Багато галасу з нічого - Сторінка 6

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Та я переконала,
Якщо добра бажають Бенедикту,
То хай йому порадять почуття
Не відкривати їй, а подолати.

У р с у л а
Але чому? Невже не вартий він
Узяти за дружину Беатріче?

Г е р о
Клянусь Амуром, вартий він всього,
Що чоловіку може заманутись.
Та жінки із таким пихатим серцем
Достоту ще не бачив білий світ.
Насмішкою її палають очі
І дивляться презирливо на все.
Вона свій розум високо цінує,
Чужий – вона не ставить ні у гріш.
Така любов до власної особи
Їй не дає не те що закохатись,
А навіть це кохання удавать.

У р с у л а
Це правда. Про кохання Бенедикта
Не треба зовсім їй розповідати,
Щоб, як завжди, не підняла на сміх.

Г е р о
Будь чоловік хоч красень, хоч мудрець,
Вона негайно знайде в ньому ваду.
Якщо він білий – в сестри їй годиться,
Якщо чорнявий – то чорнильна пляма,
Високий – то жердина з голуб'ятні,
Низенький – то із персня камінець;
Як говіркий – тоді вертушка, флюгер,
А мовчазний – то непорушний пень.
Так будь-кого навиворіт оберне,
Та тільки справедливою не буде
До істинних достоїнств і заслуг.

У р с у л а
Така дошкульність в жінці не похвальна.

Г е р о
Колоти так, як коле Беатріче,
Не тільки не похвально – непристойно.
Та хто посміє це сказати їй?
Насмілься я – біда! Її насмішки
Зженуть зі світу, в порошок зітруть.
Загрожує таке і Бенедикту.
Нехай вже краще скритий жар кохання
Його стражденну душу спопелить.
Від посміху жахливо помирати!

У р с у л а
А я б-таки їй все розповіла.
Цікаво дуже: що б вона сказала?

Г е р о
Ні, краще я піду до Бенедикта,
Пораду дам – перемогти любов.
І щось іще придумаю лукаве
Про Беатріче. Бо відомо всім:
Одним лиш словом пристрасть можна вбити!

У р с у л а
О ні, не ображайте так сестру!
Її здоровий глузд їй не дозволить
Наважитись на безрозсудний вчинок –
Відмовити такому жениху,
Як Бенедикт. Він рідкісна людина.

Г е р о
В Мессіні не зрівняється із ним
Ніхто, крім графа Клавдіо, звичайно.

У р с у л а
Прошу мене пробачити, та я
Скажу вам так: синьйора Бенедикта
За розумом, хоробрістю й красою
В Італії усій вважають першим.

Г е р о
Він скрізь хорошу славу заслужив.

У р с у л а
І слави він беззаперечно вартий.
Коли ж весілля?

Г е р о
Завтра, що не день.
Ходімо, покажу тобі я сукні.
Порадь мені, що краще одягнути.
У р с у л а
(тихо)
Ручаюся, що рибка на гачку!

Г е р о
(тихо)
Якщо її і справді ми спіймали,
Погодитись потрібно, що любов –
Це випадок, як все на цьому світі.
Є у Амура стріли, є і сіті.

Геро і Урсула ідуть геть.
Б е а т р і ч е
(виходить з альтанки)
Як соромно! О, гордосте моя,
Погану славу заслужила я.
Пора вже виправлятися. Віднині
Не викажу дівочої гордині,
Не буду сперечатися із ним,
І дике серце зробиться ручним.
Мене він любить. Тож пора звикати
Любов'ю на любов відповідати,
Хоч я ще не навчилася цього.
Всі вихваляють доблесті його.
Що вартий і любові він, і ласки,
Я бачу без сторонньої підказки.

Іде геть.

Сцена друга

Кімната в домі Леонато.
Входять д о н П е д р о, К л а в д і о, Б е н е д и к т
і Л е о н а т о.

Д о н П е д р о. Я дочекаюся вашого весілля, а потім поїду до Арагону.
К л а в д і о. Дозвольте мені супроводжувати вас.
Д о н П е д р о. Ні, це затьмарило би блиск вашого щастя. Це все одно, що показати обнову дитині і заборонити одягати її. Я візьму в супутники тільки Бенедикта; він з голови до ніг – втілення веселощів. Він вже двічі чи тричі перерізав тятиву у Купідона, і цей малий мучитель не наважується більше в нього стріляти. Серце у нього міцне, як дзвін, і язик добре причеплений; у нього що на серці, те й на язиці.
Б е н е д и к т. Панове, я вже не той, що був.
Л е о н а т о. От і я кажу: мені здається, ви стали серйознішим.
К л а в д і о. Сподіваюсь, що він закохався.
Д о н П е д р о. Він? Цей пустодзвін? В ньому немає ні краплини справжньої крові, у якій могла б спалахнути справжня любов. Якщо він сумує, то, певне, у нього немає грошей.
Б е н е д и к т. У мене зуб болить.
Д о н П е д р о. Вирвати його!
Б е н е д и к т. До біса його!
К л а в д і о. Спершу до біса, а потім вирвати.
Д о н П е д р о. Як? Зітхати від зубного болю?
Л е о н а т о. Від якогось нещасного флюсу?
Б е н е д и к т. Легко говорити тому, хто здоровий.
К л а в д і о. А я все ж таки кажу: він закоханий.
Д о н П е д р о. Ні, панове, в ньому немає і натяку на любов, якщо не рахувати його пристрасть до дивних переодягань: сьогодні він – голандець, завтра – француз, а післязавтра – двоє разом: знизу німець, а зверху іспанець. Якщо тільки він не закоханий у ці дурниці, то не зійшов ще з розуму від любові.
К л а в д і о. Якщо він не закоханий у якусь жінку, то не можна вірити жодній старій прикметі. Він кожного ранку чистить щіткою свого капелюха – що це значить?
Д о н П е д р о. Хто-небудь бачив його у цирульника?
К л а в д і о. Ні, але цирульника бачили у нього, і те, що прикрашало його щоки, тепер набиває тенісні м'ячі.
Л е о н а т о. Справді, він помолодшав, збривши бороду.
Д о н П е д р о. Крім того він натирається мускусом. Помітили, який він пахучий?
К л а в д і о. Ясніше ясного: наш юнак закохався.
Д о н П е д р о. А головний доказ – це його меланхолія.
К л а в д і о. Чи було колись раніше, щоб він так вмивався?
Д о н П е д р о. Або рум'янився? Про це вже пліткують.
К л а в д і о. Його дотепність витягнулась у струну млосної лютні.
Д о н П е д р о. Сумний випадок! Це повністю викриває його: він закоханий.
К л а в д і о. А я знаю, хто закоханий в нього.
Д о н П е д р о. Бажав би і я це знати. Певне, хтось така, що не знає його.
К л а в д і о. Навпаки, вона знає всі його недоліки і все ж вмирає від кохання до нього.
Д о н П е д р о. Доведеться поховати її горілиць.
Б е н е д и к т. Все це добре, тільки не втамує зубного болю! – Шановний синьйоре Леонато, ходімте зі мною: я маю вам сказати з десяток розумних слів, яких ці базіки не повинні чути.
Бенедикт і Леонато виходять.
Д о н П е д р о. Присягаюсь життям, він буде сватати Беатріче.
К л а в д і о. Без сумніву. А Геро і Маргарита вже зіграли свою комедію перед Беатріче – і ці ведмеді не будуть тепер гризтися при кожній зустрічі.
Входить д о н Х у а н.
Д о н Х у а н. Мій володарю і брате, бережи вас Бог.
Д о н П е д р о. Добрий день, брате.
Д о н Х у а н. Якщо у вас є час, я хотів би поговорити з вами.
Д о н П е д р о. Наодинці?
Д о н Х у а н. Якщо дозволите. Втім, граф Клавдіо може слухати, тому що справа стосується його.
Д о н П е д р о. Кажіть.
Д о н Х у а н (до Клавдіо). Ви збираєтесь завтра вінчатись?
Д о н П е д р о. Ви ж знаєте це.
Д о н Х у а н. Я не певен у цьому, якщо він дізнається про те, що відомо мені.
К л а в д і о. Хіба є якась перешкода? В такому разі скажіть про неї.
Д о н Х у а н. Ви маєте право думати, що я не люблю вас. Час покаже, і ви будете кращої думки про мене після того, що я вам розповім. Що стосується мого брата, він, здається, дуже вас любить і від чистого серця допоміг вам влаштувати цей шлюб. Погана послуга і даремна праця!
Д о н П е д р о. Що таке? В чому справа?
Д о н Х у а н. Я для того й прийшов, щоб усе розказати вам. Відкинувши подробиці, – бо вступ і без того був довгим, – скажу просто: дівчина нечесна.
К л а в д і о. Хто? Геро?
Д о н Х у а н. Саме вона: дочка Леонато, ваша Геро, чия завгодно Геро!
К л а в д і о. Нечесна?
Д о н Х у а н. Цей вираз ще занадто м'який: вона гірше, ніж нечесна. Знайдіть жорсткіший вираз, і я доведу вам, що вона його варта. Не дивуйтесь, почекайте – я доведу: ходімо сьогодні вночі зі мною – і ви побачите, як лазять у вікна її спальні навіть напередодні весілля. Якщо кохання ваше від цього не охолоне, вінчайтесь з нею завтра; але для вашої честі було б краще кинути цей намір.
К л а в д і о. Невже це правда?
Д о н П е д р о. Не вірю.
Д о н Х у а н. Якщо ви не повірите своїм очам, то заперечуйте очевидність. Ходімо зі мною, і я покажу вам достатньо. А коли ви все побачите і почуєте, робіть як побажаєте.
К л а в д і о. Якщо я побачу вночі щось таке, що завадить мені одружитися з нею, я завтра в тій церкві, де хотів вінчатися, при всіх зганьблю її.
Д о н П е д р о. А я, що сватав її для тебе, допоможу і зганьбити.
Д о н Х у а н. Не хочу більше плямувати її, доки ви самі не побачите все. Потерпіть до ночі – подальше само себе покаже.
Д о н П е д р о. Який несподіваний поворот!
К л а в д і о. Яке нещастя!
Д о н Х у а н. "Яке щастя вчасно запобігти ганьбі!" — скажете ви опісля.
Виходять.

Сцена третя

Вулиця.
Входять Ш и п ш и н а, Д о в б н я і сторожа.

Ш и п ш и н а. Ну як? Ви люди чесні і вірні?
Д о в б н я. Ще б пак! А то б не заслужити їм спасіння душі і тіла.
Ш и п ш и н а. Ні, така кара була б для них занадто легкою, бо їм настільки довіряють, що вибрали в охорону принца.
Д о в б н я. Оголоси їм наказ, сусіде.
Ш и п ш и н а. По-перше, хто з вас найнездатніший бути поліцейським?
П е р ш и й с т о р о ж. Хью Вівсянка і Френсіс Вугляр, тому що вони обидва грамотні.
Ш и п ш и н а. Підійди-но сюди, Вугляре. Господь благословив тебе добрим ім'ям. Що ти хвацький парубок – це дарунок долі, а що ти грамотний, то це вже як кому на роду написано.
Д р у г и й с т о р о ж. І те, і друге, пане приставе…
Ш и п ш и н а. Тобі дароване? Я так і знав, що ти це скажеш. Отож, дякуй богові за твою красу, та не вихваляйся нею; а що до грамоти, то застосовуй її там, де в цій нісенітниці немає потреби. Ти, кажуть, найнездатніший до поліцейської служби – то бери ліхтар. Ось тобі наказ: хапай усіх, що тиняються без діла, і зупиняй усіх іменем принца.
Д р у г и й с т о р о ж. А якщо хтось не захоче зупинитися?
Ш и п ш и н а. То не звертай на нього уваги, хай собі йде. А потім збери решту сторожів і дякуйте богу, що позбулися цього шахрая.
Д о в б н я. Якщо хтось не зупиниться за твоїм наказом, то, певне, він не підданець принца.
Ш и п ш и н а. Правильно, з чужими вам краще не мати справи. Потім, ви не повинні здіймати галас або розмовляти, це субординація, справа заборонена.
Д р у г и й с т о р о ж. Навіщо розмовляти? Нам би краще десь захропти. Ми знаємо, як стояти на варті.
Ш и п ш и н а. Ти міркуєш як бувалий і надійний сторож. І я так думаю: хто спить, той не грішить. Дивіться тільки, щоб у вас не покрали алебарди. Ну, вам ще треба заходити у шинки і п'яних гнати додому спати.
Д р у г и й с т о р о ж.