Аварія - Сторінка 3

Чи можна з прізвиська скласти думку про ваше приватне життя, мій любий?

— Увага! — прошипів захисник.

— Лише до певної міри, любий пане,— відказав Трапс.— Коли в мене щось і буває з жінками, то тільки випадково і без претензій.

Чи не буде пан Трапс такий ласкавий бодай коротенько ознайомити присутніх із своїм життям, спитав суддя, знову наливаючи невшателю. Адже вони надумали віддати дорогого гостя й грішника під суд і, по змозі, запроторити на довгі роки до в'язниці, коли тільки пощастить дізнатися в нього про особисте, інтимне, почути всілякі історії з жінками, присмачені якомога більше сіллю і перцем.

— Розповідайте, розповідайте! — зажадали від головного представника старі добродії й захихотіли.

Якось у них вечеряв сутенер, він розповідав неймовірно пікантні, прецікаві речі зі своєї діяльності й відбувся тільки чотирма роками ув'язнення.

— Отакої! — засміявся з усіма Трапс.— А що я можу, вам розповісти, панове? Життя в мене звичайне, пересічне, зразу признаюся. Сирота!

— Сирота!

Головний представник підняв свій келих, розчулено подивився в нерухомі пташині очі чотирьох добродіїв, Що вп'ялися в нього, наче в бозна-які ласощі, і всі цокнулися.

Сонце нарешті зайшло, вщух нестерпний пташиний гамір, але краєвид був ще осяяний денним світлом — сади й червоні покрівлі серед дерев, зелені пагорби, вдалині — відноги гір і глетчери; мирний настрій, тиша ідилічної місцевості, врочисте передчуття щастя, божої благодаті та всесвітньої гармонії.

В нього була важка юність, розповідав Трапс, поки Сімона міняла посуд і ставила на стіл велетенський таріль, що смачно парував,— печериці а-ля крем. Батько в нього був заводський робітник, пролетар, що підпав під вплив учення Маркса й Енгельса, похмурий чоловік. Він ніколи не дбав про свою єдину дитину. Мати — праля, вона рано зів'яла.

— Я мав змогу ходити тільки до початкової школи, тільки до початкової школи,— освідчив він із слізьми на очах, зажурений і водночас розчулений своїм злиденним минулим.

Усі цокнулись і випили "Резерв де Марешо".

— Характерно, — сказав прокурор, — характерно. Тільки початкова школа. Власними силами дісталися нагору, шановний?

— Гадаю, що так, — хизувався той, запалений "Марешо", окрилений дружнім товариством і врочистою красою божого світу за вікнами.— Гадаю, що так. Ще десять років тому я був простісінький мандрівний крамар і блукав з валізкою від будинку до будинку. Важка це робота — тинятися, ночувати десь у клуні чи в сумнівних нічліжках. Я почав свою діяльність із самого споду, так, із самісінького споду. А тепер, панове, якби ви бачили мій рахунок у банку! Я не хочу хвалитися, але в кого з вас є "студебекер"?

— Будьте обережні,— стурбовано прошепотів захисник.

— Як же це сталося? — спитав зацікавлений прокурор.

— Пильнуйте й не говоріть забагато,— нагадав захисник.

— Я єдиний представник фірми "Гефестон" на цьому континенті,— повідомив Трапс і звитяжно озирнувся навкруги.— Тільки Іспанія та Балкани в інших руках.

— Гефест був грецький бог,— прохихотів маленький суддя, нагрібаючи собі на тарілку шампіньйонів,— надзвичайно майстерний коваль, він викував тонкі невидимі сіті й спіймав у них богиню кохання та її полюбовника, бога війни Арея, а решта богів страшенно тішилася тим уловом, але що означає "Гефестон", єдиним представником якого в шановний пан Трапс, мені незрозуміло.

— І все-таки ви близько підійшли до справи, шановний господарю і судде,— засміявся Трапс— Ви кажете, що той незнайомий мені грецький бог, який зветься майже так, як і мій крам, викував тонкі, невидимі сіті. Коли сьогодні існують нейлон, перлон, мірлон, штучні тканини — високий суд, либонь, чув про них,— то існує й гефестон, король штучних тканин. Він міцний, прозорий, благодійний для ревматиків, такий самий незамінний в промисловості, як і в моді, потрібний для війни, як і для миру. Це найкраща тканина на парашути і водночас на найпікантніші нічні сорочки для гарних жінок, це я знаю з власного досвіду.

— Слухайте, слухайте,— закумкали дідугани,— власний досвід— це добре!

Сімона знову поміняла тарілки й принесла печеню з телячих нирок.

— Святкова учта! — засяяв головний представник.

— Мене тішить,— сказав прокурор,— що ви вмієте цінувати такі речі й цінуєте недаремно! Нас пригощають найкращими стравами, щедро пригощають, меню наче складене в минулому столітті, коли люди ще не боялися їсти. Подякуймо ж Сімоні! Подякуймо ж нашому господареві! Адже він сам усе купує, старий гном і гурман, а щодо вина, то про нього дбає Піле, скотар із сусіднього села. Подякуймо ж і Піле. Та повернімося до вас, мій любий. Розгляньмо вашу справу далі. Ваше життя ми вже знаємо, приємно було бодай трохи зазирнути в нього, і ваша діяльність теж нам зрозуміла. Нез'ясована тільки одна дрібниця: як досягли ви на службі такої зисковної посади? Тільки старанністю, залізною енергією?

— Увага,— прошипів захисник.— Стає небезпечно.

— Це було не так легко,— відповів Трапс, жадібно стежачи за суддею, що нарізав печеню,— спершу я мав перемогти Гігакса, а то була важка робота.

— А хто такий пан Гігакс?

— Мій колишній шеф.

— Його треба було усунути з дороги, хочете ви сказати?

— Геть позбутися, говорячи брутальною мовою крамарів,— відказав Трапс і набрав собі підливи.— Панове, ви почуєте щиру розповідь. У діловому житті стосунки жорстокі: як ти мені, так і я тобі, хочеш бути джентльменом — будь ласка, але ти загинеш. Я гребу гроші, як сіно граблями, проте ж і надсаджуюся, наче десятеро слонів, щодень ганяю на своєму "студебекері" по шістсот кілометрів, не менше. Я не дуже чемно повівся, коли треба було старому Гігаксові приставити ножа до горлянки й чиконути, та я хотів висунутися, що зробиш, врешті, бізнес — це бізнес.

Прокурор зацікавлено звів очі від телячих нирок на комівояжера.

— Геть позбутися, приставити ножа до горлянки, чиконути — якісь не дуже гарні слова, любий Трапс.

Головний представник засміявся.

— Звісно, їх треба розуміти в переносному значенні.

— А як здоров'я пана Гігакса, шановний друже?

— Він торік помер.

— Ви здуріли! — збуджено прошипів захисник. — Геть зсунулися з глузду.

— Торік помер,— співчутливо проказав прокурор.— Шкода. Скільки йому було років?

— П'ятдесят два.

— У розквіті. А з чого ж він помер?

— З якоїсь хвороби.

— Після того, як ви посіли його місце?

— Ні, перед тим.

— Гаразд, поки що в мене питань немає,— сказав прокурор.— Пощастило, нам пощастило! Ми відкопали мерця, а це, врешті, найголовніше.

Усі зареготали. Навіть лисий Піле, що побожно, педантично, без упину поглинав неймовірну кількість їжі, навіть Піле спинився і глянув на Трапса.

— Чудово! — сказав він і догладив свої чорні вуса.

По тому він замовк і знову заходився їсти.

Прокурор урочисто підняв келиха.

— Панове,— сказав він,— з цього приводу покуштуймо "Пішон-лонгвіль" 1933 року. Добре бордоське — до доброї гри!

Вони знову цокнулись і випили один за одного.

— Та й добре ж до біса, панове! — у захваті вигукнув прокурор, миттю вихиливши свого келиха й простягнувши його знову судді.— Смак надзвичайний!

Запав присмерк, і обличчя людей тепер ледве вирізнялись. У вікнах засяяли перші зірки. Економка засвітила три важких свічники, і тіні тих, що сиділи круг столу, заколивалися на стінах, немов дивовижна чашечка велетенської квітки. Приємний щиросердий настрій та взаємна симпатія спричиняли вільне поводження й вільні манери.

— Наче в казці,— зачудовано озвався Трапс.

Захисник витер серветкою спітніле чоло і мовив:

— Казка, любий Трапс,— це ви. Мені досі не траплявся підсудний; що з таким незворушним спокоєм вибовкував би вкрай необережні речі.

Трапс засміявся:

— Не бійтеся, любий сусіде! Коли почнеться допит, я голови не втрачу.

В кімнаті запала мертва тиша, це вже вдруге. Ніхто не чвакав, не сопів.

— Бідолаха! — простогнав захисник.— Що означають ваші слова; "Коли почнеться допит"?

— А хіба він уже почався? — спитав головний представник, накладаючи собі на тарілку салату.

Дідугани лукаво пересміхнулися, хитро глянули один на одного і аж замекали з утіхи.

А мовчазний лисий Піле захихотів:

— Він навіть не помітив, навіть не помітив!

Трапс здивувався, збентежився, йому стало моторошно від тих блазенських віселощів. Правда, неприємне почуття швидко щезло, і він теж засміявся.

— Даруйте мені, панове, я уявляв нашу гру більш урочистою, поважною, офіційною, як це відбувається в судовій залі.

— Любий пане Трапс,— почав пояснювати йому суддя,— нам надзвичайно приємно бачити ваше здивоване обличчя. Наш спосіб провадити суд здається вам незвичним і надто веселим, як я бачу. Але, вельмишановний, усі ми четверо, що сидять при цьому столі, вже вийшли на пенсію і звільнилися від непотрібних формальностей, від протоколів, писанини, законів і всього того мотлоху, що захаращує наші судові зали. Ми судимо, не озираючись на нікчемний кодекс законів, на якісь там параграфи.

— Мужньо,— відказав Трапс, язик йому вже трохи заплітався.— Мужньо! Панове, це мені до вподоби. Без параграфів — це смілива ідея.

Захисник церемонно підвівся. Він іде подихати повітрям, повідомив він, поки подадуть курятину і все інше, невеличка прогулянка для здоров'я й одна сигарета саме на часі, тож він запрошує пана Трапса скласти йому товариство.

Вони зійшли з веранди в ніч, що нарешті-таки настала, тепла й велична. З вікон їдальні на моріжки аж до трояндових кущів лягали золоті пасма світла. Небо зоряне, без місяця, між темними зграйками дерев ледь видніли стежки. Захисник і Трапс ішли по них, тримаючися попід руки. Обидва, обважнілі від вина, хиталися, раз у раз перечіплювалися, та силкувались іти рівно й курили паризькі сигарети: в темряві мріли червоні цятки.

— Боже ж мій, оце-то розвага,— відітхнув Трапс і показав на освітлені вікна, де часом з'являлася огрядна економчина постать.— Як же там весело, як весело!

— Любий друже,— мовив захисник, похитнувся і схопився за Трапса,— перш як ми повернемось і візьмемося до курчатини, дозвольте мені сказати вам слово, щире слово, на яке вам треба зважити. Ви мені симпатичні, голубе, я відчуваю до вас ніжність і хочу сказати вам, як батько: ми неминуче наближаємося до цілковитого програшу нашого процесу.

— Пусте! — відказав головний представник і обережно потяг захисника стежкою навколо темної купи кущів.

Далі був ставок, вони надибали на кам'яну лаву й сіли.