Американська трагедія - Сторінка 46

Це не годиться. Він не може рискувати своїм майбутнім і надіями, які пов'язані із запрошенням тітки. І замість того щоб мріяти про Ріту та Утіку, він тепер почав уявляти собі приватне життя Гріфітсів; чудові місця, куди вони, мабуть, їздять, цікавих людей, які їх оточують. Тут же він подумав, що для цього візиту йому необхідно купити фрак або в усякому разі смокінг і брюки. І тому другого дня вранці він попросив м-ра Кемерера відпустити його об одинадцятій годині і до першої години встиг купити на заощаджені гроші смокінг, брюки, лаковані черевики і біле шовкове кашне. Після цього він заспокоївся: в такому вбранні він повинен справити добре враження.

І весь час, аж до недільного вечора, він уже не думав ні про Ріту, ні про Ділларда і Зеллу, а тільки про наступний візит. Це справді подія — потрапити в такі високі сфери!

Єдиною перешкодою всьому був Гілберт Гріфітс, який під час зустрічей завжди дивився на Клайда такими суворими, холодними очима. Він, можливо, теж буде там цієї години і, напевно, набере гордовитого вигляду, щоб примусити Клайда відчути себе нікчемою (Клайд іноді признавався собі, що Гілбертові це вдається). Безперечно, якщо Клайд спробує гідно поводитися в домі Гріфітсів, Гілберт потім постарається як-небудь відплатити йому на фабриці. Він може, наприклад, розповідати своєму батькові про Клайда тільки погане. Зрозуміла річ, якщо людину тримають у цьому паскудному підвалі і не дають ніякої можливості проявити себе, — як він може сподіватися на успіх, на кар'єру? І завжди йому так не щастить: треба ж було, приїхавши сюди, наткнутися на цього Гілберта, який так на нього схожий і невідомо чого терпіти його не може.

Однак, незважаючи на всі ці сумніви, Клайд вирішив якнайкраще використати цю нагоду і в неділю, о шостій годині, пішов до будинку Гріфітсів; на нього чекало нелегке випробування, і нерви його були дуже натягнуті. Він підійшов до великих чавунних воріт, підняв важку клямку і попрямував широкою, викладеною цеглою стежкою до головного входу, відчуваючи внутрішнє тремтіння, немовби на порозі якоїсь небезпечної пригоди. Він ішов, і йому здавалося, що на нього вже звернені допитливі, критичні погляди. Може, м-р Семюел, або м-р Гілберт, або яка-небудь з його сестер дивляться на нього з-за цих важких завісок. З вікон нижнього поверху лилося м'яке, привітне світло.

А втім, тривога Клайда була нетривала. Служник відчинив двері, взяв у нього пальто і запросив пройти у простору вітальню, яка дуже вразила його. Вона здалася Клайдові, навіть після готелю "Грін-Девідсон" і клубу в Чікаго, надзвичайно красивою: тут були такі чудові меблі, стінний годинник, стіл надзвичайних розмірів, розкішні килими та драпіровки. Вогонь палав у великому каміні, перед яким півколом стояли стільці й крісла; в різних кінцях кімнати горіли лампи. У вітальні в цю хвилину нікого не було, але поки Клайд неспокійно озирався довкола, в глибині кімнати, де були великі сходи, що вели нагору, зашурхотів шовк, і Клайд побачив м-с Гріфітс, яка наближалась до нього. Це була лагідна, худа, змарніла жінка, рухалася вона швидко, поводилася люб'язно, хоч, за звичаєм, і дещо стримано, і через кілька хвилин Клайд уже почував себе в її присутності легко й спокійно.

— Мій племінник, чи не так? — посміхнулася вона.

— Так, — відповів Клайд просто і, завдяки хвилюванню, з надзвичайною для нього гідністю — Я — Клайд Гріфітс.

— Дуже рада бачити вас у себе, — почала м-с Гріфітс з певним світським апломбом, який вона засвоїла, нарешті, за роки, перебуті в місцевому вищому товаристві.— І мої діти, звичайно, так само будуть раді. Белли і Гілберта якраз немає вдома, але, я думаю, вони скоро повернуться. Чоловік зараз відпочиває, але я вже чула кроки в його кімнаті, значить, він скоро буде тут. Чи не сядете? — вона вказала на великий диван. — Ми майже завжди вечеряємо одні в неділю, і я подумала, що буде дуже приємно, якщо ми з вами зустрінемося в тісному родинному колі. Як вам подобається Лікург?

Вона опустилася на диван перед каміном, і Клайд досить незручно сів на певній відстані від неї.

— Місто мені дуже подобається, — відповів він з усмішкою, намагаючись потрапити їй у тон, — Звичайно, я бачив ще надто мало, але те, що я бачив, мені сподобалося. І я ніде ніколи не бачив такої гарної вулиці, як ваша, — додав він захоплено. — Такі великі будинки, такі чудові сади!

— Так, ми всі дуже пишаємося нашою вулицею, — відповіла, посміхаючись, м-с Гріфітс; вона завжди з найбільшим задоволенням думала про те, який красивий і розкішний її будинок на Уікігі авеню. Вони з чоловіком так довго добивалися всього цього! — Наша вулиця, здається, всім подобається. Її прокладено давно, коли Лікург ще був просто селом. Та забудували і зробили її такою красивою тільки за останні п'ятнадцять років… А тепер ви повинні розповісти мені про ваших батьків. Ви знаєте, мені ніколи не доводилось зустрічатися з ними, хоч, звичайно, чоловік часто говорив про них, тобто про свого брата, — виправилась вона. — Мені здається, він не зустрічався з вашою матусею. Як поживає ваш батько?

— Спасибі, він здоровий, і мати теж, — просто відповів Клайд. — Вони живуть тепер у Денвері. Ми жили раніш у Канзас-Сіті, але років три тому вони звідти переїхали. Цими днями я одержав листа від мами. Вона пише, що в них усе гаразд.

— Так ви листуєтеся з нею? Це дуже добре.

М-с Гріфітс посміхнулася Клайдові; він усе більше її цікавив: їй сподобалася його зовнішність. Він був такий витончений, так добре поводився і, головне, був такий схожий на' її власного сина, що спочатку вона навіть дещо злякалася, а потім зацікавилась. Може, Клайд був трохи вищий, кращої будови і тому здавався красивішим за Гілберта, але вона ніколи не погодилася б визнати це. Гілберт часто бував нестерпним і зарозумілим навіть з матір'ю, і в його поводженні було більше звичного удавання, ніж справжньої ніжності, але в її очах він все ж був енергійний, здібний юнак, який уміє обстоювати себе і свої думки. Клайд був лагіднішим, невиразнішим, невпевненішим. Її син, певно, успадкував свою енергію від батька та родичів по її лінії. Клайд, мабуть, дістав деяку слабкість характеру в спадщину від цих незначних людей — своїх батьків.

Вирішивши, таким чином, це питання на користь синові, м-с Гріфітс збиралася розпитати Клайда про його сестер та братів, але в цю мить увійшов Семюел Гріфітс. Оглянувши Клайда, який підвівся при його появі, проникливим поглядом і знайшовши, що він цілком пристойний, в усякому разі зовні, Гріфітс-старший сказав:

— А, от і ви! Сподіваюся, вас і без мене влаштували тут як слід?

— Так, сер, — відповів Клайд шанобливо, з легким поклоном. Він почував, що знаходиться в присутності одного з великих світу цього.

— Ну, от і чудово. Сідайте, сідайте! Дуже радий, що все гаразд. Я чув, ви тепер у декатирувальній? Не дуже приємне місце, але починати добре саме звідти, знизу! Інколи і найкращі люди починають так. — Він усміхнувся і додав: — Мене не було в місті, коли ви приїхали, а то б я побачився з вами.

— Так, сер, — відповів Клайд; він не наважувався сісти до того часу, поки м-р Гріфітс не опустився в широке крісло біля дивана.

У смокінгу і крохмальній сорочці з чорним галстуком, — костюмі, такому несхожому на форму чікагського клубу, — Клайд ще більше сподобався Гріфітсу, ніж при першій зустрічі, і зовсім не здався незначним і нікчемним, яким змальовував його Гілберт. Проте Семюел Гріфітс відчув, що Клайд недосить наполегливий, йому бракує ділових якостей, які він вважав необхідними; йому хотілося б бачити племінника сильнішим і енергійнішим. Це було б більш по-гріфіт-сівському і, напевно, більше припало б до серця Гілбертові.

— Подобається вам ваша робота? — спитав Гріфітс поблажливо.

— Так, сер, тобто, вірніше сказати, не дуже, — відверто відповів Клайд. — Та це не має значення. Для початку, по-моєму, всяка робота хороша.

Він думав у цю хвилину, що добре було б справити на дядька враження людини, здатної на щось краще, і через те що Гілберта тут не було, він знайшов у собі сміливість відповісти щиро.

— Оце правильна думка, — сказав Семюел Гріфітс, дуже задоволений. — Я знаю, це не зовсім приємна ділянка нашого виробничого процесу, але для початку необхідно ознайомитися з нею. І, звичайно, в наші дні в жодній справі не можна висунутися зразу, на це потрібен час.

Тут Клайд в думці запитав себе, чи ж надовго його ще залишать у похмурому підвалі під сходами.

Поки він роздумував про це, ввійшла Майра; вона з цікавістю глянула на нього і дуже зраділа, що він зовсім не такий неінтересний, яким змальовував його Гілберт. Вона помітила в погляді Клайда якусь дивну нервозність, вияв не то благання, не то тривожного переляку, і це відразу зацікавило її; може, вона відчула в ньому щось близьке, своє: адже вона й сама користувалася не дуже великим успіхом у товаристві.

— Це твій двоюрідний брат Клайд Гріфітс, Майра, — сказав недбало Семюел, коли Клайд підвівся. — Той самий молодий чоловік, про якого я казав тобі. Моя дочка Майра, — додав він, звертаючись до Клайда.

Клайд уклонився і, потискуючи холодну, трохи мляву рукуМайри, відчув, що вона відповідає йому щирішим, дружнішим потиском, ніж усі інші.

— Сподіваюся, ви не шкодуєте, що приїхали сюди, — привітно почала вона. — Ми всі любимо наш Лікург, але після Чікаго, я думаю, він здався вам досить мізерним. — Вона посміхнулася.

Клайд, який почував себе дещо офіціально і натягнуто в присутності своїх знатних родичів, відповів їй церемонним "дякую вам" і вже ладен був сісти, але в цей час відчинилися двері, і ввійшов Гіл-берт Гріфітс. (Перед цим на вулиці було чути шум мотора, що замовк якраз біля головного входу).

— Одну хвилину, Долдж! — гукнув він комусь у двері. — Я зараз! — Потім, повернувшись до своїх, він додав — Пробачте, я зразу ж повернуся. — І швидко попростував до сходів, що вели на верхній поверх.

Через хвилину він повернувся і, за звичаєм, кинув на Клайда льодовий, зневажливий погляд, від якого Клайдові й на фабриці завжди ставало не по собі. На Гілбертові було світле в яскраву смужку пальто для автомобільної їзди, перехоплене поясом, чорна шкіряна кепка і великі шкіряні рукавиці з крагами, які надавали йому майже військового вигляду.