Американська трагедія - Сторінка 43

Клайд повернувся додому. Він давно обіцяв написати матері і тепер вирішив виконати обіцяння, а заодно подумати, чи варто підтримувати нове знайомство.

РОЗДІЛ VIII

Назавтра була субота, робота закінчилася рано (на фабриці Гріфітсів субота цілий рік була наполовину вільним днем), і м-р Уігем з'явився з платіжними конвертами.

— Ось, будь ласка, містер Гріфітс, — сказав він таким тоном, наче Клайд був на фабриці значною особою.

Із задоволенням вислухавши це "містер", Клайд узяв конверт і, підійшовши до своєї шафки, розірвав папір і переклав гроші в кишеню. Потім одягнувся і пішов додому снідати. Але, опинившись у своїй кімнаті, він відчув себе дуже самотнім; Ділларда не було, — він ще працював, і Клайд вирішив проїхатися на трамваї в Гловерсвіль— сусіднє невеличке місто тисяч на двадцять жителів, з чуток, дуже жваве, хоч і не таке красиве, як Лікург. Ця поїздка дуже розважила Клайда: він побачив справді цікаве місто, зовсім не схоже на Лікург своєю соціальною структурою.

Але весь другий день — неділю — Клайд нудьгував, самотньо блукаючи по Лікургу. Діллардові довелося виїхати в якихось справах у Фонду і він не міг додержати своєї обіцянки. Зате, зустрівшись з Клайдом у понеділок ввечері, він розповів, що найближчої середи на Дігбі авеню відбудуться збори парафіян конгрегаційної церкви; туди варто піти, тому що буде угощення.

— Ми забіжимо туди на хвилинку, — пояснював Діллард. — Побалакаємо з дівчатами. Я познайомлю вас з дядьком і дядиною — дуже славні люди. І дівчата милі, не недоторкливі. Ми можемо втекти звідти годині о десятій і піти до Зелли або Ріти. У Ріти багато гарних грамофонних пластинок, зате у Зелли просторіше, зручніше танцювати. До речі, ви не захопили з Чікаго свій фрак?

Справа в тому, що Діллард якось, коли Клайда не було вдома, побував у його кімнаті (Клайд жив якраз над ним на третьому поверсі) і знайшов там один тільки чемодан; не видно було ні скрині, ні фрака. Тому Діллард вирішив, що хоч батько Клайда і тримає готель, а сам Клайд працював у Чікаго в клубі "Юніон Ліг", він, напевно, зовсім байдужий до одягу і до того, як заведено одягатися в товаристві. Або ж він хоче жити на власний рахунок, без чиєї-небудь допомоги, і виробляє в собі твердий характер. Усе це дуже не подобалося Діллардові. Людина не повинна нехтувати вимогами товариства. Проте Клайд був Гріфітс, і цього було досить, щоб Діллард на все дивився крізь пальці,— в усякому разі на початку.

— Ні, фрака не привіз, — відповів Клайд, усе ще не зовсім певний, незважаючи на свою самотність, чи варто йому брати участь у цій авантюрі.— Але я дістану.

Він уже не раз думав, що в Лікурзі фрак йому необхідний, і хоч останнім часом гроші діставалися йому важкою працею і відкладати було нелегко, він вирішив витратити тридцять п'ять доларів на купівлю костюма.

Діллард базікав про Зеллу і Ріту: батьки Зелли Шумен небагаті, але живуть у власному будинку, і в неї часто бувають подруги — чарівні дівчата. У Ріти Дікермен теж багато подруг. Батько Зелли має ще маленьку дачу на озері Екерт, поблизу Фонди. Влітку, — якщо тільки Ріта сподобається Клайдові,— туди можна буде поїхати якось під час відпустки або на суботу і неділю, бо Ріта і Зелла майже нерозлучні. І обидві гарненькі. Зелла чорнява, а Ріта білява, додав він із захватом.

Клайд зацікавився: дівчата гарненькі! І як це на нього в його самотині звалився, немов з неба, цей Діллард і носиться з ним… Але й сумнів бере — чи не надто необачно зближатися з Діллардом? Адже кінець кінцем Клайд нічого не знає про нього. Тепер він бачив з манер і легковажної захопленості Ділларда, що тому куди цікавіші самі дівчата, вільність, ба навіть деяка розбещеність їхньої поведінки, а зовсім не те, до якого товариства вони належать. А хіба не це довело Клайда до катастрофи в Канзас-Сіті? Тут, в Лікурзі, він менш за все мусить забувати про це, якщо хоче досягти чогось кращого в житті.

А проте в середу, о-пів на дев'яту, Клайд вийшов з дому разом з Діллардом, сповнений всіляких сподіванок. О дев'ятій годині вони були вже на місці, в самій гущині одного з тих почасти релігійних, почасти світських, почасти благодійних зборів, які влаштовуються формально з метою зібрати деякі кошти для потреб місцевої церкви, а по суті більше для того, щоб дати літнім людям нагоду зустрітися і поплескати язиком, а молоді — покритикувати старших і пофліртувати під шумок. Тут були кіоски, що торгували чим завгодно: від пиріжків, печива і морозива до мережива, ляльок та всіляких дрібничок. Усе це було пожертвуване парафіянами і продавалося на користь церкви. Гостей приймали пастор, преподобний Пітер Ізрілс, та його дружина. Серед гостей були дядько і дядина Ділларда, товариське, але нецікаве подружжя, яке явно не мало ніякого значення в тутешньому колі. Вони були дуже добродушні і занадто — до фамільярності— привітні, хоч дядько Ділларда, Гровер Уілсон, будучи агентом по закупівлям фірми "Старк і К°", намагався іноді набрати серйозного і поважного вигляду. Це був невисокий, кремезний чоловічок; як видно, він не умів пристойно одягатися або не мав для цього коштів. На противагу своєму племінникові, одягненому майже бездоганно, він був у не зовсім чистому і невипрасованому костюмі, який до того ще й догано сидів на ньому. Галстук був під пару костюмові. Гровер Уілсон мав манери клерка: він потирав руки, хмурив брови, почухував потилицю, наче збираючись сказати щось дуже важливе, що вимагає від нього надзвичайного розумового напруження, — і однак вимовляв лише самі банальності.

До пари йому була й огрядна м-с Уілсон; поки чоловік намагався надати собі поважного вигляду, щоб здаватися вартим свого співрозмовника, вона стояла поруч, розпливаючись жирною сяючою посмішкою. Вона була неповоротка, з рожевими щоками і вже помітним подвійним підборіддям, і все посміхалася і посміхалася, бо взагалі була від природи веселою і доброю жінкою, а зокрема й тому, що Клайд був племінником такої людини. Бо, як зрозумів Клайд, Діллард не марнував часу і постарався втлумачити своїм родичам, що Клайд — з Гріфітсів і що він, Діллард, уже здружився з цим новим Гріфітсом і тепер вводить його в місцеве товариство.

— Уолтер сказав нам, що ви приїхали працювати на фабриці вашого дядька. Значить, ви оселилися у місіс Каппі? Я незнайома з нею, але чула, що в неї дуже пристойний, дуже порядний пансіон. Там живе містер Парслі,— колись ми з ним разом ходили до школи, але тепер я рідко бачу його. Ви ще не знайомі з ним?

— Ні, не знайомий, — відповів Клайд.

— А знаєте, минулої неділі ми чекали вас на обід. Але Уолтеру довелося з'їздити додому. Неодмінно приходьте до нас скоріше. В будь-який час. Я буду вам дуже рада.

Вона посміхнулася, і її карі оченята весело блиснули.

Клайд бачив, що завдяки репутації свого дядька він — справжня знахідка для цього подружжя. Та і всі інші — старі й молоді — поставилися до нього так само: пастор Ізрілс і його дружина, м-р Майк Бампас — місцевий торговець друкарськими фарбами — і його дружина та син; м-р Максиміліан Пік — торговець сіном, зерном і кормовими травами гуртом та вроздріб — і його дружина; м-р Уітнес — торговець квітами, м-р Троп — агент по продажу землі. Всі багато чули про Семюела Гріфітса та його сім'ю і були дуже зацікавлені й здивовані, тим, що серед них опинився племінник такого багатія, їм тільки не подобалося, що Клайд тримався дуже лагідно, анітрохи не величаючись — не дуже чванливо і зневажливо; здебільшого це були люди того типу, що поважають чванливість, навіть якщо на словах осуджують її. Особливо помітно це було на поведінці молодих дівчат.

Діллард вважав своїм обов'язком кожному розповісти про значні родинні зв'язки Клайда.

— Це Клайд Гріфітс, племінник Семюела Гріфітса, двоюрідний брат Гілберта Гріфітса. Він приїхав у Лікург, щоб вивчити виробництво комірців на фабриці свого дядька.

І Клайду, що знав, наскільки далеким є це від істини, все-таки було дуже приємно бачити, яке враження ці слова справляють на присутніх.

Але яке нахабство Ділларда! Знайшовши в Клайді опору, він посмілішав і з усіма розмовляв зверхнім тоном. Він не залишав Клайда ні на хвилину і підводив його то до одного, то до іншого. Він явно вирішив показати всім своїм знайомим дівчатам і хлопцям, хто такий Клайд, і довести, що сам він, Діллард, вводить його в тутешнє товариство. Але з тими, кого він не любив, він не знайомив Клайда. "Вони не заслуговують на увагу, — застерігав він. — Батько її просто має невеличкий гараж. На вашому місці я не став би витрачати час на таке знайомство". Або: "Він нічого не вартий — просто прикажчик з нашого магазина". Але, говорячи про тих, хто був йому симпатичний, він розсипався посмішками і компліментами або, в найгіршому разі, намагався просити вибачення перед Клайдом за їхнє незначне становище.

Нарешті Клайд був відрекомендований Зеллі Шумен і Ріті Дікермен, що з певних своїх міркувань прибули з деяким запізненням. Найімовірніше, їм хотілося показати, що вони тут найдосвідченіші щодо світських звичаїв і не схожі на інших. Та й справді, як трохи пізніше переконався Клайд, вони вирізнялися серед решти дівчат, з якими познайомив його Діллард: були не такі скромні і не такі манірні, та менш тверді в правилах релігії і моралі. Самі собі в цьому не признаючись, вони були зовсім не від того, щоб дати нагоду собі мати далеко не благочестиві розваги, — звичайно, вони намагалися при цьому не зіпсувати своєї репутації. І Клайда вже в перші хвилини знайомства вразили манери і поводження цих дівчат, що відрізняли їх від усіх інших молодих парафіянок: Зелла і Ріта трималися не те щоб розбещено, але набагато вільніше, не так суворо і стримано, як решта.

— А! так ви — містер Клайд Гріфітс! — сказала Зелла Шумен. — Які ви схожі на вашого двоюрідного брата! Я часто бачу його, коли він проїжджає по Сентрал авеню. Уолтер нам усе розповів про вас. Як вам подобається Лікург?

Вона вимовила "Уолтер" особливим тоном, з якоюсь власницькою і інтимною ноткою в голосі, і Клайд відчув, що вони з Діллардом значно ближчі, ніж казав сам Діллард.

Вузька, з маленьким бантом, червона оксамитка на шиї, маленькі гранатові сережки у вухах і дуже ошатне, яке щільно облягало стан, чорне плаття з пишними оборками внизу свідчило, що Зелла не від того, щоб показати свою фігуру і дуже цінить її, і коли б не підкреслено холодний вираз обличчя і стримані манери, все це, безперечно, викликало б несхвальні зауваження на таких зборах.

Ріта Дікермен була товстенька, білявенька рожевощока дівчина, з яснокаштановим волоссям і сіроголубими очима.