Аріель - Сторінка 3

На гарному, надто жіночному — "солодкому" — обличчі закам'яніла "божественна" посмішка. Благословляючи присутніх, він підняв руки.

Мем-сагиб з захопленням дивилася на його гарне обличчя. Вона милувалася ним без тіні релігійного почуття.

Бородатий Броунлоу перехопив її погляд і насупився.

Почалася церемонія роздачі дипломів, що супроводжувалась численними поклонами. Деякі члени ложі знімали з грудей відзнаки, щоб одержати їх ще раз із рук Матерейї, падали ниць перед ним на підлозі, а він підносив над ними руки і роздавав квіти.

Потім "учитель учителів" почав говорити і довів слухачів до такої екзальтації, що почулися істеричні вигуки, багато гостей знепритомніло, дехто корчився в судорогах.

Ще раз благословивши всіх, Матерейя — нове втілення Будди — пішов.

Сагиб підвівся, взяв під руку мем-сагиб. Вони пройшли в двері за естрадою, як люди, з усім тут добре обізнані, й опинилися в комфортабельному, по-європейськи мебльованому кабінеті, навіть з каміном, хоч у цьому кліматі в ньому не було ніякої потреби.

Сагиб сів за письмовий стіл директора школи, мем-сагиб розмістилася в кріслі поряд з ним.

Увійшовши слідом за ними, директор школи сів на стілець лише після того, як високий гість сказав:

— Сідайте, містер Пірс, і розкажіть, як у вас ідуть справи.

Містер Пірс, відомий у школі під іменем Бхарави, з дозволу місіс Дрейден запалив сигару, взяту з власного письмового столу, й подумав: "Ти сам краще за мене знаєш про школу".

І це була правда.

Містер Пірс і сагиб — містер Броунлоу — обидва були англійцями, і обидва працювали на тій самій ниві. Релігія — одна з підвалин суспільного ладу, якому вони служили, — давала зловісні тріщини, втрачала серед народних мас свою привабливість. Потрібні були якісь підпірки, сурогати, "замінювачі". Треба було підтримати віру в божество, в дух, підтримати містичні настрої. І на сцену з'явилися товариства теософії, спіритизму, окультизму, які видавали тисячі книг в усіх країнах світу. Їх центр знаходився в Лондоні. Не можна було не використати Індію, оточену в очах європейців та американців ореолом таємничості, з її "окультними знаннями", йогами і факірами. А в самій Індії релігія так добре допомагала англійцям підтримувати своє панування.

Тут збудували розкішний храм з куполом-півсферою. Тут же, неподалік від Мадраса, створили школу Дандарат для збільшення кількості адептів і жерців таємничих наук, де для Азії готувались майбутні "учителі учителів", такі, як Ісус-Матерейя, Крішнамутрі-"Альціона" — "великий учитель, подібний до Крішни або Будди", і всілякі медіуми, віщуни, гіпнотизери, чудотворці, ясновидці — для Європи та Америки.

Мадраська школа існує неофіціально. До цього спонукають не тільки своєрідний уклад і незвичайні методи виховання, але й деякі причини більш делікатного характеру. Сюди віддають дітей лише ті батьки, родичі або опікуни, які з тої чи іншої причини тимчасово чи назавжди хочуть позбутися дитини. А деяких дітей просто викрадають у батьків агенти Дандарата.

Тут вчать історію релігій і мови тих країн, куди вихованець призначається на роботу.

Особливо талановитих, тобто особливо нервових учнів після закінчення школи залишають у ній вихователями.

Гіпноз у системі виховання посідає велике місце. Надзвичайно загострене сприйняття дає можливість деяким вихованцям виступати "читцями думок", сприймати непомітні для інших порухи уст, очей, ледве вловимі звуки наставника і, таким чином, творити різні "чудеса".

Тій же меті служать і всілякі трюки, на зразок ореолів, що світяться навколо тіла, ароматів, що йдуть від тіла "святого", надзвичайно хитро задумані і спритно виконувані. Серед вихователів та "наукових консультантів" школи немало і талановитих людей з великими знаннями.

Такою була школа Дандарат.

Містер Пірс димів сигарою і доповідав. Броунлоу і Дрейден заохочуюче кивали головами.

— Як стоїть справа з випускниками? — спитав містер Броунлоу.

Пірс назвав кілька імен вихованців, пояснив їх фах і місце, куди їх посилають.

— Я ще не вирішив, куди послати Аріеля, — сказав Пірс.

— Це той важкий учень? — спитав Броунлоу. — Як його справжнє ім'я?

— Аврелій Гальтон.

— Пам'ятаю, його віддали опікуни?

— Цілком вірно, — озвався Пірс. — Містер Боден і містер Хезлон із Лондона. Вони недавно запитували про нього. Я відповів, що здоров'я Аврелія не залишає бажати кращого, але...

Броунлоу невдоволено скривився, нетерпляче поворухнув пальцями, скосивши очі, занепокоєно глянув на місіс Дрейден, якій не треба було всього знати, і перебив Пірса:

— То що ж ви хочете з ним зробити?

— Можу лише сказати, що для ролі медіума, ясновидця, пророка він не годиться. Для цього в Аріеля занадто міцна голова і, незважаючи ні на що, занадто здорова нервова система, — додав він з відтінком смутку в голосі і навіть з винуватим виглядом. — Важкий учень. До того ж ці Боден і Хезлон...

— Знаю. Вони писали й мені, — знову перебив Пірса Броунлоу. — У Чарлза Хайда є цікаві новини. Поговоріть з ним про Аріеля. Можливо, підійде.

— Хто це Чарлз Хайд? — спитала місіс Дрейден.

— Ви не знаєте? — чемно звернувся до неї Пірс. — Один з наукових співробітників нашої школи. Надзвичайно цікава людина.

— Отож поговоріть з ним! — повторив, підводячись, Броунлоу..

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

ДОСЛІДИ МІСТЕРА ХАЙДА

— То ви кажете, людина — муха? Ха-ха-ха! Досі люди вміли з мухи робити слона, а ви хочете з мухи зробити людину...

— Не з мухи людину...

— А з людини муху? Від цього не легше. Ха-ха-ха!..

Така розмова відбувалася в лабораторії Чарлза Хайда, великого, але не визнаного світом вченого, який знайшов собі притулок у Дандараті. Це було підхоже для нього місце. Суперники-вчені давно говорили, що місце Хайда в будинку для божевільних. Різниця ж між цим будинком і Дандаратом полягала лише в тому, що будинки для божевільних існують, щоб лікувати душевнохворих, а Дандарат здорових робив душевнохворими.

Серед вихователів і "наукових консультантів" також зустрічалися психічно ненормальні, хоч по-своєму і здібні люди. До них належав і Хайд.

Відчинені вікна вузької, мов коридор, лабораторії були завішані циновками від світла і палючого проміння сонця. В напівтемряві виднілися столи, заставлені химерними машинами найрізноманітніших геометричних форм. Куби, кулі, циліндри, диски з міді, скла, каучуку були переплетені проводами, як ліанами. Справжні джунглі наукової апаратури, через які нелегко пробратися не обізнаному з ними. Книг не було. Вся колосальна бібліотека книг, присвячених різноманітним наукам, вміщувалася під величезним, зовсім лисим черепом гідроцефала, червоним, як стиглий помідор. Звідти володар феноменальної пам'яті дуже легко добував першу-ліпшу потрібну йому довідку.

За роки життя в Індії Хайд розжирів, зледащів, відпустив широку руду бороду, засвоїв місцеві звички.

В коротких білих штанях він годинами вилежувався на циновці. Біля нього завжди стояли глек з льодом І лимонами, бляшана банка з бетелем і ще одна — з тютюном, його губи були ніби закривавлені від слини, забарвленої бетелем. В одній руці він тримав віяло, яким безперервно обмахувався, у другій — люльку, жував бетель, курив і думав, час від часу змушуючи двох своїх асистентів — бенгальця та англійця — записувати думки, що виникали в його голові, або проробляти дослід. Якщо вони помилялись, Хайд сердився, кричав, але не підводився з циновки. А за хвилину він уже добродушно реготав.

Біля його ніг на низенькому стільці з бамбука сидів його колега по Дандарату, також невизнаний учений, Оскар Фокс. Він був худий, як аскет, брите обличчя його пожовкло від малярії. На цьому похмурому, з запалими щоками обличчі лежав відбиток озлобленості невдахи. Говорив він тоном ображеної людини, не відриваючи погляду од годинника-браслета, і через кожні п'ятнадцять хвилин пунктуально діставав з бляшаної коробочки пілюлі і ковтав їх.

Уже понад рік Хайд і Фокс працювали за завданням Дандарата: створити літаючу людину — знайти засіб, за допомогою якого людина могла б літати без будь-якого апарата, як літаємо ми в сновидіннях. Якщо таємницю буде збережено, теософи і окультисти матимуть нове могутнє знаряддя для пропаганди своїх ідей. З літаючою людиною можна розіграти чимало чудесних сцен, загнавши в безвихідь офіціальну науку. Таке завдання найбільше пасувало до вчених на зразок Хайда і Фокса, — трохи авантюристів і шарлатанів, трохи мрійників і водночас людей безумовно талановитих. У Дандараті вони знайшли те, чого не могли знайти ніде: матеріальні засоби для здійснення найфантастичніших проектів. І вони винайшли для Дандарата немало "чудес білої та чорної магії". А втім усе це були лише дотепні фокуси. З літаючою людиною справа складніша.

Хайд і Фокс ішли різними шляхами. Фокс був інженер і фізик, Хайд — біофізик. Фокс являв собою тип ученого, який творить з величезними зусиллями, весь час сумніваючись в успіху. Він не наважувався на лобову атаку наукової проблеми, робив численні досліди-рекогносцировки, але глибоко в справу не вникав, розпочинав і кидав. Не довіряючи собі, він часто радився з Хайдом. І варто було тому висловити сумнів або посміятися, як Фокс кидав свій проект і починав придумувати новий.

Хайд, навпаки, був упевнений в собі і йшов напролом. Хайд не говорив Фоксу, як саме він думає створити літаючу людину. Єдине, що він відкрив Фоксу, — це те, що "розв'язання відбудеться на базі фізики, фізіології та біофізики".

І цього разу розмова почалася з того, що Фокс заявив:

— Мені здається, я натрапив на вдалу думку. Проблема створення літаючої людини лежить у проблемі літання мухи.

Коли Хайд перестав сміятися, Фокс ображено почав пояснювати, намагаючись довести, що його ідея не така вже смішна і безглузда, як здається шановному колезі.

Він довго говорив про спостереження вчених над польотом мухи, про те, якою складною є ця на перший погляд простота. Говорив "про особливі м'язи "прямої" і "непрямої" дії", які є в грудях мухи. Під час польоту крила описують вісімкоподібну фігуру. Завдяки цим своїм особливостям муха може літати, маючи невелику площу крил і витрачаючи порівняно невелику силу. Разом з тим вона піднімає відносно велику вагу свого тіла. І ось коли створити аналогічний апарат, то людина вільно зможе літати на невеликих крилах без будь-яких моторів, використовуючи силу своїх м'язів.

— Розкішно!..