Американська трагедія - Сторінка 45

Він не був упевнений, що стане підтримувати таке знайомство. Де ж його благі вирішення, прийняті перед приїздом сюди? Як йому тепер бути? І в той же час чуттєва чарівність Ріти примушувала його злитися на свою стриманість і свої побоювання.

Але тут сталася подія, яка примусила Клайда вирішити це питання. Вона була пов'язана з Гріфітсами. Всі вони, за винятком Гілберта, не були ні ворожі, ні цілком байдужі до Клайда; але при цьому ні Семюел Гріфітс, ні решта членів родини не подумали, що їм слід проявити хоч трохи уваги до нього, допомогти йому час від часу доброю порадою, інакше він опиниться в ненормальному становищі, мало не в цілковитій самітності. Семюел Гріфітс, який завжди був дуже занятий, весь перший місяць майже не згадував про Клайда. Він чув, що Клайд влаштований у пристойному пансіоні, надалі про нього подбають, а поки що чого ж іще треба?

Таким чином, минуло близько п'яти тижнів і, на втіху Гілбертові Гріфітсу, для Клайда нічого не було зроблено; йому давали змогу перебувати в колі своїх товаришів по підвалу і розмірковувати, що з ним буде далі. Ставлення до нього навколишніх людей, серед них Ділларда і дівчат, робило його становище зовсім дивним.

Однак через місяць після приїзду Клайда (і головним чином тому, що Гілберт, здавалося, не бажав нічого говорити про нього) Гріфітс-старший спитав одного разу:

— Ну, як там твій двоюрідний брат? Що він поробляє?

І Гілберт, трохи стривожений тим, що може провіщати це запитання, відповів:

— З ним усе гаразд: я влаштував його в декатирувальну. Адже це правильно?

— Так, почати він міг з декатирувальної, це нічим не гірше від будь-якого іншого місця. А тепер ти якої думки про нього?

— Не дуже високої,— відповів Гілберт з тим упевненим і незалежним виглядом, який завжди тішив його батька. — Він може пра-

цювати. Але, по-моєму, він не з тих, хто здатний висунутися тут. Крім того, схоже на те, що він не дуже наполегливий і енергійний. Надто м'який, я думаю. Я не кажу, що він нікуди не годиться, — може, він і не такий уже поганий. Тобі він подобається, а я можу помилятися. А все-таки, мені здається, коли він їхав сюди, він розраховував головним чином на те, що ти йому допоможеш просто як родичеві.

— Ти думаєш? Ну, якщо він розраховував на це, то він помилився! — сказав Гріфітс-батько і тут же додав з добродушною посмішкою — А може, він не такий непрактичний, як ти думаєш? І взагалі він ще зовсім недавно тут, щоб ми могли що-небудь сказати. В Чікаго він справив на мене інше враження. Крім того, у нас же знайдеться не одне містечко, куди його можна посадити без особливого риску, і він справиться, навіть якщо він і не найталановитіший хлопець на світі. А як він хоче задовольнятися в житті скромним місцем, то це його діло. Мене це не обходить. В усякому разі, я поки що не збираюся відсилати його і не хочу ставити на відрядну роботу. Це не годиться. Адже, кінець кінцем, він наш родич. Нехай ще попрацює трохи в декатирувальній, а ти подивися, на що він здатний.

— Слухаю, — відповів син, сподіваючись, що батько, через неуважливість, залишить Клайда там, де він був тепер, — на найнижчій посаді, яка тільки існувала на фабриці.

Але Семюел Гріфітс, на велике синове розчарування, додав:

— Треба якось цими днями запросити його на обід. Я вже думав про це, але мені все ніколи поговорити з мамою. Адже він ще не був у нас?

— Ні, сер, наскільки мені відомо, — відповів Гілберт похмуро. Йому це зовсім не подобалося, але він був надто тактовний, щоб зразу ж запротестувати. — Ми чекали, поки ти сам заговориш про це.

— Ну й чудово, — продовжував Семюел. — Довідайся, де він живе, і запроси його. Можна й наступної неділі, якщо ми вільні.

Помітивши тінь сумніву і невдоволення в синових очах, він додав:

— Послухай, Гіл, адже він усе-таки мій племінник і твій двоюрідний брат, і ми не можемо зовсім його ігнорувати. Це не годиться, ти сам розумієш. Поговори сьогодні ж увечері з мамою, або я поговорю, і влаштуємо це.

Він закрив шухляду столу, де шукав якісь папери, встав, узяв пальто та капелюха і вийшов з контори.

Внаслідок цієї розмови Клайдові було надіслано запрошення на родинну вечерю наступної неділі, о-пів на сьому. За звичаєм щонеділі о-пів на другу в Гріфітсів бував урочистий обід, на який запрошувалися місцеві або приїжджі друзі й знайомі; о-пів на сьому майже всі гості вже роз'їжджалися, звичайно їхали куди-небудь і Белла та Гілберт, а для м-ра і м-с Гріфітс і для Майри подавалася холодна вечеря.

Але цього разу м-с Гріфітс, Майра та Белла вирішили, що всі вони будуть удома; тільки Гілберт, взагалі невдоволений з цієї витівки, заявив, що його запросили в інше місце і він може в цю годину заїхати додому лише на кілька хвилин. Таким чином, на велику втіху Гілбертові, Клайд буде прийнятий у тісному родиннсму колі і не зустрінеться ні з ким із звичайних відвідувачів дому Гріфітсів, які можуть заїхати вдень, — не доведеться рекомендувати його знайомим, якось пояснювати його присутність… До того ж це слушна нагода придивитися до Клайда і скласти собі уявлення про нього, не беручи на себе ніяких зобов'язань.

А на той час відносини з Діллардом, Рітою та Зеллою обернулися для Клайда у важку проблему, і отут на нього серйозно вплинуло рішення Гріфітсів. Після вечора у Зелли Шумен, Діллард, Зелла та Ріта, незважаючи на Клайдову ухильність, вирішили, що він мусить бути і буде підкорений чарами Ріти. Клайдові не раз натякали, що їм треба знову зустрітися і, нарешті, Діллард просто запропонував тісною компанією (вони з Клайдом і обидві дівчата) з'їздити куди-небудь на суботу і на неділю — найкраще в Утіку або Олбені. Дівчата, звичайно, погодяться. Якщо в Клайда є які-небудь сумніви або побоювання, Діллард сам домовиться через Зеллу з Рітою.

— Ви ж самі знаєте, що ви їй сподобалися, — додав Діллард. — Вона вважає, що ви просто чудовий, мені Зелла говорила. Дамський догідник, га?

І Діллард весело й розв'язно підштовхнув Клайда ліктем, Раніше Клайда не покоробила б ця фамільярність, але тепер вона не сподобалася йому; він уже вважав себе членом нового, вищого кола і пам'ятав, за кого його приймають у Лікурзі. Так, можна сказати, стараються люди, коли їм здається, що ти стоїш трохи вище від них!

Запрошення Ділларда, звичайно, дуже принадне, але з іншого боку, чи не загрожує воно йому нескінченними неприємностями? Перш за все в нього немає грошей. Він усе ще одержує 15 доларів на тиждень, і на дорогі подорожі невистачить грошей в його кишені. Залізничні квитки, їжа, рахунок у готелі, може, поїздка вдвох на автомобілі… І крім того, обов'язкова близькість з Рітою, яку він мало знає. Мабуть, Ріта захоче, щоб ця інтимність тривала потім і тут, у Лікурзі… щоб він приходив до неї додому… бував з нею скрізь… ну й ну! А якщо Гріфітси довідаються, — якщо, скажемо, його двоюрідний брат Гілберт почує про це… або побачить їх! Адже от Зелла казала, що часто зустрічає Гілберта на вулиці; легко може статися, що вони як-небудь усією компанією натраплять на Гілберта, і він вирішить, що Клайд приятелює з цією нікчемою, цим продавцем з магазина — Діллардом! Як би через це не обірвалася його кар'єра в Лікурзі! Хто знає, до чого це призведе…

І Клайд закашлявся і почав вибачатися. Тепер він дуже занятий. І взагалі треба подумати… Родичі, знаєте… Крім того, і в найближчу, і в наступну неділю у нього на фабриці багато термінової роботи; він повинен бути в місті. А надалі видно буде.

Але хвилинами згадувалася йому чарівна Ріта, і тоді, із звичайною своєю непослідовністю, він обмірковував план, що просто супе-речив його попередньому рішенню: може, в найближчі два-три тижні як-небудь скоротити свої витрати і все-таки поїхати? Він уже дещо відклав на купівлю фрака та складного циліндра. Може, витратити частину грошей… хоч він і розумів, що весь цей план нікуди не годиться…

Ах, ця білява, пухленька, палка Ріта!

І от у цю пору надійшло запрошення від Гріфітсів. Якось увечері Клайд повернувся з роботи дуже стомлений, в сотий раз обмірковуючи спокусливе запрошення Ділларда, і знайшов у себе на столі лист на дуже твердому красивому папері,— його приніс, коли Клайда не було вдома, служник Гріфітсів. Клайд помітив чіткі ініціали "Е. Г." на ріжку конверта; він зразу ж розпечатав лист і з хвилюванням прочитав:

"Дорогий племіннику!

Ми хотіли бачити'Вас раніше, але відтоді як Ви приїхали, чоловік майже весь час був у роз'їздах, і ми вирішили почекати, поки він буде трохи вільніший. Тепер він не такий зайнятий, і ми будемо дуже раді, якщо Ви прийдете повечеряти з нами в найближчу неділю о шостій годині. Ми вечеряємо запросто, в родинному колі, і як щось перешкоджатиме Вам, не утруднюйте себе попередженням ні листовно, ні телефоном. І не треба ніяких особливих костюмів. Отже, приходьте, якщо можете. Ми будемо раді Вас бачити.

З щирим, привітом Ваша' тьотя Елізабет Гріфітс".

Клайд читав, і ним знову оволодівали найромантичніші мрії ї надії. Весь цей час, поки він виконував ненависну йому роботу в декатирувальній, його все більше гнітила думка, що спроба його була марною: важні родичі, як видно, вирішили не підтримувати з ним ніяких відносин. І от перед ним чудовий лист із словами: "будемо раді Вас бачити". Виходить, вони, напевно, думають про нього не так уже погано. М-р Семюел Гріфітс весь цей час був у від'їзді. Ось у чому справа. А тепер Клайд побачить свою тітку і двоюрідних сестер, побуває в цьому розкішному домі. Це цросто чудово. Може, тепер вони займуться його долею, хто знає? І як вдало, що про нього згадали саме тепер, коли він ладен був втратити всяку надію.

Його уподобання до Ріти, не кажучи вже про інтерес до Зелли і Ділларда, вмить зникло. Як! Підтримувати знайомство з людьми, які стоять настільки нижче від нього, Гріфітса, на східцях суспільної скали, та ще рискувати попсувати цим свої стосунки з важними родичами! Ніколи! Це було б величезною помилкою. Лист надійшов якраз вчасно, щоб довести це. Щастя, величезне щастя, що в нього вистачило здорового глузду не погодитись на цю подорож. Тепер він повинен поступово, без особливого шуму, припинити ці близькі відносини з Діллардом, — якщо буде потреба, він навіть переїде від м-с Каппі… скаже, що дядько зробив йому зауваження… словом, усе що завгодно, але він більше не матиме нічого спільного з цією компанією.