Американська трагедія - Сторінка 139

(Тут він дозволив собі зневажливо усміхнутись.) І його оборонці, і газети всі знову й знову називали його хлопчиком. Але він не хлопчик. Він дорослий мужчина. Щодо його становища у суспільстві і виховання, він мав більше переваг, ніж будь-хто з вас тут, на лаві присяжних. Він подорожував. У готелях і клубах, у лікурзькому товаристві, з яким він був зв'язаний такими тісними узами, він зустрічався з порядними, достойними і навіть видатними, визначними людьми. Адже в момент арешту, два місяці тому, він був у дуже вишуканому товаристві, в компанії світської молоді, яка приїхала в наші місця на літній сезон. Запам'ятайте це! Він має зрілий, зовсім не дитячий розум. Це розум цілком розвинений і прекрасно урівноважений.

"Джентльмени, — провадив він далі,— як незабаром доведе вам обвинувачення, через якихось чотири місяці після приїзду обвинуваченого в Лікург ця дівчина почала працювати на фабриці в тому відділі, який він очолював. І не більш як через два місяці він умовив її переїхати від поважних та богобоязливих людей, в яких вона оселилась у Лікурзі, в дім, що про нього вона нічого не знала. Головна перевага цього нового житла з точки зору обвинуваченого полягала в тому, що тут він міг потай, наодинці, не боячись будь-чийого нагляду, здійснювати свої мерзенні цілі щодо цієї дівчини.

"На фабриці компанії Гріфітс, — ми вам це пізніше доведемо, — існує одно правило, яке пояснює багато чого в цій справі: ніхто з вищих службовців або завідуючих цехами та відділами не повинен входити в будь-які позаслужбові відносини з підлеглими йому дівчатами і взагалі з робітницями фабрики ні в її стінах, ні поза ними. Це могло б несприятливо відбитись на моралі і репутації службовців цього прекрасного підприємства, і тому забороняється. Незабаром після того, як цей чоловік прийшов на фабрику, його ознайомили з зазначеним правилом. Але чи стримало це його? Чи стримало його хоч у будь-якій мірі опікування та увага, так недавно виявлені йому дядьком? Анітрохи! Потайність! Потайність з самого початку! Зваблення— от його мета. Таємне, умисне, неморальне і беззаконне, неприпустиме і засуджуване суспільством співжиття поза священними, облагороджуючими узами шлюбу.

"Така була його мета, джентльмени! Але чи знав хоч хто-небудь у Лікурзі, або десь-інде, що його і Роберту Олден зв'язували такі відносини? Жодна душа! Жодна душа, як я міг встановити, не мала ані найменшого уявлення про цей зв'язок, поки дівчина не загинула. Жодна душа! Тільки подумати!

"Панове присяжні! — тут у голосі Мейсона забриніло мало не благоговіння. — Роберта Олден любила підсудного всіма силами своєї душі. Вона любила його тією любов'ю, що становить найвищу таємницю людського розуму та людського серця і в своїй силі та в своїй слабості здатна зневажити страх сорому і навіть небесної кари. Це була дівчина чистосердна, скромна, добра і віддана, дівчина палка і любляча. І вона любила, як може любити тільки великодушна, довірлива: і самовіддана душа. І люблячи так, вона, зрештою, віддала йому все, що може віддати жінка коханому.

"Друзі мої, це траплялось мільйони раз у нашому світі і це трапиться ще мільйони раз у майбутньому. Це не нове і це ніколи не застаріє.

"Але в січні або в лютому ця дівчина, яка тепер спочиває в м6-> гилі, змушена була прийти до підсудного Клайда Гріфітса і сказати йому, що вона має стати матір'ю. Ми доведемо вам, що і тоді, і пізніше вона благала його виїхати з нею і повінчатись.

"Але чи виконав він її просьбу? Чи мав намір виконати? О, ніі Бо на цей час у мріях і почуттях Клайда Гріфітса сталася зміна. Він встиг побачити, що ім'я Гріфітс у Лікурзі відкриває доступ з найдобірніше коло людей, і що той, хто був нікчемністю в Канзас-Сіті або в Чікаго, тут — визначна особа і може зав'язувати знайомства з багатими й освіченими дівчатами, які бувають у сферах, безмежно далеких від того середовища, до якого належала Роберта Олден. Більше того: він знайшов дівчину, яка зовсім полонила його своєю красою, багатством, становищем у суспільстві,— поруч неї скромна фабрична робітниця, дочка фермера, в своїй убогій самотній кімнатці, де він сам її оселив, здавалась, звичайно, жалюгідною. Вона була досить хороша для любовної інтрижки, а не для шлюбу. І він не схотів з нею одружитися.

Мейсон замовк на мить, а потім провадив далі:

— Проте я не міг знайти ані найменшої зміни в житті Клайда Гріфітса, і його пристрасть до світських розваг анітрохи не зменшилась. Навпаки, з січня до п'ятого липня і навіть пізніше, — так, навіть, після того, як вона змушена була кінець кінцем сказати йому, що коли він не вивезе її і не одружиться з нею, вона звернеться до почуття справедливості тих, хто знав і її, і Клайда, і навіть після того, як вона, холодна, позбавлена життя, знайшла вічний спокій на дні Біг-Бітерну, — танці, пікніки, автомобільні екскурсії, запрошення на обіди, прогулянки і розваги на Дванадцятому озері, на Ведмежому озері… Видно, йому і на думку не спадало, що становище, в якому опинилась міс Олден, і морально, і з погляду громадськості зобов'язує його змінити свою поведінку.

Мейсон замовк і подивився в бік Белнепа та Джефсона, а вони, не дуже засмучені або заклопотані, тільки усміхнулись — спочатку йому, а потім і один одному; але Клайд, наляканий гнівною пристрасністю цієї промови, з тривогою думав про безліч захованих у ній перебільшень і несправедливостей.

Мейсон перепинив ці його міркування.

— Отже, як я вже сказав, джентльмени, — знову заговорив він, — Роберта Олден почала наполягати, щоб Гріфітс одружився з нею. І він обіцяв їй одружитись. Однак ви побачите — це випливає з усіх наявних даних, — що він зовсім не мав наміру виконати свою обіцянку. Навпаки, коли він не міг далі терпіти її нарікань і миритися з небезпекою, яку, безперечно, являло для нього її перебування в Лікурзі, він умовив її виїхати додому, до батьків, очевидно під тією приключкою, що їй слід пошити собі дещо з одежі на той час, коли він приїде по неї і відвезе її в яке-небудь віддалене місто, де їх ніхто не знає і де вона, вже його дружина, зможе достойно дати життя їхній дитині. Як видно з її листів до нього, — я доведу це, — він повинен був приїхати по неї через три тижні після її приїзду додому, в Більц. Але чи приїхав він, як обіцяв? Ні, він цього не зробив.

"Кінець кінцем — і тільки тому, що іншого виходу не було, — він дозволив їй приїхати до нього шостого липня, рівно за два дні до її смерті. Не раніше, ніж… але про це далі! Тим часом у період між п'ятим червня і шостим липня він залишив її тужити на цій маленькій, занедбаній фермі поблизу Більца, в округу Майміко, де вона з допомогою сусідок шила собі деякі плаття, що їх навіть тепер не наважувалась назвати своїм посагом. Вона підозрівала, що він кине її, і боялася цього. І от щодня, а іноді й двічі на день, вона пише йому, ділиться своїми страхами і благає його листом або хоч словом підтвердити, що він справді приїде і забере її.

"Але ж чи виконав він її просьбу? Жодного листа. Жодного!

О, ні, джентльмени, ні! Натомість кілька розмов телефоном: їх було не так легко простежити і зрозуміти. Але і ці розмови відбувались так рідко, уривками, що вона гірко скаржилась на його неуважність, па відсутність інтересу до неї в цей час. Наприкінці тих п'яти тижнів, зневірившись, вона навіть написала йому так (тут Мейсон вийняв з пачки, що лежала перед ним на столі, один лист і прочитав): "Попереджаю тебе, що коли я не дочекаюся від тебе телефонного дзвінка або листа до полудня п'ятниці, я приїду в Лікург того ж вечора, і всі дізнаються, як ти повівся зі мною". Ось ті слова, джентльмени, які змушена була, зрештою, написати бідна дівчина.

"Але чи хотів Клайд Гріфітс, щоб всі дізнались, як він повівся з нею? Звичайно, ні! І тоді в його свідомості зародився план, з допомогою якого він думав уникнути викриття і назавжди накласти печатку мовчання на уста Роберти Олден. І, джентльмени, обвинувачення доведе вам, що він справді закрив їй рот.

І тут Мейсон розгорнув спеціально заготовлену карту Адірондакськнх гір, на якій червоним чорнилом було позначено шлях Клайда до і після смерті Роберти — аж до тієї години, коли його арештували на Ведмежому озері. При цьому Мейсон почав пояснювати присяжним ретельно обдуманий план Клайда, розрахований на те, щоб замести сліди: розповів про записи в гостиницях під вигаданими іменами, про два капелюхи, а також про те, що від Фонди до Утіки і потім від Утіки до озера Грасс Клайд і Роберта їхали в різних вагонах.

— Не забувайте от про що, джентльмени, — заявив далі Мейсон. — Хоч він раніше і говорив з Робертою про цю поїздку як про весільну, та не хотів, щоб хто-небудь дізнався, що він подорожує з нареченою, — не хотів навіть тоді, коли вони приїхали на Біг-Бітерн. Бо він збирався не одружитись, а відшукати глухе, відлюдне місце, де міг би погасити життя набридлої йому дівчини. Але чи перешкодило це йому за добу і за дві доби до вбивства обіймати її і повторювати обіцянки, які він зовсім не мав наміру виконати? Чи перешкодило? Я покажу вам реєстраційні записи в двох гостиницях, де вони спинялись, наймаючи вдвох одну кімнату, бо вважалось, що не сьогодні-завтра вони одружаться. Але ця подорож тривала не одну, а дві доби тільки тому, що обвинувачений помилився, сподіваючись, що на озері Грасс немає людей. Переконавшись, що ця місцевість, навпаки, дуже людна, — центр сектантської літньої колонії,— він вирішив податись на більш відлюдне озеро Біг-Бітерн. І от, джентльмени, перед вами неймовірне і жорстоке видовище: начебто ні в чому не винуватий молодий чоловік, якого неправильно розуміють, возить стомлену дівчину із змученою душею з місця на місце, відшукуючи озеро, досить безлюдне для того, щоб можна було втопити її. І це тоді, коли їй залишається тільки чотири місяці до материнства!

"А потім, приїхавши, нарешті, на досить пустинне озеро, він веде її з гостиниці, де знову-таки записався під вигаданим прізвищем як Кліфорд Голден з дружиною, садовить у човен і везе на смерть. Бідолашна думала, що їде на коротку прогулянку перед весіллям, про яке він їй казав і яке мало скріпити й освятити їхні відносини. Скріпити й освятити все! Скріпити й освятити, як скріплюють і освячують, зімкнувшись над головою, хвилі, але не інакше… не інакше! А він пішов, неушкоджений і підступний, неначе вовк, який наситився своєю жертвою… Він ішов до свободи, до шлюбу з іншою, до вершин громадського і матеріального добробуту, кохання і щастя, тоді як вона, безмовна і безіменна, спочила вічним сном у своїй водяній могилі.

"Але, джентльмени, шляхи буття, шляхи господні недовідомі, і провидіння скеровує наше життя, як воно хоче, незважаючи на всі наші зусилля.