Американська трагедія - Сторінка 47

Холодно вклонившись Клайдові і сказавши: "Здрастуйте", він підійшов до батька і поблажливо поклав руку йому на плече:

— Привіт, тату. Хелло, мамо! Дуже шкода, але я не можу посидіти сьогодні з вами. Ми з Долджем і Юстісом тільки що приїхали з Амстердама по Констанцію та Жакеліну і зараз їдемо до Бріджменів. Але я повернуся на ранок. У всякому разі буду завтра в конторі. Сподіваюсь, у вас усе гаразд, містер Гріфітс? — додав він, звертаючись до батька.

— Так, мені нема на що скаржитись, — сказав батько. — А ти, здається, маєш намір веселитися всю ніч?

— Зовсім ні,—відповів Гілберт, не звертаючи ніякої уваги на Клайда'.— Я просто хотів сказати, що коли не зможу повернутись до другої години, то переночую де-небудь, от і все.

Він знову ласкаво поплескав батька по плечу.

— Будь ласка, не мчи так швидко, як завжди, — попросила м-с Гріфітс. — Це ж небезпечно.

— П'ятнадцять миль на годину, мамо, п'ятнадцять миль на годину, я знаю правила! — Гілберт зверхньо усміхнувся.

Клайд не міг не помітити, яким поблажливим і авторитетним тоном Гілберт розмовляє з батьком. Ясно, що й тут, як і на фабриці, він — значна персона, на думку якої всі зважають. Мабуть, він ні до кого, крім батька, не почував особливої пошани. "До чого ж зарозумілий", подумав Клайд.

Певно, це чудово — бути сином багатої людини і легко, без жодного зусилля посісти ось таке становище, поводитися так гордовито, користуватися такою владою і таким авторитетом. Так, звичайно, цей молодий чоловік дивився на Клайда звисока і говорив з ним зневажливо. Але подумати тільки: такий молодий і має таку владу.

РОЗДІЛ X

В цю хвилину покоївка сповістила, що вечерю подано, і Гілберт зразу ж попрощався. Всі підвелися; м-с Гріфітс спитала в покоївки:

— Белла не дзвонила?

— Ні, пані,— відповіла та.

— Тоді скажіть місіс Трюсдейл, щоб вона подзвонила до Фінчлі і викликала Беллу. Нехай негайно їде додому.

Покоївка вийшла, а все товариство пішло до їдальні, що містилася на тому ж поверсі, поруч вітальні. Клайд побачив ще одну пишно обставлену кімнату, всю в яснокоричневих тонах; посередині стояв довгий стіл горіхового дерева, що, очевидно, призначався для особливо урочистих випадків. Навколо столу стояли стільці з високими спинками; стіл освітлювали канделябри, розставлені на ньому на рівній один від одного відстані. В глибині кімнати, в просторій пів-круглій ніші з вікнами в сад, було накрито для вечері невеликий стіл на шість осіб. (Клайд чомусь уявляв собі це зовсім інакше).

За столом Клайдові довелося відповідати на багато запитань, головним чином про його сім'ю, про те, як його рідні жили раніше і як живуть тепер. Скільки років його батькові? А матері? Де вони жили до переїзду в Денвер? Скільки у нього братів і сестер? Скільки років його старшій сестрі, Есті? Що вона робить? А решта дітей? Чи задоволений батько своєю справою, — адже він тепер утримує готель? А що саме він робив до того, в Канзас-Сіті? Скільки часу вони там жили?

Клайд неабияк збентежився і розгубився під градом цих запитань, які з поважним виглядом задавали йому Семюел Гріфітс і його дружина. З плутаних відповідей Клайда вони обоє зрозуміли, що запитання ці,— особливо про життя сім'ї в Канзас-Сіті,— становлять його в скрутне становище. Вони, зрозуміло, приписали це надзвичайній бідності його батьків. Коли Семюел Гріфітс спитав: "Здається, ви почали працювати в готелі ще в Канзас-Сіті, коли закінчили школу?" — Клайд густо почервонів, згадавши про історію з украденим автомобілем і про те, як мало, власне, довелося йому ходити до школи. Найбільше йому не хотілося, щоб тут довідалися про його життя на посаді розсильного в Канзас-Сіті і, особливо, щоб його ім'я пов'язали з готелем "Грін-Девідсон".

На щастя, в цей час двері відчинилися, і ввійшла Белла в супроводі двох дівчат, які — Клайд зразу це зрозумів, — так само належали до цього добірного товариства. Який контраст між ними і Рітою та Зеллою, про яких він ще зовсім недавно думав з таким хвилюванням! Він впізнав Беллу з ії фамільярного поводження з Гріфітсами. Одна з її супутниць була Сондра Фінчлі, про яку так часто говорили Белла та її мати. Клайд ніколи ще не бачив такої витонченої, гарної і гордої дівчини, — вона була зовсім особлива, ніхто не міг зрівнятися з нею! Англійський костюм туго облягав її гнучку постать і чудово гармоніював з маленькою темною шкіряною шапочкою, кокетливо насунутою на очі. На шкіряному ремінці вона вела за собою французького бульдога; через руку в неї було перекинуте елегантне пальто в чорну й сіру клітку, модного, майже чоловічого покрою. Клайдові здалося, що він у житті своєму не зустрічав такої чарівної дівчини. Вона відразу справила на нього надзвичайне, приголомшливе враження, начебто його пройняв електричний струм, і він з жагучим болем відчув, що значить жадати недосяжного, мріяти про кохання і з болем відчувати, що йому не призначено домогтися від цієї дівчини хоча б ласкавого погляду. Це й мучило і п'янило його. Йому до нестями хотілося то заплющити очі і більше не бачити її, то дивитися на неї без краю, не відводячи очей, так він був заполонений нею.

А Сондра спочатку нічим не показала, що помітила його; вона була зайнята тільки своєю собакою:

— Та ну ж, Біссел, поводься як слід, а то я виведу тебе звідси і прив'яжу до сходів. О, боюся, мені доведеться зразу ж піти, якщо він не поводитиметься пристойно! (Біссел побачив кішку і намагався добратися до неї.)

Друга дівчина зовсім не так сильно вразила Клайда, хоч вона була по-своєму не менш витончена, ніж Сондра, і багатьом, напевно, здалася б також чарівною. В неї було біляве, майже лляне волосся, ясні мигдалевидні сірозелені очі, маленька, граціозна постать вкрадливі, котячі манери. Тільки-но ввійшовши, вона шмигнула через кімнату до столу, схилилася над м-с Гріфітс і заворкотіла:

— Як ви себе почуваєте, місіс Гріфітс? Я така рада вас бачити! Як давно я у вас була! Знаєте, я виїжджала з мамою. Сьогодні вони з Грентом поїхали в Олбені, а я саме зустріла Беллу і Сондру в Лембертів. А ви, я бачу, сьогодні вечеряєте в родинному колі?.. Як поживаєте, Майра? — спитала вона і, простягнувши руку з-за плеча м-с Гріфітс, злегка, просто з обов'язку ввічливості, доторкнулася до Майриної руки.

Тимчасом Белла, яка здалася б Клайдові найчарівнішою з усіх трьох, коли б не Сондра, вигукнула:

— Ах, я спізнилася! Мамонько, татусю, прошу пробачення! Ну, будьте ласкаві, пробачте мені на цей раз!

Потім, немовби тільки зараз помітивши Клайда, хоч він підвівся, коли дівчата ввійшли в кімнату, і все ще стояв, вона, як і її подруги, замовкла з удавано скромним виглядом.

А Клайд, завжди надмірно чутливий до таких відтінків у поведінці і до відміни в матеріальному становищі, чекав, поки його відрекомендують, і нестерпно гостро усвідомлював свою нікчемність. Юність і краса, що стоять так високо на східцях суспільної нерівності, здавалися йому найвищим торжеством жінки. Його уподобання до Гортензії Брігс (не кажучи вже про Ріту), далеко не такої привабливої, як будь-хто з цих трьох дівчат, показали, як впливає на нього жіноча грація, незалежно від гідності.

— Белла, — сказав статечно Семюел Гріфітс, бачачи, що Клайд усе ще стоїть, — це твій двоюрідний брат Клайд.

— Ось як, — сказала Белла; вона відразу помітила, до чого Клайд схожий на Гілберта. — Здрастуйте! Мама мені казала, що ви цими днями прийдете. — Вона простягнула йому два пальці, потім повернулася до своїх супутниць і відрекомендувала: — Мої подруги — міс Фінчлі і міс Кренстон.

Обидві дівчата сухо і офіціально вклонилися, уважно і досить безцеремонно розглядаючи Клайда.

— До чого схожий на Гіла!— шепнула Сондра Бертіні, яка підійшла до неї.

І Бертіна відповіла:

— Я ніколи не бачила такої подібності. Та тільки він набагато вродливіший, правда?

Сондра кивнула. Вона в першу ж мить із задоволенням помітила, що Клайд вродливіший за брата Белли (вона не любила Гілберта) і що він явно захоплений нею. Вона сприйняла це як належне, — адже вона завжди покоряла молодих людей з першого погляду. Але, побачивши, що Клайдові очі невідступно і безпорадно стежать за нею, вона вирішила поки що не звертати на нього уваги. Перемогти його було надто легко.

М-с Гріфітс, яка не чекала цього візиту, трохи сердилася на Беллу за те, що вона привела з собою подруг, коли тут був Клайд, і тепер доведеться згадати про його становище в суспільстві.

— Може, ви обидві покладете свої пальта і сядете? — запропонувала вона. — Я скажу, щоб поставили ще два прибори. Белла, сідай поруч батька.

— Ні, ні, нам час додому! Ми не можемо залишатися ані хвилини, — в один голос заявили Сондра і Бертіна.

Але тепер, коли вони побачили Клайда і переконалися, що він такий гарний на вроду, їм страшенно хотілося взнати, чи буватиме він і чи здобуде вагу в товаристві. Гілберт Гріфітс не мав особливого успіху, і вони обидві не любили його, хоч дуже приятелювали з його сестрою: для самозакоханих красунь він був надто самовпевнений і впертий, поводився часом занадто зарозуміло. А Клайд, наскільки можна гадати з його зовнішності, набагато лагідніший і податливіший. Залишалося тільки дізнатися, яке становище він посідає і що думають про нього Гріфітси: якщо в цьому домі його приймають як рівного, то чому б і місцевому товариству не прийняти його? А головне, цікаво знати, чи багатий він… На це вони майже негайно дістали відповідь, бо м-с Гріфітс рішуче й навмисне сказала Бертіні:

— Містер Гріфітс — наш племінник, він приїхав із Заходу; він пробує працювати на фабриці мого чоловіка. Цей молодий чоловік змушений сам торувати собі шлях, і чоловік мій був такий добрий, що дав йому можливість випробувати свої сили.

Клайд спалахнув: йому ясно вказували, що його становище в суспільстві незрівнянно нижче, ніж становище Гріфітсів або цих дівчат. У той же час він помітив, як на обличчі Бертіни Кренстон інтерес поступився місцем цілковитій байдужості: її цікавили тільки молоді люди з достатками. Але Сондра Фінчлі не відзначалася такою практичністю, як подруга, хоч і була популярнішою в своєму колі (вона була значно вродливіша за Бертіну, а її батьки — ще багатші, ніж Кренстони). Вона знову глянула на Клайда, і на обличчі її яскраво відбилася прикрість від почутого.