Білл — герой галактики - Сторінка 7

Він розвернув комір і, як тільки той став на місце, блаженний вираз зник з його обличчя, а натомість залунало сердите гарчання.

— Куди ти зібрався йти, йолопе! Опусти свій зад на стілець знову.

— А-але,— затинаючись, вимовив Білл,— ви сказали, що я вільний.

— Це сказав капелан, а я — начальник пральні, і не маю з ним нічого спільного. Тепер — швидко — як звуть цього чінгерівського шпиіуна, якого ти переховуєш.

— Я розповів вам про це під присягою...

— Ти розказав про це капеланові, а він тримає слово і не говорив мені, але Трапилося так, що я почув. — Він натис червону кнопку на пульті. — Поліція зараз з'явиться. Ти заговориш, перш ніж вони прийдуть, йолопе, або тебе протягнуть під кілем без скафандру і позбавлять права користуватись їдальнею на рік. Ім'я?

— Трудяга Бігер,— схлипнув Білл, коли важкі кроки загупали у коридорі і в крихітну кімнату ввалилися двоє здоровил у червоних шапках.

— У мене для вас є шпигун, хлопці,— тріумфально виголосив начальник пральні, і поліцейські, скреготнувши зубами, з утробним завиванням накинулися на Вілла. Він упав під зливою кулаків і кийків й умився юшкою ще до того, як начальник пральні відтяг недоумкуватих кремезнів, які не зводили з нього очей.

— Не він... — вигукнув офіцер і кинув Біллеві рушник витерти кров. — Це наш інформатор, лояльний патріот, герой, який виказав свого товариша на ім'я Трудяга Бігср, що його ми зараз схопимо і закуємо, а потім допитаємо. Рушаймо.

Поліцейські тримали Білла між собою, і, поки вони дісталися до запобіжникового відсіку, швидкий біг трохи привів його до пам'яті.

Начальник пральні прочинив двері рівно настільки, щоб просунути голову.

— Гей, хлопці,— привітно гукнув він. — Трудяга Бігер тут? Трудяга Бігер одірвав погляд од черевиків, які він начищав, помахав рукою й усміхнувся.

— Це я.

— Схопити його! — звелів начальник пральні, відскочивши вбік і вказуючи на ймовірного шпигуна. Білл повалився на підлогу, коли поліцейські відпустили його й увірвалися в кубрик. Коли Трудяга Бігер зміг звестися на ноги, він був міцно зв'язаний, у наручниках і кайданах, але й далі усміхався.

— Гей, хлопці, хочете, щоб я вам почистив черевики?

— Не клей дурня, брудний шпигуне,— прорипів начальник пральні і з силою ударив його по обличчі, що усміхалося. Принаймні він хотів ударити по обличчі, що усміхалося, але Бігер розкрив рот і вчепився зубами в його руку, так що офіцер не міг вирвати її.

— Він укусив мене! — заверещав начальник пральні, відчайдушне намагаючись вивільнитись. Обидва поліцейські, прикуті до рук бранця, підняли свої кийки.

Цієї миті верхня частина голови Трудяги Бігера розкрилася. Якби це сталося у будь-який інший момент, воно здалося б дивним, але трапившись саме тоді, це просто всіх приголомшило, і вони, не виключаючи й Білла, вражено дивилися, як семидюймова ящірка вилізла з розчахнутого черепа й стрибнула на підлогу, залишивши на ній помітну щербину. Вона мала чотири руки, довгий хвіст, голову немов у крихітного алігатора і була яскраво-зелена. Вона нічим не відрізнялася від чінгера за винятком зросту — сім дюймів замість звичайних семи футів.

— Від усіх клятих людей тхне потом,— пропищала вона, наслідуючи голос Трудяги Бігера. — Чінгери не пітніють. Хай живуть чінгериї Вона кинулася через приміщення до Бігерової койки. Скуті паралічем запобіжникові, які були свідками цієї неймовірної події,

сиділи чи стояли, немов заворожені, вирячивши очі, що нагадували круто зварені яйця. Начальник пральні не міг звільнитися від зубів, що зціпилися на його руці, а поліцейські вовтузилися з наручниками, які приковували їх до непорушного тіла. Тільки Білл міг рухатись,хоч і у нього паморочилося в голові від побоїв, він нахилився і вхопив крихітне створіння. Маленькі, дужі нігті уп'ялися в його руку і пошпурили через весь відсік так, що він ударився об перегородку.

— Гей, це тобі, донощику! — пропищав тоненький голос.

Перш ніж хто-небудь устиг втрутится, ящіркоподібна істота підбігла до купи Бігерових ранців, розкрила той" що лежав зверху, й пірнула усередину. Почулося гудіння на високій ноті, що ставало дедалі голосніше, і за мить з ранця з'явився загострений ніс сяючого снаряда. Він поволі виповз і знявся в повітря. Це був крихітний космічний корабель футів зо два завдовжки. Він розвернувся по вертикальній осі, зупинившись, коли ніс опинився перед перегородкою. Гудіння стало пронизливішим, і раптом корабель рвонувся уперед, пробивши металеву стінку так, наче її було виготовлено з вогкого картону. Пролунав тріск металу: ракета пробивала перегородку за перегородкою, аж поки прорвала зовнішню обшивку корабля і втекла у відкритий космос. Через отвір з ревом ринуло повітря, задзвонили сигнальні дзвінки.

— Будь я проклятий... — мовив начальник пральні, клацнув відвислою щелепою і закричав: — Зніміть його з моєї руки, він закусає мене насмерть.

Двоє поліцейських і досі хиталися, надійно прикуті до знерухомілої постаті колишнього Трудяги Бігера.

Вітер бездумно усміхався, затиснувши руку офіцера, яку той звільнив тільки тоді, коли Віял просунув ствол своєї атомної рушниці Бігерові в рот і розтиснув йому зуби. Роблячи це. Вілл побачив, що верхня частина Бігерової голови відкинулася якраз на рівні вух і звисала на блискучих мідних завісах. Всередині порожнього черепа замість кісток, мозку тощо була модель поста керування з крихітним стільчиком, мініатюрними перемикачами, телеекранами і водяним охолодженням. Трудяга був просто робот, керований маленьким створінням, що втекло на космічному апараті. Воно виглядало як чінгер, але було лише семи дюймів на зріст.

— Сім дюймів, сім футів — яка різниця! — роздратовано буркотів офіцер, перев'язуючи поранену руку носовою хусткою. — Ми ж не могли сказати рекрутам правду, признатися, що наш ворог маленького зросту, бо походить з планети, де сила тяжіння вдесятеро більша, ніж у нас. Треба підтримувати в нашому війську високий бойовий дух.

Розділ V

Відколи Трудяга Вітер виявився чінгерівським шпигуном і втік. Вілл став Почувати себе дуже самотнім. Брудота Браун, який і раніше був неговіркий, зараз розмовляв іще менше, тобто взагалі мовчав, тож Біллеві не було кому вилити душу. З рекрутів, які проходили вишкіл у таборі імені Льва Троцького, тут був лиш Браун, а всі інші новачки трималися кожен свого гурту — сиділи, притиснувшись один до одного, і кидали підозріливі погляди через плече, коли він підходив занадто близько, їхньою єдиною розвагою було зварювання, і коли випадала вільна хвилина між вахтами, вони приварювали до підлоги все, що попадало під руку, а наступна вахта відварювала: може, це і не найкращий спосіб гаяти час, але їм, здавалося, він подобався. Тож Білл почувався дуже ніяково і пробував скаржитись Трудязі Бігеру.

— Поглянь, у яку халепу ти мене затяг! — плакався він. Бігер тільки усміхався у відповідь, незворушний до скарг.

— Принаймні закрий голову, коли я розмовляю з тобою,— сердито мовив Білл і простягнув руку, щоб закрити Бігерові череп. Але нічого не змінилося. Трудяга міг лише усміхатись. Він уже почистив свій останній черевик. Тепер же просто стояв, і оскільки був дуже важкий, а окрім того, примагнітився до підлоги, запобіжникові вішали на нього брудні сорочки і дугові зварювальні апарати. Він простояв так три вахти, перш ніж хтось із начальства вирішив його прибрати, і зрештою загін поліцейських з ломами поклав його на тачку і викотив геть.

— Прощавай,— гукнув Білл і помахав йому рукою, а тоді знову став начищати свої черевики. — Він був хороший товариш, навіть будучи шпигуном чінгерів.

Брудота не відповів йому, і зварювальники не розмовляли з ним, а сам Білл чимало часу витрачав на те, щоб уникнути преподобного Тембо. Гранд-дама флоту "Фаниі Хілл" усе ще перебувала на орбіті — на ній монтували двигуни. Робити їм було майже нічого, бо, незважаючи на те, що їм говорив першого класу Сплін, вони опанували усі тонкощі зміни запобіжників трохи менше ніж за рік, насправді їм вистачило на це близько п'ятнадцяти хвилин. У вільний час Вілл швендяв по кораблю, заходячи так далеко, як дозволяли поліцейські, що охороняли люки, і навіть міркував, чи не сходити ще раз до капелана і висповідатись. Але варто помилитись часом, і він може зустрітися з начальником пральні, а це було б занадто. Тож він ходив кораблем дуже самотній, і одного разу, заглянувши в якусь каюту, побачив на койці черевик.

Білл зупинився, заморожений, знерухомілий, уражений, задубілий, нажаханий і розстроєний; він мусив зусиллям волі стримати раптовий спазм свого сечового міхура.

Він упізнав цей черевик. Він не забуде цього черевика до свого смертного дня, так само, як не забуде свій особистий номер, який він може назвати з початку, з кінця чи з середини. Кожна деталь цього жахливого черевика була знайома йому до болю — від змієвидних шнурків у бридкій верхній частині — говорили, що її пошито з людської шкіри — до рифленої підошви, забарвленої чимсь червоним, що не могло бути нічим іншим, окрім людської крові. Цей черевик належав У бивайлові Дренгу.

Черевик був узутий на ногу, і, паралізований від страху, не в змозі керувати собою, немов птах перед змією, Білл мимохіть поволі втяіувався в каюту, а його погляд підводився вгору від ноги до пояса, а далі по сорочці і шиї, над якою було обличчя, що марилося йому в нічних кошмарах відтоді, як він попав на військову службу. Губи заворушилися...

— Це ти, Білле? Заходь і посидь. Білл спотикаючись зайшов.

— Пригощайся цукерками,— мовив Убивайло і усміхнувся. Механічно Білл простягнув пальці у запропоновану коробку, і його зуби стали жувати тверду їжу, яку він уперше скуштував за багато тижнів. Слина побігла з майже атрофованих залоз, і забурчав, оживаючи, шлунок, а Білл гарячкове міркував, чому так змінився вираз обличчя Убивайла. Губи його скривилися, приховуючи ікла, щоки помережилися зморшками. Пояснити це було неможливо. Убивайло змінився невпізнанно.

— Я чув, що Трудяга Бігер виявився чінгерівським шпигуном,— мовив Убивайло, закриваючи коробку і ховаючи її під подушку. — Я повинен був сам здогадатися про'це. Знав же, що з ним щось дуже негаразд: чистити черевики своїм товаришам та інше, але я гадав, що він просто йолоп.