Американська трагедія - Сторінка 138

Він, напевно, розкаже всі подробиці їх поїздки до озера. Чи згадає він нервозність Клайда в той день і його безглузді вихватки так само ясно, як пам'ятає зараз Клайд? І якщо згадає, то як це вплине на версію про моральний перелом, який він пережив? Чи не поговорити про це ще раз з Джеф-соном?

Але цей Мейсон! Який він упертий! Який енергійний! Як він повинен був працювати, щоб зібрати сюди всіх оцих людей — усіх, хто може свідчити проти Клайда! І от зараз, коли Клайд глянув на нього, він заявляє (напевно, вже в десятий раз, але без особливих результатів, бо лава присяжних і досі порожня):

— Прийнятний для народу!

І незмінно при цих словах Джефсон злегка повертався в бік Белнепа і, не дивлячись на нього, казав:

— Не підходить нам, Елвін. Сухий і неподатливий.

Тоді Белнеп лагідно і ввічливо давав відвід присяжному і майже завжди успішно.

Потім, нарешті,— яке полегшення! — клерк гучно, пронизливим старечим голосом оголосив перерву до другої години дня. І Джефсон, усміхаючись, сказав:

— Ну от, Клайд, це перший раунд. Не так уже складно і не так страшно, правда? А тепер підіть і як слід пообідайте, гаразд? Після перерви все йтиме так само довго і нудно.

Тим часом Краут, Сіссел і решта конвоїрів підійшли ближче і оточили Клайда. І знову — юрба, тиснява, вигуки: "Ось він! Ось він іде! От, от!" Висока товста жінка пробралась майже впритул до нього і просто в обличчя йому крикнула: "Дайте мені подивитись на нього! Я хочу добре розглядіти вас, юначе! У мене теж є дві дочки".

Але ніхто з його знайомих із Лікурга і з Дванадцятого озера, яких він помітив серед публіки, не підійшов до нього. І, звичайно, ніде не було видно Сондри. Белнеп і Джефсон не раз запевняли його, що вона не з'явиться на суді. Навіть її ім'я не згадуватиметься, якщо буде можливо. І Гріфітси, і Фінчлі проти цього.

РОЗДІЛ XX

Аж п'ять днів змарнували Мейсон і Белнеп на добір присяжних. Але, нарешті, дванадцять чоловік, які повинні були судити Клайда, склали присягу і зайняли свої місця. Все це були люди старі й сиві, засмаглі і зморшкуваті — фермери, сільські крамарі, і серед них — агент по продажу автомобілів Форда, власник гостиниці на озері Діксон, продавець з мануфактурного магазина Гамбургера у Бріджбурзі і роз'їзний страховий агент, який постійно проживає в Нардей, на північ від озера Грасс. І всі, за винятком лише одного, одружені. І всі, за винятком лише одного, люди якщо і не занадто моральні, то принаймні релігійні, і всі — вже заздалегідь переконані в провині Клайда. Однак майже всі вони вважали себе людьми чесними та об'єктивними, і всі дуже хотіли засідати як присяжні на такому хвилюючому процесі, а тому були впевнені, що зуміють справедливо і безсторонньо поставитись до фактів, які будуть запропоновані їхній увазі.

Отже, всі вони склали присягу.

І зразу підвівся Мейсон.

— Панове присяжні!.. — почав він.

А Клайд, так само як і Белнеп та Джефсон, дивився на них і питав себе, яке враження справить вступна промова Мейсона, бо при цих особливих обставинах не можна було б підшукати більш енергійного і наелектризованого обвинувача. Це для нього така щаслива нагода! Хіба не звернені на нього погляди всіх громадян Сполучених Штатів? Він гадав, що це так. Немовби якийсь режисер раптом вигукнув: "Світло! Знімаємо!"

— Безперечно, — почав Мейсон, — протягом минулого тижня багатьох з вас стомлювала, а часом і дивувала величезна ретельність, з якою представники оборони і обвинувачення перебирали кандидатів, з числа яких вас обрано. Було нелегко знайти дванадцять чоловік, на чий розгляд могли б бути подані всі обставини цієї надзвичайної справи, — обставини, що їх вам належить зважити з усією справедливістю та розумінням, яких вимагає закон. Щодо мене, джентльмени, то, коли я виявляв таку ретельність, мене спонукало лише одно, я думав тільки про одно: щоб восторжествувало правосуддя! Мною не керували ні злоба, ні будь-які упередження. До дев'ятого липня цього року я особисто навіть не підозрював ні про існування підсудного або його жертви, ні про злочин, в якому його нині обвинувачується. Але, джентльмени, хоч які великі були спочатку мій подив і недовір'я, коли я почув, що людина такого віку, з таким вихованням і зв'язками опинилась у становищі підсудного, обвинуваченого в такому злочині,— поступово я змушений був змінити свою думку. Мені довелося назавжди відкинути свої перші сумніви і на підставі безлічі доказів, які буквально сипались на мене, прийти до висновку, що мій обов'язок виступити від імені народу обвинувачем у цій справі.

"Але хоч би там як, перейдемо до фактів. Дві жінки фігурують у цій справі. Одна мертва. Ім'я другої (він обернувся в бік Клайда і вказав на Белнепа та Джефсона, що сиділи поруч нього) за згодою між обвинуваченням і обороною не буде тут назване, бо ми не повинні завдавати марних страждань. Справді, я можу запевнити вас, що кожним своїм словом і кожним фактом, який я тут подам, обвинувачення переслідуватиме єдину мету: добитися того, щоб восторжествувало істинне правосуддя, відповідно до законів нашого штату і до злочину, в якому обвинувачується підсудний. Істинне правосуддя, джентльмени, істинне і справедливе. Але якщо ви не будете діяти чесно і не ухвалите належного вироку відповідно до обставин справи, ви завдасте народові штату Нью-Йорк і народові округу Катаракі серйозної образи. Бо народ покладається на вас і чекає від вас глибоко обдуманого рішення.

Тут Мейсон зробив паузу, і потім, ставши в трагічну позу, повернувся до Клайдаі і, час від часу вказуючи на нього пальцем, провадив далі:

— Народ штату Нью-Йорк обвинувачує (він так промовив це слово, ніби хотів, щоб в ньому чути було вибухи грому) Клайда Гріфітса, який сидить тут на лаві підсудних, у тому, що він вчинив убивство із заздалегідь обдуманим наміром. Народ обвинувачує його в тому, що він, вдавшись до обману, навмисне, із злобою та жорстокістю, вбив Роберту Олден, дочку фермера, який уже багато років живе поблизу містечка Більц в округу Майміко, і потім намагався навіки сховати від людей і від земного правосуддя тіло вбитої. Народ обвинувачує названого Клайда Гріфітса (тут Клайд, скоряючись шепоту Джефсона, по змозі невимушено відкинувся на спинку стільця і по змозі незворушно став дивитись в обличчя Мейсону, який теж дивився просто на нього) в тому, що він перед тим, як вчинити цей злочин, тижнями плекав свої підступні плани, а потім обдумано і холоднокровно здійснив їх.

"Пред'являючи ці обвинувачення, народ штату Нью-Йорк готовий подати вам докази по кожному з них. Вас буде повідомлено про факти, і цим фактам ви, а не я, повинні стати єдиними суддями.

Він знову замовк, змінив позу, поки нетерплячі слухачі тіснились і подавались наперед, жадібно чекаючи кожного його слова, і, піднявши руку і театральним жестом відкинувши назад своє кучеряве волосся, знову заговорив:

— Джентльмени, мені не доведеться довго розповідати, — ви самі, слухаючи цю справу, переконаєтеся в тому, що являла собою дівчина, чиє життя так жорстоко обірвалось у водах Біг-Бітерну. За всі двадцять років її життя (Мейсон добре знав, що їй було двадцять три роки і що вона була на два роки старша від Клайда) ніхто з людей, які знали її, не міг сказати про неї жодного поганого слова. І нічого поганого про неї, я певен, ми не почуємо тут, на суді. Трохи більше року тому, дев'ятнадцятого липня, вона переїхала в Лікург, щоб своїм трудом добувати кошти для допомоги сім'ї. (Тут весь зал почув ридання батьків, сестер і братів Роберти.)

— Джентльмени… — провадив далі Мейсон і найдокладніше опи-сав життя Роберти, починаючи з того часу, коли вона залишила рідний дім і оселилася з Грейс Марр, і до тієї пори, як вона зустрілася з Клайдом на озері Крам і розійшлася з подругою та з своїми покровителями Ньютонами, скоряючись вимозі Клайда, який забажав, щоб вона жила одна серед чужих людей. Мейсон розповів про те, як вона приховувала від батьків справжні причини цього підозрілого переселення і як, кінець кінцем, піддалась підступним умовлянням Клайда. Її листи до нього з Більца давали змогу докладно простежити весь хід подій. І далі так само старанно і докладно Мейсон розповів про Клайда, про його захоплення "вищими колами" Лікурга і особливо багатою та красивою міс X, яка, зацікавившись ним, через свою невинність і доброту дозволила йому сподіватись, що він може добитись її руки, і мимоволі пробудила в ньому пристрасть, яка стала причиною раптової зміни в його почуттях до Роберти; внаслідок це і привело (Мейсон запевняв, що підтвердить свої слова доказами) до злочинного задуму і потім до смерті Роберти.

— Але хто цей суб'єкт, — враз трагічно вигукнув Мейсон, — якому я пред'являю всі оці обвинувачення? Ось він сидить перед вами. Може, він — син занепалих батьків, виплодок міських трущоб, і йому ніде було набути належне уявлення про обов'язки, без яких немислиме пристойне і гідне порядної людини життя? Чи такий він? Навпаки! Його батько належить до тієї ж родини, яка створила в Лікурзі одно з найбільших і найзначніших підприємств — фірму "Гріфітс і Компанія, комірці і сорочки". Він був бідний — так, без сумніву, але не бідніший від Роберти Олден, а на її вдачу бідність, видно, не вплинула шкідливо. Його батьки в Канзас-Сіті, у Денвері, а перед тим у Чікаго і Гренд-Репідс, у штаті Мічіган, вели, очевидно, життя пастирів душ, хоч і не мали сану: вони проповідували і керували місіями; за зібраними мною відомостями, це люди по-справжньому, глибоко релігійні і порядні в усіх відношеннях. Але він, їх старший син, якого, здавалося б, повинен був запалювати цей приклад, рано відвернувся од їх світу і призвичаївся до більш легковажного життя. Він став посильним у відомому готелі "Грін-Девідсон" у Канзас-Сіті.

І Мейсон почав доводити, що Клайд завжди був перекотиполем, бродягою, якому, може, через певну особливість його натури, вічно не сидиться на одному місці. Пізніше, розповідав далі Мейсон, він дістав пост завідуючого відділом на добре відомій фабриці його дядька в Лікурзі. Поступово він став вхожий у те товариство, до якого належали його дядько і діти дядька. Він одержував таку платню, що міг дозволити собі зняти кімнату на одній з кращих вулиць міста, а дівчина, яку він убив, жила в жалюгідній кімнатинці на глухій околиці.

— Досі,— провадив далі Мейсон, — чомусь старанно перебільшували молодість підсудного.