Божественна комедія - Сторінка 4
- Данте Аліг'єрі -
Підмога де?..
9] О, якби він з'явився тут напевно?.."
10] Я добре бачив, що у нього йде
11] Уривано за одним словом друге,
12] Зв'язку ж немає поміж них ніде.
13] І сповнився боязні я і туги,
14] Вбачаючи у мові тій сліди
15] Уявної душевної недуги.
16] "Чи сходив хто до щілини сюди,
17] Для цього перше кинувши кружало,
18] Де кара — безнадійність назавжди?" —
19] Так я спитав і мовив він: "Бувало,
20] Що хтось сюди проходив не без діл
21] Тим шляхом, що я ним пройшов чимало.
22] От і мене у цей послала діл
23] Зла Еріхто; її відьомська школа
24] Вертати вміла духів до їх тіл;
25] Коли моя душа лишилась гола,
26] Вона вдягла ізнов у плоть мене,
27] Щоб тінь вернуть з Іудиного кола.
28] Найнижче місце те найбільш сумне
29] Й найдальше від небес, що всім керують.
30] Тож знаю шлях я, — хай твій ляк мине.
31] Ці болота, що всюди тут панують,
32] Смердять навколо міста злих жалів,
33] Де вороги загибель нам готують..."
34] Забув я, що він далі говорив,
35] Бо надто вражений я став страшилом,
36] Коли на вежі вогняній уздрів
37] Пекельних фурій, що звились над схилом
38] Утрьох, жахливі, геть усі в крові,
39] Хизуючись своїм жіночим тілом.
40] Зелені гідри — шати їх живі,
41] Замість волосся ж в них клубки зміїні
42] Сичали в кожної на голові.
43] І він, служниць пізнавши господині
44] Над царством вічного плачу гірким:
45] "Поглянь, — сказав, — на лютих цих еріній.
46] Це — Алекто із голосом гучним,
47] А поруч — Тісіфона, образ жаху,
48] Мегера ж — зліва". І скінчив на цім.
49] Ті ж груди дряпали собі, з розмаху
50] Руками били й так ревли з-за стін,
51] Що до поета я припав зі страху.
52] "Медуза де? Хай скам'яніє він, —
53] Вони горлали, дивлячись додолу, —
54] На ньому мста Тезеєвих провин!"
55] "Ти відверни й сховай лице під полу:
56] Побачивши страшний Горгони лик,
57] Забудеш путь по сонячному колу", —
58] Сказав і повернув мене убік
59] Учитель та притис іще й руками
60] Мої долоні до моїх повік.
61] О люди із здоровими думками!
62] Помисліть-но, яка наука вам
63] Під цими дивовижними рядками!
64] Тим часом ріс у напрямі до брам
65] Разючий гуркіт у бурхливій хвилі,
66] Надаючи стрясання берегам.
67] Так вихори шаліють знавіснілі,
68] Коли повітря б'ють дві течії,
69] У прямуванні різні, рівні в силі, —
70] Гілля ламають, гатять ручаї,
71] Нестримно мчать, женуть людей, худобу,
72] Не розбиравши, де стада чиї.
73] І вождь, звільнивши зір мені: "Ти спробуй
74] Звернути ока нерв спочилий свій
75] На древню піну й пари люту злобу".
76] Мов жаби, як зачують раптом змій,
77] Закумкають, аж затуляєш уші,
78] І всі під воду кинуться мерщій, —
79] Так, бачив я, численні грішні душі
80] Від Одного тікали в твань грузьку,
81] А Той ступав по Стіксу, як по суші.
82] А щоб запону одслонять важку,
83] В задусі зводилась його лівиця,
84] Мов піднімала річ якусь тяжку.
85] Я взнав посла небес, що мав явиться,
86] Звернувсь до вчителя, і він мовчком
87] Дав знак мені в шанобі поклониться.
88] Ах, як гнівився цей борець із злом,
89] Що ображало в ньому досконалість!
90] Він браму розчинив тонким жезлом.
91] "О вивержена з неба клята малість! —
92] Гукнув він, ставши на жахний поріг, —
93] Звідкіль така обурлива зухвалість?
94] Чом опиратись тим, хто переміг?
95] Скорітесь волі, що в мету влучає
96] І збільшує для вас тягар вериг?
97] Ви знаєте, чим доля відомщає?
98] У Цербера у вашого з оков
99] Намулені місця всяк добачає!"
100] Нечистим шляхом він назад пішов,
101] На нас не кинувши свій погляд милий,
102] Мов той, хто, ринувши у мислей схов,
103] Не бачив тих, що поруч з ним ходили.
104] Дало нам сил це сяйво серед мли,
105] Й відважно ми поріг переступили.
106] Без опору до міста ми зайшли,
107] І палко я бажав про тих дізнатись,
108] Що у фортеці замкнені були.
109] Зайшовши, став я миттю оглядатись
110] І вмить побачив діл скорботи й зла,
111] Де мало все од лементу здригатись.
112] Як в Арлі, де ріка тече мала,
113] Як в Полі над Карнаро, де в затоці
114] Італія замок собі знайшла,
115] Гробниці горбляться на кожнім кроці, —
116] Тут ними всіяно весь ґрунт пустий;
117] Та гірш було, що з усієї моці
118] Між ними звився полумінь густий.
119] Жара пашіла скрізь така велика,
120] Якої й звиклим не перенести.
121] На трунах зсунуті були всі віка,
122] Й зітхання чулися з-під них жаскі,
123] Мов із грудей розтятих чоловіка.
124] І я: "Учителю, це хто такі,
125] Що, змушені до скорбної постави,
126] Лиш зойки дикі видавать важкі?"
127] І він: "Це лжеучень усяких глави
128] З їх послідовниками. Тут, в огні,
129] Злічити їх не вистачить уяви.
130] Із схожим схоже тут в одній труні
131] У полум'ї, то більш, то менш похмурім".
132] Він шлях праворуч показав мені,
133] І ми пішли між полем мук і муром.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
1] І от іде стежиною вузькою
2] Між мурами товстими й полем мук
3] Учитель мій, і я за ним ступою.
4] "О вишній уме, що до гірших лук
5] Ведеш мене, — почав я, — як владика,
6] Ти спрагу вдовольни із власних рук!
7] Чи можна тих, чия вина велика,
8] Побачити? Нехай би підвелись —
9] Немає ж варти, і розкриті віка".
10] І він: "...Вони закриються колись,
11] Як з Йосафату вернуть опочилим
12] Тіла, в які свого часу вляглись.
13] Це кладовище віддане могилам
14] Для Епікура та його рідні,
15] Які вбивають душу з вмерлим тілом,
16] Але небавом при одній труні
17] Задовольниться й це твоє жадання
18] І друге, що ховаєш в таїні".
19] І я: "Мій добрий вождю, запитання
20] Я пильно бережу в душі своїй,
21] Щоб виконать твої заповідання".
22] "О ти, що йдеш по місту цім живий
23] Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,
24] Прошу тебе, зі мною мить постій.
25] Твоя вимова — доказ безперечний,
26] Що ти із благородної землі,
27] Якій я, може, був занебезпечний".
28] Так гримнув голос у гробничій млі, .
29] І з страхом до вождя я пригорнувся,
30] Немов до нені злякані малі.
31] А вождь мені: "Чого це ти вжахнувся?
32] Ти бачиш Фарінату, що піднявсь
33] По крижі в домовині й не схитнувся".
34] І пильно в нього зором я втуплявсь,
35] А він, чоло здіймаючи та груди,
36] Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.
37] Вожай до нього між могильні груди
38] Штовхнув мене, уміло ведучи,
39] Й сказав: "Хай мова в тебе ясна буде".
40] Коли ж наблизився я, ідучи,
41] На мене скоса він поглянув знизу
42] Та й попитав зневажливо: "Ти чий?"
43] І я, щоб догодить його капризу,
44] Нічого не втаївши, все повів,
45] І він неначе в млу вгорнувся сизу.
46] А далі вимовив: "Твоїх дідів
47] Вважав я з партією ворогами
48] І двічі на вигнання засудив".
49] "Та привела до рідної їх брами, —
50] Я відказав, — і перша, й друга путь, —
51] Цього ж зробить не вміли ваші з вами".
52] І тут, в труні, приховуючи лють,
53] Звелась ще друга голова по шию —
54] Навколішки підвівся дух, мабуть.
55] Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію
56] Побачить поруч мене ще когось,
57] Але, даремну втративши надію,
58] В сльозах сказав: "Коли уму вдалось
59] Тебе звести у цю сліпу в'язницю,
60] Де син мій? Не з тобою він чогось".
61] І я: "Не сам іду крізь цю темницю:
62] Керує мною той, що поряд жде,
63] З ким Гвідо ваш не міг заприязниться".
64] Сумні слова й лице його бліде
65] Були для мене ясні й зрозумілі,
66] І я в відмові не схибнув ніде.
67] І з зойком підхопивсь він у могилі:
68] "Ти що? "Не міг!" Отож його нема?
69] І світло дня не тішить очі милі?"
70] Й, побачивши, що ждати вже дарма,
71] Бо з відповіддю я спізнивсь моєю,
72] Впав навзнак, і його покрила тьма.
73] А гордівник, що мовою своєю
74] Мене затримав, не змінивсь в лиці
75] І далі вів перервану рацею:
76] "Не вміють вас мої долать бійці,
77] І це мене жахливіше терзає,
78] Ніж язики вогню в могилі цій.
79] Та п'ятдесят разів не запалає
80] Прекрасна владарка держав нічних, —
81] Й цього невміння взнаєш зло безкрає.
82] Та хай ти вернеш до країв земних! —
83] Скажи, чом цей народ такий жорстокий
84] В своїх законах до людей моїх?"
85] І я йому: "Багряні ті потоки,
86] Що нам при Арбії несли загин,
87] Нерідко згадує наш храм високий".
88] Чолом поникнувши й зітхнувши, він:
89] "Не сам я був, — сказав, — як до навали
90] Приєднувався я не без причин.
91] Але був сам, коли усі жадали
92] Фйоренці і руїни, й всяких бід.
93] Сам проти всіх був, непохитний, сталий".
94] "Ах, угамувався врешті ваш би рід! —
95] Я побажав. — Зніміть же пута з мови,
96] Під їх вагою я неначе зблід.
97] Як я гадаю, зір у вас готовий
98] Побачить, що з собою час несе,
99] Сучасність же огорнута в покрови".
100] "Як ті, хто кепсько бачить, зрим ми все, —
101] Сказав він, — що віддалене від ока:
102] Всевишній вождь дає нам світло се.
103] Коли ж близьке воно, то зависока
104] Нам ця завада; без вістей од вас
105] Ріка знання про світ в нас неглибока.
106] Отож ти розумієш, що запас
107] Всіх наших знань загибель жде єдина,
108] Коли замкнеться хід в майбутній час".
109] І каючись, мов то моя провина,
110] Відмовив я: "Скажіть тому, хто впав,
111] Щоб не оплакував живого сина.
112] Не відповів я через безліч справ,
113] В мою бо душу сумнів труту крапав,
114] Що з неї розум ледве врятував".
115] І мій учитель тут мене поквапив,
116] І поспішив я духа розпитать,
117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.
118] І він: "Душ з тисячу — чимала рать;
119] Є Федеріко Другий, а крім нього —
120] Ще Кардинал; не варт і рахувать".
121] Він щез, і до поета я старого
122] Вернувсь у хвилюванні — мова ця
123] Передвіщала безліч зла нового.
124] Він вирушив, і я — в сліди співця.
125] Йдучи він запитав: "Про що турботи?"
126] І я йому відкрився до кінця.
127] "Запам'ятай все мовлене навпроти
128] Твоєї долі, — наказав мудрець.
129] Звів палець, — та дізнайся ось про що ти:
130] Лиш ставши перед любим для сердець
131] Промінням зір, що бачать все правдиво,
132] Життя свого ти взнаєш реченець".
133] Сказавши це, він повернув наліво,
134] Й пішли ми до середини, де був
135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,
136] А звідти сморід нестерпучий тхнув.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
1] Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,
2] Який складався з диких валунів,
3] Спинившись над проваллям ще жахнішим.
4] Від смороду, який весь час валив
5] З безодні чорної невпинним плином,
6] З нас кожен заховатися волів
7] За віко гробу з написом нетлінним:
8] "Це папи Анастасія тюрма,
9] Що впав у єресь слідом за Фотіном".
10] "Іти нам вниз можливості нема,
11] Аж поки нюх не звикне до гидоти,
12] А там для нас вже буде все дарма", —
13] Так вчитель мій, і я на те: "А доти
14] Щось роз'ясни мені, щоб час не йшов
15] Намарне".
9] О, якби він з'явився тут напевно?.."
10] Я добре бачив, що у нього йде
11] Уривано за одним словом друге,
12] Зв'язку ж немає поміж них ніде.
13] І сповнився боязні я і туги,
14] Вбачаючи у мові тій сліди
15] Уявної душевної недуги.
16] "Чи сходив хто до щілини сюди,
17] Для цього перше кинувши кружало,
18] Де кара — безнадійність назавжди?" —
19] Так я спитав і мовив він: "Бувало,
20] Що хтось сюди проходив не без діл
21] Тим шляхом, що я ним пройшов чимало.
22] От і мене у цей послала діл
23] Зла Еріхто; її відьомська школа
24] Вертати вміла духів до їх тіл;
25] Коли моя душа лишилась гола,
26] Вона вдягла ізнов у плоть мене,
27] Щоб тінь вернуть з Іудиного кола.
28] Найнижче місце те найбільш сумне
29] Й найдальше від небес, що всім керують.
30] Тож знаю шлях я, — хай твій ляк мине.
31] Ці болота, що всюди тут панують,
32] Смердять навколо міста злих жалів,
33] Де вороги загибель нам готують..."
34] Забув я, що він далі говорив,
35] Бо надто вражений я став страшилом,
36] Коли на вежі вогняній уздрів
37] Пекельних фурій, що звились над схилом
38] Утрьох, жахливі, геть усі в крові,
39] Хизуючись своїм жіночим тілом.
40] Зелені гідри — шати їх живі,
41] Замість волосся ж в них клубки зміїні
42] Сичали в кожної на голові.
43] І він, служниць пізнавши господині
44] Над царством вічного плачу гірким:
45] "Поглянь, — сказав, — на лютих цих еріній.
46] Це — Алекто із голосом гучним,
47] А поруч — Тісіфона, образ жаху,
48] Мегера ж — зліва". І скінчив на цім.
49] Ті ж груди дряпали собі, з розмаху
50] Руками били й так ревли з-за стін,
51] Що до поета я припав зі страху.
52] "Медуза де? Хай скам'яніє він, —
53] Вони горлали, дивлячись додолу, —
54] На ньому мста Тезеєвих провин!"
55] "Ти відверни й сховай лице під полу:
56] Побачивши страшний Горгони лик,
57] Забудеш путь по сонячному колу", —
58] Сказав і повернув мене убік
59] Учитель та притис іще й руками
60] Мої долоні до моїх повік.
61] О люди із здоровими думками!
62] Помисліть-но, яка наука вам
63] Під цими дивовижними рядками!
64] Тим часом ріс у напрямі до брам
65] Разючий гуркіт у бурхливій хвилі,
66] Надаючи стрясання берегам.
67] Так вихори шаліють знавіснілі,
68] Коли повітря б'ють дві течії,
69] У прямуванні різні, рівні в силі, —
70] Гілля ламають, гатять ручаї,
71] Нестримно мчать, женуть людей, худобу,
72] Не розбиравши, де стада чиї.
73] І вождь, звільнивши зір мені: "Ти спробуй
74] Звернути ока нерв спочилий свій
75] На древню піну й пари люту злобу".
76] Мов жаби, як зачують раптом змій,
77] Закумкають, аж затуляєш уші,
78] І всі під воду кинуться мерщій, —
79] Так, бачив я, численні грішні душі
80] Від Одного тікали в твань грузьку,
81] А Той ступав по Стіксу, як по суші.
82] А щоб запону одслонять важку,
83] В задусі зводилась його лівиця,
84] Мов піднімала річ якусь тяжку.
85] Я взнав посла небес, що мав явиться,
86] Звернувсь до вчителя, і він мовчком
87] Дав знак мені в шанобі поклониться.
88] Ах, як гнівився цей борець із злом,
89] Що ображало в ньому досконалість!
90] Він браму розчинив тонким жезлом.
91] "О вивержена з неба клята малість! —
92] Гукнув він, ставши на жахний поріг, —
93] Звідкіль така обурлива зухвалість?
94] Чом опиратись тим, хто переміг?
95] Скорітесь волі, що в мету влучає
96] І збільшує для вас тягар вериг?
97] Ви знаєте, чим доля відомщає?
98] У Цербера у вашого з оков
99] Намулені місця всяк добачає!"
100] Нечистим шляхом він назад пішов,
101] На нас не кинувши свій погляд милий,
102] Мов той, хто, ринувши у мислей схов,
103] Не бачив тих, що поруч з ним ходили.
104] Дало нам сил це сяйво серед мли,
105] Й відважно ми поріг переступили.
106] Без опору до міста ми зайшли,
107] І палко я бажав про тих дізнатись,
108] Що у фортеці замкнені були.
109] Зайшовши, став я миттю оглядатись
110] І вмить побачив діл скорботи й зла,
111] Де мало все од лементу здригатись.
112] Як в Арлі, де ріка тече мала,
113] Як в Полі над Карнаро, де в затоці
114] Італія замок собі знайшла,
115] Гробниці горбляться на кожнім кроці, —
116] Тут ними всіяно весь ґрунт пустий;
117] Та гірш було, що з усієї моці
118] Між ними звився полумінь густий.
119] Жара пашіла скрізь така велика,
120] Якої й звиклим не перенести.
121] На трунах зсунуті були всі віка,
122] Й зітхання чулися з-під них жаскі,
123] Мов із грудей розтятих чоловіка.
124] І я: "Учителю, це хто такі,
125] Що, змушені до скорбної постави,
126] Лиш зойки дикі видавать важкі?"
127] І він: "Це лжеучень усяких глави
128] З їх послідовниками. Тут, в огні,
129] Злічити їх не вистачить уяви.
130] Із схожим схоже тут в одній труні
131] У полум'ї, то більш, то менш похмурім".
132] Він шлях праворуч показав мені,
133] І ми пішли між полем мук і муром.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
1] І от іде стежиною вузькою
2] Між мурами товстими й полем мук
3] Учитель мій, і я за ним ступою.
4] "О вишній уме, що до гірших лук
5] Ведеш мене, — почав я, — як владика,
6] Ти спрагу вдовольни із власних рук!
7] Чи можна тих, чия вина велика,
8] Побачити? Нехай би підвелись —
9] Немає ж варти, і розкриті віка".
10] І він: "...Вони закриються колись,
11] Як з Йосафату вернуть опочилим
12] Тіла, в які свого часу вляглись.
13] Це кладовище віддане могилам
14] Для Епікура та його рідні,
15] Які вбивають душу з вмерлим тілом,
16] Але небавом при одній труні
17] Задовольниться й це твоє жадання
18] І друге, що ховаєш в таїні".
19] І я: "Мій добрий вождю, запитання
20] Я пильно бережу в душі своїй,
21] Щоб виконать твої заповідання".
22] "О ти, що йдеш по місту цім живий
23] Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,
24] Прошу тебе, зі мною мить постій.
25] Твоя вимова — доказ безперечний,
26] Що ти із благородної землі,
27] Якій я, може, був занебезпечний".
28] Так гримнув голос у гробничій млі, .
29] І з страхом до вождя я пригорнувся,
30] Немов до нені злякані малі.
31] А вождь мені: "Чого це ти вжахнувся?
32] Ти бачиш Фарінату, що піднявсь
33] По крижі в домовині й не схитнувся".
34] І пильно в нього зором я втуплявсь,
35] А він, чоло здіймаючи та груди,
36] Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.
37] Вожай до нього між могильні груди
38] Штовхнув мене, уміло ведучи,
39] Й сказав: "Хай мова в тебе ясна буде".
40] Коли ж наблизився я, ідучи,
41] На мене скоса він поглянув знизу
42] Та й попитав зневажливо: "Ти чий?"
43] І я, щоб догодить його капризу,
44] Нічого не втаївши, все повів,
45] І він неначе в млу вгорнувся сизу.
46] А далі вимовив: "Твоїх дідів
47] Вважав я з партією ворогами
48] І двічі на вигнання засудив".
49] "Та привела до рідної їх брами, —
50] Я відказав, — і перша, й друга путь, —
51] Цього ж зробить не вміли ваші з вами".
52] І тут, в труні, приховуючи лють,
53] Звелась ще друга голова по шию —
54] Навколішки підвівся дух, мабуть.
55] Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію
56] Побачить поруч мене ще когось,
57] Але, даремну втративши надію,
58] В сльозах сказав: "Коли уму вдалось
59] Тебе звести у цю сліпу в'язницю,
60] Де син мій? Не з тобою він чогось".
61] І я: "Не сам іду крізь цю темницю:
62] Керує мною той, що поряд жде,
63] З ким Гвідо ваш не міг заприязниться".
64] Сумні слова й лице його бліде
65] Були для мене ясні й зрозумілі,
66] І я в відмові не схибнув ніде.
67] І з зойком підхопивсь він у могилі:
68] "Ти що? "Не міг!" Отож його нема?
69] І світло дня не тішить очі милі?"
70] Й, побачивши, що ждати вже дарма,
71] Бо з відповіддю я спізнивсь моєю,
72] Впав навзнак, і його покрила тьма.
73] А гордівник, що мовою своєю
74] Мене затримав, не змінивсь в лиці
75] І далі вів перервану рацею:
76] "Не вміють вас мої долать бійці,
77] І це мене жахливіше терзає,
78] Ніж язики вогню в могилі цій.
79] Та п'ятдесят разів не запалає
80] Прекрасна владарка держав нічних, —
81] Й цього невміння взнаєш зло безкрає.
82] Та хай ти вернеш до країв земних! —
83] Скажи, чом цей народ такий жорстокий
84] В своїх законах до людей моїх?"
85] І я йому: "Багряні ті потоки,
86] Що нам при Арбії несли загин,
87] Нерідко згадує наш храм високий".
88] Чолом поникнувши й зітхнувши, він:
89] "Не сам я був, — сказав, — як до навали
90] Приєднувався я не без причин.
91] Але був сам, коли усі жадали
92] Фйоренці і руїни, й всяких бід.
93] Сам проти всіх був, непохитний, сталий".
94] "Ах, угамувався врешті ваш би рід! —
95] Я побажав. — Зніміть же пута з мови,
96] Під їх вагою я неначе зблід.
97] Як я гадаю, зір у вас готовий
98] Побачить, що з собою час несе,
99] Сучасність же огорнута в покрови".
100] "Як ті, хто кепсько бачить, зрим ми все, —
101] Сказав він, — що віддалене від ока:
102] Всевишній вождь дає нам світло се.
103] Коли ж близьке воно, то зависока
104] Нам ця завада; без вістей од вас
105] Ріка знання про світ в нас неглибока.
106] Отож ти розумієш, що запас
107] Всіх наших знань загибель жде єдина,
108] Коли замкнеться хід в майбутній час".
109] І каючись, мов то моя провина,
110] Відмовив я: "Скажіть тому, хто впав,
111] Щоб не оплакував живого сина.
112] Не відповів я через безліч справ,
113] В мою бо душу сумнів труту крапав,
114] Що з неї розум ледве врятував".
115] І мій учитель тут мене поквапив,
116] І поспішив я духа розпитать,
117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.
118] І він: "Душ з тисячу — чимала рать;
119] Є Федеріко Другий, а крім нього —
120] Ще Кардинал; не варт і рахувать".
121] Він щез, і до поета я старого
122] Вернувсь у хвилюванні — мова ця
123] Передвіщала безліч зла нового.
124] Він вирушив, і я — в сліди співця.
125] Йдучи він запитав: "Про що турботи?"
126] І я йому відкрився до кінця.
127] "Запам'ятай все мовлене навпроти
128] Твоєї долі, — наказав мудрець.
129] Звів палець, — та дізнайся ось про що ти:
130] Лиш ставши перед любим для сердець
131] Промінням зір, що бачать все правдиво,
132] Життя свого ти взнаєш реченець".
133] Сказавши це, він повернув наліво,
134] Й пішли ми до середини, де був
135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,
136] А звідти сморід нестерпучий тхнув.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
1] Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,
2] Який складався з диких валунів,
3] Спинившись над проваллям ще жахнішим.
4] Від смороду, який весь час валив
5] З безодні чорної невпинним плином,
6] З нас кожен заховатися волів
7] За віко гробу з написом нетлінним:
8] "Це папи Анастасія тюрма,
9] Що впав у єресь слідом за Фотіном".
10] "Іти нам вниз можливості нема,
11] Аж поки нюх не звикне до гидоти,
12] А там для нас вже буде все дарма", —
13] Так вчитель мій, і я на те: "А доти
14] Щось роз'ясни мені, щоб час не йшов
15] Намарне".