Божественна комедія - Сторінка 6

- Данте Аліг'єрі -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

— Часу не гай,
81] Як хочеш щось довідатися знову".

82] До нього я тоді: "Ти попитай
83] Предмет, мені корисний і цікавий,
84] А я без сил, бо жалю повен вкрай".

85] Тож мовив він: "Обіт твердий і правий
86] Дасть мій супутник, щирий і незлий,
87] А ти, закутий душе, будь ласкавий

88] Сказати, як душа йде в ці вузли?
89] Як можеш, ще скажи, чи ваші груди
90] Від цих кайданів звільняться коли?"

91] Тут стовбур глибоко дихнув, і всюди
92] Почулося гудіння немале:
93] "Моя вам відповідь коротка буде.

94] Коли душа лиха й ведеться зле
95] Із тілом, кинувши його свавільно,
96] Мінос її у сьоме коло шле.

97] Упавши в ліс, не озирає пильно,
98] Щоб розшукати місце їй своє, —
99] Ляга у ґрунт зерниною повільно,

100] Там пагоном і деревом стає,
101] І гарпії годуються від крони,
102] Ран завдають, а в рані отвір є.

103] Як всі ми знайдем наші оболони,
104] Але їх не надіне жоден з нас:
105] Чого зреклись — не вернемо в день оний.

106] Ми принесем їх в ліс, що листя стряс,
107] Щоб тіло висіло на шпичакові
108] Душі бридкої безконечний час".

109] Ще слухать стовбура були готові,
110] Бо він зростав не на такі ліси,
111] Коли волання вчулися раптові, —

112] Скидалось на собачі голоси,
113] І це мисливця б сповіщати мало,
114] Що недалеко вепр і гончі пси.

115] І от — повз нас ізліва двоє мчало
116] Оголених, подряпаних, прудких
117] Й без ліку гілля на бігу ламало.

118] "О смерть, прийди, прийди!" — так перший з них,
119] А другий не відстати намагався
120] Й кричав: "Такий у тебе, Лано, спіх,

121] Який під Топпо зовсім не являвся!"
122] Та, більш не в силі видати хоч звук,
123] Захекавшись, він під кущем сховався.

124] За ним гурти голодних чорних сук,
125] Наповнюючи ліс, прожогом бігли,
126] Немов хортиць хтось випустив із рук.

127] За мить вони накинутися встигли,
128] Й розшматували геть того, хто впав,
129] І розхапали труп ще не остиглий.

130] Мене за руку мій вожай узяв
131] І вивів до куща, який, нізащо
132] Скалічений, в сльозах, в крові казав:

133] "О Джакомо да Сант-Андреа! Нащо
134] Було ховатись в гущині моїй?
135] Чи винен я, що жив ти, як ледащо?"

136] Наблизившись до нього, вчитель мій
137] Сказав: "Ким був ти, що перехопились
138] Слова скорботні у крові густій?"

139] І він до нас: "О душі, що спустились
140] Поглянути на зганьблений мій ріст,
141] Коли гілки від мене відділились, —

142] Згребіть на мій злощасний корінь лист!
143] Я з того міста, де прийшов Хреститель
144] Замість того войовника, чий хист

145] Невтомно потрясає нам обитель.
146] Якби побіля Арнського моста ,
147] Ще не лишався давній покровитель,

148] То в місті відбудови висота
149] Із того, що лишив Аттіла, з праху
150] Так не звелась би, як тепер зроста.

151] Я ж рідний дім обрав собі за плаху".

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
1] Любов до рідного звеліла краю
2] Весь лист обірваний зібрать як слід
3] І повернуть безсилому з одчаю.

4] Дійшли до місця ми, де перехід
5] Був з другої у третю смугу й лютий
6] Явився праведного суду вид.

7] Щоб читачу виразніше збагнути,
8] Скажу, що прибули ми в ті краї,
9] Де на рівнині й квіту не добути.

10] Навколо праліс оточив її,
11] Навкруг же нього йшли рови канальні;
12] І зупинили кроки ми свої.

13] Блищали там жаркі піски безжальні,
14] Такі ж, як і були, у млі століть,
15] Як вів Катон війська в похід свій дальній.

16] О Божа мста, як мусить той тремтіть,
17] Хто прочитає про твої удари,
18] Що я на власні очі мав уздріть!

19] Великі бачив голих душ отари,
20] Всі плакали за вчиненим в житті,
21] Своєї кожен зазнававши кари;

22] Горілиць на піску лежали ті,
23] А ті навпочіпки ген посідали,
24] Або тинялись і самі, й в гурті.

25] Найбільше тих було, що вкруг никали.
26] А тих найменше, хто в стражданнях ліг,
27] Але їх зойки голосно лунали.

28] А на піски, я скільки бачить міг,
29] Повільно йшов дощем вогонь лапатий,
30] Немов без вітру по нагір'ях сніг.

31] Як Александр, уздрівши, що солдати
32] В індійській спеці гинуть під вогнем,
33] Що, впавши з неба, не спішив згасати, —

34] Звелів за кожним стежить пластівцем,
35] Де б він не ліг, топтать його ногою,
36] Бо пломінь гасне легше одинцем.

37] Підпалений небесною золою,
38] Мов з іскри трут, спалахував пісок,
39] Подвоюючи муки ще й жарою.

40] Не спочиваючи, тривав танок
41] Злощасних рук, які пекучі плями
42] Скидали із розжарених кісток.

43] Почав я: "Вчителю, ти перед нами
44] Все змив, крім тиску демонів, який
45] Нас допустити не хотів до брами,

46] Це хто лежить, великий, громіздкий,
47] Незрушно, блискають лиш очі вперті,
48] Мов нехтує вогненні язики?"

49] І той помітив, що слова одверті
50] Про нього я вождеві говорю,
51] Й гукнув: "Який в житті, такий я в смерті!

52] І хай Юпітер, знову повторю,
53] Замучить коваля хоч до загину, —
54] Хай блискавку його востаннє зрю! —

55] Нехай утомить в праці без упину
56] Усіх в жерлі у Етни вогнянім
57] Під гук: "Рятуй, рятуй, Вулкане-сину!"

58] Як у бою під Флегрою труднім;
59] Хай б'є мене він з усієї сили, —
60] Та не здола його звитяжний грім!"

61] Тоді вожай мій, повний гніву й сили, —
62] Цих слів я в нього не передбачав:
63] "О Капанею, гонор твій немилий

64] Не вмер, тож карі тяжчій ти підпав,
65] Із мук ні одна не переважає
66] Тієї, що твій сказ тобі послав. —

67] І, втишивши обурення безкрає,
68] До мене: — Він в числі сімох царів
69] Брав Фіви, зневажав і зневажає

70] Він Бога і прощення не просив,
71] Тримаючи себе весь час свободним;
72] У грудях в нього лиш пиха і гнів.

73] Ну що ж, рушаймо знов, один за одним,
74] Не йди лиш по гарячому піску,
75] А обминай-но лісом прохолодним".

76] На річку мовчки вийшли ми близьку,
77] Що з лісу винесла червону воду, —
78] Цю барву досі згадую жаску, —

79] Як Булікаме витікає з броду
80] Туди, де воду грішниці беруть,
81] Так на пісок несла ця річка воду,

82] Собі в камінні прокладавши путь.
83] І я помислив, а чи не сюдою
84] Удвох нам треба далі йти, мабуть.

85] "З усього, що ми бачили з тобою
86] Відколи перейшли той вхід, куди
87] Усім пройти приречено судьбою,

88] Такої погляд твій не знав води,
89] Щоб викликала сильне здивування;
90] Вона вгашає всі вогню сліди", —

91] Так вождь свої закінчив міркування,
92] І я просив, нехай не відмовля
93] В поживі, раз моє збудив бажання.

94] "У морі спорожніла є земля, —
95] Почав він, — що спрадавна Крітом звали,
96] Коли ще світ наш був як немовля.

97] Там є гора, яку в віках вславляли
98] Струмки й діброви; їда — назва їй:
99] Тепер її потроху занедбали.

100] Там Реї син у схованці своїй
101] Безпечно спав, і мати його крики
102] Глушила в галасливості бучній.

103] У тій горі стоїть старик великий,
104] Що від Дам'яти спину відверта,
105] Як в дзеркалі, у Римі бачить лики.

106] А голова вся щирозолота.
107] І щиросрібні в нього руки й плечі,
108] А з міді все — до низу живота.

109] І дві ноги суціль — залізні речі,
110] Крім глиняної правої ступні,
111] Яка важкі трима кістки старечі.

112] Крім золота, на часточки дрібні
113] Потріскане все тіло, і холоне
114] Сльоза із щілин на печернім дні

115] І в Ахероні, Стіксі й Флегетоні
116] Тече цим долом, де мерцям тюрма;
117] Скидаючи ті струмені червоні

118] В провалля, звідки виходу нема,
119] Утворюючи став, що звуть Коцітом.
120] Ти вздриш його, тож мовити дарма".

121] І я йому: "У разі нашим світом
122] Ще протікає цей страшний потік,
123] Чому лиш тут для ока став одкритим?"

124] І він: "Ця вирва — наче лійка рік.
125] Крута, як бачиш, кам'яниста, гола;
126] Йдучи по ній униз у лівий бік,

127] Всього іще не обійшли ми кола,
128] Й яких новин нам не пошле Плутон,
129] Від здивування ти не зморщуй чола".

130] І знов я: "Вчителю, де Флегетон,
131] Де Лета? Проминаєш це мовчанням,
132] А той тече, ти кажеш, з слізних лон?"

133] І він: "Обом я радий запитанням,
134] Та відповіддю на одне із них
135] Звучить тут струм червоним клекотанням.

136] Побачиш Лету, та не в ямах цих,
137] А там, куди приходять обмиватись,
138] Коли зника спокутуваний гріх. —

139] І ще сказав: — Пора нам відправлятись
140] Туди, де буде найзручніше нам,
141] Де ноги в нас не будуть обпікатись,

142] Бо гасить пара всякий вогник там".

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
1] По березі пішли ми кам'яному,
2] Й туман густий на річку всюди ліг,
3] І від огню вода ховалась в ньому.

4] Як межи Бруджею й Гвідзантом ріг
5] Фламандці обвели високим валом,
6] Щоб поміж ними й морем став поріг,

7] А Падуя від Бренти з її шалом
8] Люд захища й трудів його плоди,
9] Як в К'ярентані стане жар чималим, —

10] Так само й тут, хоч камінь і твердий,
11] Поставив майстер мури неширокі,
12] Щоб захистити сушу від води.

13] Від лісу в даль ступали наші кроки,
14] Що вже крізь випари з усіх калюж
15] Його не бачили б і гостроокі, —

16] Коли зустрілось нам чимало душ,
17] І межи них почулись різні толки,
18] І стали всі вони у нас чимдуж

19] Вдивлятись, мов у кам'яні осколки
20] На стежці в промені молодика,
21] Мов дід-кравець шукає вушко в голки, —

22] Так оглядала нас юрма бридка;
23] Аж раптом хтось мене смикнув за полу
24] І вигукнув: "О, дивина яка!"

25] Коли торкнувся він мого подолу,
26] До нього враз я голову нагнув
27] І, розглядаючи фігуру кволу,

28] Не так пізнав, а серцем я збагнув
29] Лице, скоричнявіле від скорботи,
30] Й "Чи ви не сер Брунетто?" — я гукнув.

31] І він: "О сину мій, чи ти не проти,
32] Щоб міг Брунетто сер Латіні з мить
33] Пройти з тобою рухові навпроти?"

34] І я відмовив: "Це й мені кортить.
35] А хочете, тохядемо із вами
36] На хвильку, як супутник мій звелить".

37] "О сину, — він сказав, — з цієї ями
38] На мить хто стане, стане той навік,
39] Щоб вік пектись безжальними вогнями.

40] Отож ідіть вперед, піду я вбік.
41] А радісні хвилини як пролинуть,
42] До тих вернусь, хто йти в огні привик".

43] Я не наважувався берег кинуть,
44] Але чолом схилявся до плеча,
45] Мов той, хто має гостя в шані стрінуть.

46] І він почав: "Чи доля, чи случай
47] Веде сюди тебе, іще живого?
48] І хто це путь для тебе визнача?"

49] "Там, нагорі, в цвіту життя ясного, —
50] Я мовив, — я в долині заблукав,
51] Як ще не вийшов строк життя мойого,

52] А вчора вранці з неї відступав,
53] І цей вернув мене й повів стезею,
54] Яку він добре, як я бачу, знав".

55] І він: "За провідною йди зорею,
56] Й дороги в гавань слави приведуть,
57] Як стежив я за долею твоєю,

58] Якби не мав так рано я заснуть,
59] То, бачачи небес таке сприяння,
60] Я прагнув би тобі полегшить путь.

61] Але народ, відомий з хизування,
62] Що з Ф'єзоле зійшов колись, малий,
63] І грубих звичаїв зберіг владання,

64] Тобі він за добро помститься, злий, —
65] І вірно це: на дикій горобині
66] Іще ніколи смокви не росли.

67] Сліпим у світі дражнять ще донині
68] Цей люд пихатий, заздрісний, скупий;
69] Самий зв'язок з ним чинить зло людині.

70] Прославить доля так твої стопи,
71] Що кожна з партій вишкерить голодну
72] Пащеку, щоб на них ти жав снопи.

73] Тварюки ф'єзольські хай одна одну
74] Жеруть, а вирослу на їх гною
75] Хай не чіпають квітку благородну,

76] В якій воскресло у чергу свою
77] Святе насіння древніх римлян саду,
78] Що звиродніло нині від огню".

79] "Якби небесного хазяїн граду
80] Мене почув, — сказав я, — то весь час
81] Очолювали б ви людську громаду.

82] Та й досі в думці ще печалить нас
83] Ваш гарний образ, добрий, без огуди,
84] Коли ще за життя ви раз у раз

85] Навчали, як увічнюються люди,
86] І поки житиму, до вас моя
87] Подяка у піснях бриніти буде.

88] Слова, що чув од вас про майбуття,
89] В душі я запишу, щоб проясніли
90] У Знаючої з уст, як стрінусь я.

91] А зараз хочу я, щоб зрозуміли,
92] Що совісті моєї чистий дух
93] Скорився фатуму, хай він немилий,

94] Не вперше ніжить це мій грубий слух,
95] Хай колесо Фортуна обертає,
96] Як селянин сапу, легку як пух".

97] Знов серце вчитель тут явив безкрає.
98] Й сказав, підвівши зір очей ясних:
99] "Найкраще чує той, хто пам'ятає".

100] Ми далі йшли у бесідах значних
101] І я, йдучи, Брунетто став питати,
102] Чи є ще хто з осіб тут видатних.

103] І він: "Та варто б декого згадати,
104] А всіх — ми тільки зіб'ємось в числі,
105] Та і часу на це в нас малувато.

106] Тож знай: тонзурники всі немалі,
107] Вони й письменні вельми, й вельми славні
108] Були в гріхах тих самих на землі

109] І Прісціап в юрбі цій непоправній,
110] Й Франческо, син Аккосо, в ряд ступив;
111] Увагу й гиді приділив би давній,

112] Отій, яку смиренний раб рабів
113] З-над Арно вигнав геть на Баккільйоне,
114] А Бог там з нею швидко покінчив.

115] Ще б називав їх, полум'я ж червоне
116] Строк покладає і путі й розмов,
117] І свіжий вихор на піску холоне.

118] Я тіням цим назустріч би не йшов.
119] Прошу, щоб ти про "Скарб" поклопотався,
120] Бо в нім моє життя й моя любов".

121] Він повернув назад і так помчався, —
122] Як той в Вероні, що на бій стає,
123] Щоб плащ зелений взяти, і здавався

124] Тим, хто домчить, — не тим, хто відстає.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
1] Як вийшли ми із вожаєм над доли,
2] Долинув раптом водоспаду гук,
3] Немов над квітами дзижчали бджоли.

4] Коли три тіні вибігли з-над лук
5] Від хмари тіней, що їх дощ огнисто
6] Зливав потоком ненастанних мук,

7] І на бігу волали голосисто:
8] "Спинися, бо твій одяг видає,
9] Що наше ти лишив порочне місто!"

10] О, скільки опіків в думках встає,
11] Що кожному ятрили свіжу рану!
12] Від згадки й досі боляче стає.

13] Учений мій послухав річ неждану
14] І враз до мене: "Трохи підождім, —
15] Сказав, — як хочеш їм віддати шану.

16] Були б не під вогнем ми дощовім,
17] У цих місцевостях звичайнім завше
18] Спішити б личило тобі, не їм".

19] Ми зупинилися, і, нас догнавши,
20] Ізнову тіні затягли свій спів,
21] Навколо нас всі троє закружлявши.

22] Як той борець, що тіло умастив,
23] І, для удару час обравши вдалий,
24] Вивча суперника з усіх боків, —

25] Так у кружінні душі обертали
26] До мене лиця, так що ноги їх
27] Із головами різний напрям мали.

28] І "Якщо бідність цих ґрунтів сипких
29] Примусить гордувати прохачами, —
30] Почав хтось, — як і вигляд лиць смутних,

31] Та все ж спинись, розкрийся перед нами,
32] Скажи відверто, хто ти і чому
33] По Пеклу в нас живими йдеш ногами?

34] Той, хто бреде попереду крізь тьму
35] Без одягу й не дасть він струпам ради, —
36] Значніший був, ніж бачиш по ньому.

37] Онук він чеснотливої Гвальдради,
38] Ім'я мав Гвідо Гверра, — і щокрок
39] Мечем і розумом всім ніс відради.

40] А той, що ледь ступає на пісок, —
41] Тегг'яйо Альдобранді, уславляти
42] Повинен світ це ймення до зірок,

43] І я, що з ними на хресті розп'ятий,
44] Був Рустікуччі Якопо; в гріхах
45] Найбільше винен шлюб мій тричі клятий".

46] Якби не риск згоріти в пломінцях,
47] Обняв би тіні я, — мій друг учений
48] Зрадів би, мабуть, — взяв же гору жах

49] Над наміром зійти в пісок палений
50] Із нашого твердого укриття
51] Під огневій клекочучий, скажений.

52] І я почав: "Не гордість — співчуття
53] До вас у цій вогненній хуртовині
54] Та ще скорботу міг почути я,

55] Коли мій пан, уздрівши вас в пустині,
56] Сказав слова, з яких я осягнув,
57] Що юрми йдуть таких, які ви нині.

58] Я з вашої землі; іще малим я був,
59] А поважані ймення ваші в душу
60] З пошаною й любов'ю я замкнув.

61] Лишу я тут пекельну жовч і рушу
62] По яблуко солодке, молоде
63] Од вожая: у глиб зійти ще мушу".

64] "Хай тіло довго ще твоє веде
65] Душа, — відмовив опіками вкритий, —
66] Хай світла слава перед тебе йде!

67] Але, скажи, чи дозволенно жити
68] Ще в нашім місті лицарства взірцям.
69] Чи мусять, вигнані, комусь служити?

70] Гульєльм Борсьєре, що ступає там,
71] Повідав дещо, бо звідтіль недавно,
72] Й не раді ми були земним вістям".

73] "Нові людці, збагачені безславно,
74] В пиху та розкіш у тобі вдались,
75] Флоренціє, й скорбиш ти безугавно!" —

76] Так я гукнув, чоло піднявши ввись,
77] І три душі перезирнулись пильно,
78] Мов ті, які на істині зійшлись.

79] "Коли ти можеш легко так і сильно, —
80] Відмовили вони, — розповідать,
81] Щасливий ти, що промовляєш вільно.

82] Як з місць жаху, де нам віки страждать,
83] Піднімешся на зоряні дороги
84] І зможеш "Я там був" усім сказать,

85] Скажи, щоб знали нас хати й чертоги".
86] Вони побігли втрьох, за тінню тінь,
87] І крилами здались мені їх ноги.

88] Скоріш, ніж вимовляється "амінь",
89] Ті душі щезли в огнянім покрові.
90] Мій вчитель рушив знов у далечінь.

91] Я йшов за ним, коли почув раптові
92] Десь близько клекотання й шум струмин,
93] Що Перешкодою були розмові.

94] Мов річка та, що має шлях один
95] Від Монте-Везо в напрямі до сходу
96] По лівому нагір'ю Апеннін

97] (Звуть Аквакета ту в верхів'ях воду),
98] А далі по хребту між скелі мчить,
99] Втрача в Форлі ім'я, та не природу,

100] Й під мурами монастиря шумить
101] В Сан-Бенедетто, спуск там до долини,
102] Де тисяча б могла принаймні жить.

103] Так вийшли ми з вождем до верховини,
104] Де грім такий над вирами гримить,
105] Що ледь я не оглух від громовини.

106] Вірьовкою свій стан я встиг обвить
107] Від леопарда, хитрого звірюки,
108] Мав боронитись і його скрутить.

109] Вірьовку з себе зняв я без принуки,
110] Коли вожай зробити це звелів,
111] її змотавши, дав йому у руки.

112] Він взяв її, на правий бік ступив
113] Й один кінець в провалля кинув темне
114] Якмога далі від його країв.

115] "А що, як звідти раптом щось таємне, —
116] Сказав я нишком, — може стрибонуть?
117] Не певний вчитель, мабуть, недаремне".

118] Яким обачним слід при тому буть,
119] Чий зір не з вчинків лиш покров зриває,
120] Але й з думок, які до них ведуть!

121] Сказав мені він: "Те вже випливає,
122] Чого я жду й про що думки твої
123] І що твій погляд в пітьмі розрізняє".

124] На істину, подібну до брехні,
125] З зав'язаними дивляться ротами,
126] Звичайно, щоб не бути у вині,

127] А я мовчать не в силі, і рядками
128] Комедії цієї під кінець
129] Я, читачі, клянуся перед вами,

130] Що бачив сам, як з пітьми, мов плавець,
131] Щось підіймалось нелюдського штибу,
132] Страшне й для найхоробріших сердець,

133] Мов той вертав, хто, розігнавши рибу.
134] Й до каменистого дістався дна,
135] Звільнивши якір із морського глибу,

136] Працюючи ногами, вирина.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
1] "Цей гострохвостий звір, що з нами поряд,
2] Руйнує мур в фортеці кам'яній,
3] По цілім світі йде від нього сморід!" —

4] Таке промовив вождь учений мій
5] І знак подав, що ждать потвору буде
6] На стежці забрукованій твердій.

7] І це гидотне втілення облуди
8] Лице наблизило кінець кінцем,
9] Не витягши хвоста, сховавши груди.

10] Було його лице людським лицем:
11] М'який блаженний усміх, щоки чисті, —
12] А тулуб вився, як в змії, кільцем,

13] Дві лапи волохаті й пазуристі;
14] Обидва ж боки, спина з животом
15] Від смужок та кружечків — геть плямисті,

16] Куди там туркові з шовків жмутком,
17] Не витчуть килимів таких татари,
18] Арахна знов програла б з полотном.

19] Як пристають до берега байдари —
20] Півсудна у воді, пів — на землі,
21] Як там, де у неситих німців свари,

22] Бобер, присівши, ладить пастки злі, —
23] Так лютий звір з іменням Геріона
24] З'явився враз на кам'яному тлі,

25] А хвіст був — мов розчахнута колона,
26] Й стояли сторч отруйні два кінці,
27] Неначебто жало у скорпіона.

28] Сказав вожай мій: "Маєм, як ловці,
29] Від нашої дороги відхилитись
30] До чудиська, що сіло на луці".

31] Поквапились праворуч ми спуститись
32] І кроків з десять стежкою пройшли,
33] Стараючись піском не обпалитись.

34] Коли до звіра близько вже були,
35] Побачив тіні я, що в спогляданні
36] Сиділи коло прірви серед мли.

37] Тоді учитель: "Кладучи в вивчанні
38] Край дослідам" ти подолай свій страх, —
39] Сказав, — і розберись у їх стражданні.

40] Веди розмову там в скупих словах,
41] А я домовлюсь, як би над цим долом
42] Нас переніс він на своїх плечах".

43] Так вирушив палючим сьомим колом
44] Я сам-один, без друга, боязкий,
45] Поміж народом, мученим і голим.

46] У них в очах світився біль різкий,
47] Чи тут, чи там, віддавшись небезпеці,
48] То пломінь відсували, то піски.

49] Так само роблять пси в нестерпній спеці
50] Ротами й лапами, коли кусать
51] Почнуть їх блохи, мухи а чи ґедзі.

52] Я в лиця намірявся заглядать,
53] Та лютий пломінь падав без упину,
54] І я не міг нікого упізнать.

55] І кожен з них на шиї мав торбину
56] На колір певну й певний знак на ній,
57] Які були за втіху всім єдину.

58] І в одного на довгім гамані
59] Я вздрів лазур небесного ефіру,
60] Що лева мала обриси ясні.

61] А інший, що являв покуту щиру,
62] На капшуку, червоному, як кров,
63] Мав гусака, білішого від сиру.

64] І той, якому вишив білий шов
65] Знак на калитці з синьою свинею,
66] Спитав мене: "А ти чого прийшов?

67] Живий, то б і живою йшов землею,
68] Тут сяде Вітальяно, мій сусід,
69] Персоною гріховною своєю.

70] Це — флорентійці, з Падуї ж мій рід.
71] Мені рвуть вуха, а собі утроби,
72] Волаючи: "Сюди б вельможу слід,

73] Що на торбині змалював три дзьоби!"
74] Скривив тут рота й висунув язик,
75] Неначе бик, не тямлячись від злоби.

76] І я, щоб не розгнівавсь провідник,
77] Мій рятувальник серед звірів хижих,
78] Від тих мордованих скоріше зник.

79] Знайшов я вожая уже на крижах
80] Тварюки, що смирила дику лють.
81] І він мені: "Сил наберися свіжих,

82] Бо тут по сходах тільки так ідуть.
83] Сідай ти спереду, а я позаду,
84] Щоб гострий хвіст не міг тебе торкнуть".

85] Мов той, що над собою тратить владу
86] В припадку лихоманки при грозі,
87] У всякім затінку вбачає ваду, —

88] Таким я став од слів цих, та в сльозі
89] Дав страм мені позбутися відчаю,
90] Як добрий пан несмілому слузі,

91] Я виліз звірю на плече по краю
92] Й хотів сказать, та вимовить не зміг,
93] Лише два слова: "Обійми, благаю!"

94] А той, хто вмів у злигоднях доріг
95] Мене втішать, як я лиш сів, негайно
96] Мене вхопивши, вдержатись поміг,

97] І мовив: "Геріоне, вирушай-но,
98] Але обачно й повагом лети,
99] Нова-бо ноша важить незвичайно".

100] Мов човен, що готується пливти,
101] Назад-назад він подавався звідти,
102] Коли ж відчув, що вільно можна йти,

103] Відразу повернув свій хвіст розвитий
104] І, випроставши, мов вугор, кістяк,
105] Став, лапами махаючи, летіти.

106] Ніколи в світі не лякались так
107] Ні Фаетон, що віжки Божі кинув,
108] Лишивши в небі полум'яний знак,

109] Ані Ікар злощасний, що загинув,
110] Наважившись добратися до зір,
111] Хоч батько і гукав: "Куди полинув?!" —

112] Як я, коли побачив скрізь мій зір
113] Лиш порожнечу і помітив з лиха,
114] Що обмежовує її лиш звір.

115] А він спускався вниз так стиха-стиха,
116] І рух, і напрям зміг я зрозуміть,
117] Бо чув, як сильно вітер знизу диха.

118] Тепер дізнавсь, що справа гримотить
119] Ген водоспад і сіє водним пилом;
120] Не встиг я трохи голову схилить,

121] Як, переляканий новим страшилом,
122] Побачив попереду блиск огнів.
123] І, тремтячи, зіщулився всім тілом.

124] І вздрів я те, чого раніш не зрів:
125] Як ми кружляєм крізь великі болі,
126] Що насувалися з усіх боків.

127] Мов сокіл, що летить уже поволі,
128] Утомлений, не бачачи пташок,
129] Під зойк сокільника: "Немає долі!" —

130] Із піднебесних поверта стежок,
131] Де він даремно сто разів крутився,
132] Й сіда, від всіх подалі, на лужок, —

133] Так Геріон до прірви дна спустився,
134] Під самий-самий бескид сторчовий,
135] І, ледь від наших він осіб звільнився,

136] Зник, як стріла зникає з тятиви.

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
1] Є в Пеклі місце, зване Лихосхови,
2] Залізних тонів муром кам'яним
3] Оточене; таке ж воно й з основи.

4] А посередині, у долі тім,
5] Глибока та широка є криниця, —
6] Про неї я пізніше розповім.

7] У тому поясі, який тісниться
8] Поміж криницею й підніжжям скель,
9] Аж десять більших виїмів гніздиться.

10] Як силами навколишніх земель
11] Круг міста риють більші й більші ями
12] На оборону мурів та осель, —

13] Вид у ровів і тут такий же самий,
14] Як і по наших замках та містах:
15] Висять мости для ходу над ровами.

16] Так і по схилах тут, і по ровах
17] Із гострих скель проходи утворились,
18] Що до криниці свій проклали шлях.

19] Ми й стали тут, як скинуті лишились
20] Зі спини Геріона, і пішов
21] Поет наліво звідти, де спинились.

22] Йдучи, я вправо зрів новий захов,
23] Нових мучителів, нові страждання,
24] Які наповнювали перший схов.

25] Там чулось голих грішників ридання;
26] Багато з них назустріч нам ішло,
27] А інші — швидше нашого ступання.

28] Так римляни роздвоїли жерло
29] Моста на час святого ювілею,
30] Щоб тісняви між піших не було,

31] Й прочани струминою однією
32] До замку й до Петра туди текли
33] І другою вертали течією.

34] І тут, і там — я з хмурої скали
35] Спостерігав, як не один рогатий
36] Шмагав нещадно ззаду тих, що йшли.

37] Ах, перший же удар мастив так п'яти
38] Нещасним, що не важились вони
39] Ні другого, ні третього чекати.

40] Із тіней хтось наблизивсь до стіни,
41] І тут же я почав у думці ритись:
42] "Чи не здибавсь мені вже цей сумний".

43] Я зупинивсь, щоб краще роздивитись,
44] І мій вожай ласкавий дуже був,
45] Мені дозволив трохи відступитись,

46] Батожений цей голову нагнув,
47] Ховаючись, та прогадав, похмурий,
48] Бо я сказав: "І що ти цим здобув?

49] Ні, не змінив своєї ти натури,
50] Венедіко Каччанеміко; гріх
51] Який привів тебе на ці тортури?"

52] І тінь мені: "У підземеллях цих
53] Ти нагадав мені старі оселі
54] Й людей, моєму серцю дорогих.

55] Я той, хто раду дав Гізолабеллі
56] Повірить в те, що обіцяв маркіз.
57] То все брехня про зганьблені постелі.

58] З болонців не один я впав униз, —
59] Тут стільки наших загнано в закути,
60] Що чуєм ми силенну силу слів,

61] Які й од Савенни до Рено чути.
62] Якби цьому взнать докази схотів,
63] То скупість серця прагни не забути".

64] І чорт його тут батогом огрів,
65] Гукнувши: "Годі, бандуре огидний,
66] Вперед! На продаж тут немає дів!"

67] Я озирнувсь, де був учитель гідний,
68] І ми невдовзі з ним дійшли туди,
69] Де висувавсь уступ гребеневидний.

70] Ми легко піднялися до гряди
71] І рушили по ній у праву руку,
72] Лишаючи цю яму назавжди.

73] Коли звелись на мостову ми злуку,
74] Над шляхом, що був страдникам сумним,
75] Вожай сказав: "Постій і глянь на муку,

76] Яка тяжить над грішним людом цим,
77] Ти ще не бачив, що це тут за люди,
78] Бо йшов із ними в напрямі однім".

79] Під арку глянувши між скельні груди,
80] Відразу я помітив одного,
81] Що наче зневажав тягар осуди.

82] І вождь сказав без розпиту мого:
83] "Іде великий приклад страстотерпцям:
84] Ані сльози в очах сухих його.

85] Мов рицар виступає перед герцем!
86] Це той Ясон, що золоте руно
87] Узяв у колхів розумом і серцем.

88] Він перш до Лемносу привів судно —
89] А там порізали всі гнівноокі
90] Жінки чоловіків не так давно.

91] Пустивши в хід дари й слова високі,
92] Він звів там Ізіфілу чарівну,
93] Якою сестри зведені жорстокі,

94] Й лишив її вагітну й самітну.
95] Тож мука ця за гріх той знаменитий,
96] Ще й помста за Медею навісну.

97] Із ним ідуть всі інші дурисвіти.
98] Та досить роздивлятись перший діл
99] І тих, кого припало тут зустріти".

100] Туди ми вийшли вже, де другий схил
101] Перетинався стежкою вузькою,
102] Де на мосту лежав прадавній пил.

103] Тут чулись дужі пирхи над юрбою,
104] Що повнила собою другий рів
105] Й себе вдаряла власною рукою.

106] На вінцях же смердючий глей осів
107] Од випарів, що знизу йшли, зісподу,
108] І для очей нестерпні, й для носів!

109] Тут дно було тьмянисте, як в негоду,
110] Й, щоб яму всю належно озирнуть,
111] Мостом зійти ми мали по проходу.

112] Тих місць ми досягли, куди, мабуть,
113] Гній звезенб з усіх відхідків світу,
114] І грішники в тім смороді гниють.

115] І тінь побачив я суціль облиту,
116] Немов хто гряззю голову обдав,
117] Й не знать, чи має маківку він бриту.

118] Гукнув мені він: "Може, ти гадав
119] Побачити в мені найбільш брудного?"
120] І я йому: "Як вірно я вгадав,

121] Тебе колись я бачив, та сухого
122] Алесьйо ж бо Інтермінеллі ти,
123] Тож і дивлюсь: караєшся ти строго".

124] Й себе він по макітрі ну товкти:
125] "В усьому винні ті слова лестиві,
126] Що мій язик не втомлювавсь плести".

127] Сказав вожай мій: "Очі неслізливі
128] Вниз опусти й знайди в юрмі тісній,
129] Яка так терпить кари справедливі,

130] Бридку задрипу в сморіднім багні,
131] Що дряпає собі лице руками
132] І то підскоче, то впаде у гній.

133] Таїс-блудниця то з її речами.
134] Як мовив гість: "Чи я годжусь тобі?"
135] Вона: "Ти чудо між чоловіками!"

136] Та досить бачили ми в цій юрбі.

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
1] О волхве Сімоне, о жадні учні,
2] Господнє сотворіння пресвяте,
3] З добром заручене, ви, зла підручні.

4] За злото й срібло всім продаєте.
5] Вже треба, щоб про вас сурма дзвеніла,
6] Ви ж в третім схові кару несете.

7] Під нами далі вже була могила,
8] Коли ми вийшли на крутий місток,
9] І яма нам своє нутро явила.

10] О вишня мудросте, значний твій крок
11] У небі, на землі, у Пеклі злому!
12] В твоїм-бо правосудді всім урок!

13] На стінах бачив я й на дні вузькому
14] Багровий камінь, круглий, весь в дірках,
15] Які були однакові в усьому.

16] Не ширшими здались в моїх очах
17] За ті хрестильні в любім Сан-Джованні,
18] Де кум держить малятко на руках.

19] Колись таку плиту при рятуванні
20] Втопаючого я розбив одну,
21] І ось — печатка на моїм зізнанні.

22] У вусті ходу в товщу кам'яну
23] У кожнім ноги грішника стриміли,
24] А тіло все суціль зайшло в стіну.

25] І кісточки яскраво пломеніли.
26] Так сильно корчилися пари ніг,
27] Що й вірьовки втримать не мали б сили.

28] Як не спалахує все жирне вмиг,
29] А полум'я лиш на поверхні дише,
30] Так тут вогонь од п'яток далі біг.

31] "Скажи, учителю, хто це сильніше
32] За інших корчиться від лютих мук, —
33] Спитав я, — й полум'я там червоніше?"

34] І він: "Як хочеш, не спускавши з рук,
35] Я пронесу тебе крутим цим схилом,
36] І сам почуєш його мови звук".

37] І я: "Тобі благе й мені є милим.
38] Ти знаєш те, що хочу я сказать.
39] Ти пан, і я твоїм корюся силам".

40] Тоді ми вийшли на четверту гать
41] І повернули вліво, вниз до ями,
42] Де зяють діри й полум'ям горять.

43] І добрий вчитель стис мене руками
44] І відпустив, як стали — не раніш —
45] Ми там, де грішник той сукав ногами.

46] "Хто б ти не був, що вниз чолом стирчиш, —
47] Почав я, — наче кіл, що хтось вбиває,
48] Печальний душе, скорб свою утіш".

49] Схиливсь я, мов чернець, що сповідає
50] Убивцю, той же, вчувши смерті гніт,
51] її за всяку ціну віддаляє.

52] А він гукнув: "Невже покинув світ,
53] Невже покинув світ той Боніфацій?
54] Чи список наш збрехав на кілька літ?

55] Ти, може, утомився від труднацій
56] З багатствами, що викрав ради них
57] Красуню й нею торг ведеш в палаці?"

58] Я наче той був, чий язик затих,
59] До нього бо звернулись незвичайно,
60] Він розгубився й був ні в сих ні в тих.

61] Віргілій мовив: "Ти відповідай-но:
62] Та я не той, не той, кого ти ждав!"
63] І раду цю я виконав негайно.

64] Тоді цей дух ногами замахав,
65] А там почав так жалісно зітхати
66] Й казать: "Навіщо ж ти мене чіпав?

67] Коли ти так хотів про мене взнати,
68] Що не злякали прірви кам'яні,
69] То знай, що я вдягав розкішні шати,

70] Що ведмедиха — мати є мені,
71] Що сам я піклувавсь про ведмежаток,
72] Копив добро — тепер я в гамані.

73] Під головою в мене тут — з десяток
74] Таких, хто симонією грішив,
75] Кому каміння не пече вже п'яток.

76] Давно б поверхню цю я залишив,
77] Коли б з'явився той, кого з тобою
78] Я сплутав, як уперш заговорив.

79] Та довше я стою сторч головою,
80] Пожежу чуючи в ногах лиху,
81] Аніж йому призначено судьбою.

82] Бо після нього весь в гидкім гріху
83] Від заходу йде пастир без закону, —
84] Той всіх обгонить на своїм шляху.

85] Новітньому подібний Іасону,
86] Описаному в Маккавеїв, він
87] Французького підтримку знайде трону".

88] Не знаю, може, злий був мій учин,
89] Слова ж на відповідь були готові:
90] "Якого скарбу ждав, скажи, взамін

91] Господь наш, як святому дав Петрові
92] Свої ключі? Наказ він мовив свій:
93] "Іди за мною!" — та й по цьому слові.

94] Петру та іншим не платив Матвій
95] Ні злотом, ні сріблом, як обережно
96] Посів він місце по душі кривій.

97] Тож стій отут, бо скараний належно
98] З чужим добром грабованим стирчи,
99] Як з ним на Карла бадьоривсь безмежно.

100] Якби не так я шанував ключі,
101] Поважані для всіх людей путящих,
102] Гаптовані у тебе на парчі,

103] То я б удавсь до виразів ще тяжчих,
104] Бо кривдить землю всю ваш хижий хист,
105] Підносить гірших, в грязь ввергає кращих.

106] Вас, пастирі, вже знав євангеліст
107] В тій, що на водах возсіда, байдужа,
108] Лиш блудствує з царями з різних міст.

109] А в ній, семиголовій, сила дужа
110] На десять рогів сяяла свята
111] Аж поки шлюбного любила мужа.

112] Тепер в вас віра срібна й золота;
113] Відміна та в вас од ідоловіра,
114] Що в нього Бог один, а в вас — до ста...

115] О Константине, тож не купіль щира,
116] А дар твій папі зло вчинив тяжке,
117] Що до багатства в них пропала міра".

118] І поки я співав йому таке,
119] Від сорому чи люті в хриплім реві,
120] Ногами виробляв він щось бридке.

121] Гадаю, що сподобавсь вожаєві,
122] Бо слухав він моїх уважно слів:
123] Були вони правдиві і життєві.

124] І тут руками він мене обвив,
125] До серця пригорнув, поніс угору
126] По тій дорозі, що й сюди привів.

127] Проніс мене крізь путь круту, сувору
128] Аж на високий арковий карниз,
129] Де вид у п'ятий схов одкрився зору.

130] І там мене, де спуск ішов униз,
131] Він бережно поставив на скелину,
132] Що неприступною була й для кіз,

133] Звідкіль побачив я нову долину.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
1] Нові покари я в тім самім ритмі
2] Оспівую в двадцятій пісні цій
3] Канцони першої — про втоплих в пітьмі.

4] Вже на круті схиливсь я камінці,
5] Щоб роздивитись дно глибоке долу,
6] Зволожене у слізнім озерці.

7] Й багато душ побачив, що по колу
8] Ходили, сльози мовчазні ллючи;
9] Так ходять в нас в процесіях спрокволу.

10] Я ще одне помітив, що, йдучи,
11] Вони тримають дивно підборіддя;
12] В них не на місці й шия на плечі.

13] Це з скрученими лицями поріддя
14] Лише назад примушене ходить,
15] Незмильне втративши очей повіддя.

16] Параліч може хворому скрутить
17] Потворно так на шиї м'язи й жили,
18] Що я не міг такого й уявить.

19] Хай Бог дає тобі, читачу, сили
20] Ума в цім місці зосередить міць.
21] А я не міг, щоб очі не сльозили,

22] Як вздрів спотворених тьму-тьмущу лиць.
23] Та й їхніх сліз потік неутолимий
24] В них не по грудях біг, а між сідниць.

25] Притьма залився я й собі рясними,
26] На камінь спершись, і такі слова
27] Сказав вожай: "Невже ти теж із ними?

28] Бо жаль до винних губить тут права:
29] Хто може буть злочинніший за того,
30] Хто винним перед Богом співчува?

31] Зведи чоло і очі на отого,
32] Під ким розсілась на очах фівян
33] Земля на крик: "Куди ти мчиш, для чого,

34] Амфіараю? Чом покинув стан?"
35] Та колісницю гнав він без упину,
36] Поки Мінос не взяв його у бран.

37] Дивись, він груди обернув на спину
38] За дерзкість, що хотів вперед все знать.
39] Тепер назад він знає путь єдину.

40] Ще зриш Тіресія, — він зрадив стать.
41] Із чоловіка жінкою зробився
42] І всю істоту мусив був мінять,

43] Аж поки знов з гадючим шлюбом стрівся,
44] Києм приборкав в гадах крові бунт
45] І в чоловіче пір'я знов одівся.

46] За черевом його іде Арунт,
47] Що в горах Луні, де на дні кар'єру
48] Каррарець вбогий обробляє ґрунт,

49] Житлом обрав із мармуру печеру,
50] Де міг побачить небо у зірках
51] І в далині морській струнку галеру.

52] А ця, в якої голова в кісках,
53] Хова від тебе невидимі груди,
54] А тіло все в шерстистих волосках, —

55] Ця звалась Манто, що блукала всюди
56] Й моя сподобалась їй сторона.
57] Отож про неї й повість в мене буде.

58] Побачивши, що зовсім самітна,
59] Вітчизну ж Вакха рабство осідає,
60] Світ за очі пішла собі вона.

61] В Італії прекрасній, в Альпах сяє
62] Те озеро, де йде до Маньї путь.
63] Це озеро ім'я Бенако має.

64] Джерела, що їх з тисячу, мабуть,
65] Від Валькамоніки до Гарди, гони
66] Пеннінські вмивши, в озеро течуть.

67] Всередині, де сходяться кордони,
68] Благословляти пастирі б могли
69] Народ із Трента, Брешії й Верони.

70] Де береги у низині лягли,
71] Бергамці не зруйнують чи брешійці
72] Пескьєри гарні та міцні вали.

73] А надмір рідини, якого в шийці
74] Не вміщує Бенако, випада
75] І витіка, мов через вінця в лійці.

76] Текти почавши з озера, вода
77] Більш не Бенако, а вже Мінчо зветься
78] Аж до Говерно, де у По впада.

79] Одразу ж річка до рівнини ллється,
80] Там ширшає/стає на взір ставка,
81] А влітку сохне й смородом береться.

82] Сюди ішовши, дівчина жорстка
83] Серед боліт вподобала місцину,
84] Хоча рослинність там була й рідка.

85] Звела вона тут з слугами хатину
86] І віддалась чаклунству й ворожбі,
87] Аж поки не поклали в домовину.

88] Сусідні люди збилися й собі
89] На тому, що його, немов намисто,
90] Твань оточила, дикому горбі.

91] Щоб згадувану в бесідах врочисто
92] Засновницю ніхто з них не забув,
93] Нове назвали Мантуєю місто.

94] Притулок мій залюднений вже був,
95] Аж поки легковірність Касалоді
96] Безчесний Пінамонте обманув.

97] Кажу на те, щоб, чуючи в народі
98] Щось інше про походження землі
99] Моєї, знав ти — це брехня, та й годі".

100] І я: "Ти, вчителю, слова незлі
101] Промовив щиро на мою повагу,
102] Що іншу річ вподібню я золі.

103] Але скажи: на всю оцю ватагу
104] Чи не уздриш хоч одного, який
105] Мою до себе привернув увагу?"

106] Тоді мені він мовив: "Той, з щоки
107] Якого борода по темній спині
108] Спадає, в дні, як в Греції-таки

109] В колисці місце лиш було хлопчині,
110] Авгуром був, з Калхантом кораблі
111] Послав з Авліди по морській пучині.

112] Це Евріпіл, діла його незлі
113] Співа моя трагедія висока, —
114] її ж уривки знаєш чималі.

115] А ця от далі тінь кощавобока —
116] То Мікаеле Скотто; він митцем
117] Був у магічному дурінні ока.

118] Он Гвідо там з Азденте, з тим шевцем,
119] Який за дратвою, за копилами
120] Заходиться запізненим плачем.

121] Зриш грішниць, що, простившися з голками,
122] До чарів узялись через каприз,
123] Щоб чаклувать над зіллям та ляльками.

124] Але ходімо, бо сяйнув униз
125] Й, межі обох півкуль торкнувши зовні,
126] Склав Каїн за Севільєю свій хмиз.

127] Тієї ночі місяць був у повні.
128] Згадай лишень, що промені ясні
129] Вели тебе крізь чагарі безмовні".

130] Так, ідучи, він говорив мені.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
1] Так ми з моста на міст, багато вівши
2] Чужих моїй Комедії розмов,
3] Пройшли, щоб, зором глибочінь розкривши,

4] Ще на один поглянуть Лихосхов
5] В нових покарах і новій печалі;
6] Занадто чорним я його знайшов.

7] Як у Венеції, де в арсеналі
8] Взимі в'язка смола кипить, буя,
9] Щоб засмолити судна на причалі,

10] Що там стоять; і дехто обробля
11] Готове вже судно, а дехто маже
12] Борти мандрованого корабля,

13] Хто робить весла, хто канати в'яже,
14] Той ремонтує ніс, а той корму,
15] Хто ж на бізань, фок-мачту ладить тяжі, —

16] Тут не вогню, а вишньому уму
17] Завдячувала рідина кипінням,
18] Сочившись звідусіль у чорну тьму.

19] Смолу я бачив з булькотанням пінним,
20] І верх її шумливий то здіймавсь,
21] То опадав з бурхливим клекотінням.

22] Розглянуть я все пильно силкувавсь,
23] Та вождь, говорячи: "Дивись, дивись-но!", —
24] Відтяг мене відтіль, де я лишавсь.

25] Оглянувсь я, мов той, хто ненавмисно
26] Тікаючи від ворога учвал,
27] Все озирається зі страхом, звісно,

28] Оглянувся на шум страшних навал, —
29] І враз побачив — мчав на нас огидний
30] Диявол чорний по бескеттях скал.

31] Ах, та який же був він страховидний!
32] Невже такі бридкі всі хвостачі,
33] Як він, ширококрилий, прудкохідний!

34] На гострому високому плечі
35] Бридкого грішника держав і дряпав
36] На п'ятці шкуру в нього, несучи.

37] Гукнув з моста: "Гей, хто там з Лихолапів!
38] От старшина святої Зіти вам, —
39] Топіть його, а я назад почапав

40] У землю, де лише Бонтуро сам
41] Хабарничать нізащо не візьметься,
42] І з "ні" вам "так" за гроші зроблять там".

43] Жбурнув його, як завжди тут ведеться,
44] Й погнав назад; пес, пущений з ланця,
45] За злодієм так швидко не женеться.

46] А той пірнув і вирнув, та плавця
47] Чорти настигли, й кожен дав по тичці,
48] Із криком: "Ні Святого в вас Лиця,

49] Ані купань нема, як в Серкйо-річці!
50] Щоб не зазнав ти наших пазурів,
51] Сиди собі в смолі, як фрукт на дичці!"

52] Та й підчепили сотнею гаків,
53] Приказуючи: "Ти не будь докучним,
54] Чи стань одним з таємних шахраїв".

55] Так кухарі велять своїм підручним
56] Втопляти м'ясо гаком в казані,
57] Щоб не спливало й залишалось тучним.

58] І добрий вчитель мій сказав мені:
59] "Щоб не побачив хтось тебе одразу,
60] Сховайся за уступи кам'яні

61] Й не бійся, чуючи мені образу,
62] Бо від цієї чортівні я діл
63] Таких наслухався того ще разу".

64] А далі перейшов він мосту схил
65] І, шостого уздрівши схову ложе,
66] Нових набратись мусив мужніх сил.

67] З такою лютістю і так вороже
68] Не нападають пси на жебрака,
69] Що всюди жебрає, де тільки може,

70] Як біси вистрибнули з-під містка
71] Та й кинулись на нього із гаками,
72] Але він гримнув: "Геть, юрмо дерзка!

73] Хай вислухає той мене між вами,
74] Кому ясний моєї мови зміст,
75] А там, як зможете, тягніть до ями!"

76] Гукнули всі: "Хай вийде Лихохвіст!"
77] І вийшов він, лишивши решту-ззаду,
78] Й спитав: "Який тебе періщить хлист?"

79] "Чи, Лихохвосте, здумав ти до ладу,
80] Невже б то зваживсь, — вчитель мій сказав, —
81] Сюди прийти я, знавши вашу зваду?

82] Я з волі Божої сюди попав.
83] Отож не заважай, бо небо хоче,
84] Щоб іншому я шлях цей показав".

85] Пиха чортяча зникла неохоче.
86] Він розгубився, упустив свій гак
87] І мовив іншим: "Шкода, він проскоче".

88] Тут вождь мені: "О ти, що певно так
89] Сховався за уступ, з кутка зручного
90] Виходь, і хай тебе покине ляк".

91] І я підвівся і підбіг до нього,
92] Й чорти мене обстали у злобі,
93] І я боявсь їх зрадництва лихого.

94] Так, бачив я, тремтіли у журбі
95] Подолані, виходячи з Капрони,
96] В ворожій бачачи себе юрбі.

97] Припав я до вождя для оборони
98] Й в мерзотні пики утопив свій зір:
99] Добра не обіцяв їх зір червоний.

100] Гаки спустили й: "От завив би звір, —
101] Між себе мовили, — гучноголосо!"
102] Й відповідали: "То й гати до дір!"

103] Але на них поглянув гнівно й косо
104] Той чорт, що говорив з вождем моїм,
105] І вигукнув: "Облиш, облиш, Нечосо!"

106] А там сказав до нас: "Невільно цим
107] Уступом вам іти, бо арку шосту
108] Зруйновано не знати як і ким.

109] Щоб іншу путь вам відшукати просту,
110] Зайдіть в печери ближчої жерло,
111] Там вихід є ще до одного мосту.

112] Учора без п'яти годин було
113] Дванадцять сотень шістдесят шість років,
114] Як землетрусом міст той геть знесло.

115] Я шлю моїх оглянуть з усіх боків
116] І стан речей узнати в тім краю, —
117] Ви з ними йдіть; це захист ваших кроків.

118] Десятку, Бородо, збереш свою, —
119] Він став лічить: — Ти підеш, Злий Собако,
120] Й ти, Бахуре, й ти Росотопчію,

121] Й ти, Никлокриле, й ти, Старий Кусако,
122] Й ти, Ікло Вепряче, й ти, Труто-Змій,
123] Й ти, Неотесо, й ти, Дурний Чортяко.

124] По стежці смоляній ідіть самі,
125] А ті хай обминуть моста остачу
126] Й до переходу йдуть собі в пітьмі".

127] "Ой леле, вчителю мій, що я бачу!
128] Ти шлях цей знаєш, сам зі мною йди, —
129] Промовив я, — вони ж несуть невдачу.

130] Коли ти обережний, як завжди,
131] То чом не бачиш, зле вони клопочуть
132] І поглядами зичуть нам біди?"

133] А він: "Не бійся, хай собі скрегочуть, —
134] Це проти тих, засуджених навік,
135] Що із смоли тут виринати хочуть".

136] І вирушили всі на лівий бік,
137] Але з них кожен перед Бородою
138] Поміж зубами висунув язик,

139] А той їм з заду прогримів трубою.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
1] Я бачив вершників, які до бою
2] Ладналися з пихою в рівний стрій,
3] Але назад тікали із ганьбою;

4] Я бачив, ворог нищив навісний
5] Вас, аретинці; бачив я колони
6] Солдатів; бачив рицарський двобій

7] Під барабан, сурму, а чи під дзвони,
8] А чи на знак з високих башт фортець,
9] Місцевий або видний крізь кордони, —

10] Але ніде не бачив я, щоб грець
11] Обрав на свій сигнал просту волинку
12] Для всіх — чи піший то, чи верхівець.

13] Ми із чортами вийшли на стежинку
14] (Ну ж і компанія!), та зриш людей
15] Побожних в церкві, а п'яниць — у шинку.

16] Мій зір цікавився смолою, де
17] Хотів я бачить всі куточки схову
18] І всіх, хто шляхом вічних мук іде.

19] Немов дельфін, що хвилю вздрів, готову
20] Судно нещасне в вирах потопить,
21] Вистрибує з-під водного покрову, —

22] Так, прагнучи нестерпність мук зменшить,
23] Якийсь із грішників червону спину
24] Являв очам на блискавичну мить.

25] І наче жаби під жарку годину,
26] Лишаючи все тіло в глибині,
27] Самі лиш писки висувають з плину, —

28] Так скрізь чинили грішники сумні,
29] Але, щоб не зіткнутись з Бородою,
30] Ховались у киплячій гущині.

31] Я бачив — серце й досі рве журбою, —
32] Як забаривсь один і не пірнув
33] (Бува, лишиться й жаба над водою),

34] А тут Старий Кусака саме був —
35] Вчепився в кудли, зліплені страшенно,
36] І, як ту видру, сильно смиконув.

37] їх імена узнав я достеменно,
38] Бо чув безперестанно кличі їх,
39] Коли вони звертались поіменно.

40] "Гей, Неотесо, пазурів кривих
41] Дай гостроту йому покуштувати!" —
42] Почулись голоси кількох із них.

43] І я: "Учителю, кортить спитати,
44] Хто із смоли киплячої там звівсь,
45] Як причепивсь до нього чорт рогатий?"

46] Мій вождь звернувся: "Звідки ти з'явивсь,
47] Коли?" — І дав той відповідь нам скору:
48] "В Наваррськім королівстві я родивсь,

49] І мати віддала служить до двору.
50] А батько мій був майстром темних справ,
51] Згубив себе й майна велику гору.

52] Своїм я в короля Тебальдо став
53] І, надто захопившись хабарами,
54] У цей окріп нарешті я попав".

55] Тут ікло Вепряче йому зубами,
56] Які не сором мати й кабанам,
57] Відчути дав, які від бивнів шрами.

58] Попалась миша в лапи злим котам!
59] Та Борода, йому спочинок давши,
60] Промовив: "Кинь, йому ще я задам! —

61] Тоді звернувсь до вчителя, сказавши:
62] — Як хочеш щось дізнатись, то спитай,
63] Поки не розшматований назавше".

64] І вождь: "Скажи, серед тутешніх зграй
65] Чи не трапляються якісь латинці
66] В смолі?" І той: "Ще мить тому, бодай,

67] З сусідом їхнім був я наодинці.
68] Куди приємніш бути із панком,
69] Ніж з тим, хто шле удари навздогінці".

70] Тут Бахур: "Годі ляпать язиком!" —
71] Сказав, і гак у руку, як острогу,
72] Уп'яв, і видер з м'ясива шматком.

73] А Трута-Змій наміривсь теж у ногу
74] Встромити гак, але очей грозу
75] На нього звів десятник дуже строгу.

76] Коли ущухло трохи все внизу,
77] Мій вождь спитав того, чия несита
78] На рану скорб лила гірку сльозу:

79] "А хто була ця тінь, смолою вкрита,
80] Коли весь інший залишив ти люд?"
81] Він одповів нам: "То був брат Гоміта,

82] Той, що з Галлури.