Борис Годунов (переклад О. Грязнова) - Сторінка 3

- Олександр Пушкін -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

У цих приставів тільки й діла, що чіплятися до перехожих та оббирати нас бідних.
Чути шум.
Що там іще? а, ось вони, прокляті! ідуть дозором.
Г р и г о р і й. Хазяйко! чи нема в хаті іншого кута?
Х а з я й к а. Нема, сердешний. Сама б рада сховатися. Тільки й слава, що дозором ходять, а подавай їм і вина, і хліба, і невідомо чого — щоб їм виздихать, окаянним, щоб їм...
Входять п р и с т а в и.
П р и с т а ви. Здорова будь, хазяйко!
Х а з я й к а. Ласкаво просимо, гості дорогі, ласкаво просимо.
О д и н п р и с т а в( іншому ). Ба! та тут п'ють: буде чим поживитися. ( До монахів ) Ви що за люди?
В а р л а а м. Ми божі старці, іноки сумирні, ходимо по селах та збираємо милостиню християнську на монастир.
П р и с т а в ( Григорію ). А ти?
М и х а й л о. Наш товариш...
Г р и г о р і й. Мирянин приміський; проводив старців до кордону, звідси йду
назад.
М и х а й л о. Так ти роздумав...
Г р и г о р і й (тихо ). Мовчи.
П р и с т а в. Хазяйко, постав-но ще вина — а ми тут із старцями вип'ємо та по-
говоримо.
Д р у г и й п р и с т а в ( тихо ). Хлопець, здається, бідний, з нього й взяти нічого; зате старці...
П е р ш и й. Мовчи, зараз до них доберемося. — Ну що, отці мої? як промишля-
єте?
В а р л а а м. Тяжко, сину, тяжко! зараз християни стали скупі; гроші люблять,
гроші ховають. Мало богу дають. Приіде гріх велий на язиці земнії. Усі пусти-лися в торги, у митарства; думають про земні багатства, не про спасіння душі. Ходиш, ходиш; молиш, молиш; іноді за три дні трьох копійок не вимолиш. Такий гріх! Пройде тиждень, другий, заглянеш в гаман, а в ньому так мало, що совісно в монастир показатись; що робити? з горя і решту проп'єш; біда та й тільки. — Ох тяжко, прийшли, мабуть, наші останні часи...
Х а з я й к а ( плаче ). Господь помилуй і спаси!

Вподовж Варлаамової мови перший пристав уважно придивляється
до Михайла.

П е р ш и й п р и с т а в. Олексо! Чи при тобі царський указ?
Д р у г и й. При мені.
П е р ш и й. Дай-но сюди.
М и х а й л о. Що це ти на мене так пильно дивишся?
П е р ш и й п р и с т а в. А ось що: із Москви втік якийсь злий єретик, Гришка Отреп'єв, ти про це чув?
М и х а й л о. Не чув.
П р и с т а в. Не чув? добре. А того єретика цар наказав зловити і повісити.
Знаєш ти про це?
М и х а й л о. Не знаю.
П р и с т а в ( Варлааму ). Чи вмієш ти читати?
В а р л а а м. Замолоду вмів, та розучився.
П р и с т а в ( Михайлові ). А ти?
М и х а й л о. Не умудрив господь.
П р и с т а в. Так ось тобі царський указ.
М и х а й л о. Навіщо він мені?
П р и с т а в. Мені здається, що цей втікач-єретик, злодій і шахрай — ти.
М и х а й л о. Я! змилуйся! що ти?
П р и с т а в. Стій! держи двері. Ось ми зараз і довідаємось.
Х а з я й к а. Ах, вони окаянні мучителі! навіть старцю не дадуть спокою!
П р и с т а в. Хто тут грамотний?
Г р и г о р і й ( виходить вперед ). Я грамотний.
П р и с т а в. Чи ба! А у кого ж ти навчився?
Г р и г о р і й. У нашого пономаря.
П р и с т а в ( дає йому указ ). Читай же вголос.
Г р и г о р і й ( читає ). "Чудова монастиря недостойний чернець Григорій, із роду Отреп'євих, впав у єресь і, навчений дияволом, наважився збуджувати святу братію всілякими спокусами і беззаконнями. А з розпитувань виявилось, що втік він, окаянний Гришка, до кордону литовського...
П р и с т а в ( Михайлові ). Як же не ти?
Г р и г о р і й. "І цар звелів спіймати його..."
П р и с т а в. І повісити.
Г р и г о р і й. Тут не сказано повісити.
П р и с т а в. Брешеш: не кожне слово в рядок пишеться. Читай: спіймати і по-
вісити.
Г р и г о р і й. "І повісити. А літ йому злодію Гришці від роду... ( дивлячись на Варлаама ) за 50. А зросту він середнього, чоло має лисе, бороду сиву, черево товсте..."
Всі дивляться на Варлаама.

П е р ш и й п р и с т а в. Хлопці! тут Гришка! держіть, в'яжіть його! От не думав, не гадав.
В а р л а а м ( вириваючи папір ). Відстаньте, сучі діти! який я Гришка? — як! 50 літ, борода сива, черево товсте! Ні, брате! замолодий ще так наді мною жартувати. Я давно вже не читав і погано розбираю, а тут вже розберу, як справа до шибениці доходить.( Читає по складах.) "А літ йо-му від ро-ду... 20". — Що, брате? де тут 50? бачиш? 20.
Д р у г и й п р и с т а в. Так, пригадую, двадцять. Так і нам було сказано.
П е р ш и й п р и с т а в ( Григорію ). А ти, брате, видно, потішник.

Під час читання Григорій стоїть похнюпившись, з рукою за пазухою.

В а р л а а м ( продовжує ). "А зросту він малого, груди широкі, одна рука коротша за іншу, очі голубі, волосся руде, на щоці бородавка, на чолі друга". Та
чи не ти це, друже?
Григорій раптом вихоплює кинджал; усі перед ним розступаються,
він вискакує у вікно.
П р и с т а в и
Тримай! тримай!
Всі безладно біжать.

МОСКВА. ДІМ ШУЙСЬКОГО

Ш у й с ь к и й, багато гостей. Вечеря.
Ш у й с ь к и й
Вина іще.

Встає, за ним і усі.
Ну, найдорожчі гості,
Останній ківш. Читай молитву, хлопчик.

Х л о п ч и к
Небесний царю, всюди й прісно сущий,
Своїх рабів молитву не відринь:
За владаря помолимося разом,
За обраного милістю твоєю
Царя самодержавного Москви.
В палатах збережи його і в битві,
На ложі сну і на дорогах дальніх.
Даруй над ворогами перемоги,
Хай славиться від моря і до моря,
Хай процвітає вся його сім'я,
Хай обплетуть гілки її розквітлі
Весь світ земний — а до своїх рабів
Хай буде він прихильний, як раніше,
Хай милостивим буде і терплячим,
Хай мудрості джерела невичерпні
Довіку проливаються на нас.
І високо за це піднявши келих,
Ми, боже правий, молимось тобі.

Ш у й с ь к и й
( п'є )
Хай славиться навік великий цар!
Тепер пора прощатись, любі гості;
Вам дякую за те, що хлібом-сіллю
Не знехтували. Всім вам добрих снів!

Гості виходять, він проводжає їх до дверей.

П у ш к і н. Насилу забрались; ну, княже Василю Івановичу, я вже думав, що
нам не доведеться і переговорити.
Ш у й с ь к и й ( слугам ). Ви чого роти роззявили? Вам би все панів підслуху-вати. Збирайте зі столу та йдіть геть. Що таке, Афанасію Михайловичу?
П у ш к і н. Чудеса та й годі.
Гаврило Пушкін, небіж мій, мені
Із Кракова гінця прислав сьогодні.

Ш у й с ь к и й
Ну.
П у ш к і н
Дивну новину мені він пише.
Син Грозного... чекай.
( Іде до дверей і оглядає )
Державний отрок,
Убитий за Борисовим наказом...

Ш у й с ь к и й
Яка ж це новина!
П у ш к і н
Та почекай:
Живий Димитрій.
Ш у й с ь к и й
Звістка не звичайна!
Живий царевич! Справді чудасія.
Оце й усе?
П у ш к і н
Послухай до кінця.
Хто б він не був, врятований царевич,
Чи дух якийсь у образі його,
Чи навіть безсоромний самозванець,
Та тільки там з'явився як Димитрій.

Ш у й с ь к и й
Не може бути.
П у ш к і н
Пушкін бачив сам,
Як вперше він приїхав до палацу,
І крізь ряди панів литовських прямо
Його вели в покої короля.

Ш у й с ь к и й
Хто ж він такий? і звідки він?

П у ш к і н
Не знають.
Відомо лиш, що він слугою був
У Вишневецького, що, захворівши сильно,
Відкрився він духовному отцю,
Що гордий пан, узнавши таємницю,

Ходив за ним, і вилікував зовсім,
І потім вже відвіз до Сігізмунда.

Ш у й с ь к и й
Що кажуть ще про цього молодця?

П у ш к і н
Розумний він, привітний і меткий,
Усім до серця. Втікачів московських
Немов зачарував. Попи латинські
З ним заодно. Король його вітає
І, кажуть, допомогу обіцяв.

Ш у й с ь к и й
Оце вже, брате, звісточка така,
Що мимоволі голова йде кругом.
Без сумніву, з'явився самозванець,
Та справді, небезпека не мала.
Важлива звістка! і якщо почує
Її народ, то буть грозі великій.

П у ш к і н
Такій грозі, що не зносить Борису
Свого вінця на грішній голові.
Та так йому і треба! щоб не правив,
Як цар Іван (згадався ж проти ночі!).
Чи легше нам, що страт немає явних,
Що на кілку кривавому прилюдно
Ми гімнів не співаємо Ісусу,
На вогнищах не палять нас, а цар
Своїм жезлом не підгрібає жару?
Чи за своє майбутнє ми спокійні?
Нас кожен день очікує немилість,
Тюрма, Сибір, кайдани чи клобук,
А там — голодна смерть або петля.
Де найзнатніші поміж нас роди?
Куди поділись Сицькі, Шестунови,
Романови, надія батьківщини?
Замучені, померли на засланні.
Дай строк: воно чекає і тебе.
Чи легко нам? Ми дома, як Литвою,
Обложені невірними рабами;
Все язики, що зрадити готові,
Бо урядом підкуплені вони.
Залежу я від кожного холопа,
Якого я захочу покарать.
Ось — Юріїв задумав знищить день.
На власних землях ми уже не владні.
Не смій неробу вигнати! Годуй
Лінивого; і зманювать не смій
В сусіда роботящого холопа!
Чи бачили хоч за царя Івана
Подібне зло? Хіба народу краще?
Спитай його. А спробуй самозванець
Їм обіцяти відновить той день,
Вони за ним і підуть.

Ш у й с ь к и й
Безперечно.
Але давай про всі оці чутки
Помовчимо до часу.

П у ш к і н
Неодмінно,
Мовчи та знай. Людина ти розумна;
Завжди з тобою радий говорить.
І як мене що-небудь розтривожить,
Я не стерплю, щоб не сказать тобі.
До того ж мед хмільний, а також пиво
Язик мені сьогодні розв'язали...
Ну, княже, прощавай.

Ш у й с ь к и й
Ходи здоровий.
( Проводжає Пушкіна. )

ЦАРСЬКІ ПАЛАТИ

Ц а р е в и ч креслить географічну карту.
Ц а р і в н а, м а м к а царівни.

К с е н і я ( цілує портрет ). Милий мій жених, прекрасний королевичу, не мені ти дістався, не своїй нареченій, — а темній могилці на чужій сторонці. Ніколи не втішусь, завжди буду плакати за тобою.
М а м к а. І, царівна! дівочі сльози — роса; сонце зійде, росу висушить. Буде в тебе інший жених і прекрасний, і привітний. Полюбиш його, дитя наше ненаглядне, забудеш свого королевича.
К с е н і я. Ні, мамушко, я і мертвому буду йому вірною.

Входить Б о р и с.
Ц а р
Що, Ксеніє? що, жалібна моя?
Ще в наречених стала ти вдовою!
Все плачеш ти за мертвим женихом.
Дитя моє! Не захотіла доля,
Щоб я був свідком вашого блаженства.
Напевне, прогнівив я небеса,
Бо щастя вам не зміг подарувати.
Чому ж і ти, безвинна, так страждаєш?
А ти, мій сину, трудишся над чим?

Ф е д і р
Це креслення московської землі,
Держава наша. Бачиш: тут Москва,
Тут Новгород, тут Астрахань. Ось море,
Ось ліс дрімучий пермський, ось Сибір.

Ц а р
А це тут що, тонке неначе нитка,
Звивається узорами?
Ф е д і р
Це Волга.
Ц а р
Як добре! ось ученості плоди!
Немов із хмар, ти можеш оглядати
Все царство: рубежі, міста і ріки.
Навчайся сину: швидше аніж досвід
Науки нам розширюють знання.
Колись пізніше, може навіть скоро,
Усі московські землі, котрі нині
Ти зобразив так хитро на папері,
Усі тобі у спадок передам.
Навчайся, сину: легше і ясніше
Державний труд ти будеш розуміть.

Входить С е м е н Г о д у н о в.
Ось Годунов іде доповідати.
( Ксенії )
Душа моя, іди в свою світлицю;
Хай втішить врешті-решт тебе господь.
Ксенія з мамкою ідуть геть.
( Годунову )
Що скажеш ти мені?

С е м е н Г о д у н о в
Сьогодні вранці,
Ще не світало, Шуйського дворецький
І Пушкіна слуга прийшли з доносом.

Ц а р
Ну.
С е м е н Г о д у н о в
Пушкіна слуга мені доніс,
Що вчора вранці з Кракова приїхав
До них у дім гонець — і за годину
Без грамоти був посланий назад.
Ц а р
Гінця схопити.

С е м е н Г о д у н о в
Вже послав погоню.
Ц а р
А що там Шуйський?

С е м е н Г о д у н о в
Вчора пригощав
Своїх найближчих друзів: Милославських,
Бутурліних, Михайла Салтикова
Та Пушкіна — та декількох іще;
А розійшлись вже пізно.