Американська трагедія - Сторінка 48

Такий вродливий і симпатичний юнак!

У цей час Семюел Гріфітс, який був особливо прихильний до Сондри (Бертіну він не любив, як не любила її м-с Гріфітс, вважаючи надто хитрою і нещирою), покликав:

— Ідіть-но сюди, Сондра! Прив'яжіть собаку до крісла. Пальто киньте на той стілець і сідайте ось тут. — Він показав їй місце поруч себе.

— Ніяк не можу, дядю Семюел, — трохи манірно сказала Сондра таким фамільярно-ласкавим тоном, ніби її з Семюелом Гріфітсом зв'язувала найніжніша дружба. — Вже пізно, та і з Бісселом ніяк не зладиш. Справді ж, нам з Бертіною час додому.

— Знаєш, тату, — враз втрутилася Белла, — кінь Бертіни наступив учора на цвях і тепер кульгає. І ні Грента, ні містера Кренстона немає вдома. Бертіна хотіла з тобою порадитися.

— Яка нога? — спитав зацікавлений Гріфітс. (Під час цієї розмови Клайд продовжував крадькома розглядати Сондру. "Яка чарівна, — думав він. — Носик такий маленький і трохи кирпатий, а верхня губа так лукаво зігнута".)

— Ліва передня, — пояснила Бертіна Гріфітсові.—Вчора я їздила по Іст-Кінгстонському шляху. Джеррі загубив підкову і, напевно, загнав скалку, але Джон не може її знайти.

— А ви довго їхали після цього?

— Усю дорогу додому. Миль з вісім, мабуть.

— Ну, скажіть Джонові, нехай змаже ногу якою-небудь пом'якшуючою маззю і забинтує. І треба покликати ветеринара. Нічого страшного. Я певен, що кінь скоро поправиться.

А Клайд, на якийсь час залишений на самого себе, все думав про те, яке приємне, легке життя у людей цього кола. Як видно, ні в кого з них немає ніяких турбот. Вони тільки й говорять, що про свої будинки і коней, про зустрічі з друзями, прогулянки та розваги. Його двоюрідний брат Гілберт тільки що махнув кудись з приятелями на автомобілі. Белла та її подруги легковажно і весело живуть у розкішних будинках на красивій вулиці, а він, Клайд, замкнений у кімнатці на третьому поверсі в пансіоні м-с Каппі, і йому нема куди піти, і він одержує всього п'ятнадцять доларів на тиждень — і на це мусить існувати! І завтра вранці він знову працюватиме в підвалі, а ці дівчата підводитимуться з думкою про нові розваги. А в Денвері його батьки з їхніми жалюгідними мебльованими кімнатами та місією живуть так, що він навіть не сміє тут розповісти про них правду.

Раптом обидві дівчини спохватилися, що їм час іти. Клайд і Гріфітси залишилися одні, і Клайд ясно відчув, що йому тут зовсім не місце: і сам Гріфітс, і його дружина, і Белла — всі, крім Майри, своєю зневажливою поведінкою показували, що йому дозволено тільки мигцем заглянути в товариство, до якого він не належить. Він розумів, що бідність заважає йому ввійти в це товариство, скільки б він не мріяв ближче познайомитися з такими чарівними дівчатами. Йому відразу стало дуже сумно, і погляд, і настрій його так засмутилися, що не тільки Семюел Гріфітс, а і його дружина і Майра помітили це. Коли б тільки як-небудь проникнути в цей світ! Та з усіх Гріфітсів тільки Майра відчула, який він самітний і пригнічений. І коли всі знову перейшли у велику вітальню (Семюел на ходу вичитував Беллі за те, що вона завжди спізнюється на вечерю і примушує всіх чекати), Майра підійшла до Клайда і сказала:

— Мені здається, коли ви ще трохи поживете в Лікурзі, вам тут більше сподобається. Навколо стільки гарних місць! Вам треба з'їздити подивитися наші озера. І Адірондакські гори теж не так далеко — сімдесят миль на північ. А влітку, коли ми переїдемо в Грінвуд, мама й тато, напевно, захочуть, щоб ви бували у нас.

Вона не зовсім була певна, що батьки запросять Клайда на дачу, але почувала, як потрібно сказати зараз Клайдові що-небудь у цьому роді. І справді, він трохи підбадьорився і до кінця вечора розмовляв найбільше з нею, намагаючись тільки не здаватися надто неввічливим щодо решти членів родини. Нарешті, близько о-пів на десяту, Клайда враз знову опанувало почуття, що він тут зовсім сторонній і самотній, — він підвівся і сказав, що йому час іти: завтра він повинен встати дуже рано. Семюел Гріфітс проводив його до виходу. В цю хвилину він, як раніше Майра, відчув симпатію до Клайда, подумав про те, що й він сам, і його сім'я будуть і надалі зневажати цього юнака через його бідність і, щоб якось винагородити Клайда', вирішив сказати йому на прощання кілька лагідних слів.

— Як гарно на вулиці,— мовив він привітно. — Почекайте, навесні наша Уікігі авеню покаже себе в усій красі.— Він допитливо глянув на небо і вдихнув свіже квітневе повітря. — От прийдете до нас через деякий час, коли все тут буде в цвіту, тоді самі побачите, як тут гарно. На добраніч!

Він посміхнувся, голос його звучав тепло й дружньо, і Клайд ще раз відчув, що як би не поводився Гілберт, — Гріфітс-старший, безумовно, не зовсім байдужий до свого племінника.

РОЗДІЛ XI

Минали дні за днями, і хоч від Гріфітсів більше не було листів, Клайд усе ще перебільшував значення єдиного візиту до багатих родичів і часом мріяв про нові зустрічі з цими чарівними дівчатами і про те, яке було б щастя, коли б одна з них покохала його. Вони живуть у чудовому світі, серед розкошів і блиску. Який контраст з його власним життям, з його оточенням! Діллард! Ріта! Вони просто більше не існують для нього. Йому потрібно зовсім інше — або нічого. І він тримався якнайдалі від Ділларда. Кінець кінцем і той відійшов від Клайда, вважаючи його снобом, та Клайд і став би найсправжнісіньким снобом, коли б досягнув того становища, про яке мріяв. Але час минав, а він по-старому залишався на тій самій роботі… Невеселе й нелегке життя, мізерний заробіток і малоцікаве товариство сусідів по декатирувальній гнітили його. І поступово він почав думати не про те, щоб поновити знайомство з Рітою і Діллардом, — він більше не хотів мати з ними нічого спільного, — а про те, щоб кинути надію влаштуватися тут: треба повернутися до Чікаго або поїхати в Нью-Йорк, де він у крайньому разі напевно знайде роботу в якому-небудь готелі. Але тут, ніби для того, щоб оживити його мужність і колишні мрії, сталася подія, яка примусила Клайда подумати, що він, безперечно, починає підноситися в поглядах батька і сина Гріфітсів, хоч вони й не вводять його в своє товариство. Якось навесні, в одну з субот, Семюел Гріфітс у супроводі Джошуа Уігема обходив фабрику. Близько полудня вони дійшли до декатирувальної, і Гріфітс уперше, з деяким зніяковінням, побачив Клайда в грубих штанях і сорочці без рукавів за роботою коло однієї з двох сушарок (за цей час його племінник навчився досить спритно завантажувати і розвантажувати сушарки). І, згадавши, який витончений і показний вигляд мав Клайд, коли його запросили на вечерю всього кілька тижнів тому, Семюел Гріфітс був зовсім приголомшений контрастом. При попередніх зустрічах — і в Чікаго, і того вечора в домі Гріфітсів — на Семюела справила найбільше враження акуратність і приємна зовнішність Клайда. А Гріфітс-старший майже так само ревниво, як і його син, ставився до враження, що справляло на службовців фабрики і на всіх жителів Лікурга не тільки ім'я Гріфітсів, а й взагалі їхній престиж. І тепер, побачивши Клайда, такого схожого на Гілберта, тут, у декатирувальній, в такому непривабливому одязі, серед цих людей, він відчув гостріше, ніж будь-коли, що Клайд — його племінник, і не повинен більше залишатися на такій чорній роботі. А то інші службовці подумають, що Семюел Гріфітс неподобно байдужий до значення такої близької рідні.

Проте він не сказав ані слова Уігемові або кому-небудь іншому, а почекав, поки син не повернувся в понеділок уранці після позаміської прогулянки.

— В суботу я оглядав фабрику і побачив, що наш Клайд усе ще внизу, в декатирувальній, — сказав він Гілбертові, викликавши його до себе в кабінет.

— Ну й що ж, батьку? — спитав Гілберт, не розуміючи, чого батько раптом заговорив про Клайда. — Багато хто працював там до нього, і це не завадило їм.

— Правильно, але вони не були моїми племінниками. І не були схожі на тебе. (Це зауваження дійняло Гілберта до живого.) Так не годиться, от що я тобі скажу. Боюся, що ми поставилися до Клайда несправедливо, напевно й інші так само вважають, — адже всі бачать, які ви схожі, і знають, що він твій двоюрідний брат і мій племінник. Це мені спочатку не спало на думку, бо я не заходив у, підвал, але тепер мені ясно, що його не можна там тримати. Це не годиться. Треба покласти цьому край. Переведемо його куди-небудь на інше місце, де він виглядатиме пристойніше.

Він нахмурився, очі його потемніли. Враження, яке справив на нього Клайд у старому одязі і з краплинами поту на лобі, було не з приємних.

— Бачиш, у чому справа, батьку, — намагався заперечити Гілберт (він органічно терпіти не міг Клайда і хотів будь-що-будь залишити його на старому місці), — я не певен, що зможу знайти для нього підхоже місце в якомусь іншому цеху. Доведеться переміщати тих, хто давно вже у нас працює і хто з таким зусиллям добивався свого місця. А Клайд не має ніякої підготовки, він поки що тільки й може стояти коло сушарки.

— Ну, мене все це мало цікавить, — сказав Гріфітс-старший, почуваючи, що син боїться суперника і тому не зовсім справедливий до Клайда. — У підвалі йому не місце, і я не хочу, щоб він там залишався. Він уже досить часу там побув… Досі в Лікурзі ім'я Гріфітс означало витримку, енергію, здібності і здоровий розум, і я не можу допустити, щоб будь-хто з Гріфітсів викликав у людей інші думки. Це погано для справи. Влаштувати Клайда краще — це щонайменше наш обов'язок. Ти зрозумів мене?

— Добре зрозумів, батьку.

— Отже зроби, як я сказав. Поговори з Уігемом. Поміркуйте, куди його можна перевести, щоб він не був простим робітником. З самого початку було помилкою посилати його в цей підвал. Уже напевно у нас в якому-небудь цеху знайдеться для нього підхоже містечко. Можна його зробити помічником завідуючого відділом, — скажемо, навіть другим або третім помічником, — щоб він міг пристойно одягатися і мати людський вигляд. У крайньому разі відпровадь його на якийсь час додому і повністю збережи за ним платню, поки не підшукаєш для нього підхожого місця. Але я хочу, щоб ти перевів його звідти. До речі, скільки він зараз одержує?

— Здається, доларів п'ятнадцять, — покірно відповів Гілберт.

— Малувато для того, щоб завжди мати пристойний вигляд.