електричний стілець тільки ради перемоги республіканської партії на виборах у листопаді. Для того щоб викрити цей дивний збіг обставин, що породжує, крім того, облудні висновки, оборонцям потрібен тривалий час. Тому вони змушені будуть офіціально опротестувати в Олбені клопотання прокурора перед губернатором штату про скликання надзвичайної сесії Верховного суду. Така екстреність зовсім ні до чого ще й тому, що чергова сесія по розгляду такого роду справ має відбутись у січні, а на підготовку матеріалів у даній справі потрібний не менший строк.

Цю енергійну, хоч і трохи запізнілу заяву представники преси вислухали з належною серйозністю; але Мейсон дуже зневажливо поставився до "легкодумного" твердження оборонців про політичні інтриги, так само як і до розмов про те, що Клайд невинуватий.

"Чого б це я, представник населення цілого округу, став куди-небудь відправляти цього чоловіка або пред'являти йому хоч одно обвинувачення, коли б обвинувачення не виникали самі собою? Хіба не очевидно, що він убив дівчину? І хіба він зумів сказати або зробити що-небудь таке, що роз'яснило б хоч одну з підозрілих деталей справи? Ні! Мовчання або брехня. І поки висококомпетентні пани оборонці не спростували цих обставин, я маю намір продовжувати те, що почав. У мене в руках вже є всі необхідні докази, які доводять провину молодого злочинця. І відстрочення до січня, коли, як ім відомо, мине строк моїх повноважень і новій людині доведеться вивчати з початку всі матеріали, з якими я вже повністю ознайомився, приведе до величезних витрат для округу. Адже всі зібрані мною в цій справі свідки зараз під рукою, їх неважко буде без особливих видатків доставити у Бріджбург. А де вони будуть у січні або в лютому, особливо після того, як оборона докладе усіх зусиль, щоб вони роз'їхались? Ні, панове! Я не згоден. Але якщо в найближчі десять або навіть п'ятнадцять днів вони зможуть подати мені будь-які дані, що хоч би побічно вказували на помилковість бодай яких-небудь з моїх обвинувачень, тоді я дуже охоче піду разом з ними до голови суду, — і якщо вони зможуть повідомити його про деякі докази, що їх вони дістали чи сподіваються дістати, або про будь-яких відомих їм свідків, що їх треба викликати здалеку і що зможуть підтвердити невинуватість цього юнака, — що ж, дуже добре! Я охоче попрошу суддю дати їм стільки часу, скільки він вважатиме за потрібне, навіть коли через це процес відбудеться тоді, коли мої повноваження вже закінчаться. Але якщо він відбудеться раніше, а я щиро на це сподіваюсь, то я вкладу в обвинувачення всі свої сили і здібності,—не тому, що я добиваюсь якої-небудь державної посади, а тому, що тепер я окружний прокурор і це мій обов'язок. А щодо моєї політичної кар'єри, — ну, а хіба містер Белнеп не пробує зробити політичну кар'єру? Він змагався зі мною на минулих виборах і, як я чув, хоче повторити це знову".

Цілком відповідно до цієї своєї заяви Мейсон відправився в Олбені, щоб умовити губернатора в необхідності скликати надзвичайну сесію і віддати Клайда до суду. І губернатор, вислухавши аргументи і Мейсона, і Бглнепа, вирішив питання на користь Мейсона, оскільки дозвіл на скликання надзвичайної сесії не перешкодить при потребі відкласти самий процес і оскільки все, чим досі оперувала оборона, ніяк не вказувало на те, що скликання надзвичайної сесії перешкодить обороні добитись усіх відстрочень, необхідних їй для ведення процесу.