Божественна комедія - Сторінка 41
- Данте Аліг'єрі -
Тіло Віргілія, який помер 19 року до н. є. в Бріндізі, було поховане, за повелінням Августа, в Неаполі — де нині вечір.
36. Як три особи містять суть одну — натяк на християнський догмат про триєдиність Бога.
37. Quia ("тому що") — латинський термін середньовічної схоластики, що означає опис життєвих явищ без дослідження їх причинних зв'язків, яке позначалося терміном "propter quia" ("через що") Зміст Віргілієвих слів: "Людський рід не повинен заглиблюватись у з'ясовування причин життєвих явищ. Слід обмежуватись тільки зверхнім описом навколишньої дійсності".
39. То понести не мусила б Марія — тобто Христос не мав би потреби для спасіння людства сходити на землю у вигляді Маріїного сина Ісуса.
40-44. Віргілій згадує дохристиянських мудреців та філософів, таких як Арістотель, Платон та інші (між ними й сам Віргілій), які волею Закона, тобто Бога, не змогли спізнати істини.
49. Турбія і Ле'річі — крайні пункти гористої місцевості між Генуєю і Ніццою на побережжі Лігурійського моря.
103-145. Манфред (1231-1266) — король Неаполя й Сицилії (з 1258 р. до смерті), син Фрідріха II, внук імператора Генріха VI і Костанци, непримиренний ворог папства, відлучений від церкви. Загинув під Бе-невенто у бою з Карлом І Анжуйським, посланим проти нього папою. 115-116. У доні будь... — дочка Манфреда, на ім'я також Костанца, вдова Педро III Арагонського, мати королів Арагону і обох Сицилій (від неї народився блиск Арагону і Сицилій блиск).
117. І правді всій допоможи розкриться — тобто розвій тьму брехень про те, що Манфред, нібито як відлучений від церкви, перебуває в Пеклі. Дуже показово і характерно для послідовно гібелінської позиції Данте, що серед душ Чистилища, які рано чи пізно неодмінно всі ввійдуть у Рай, поет ставить на перше місце серед військових і державних діячів саме проклятого римською курією Манфреда.
124-131. Манфреда було поховано побіля мосту Беневенто. Кожен воїн королівського війська поклав камінь на його могилу, так що виріс цілий пагорб і король спочивав під вартою важенного каміння. Архієпископ міста Козенци, Бартоломео Піньятелло, виконуючи заборону папи Климента IV давати притулок навіть трупові відлученого Манфреда, наказав вийняти його з-під каміння й перенести за межу архієпископської парафії на другий берег річки Верде.
132. Із тягарем обернених свічок. — Під час обряду відлучування священики гасили свічки, швидко обертаючи їх ґнотом униз.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
Передчистилище. — Сходження нагору. — Бельаква
6. Душі наші полумінь єдна. — Таку думку поділяли деякі філософські школи, як-от платоніки та інші.
25-26. Сан-Лео, Нолі, Бісмантова — назви горяних місцевостей в Італії з крутими сходженнями і вузькими проходами.
57. Ранковий промінь десь ізліва. — Перебуваючи в південній півкулі і повернувшись обличчям на схід, Данте бачить вранішнє сонце зліва від себе.
60. Аквілон — північний вітер. Тут — північ.
61-66. Зміст Віргілієвих слів: "Якби сонце (дзеркало) було зараз у сузір'ї Близнят, ти бачив би, що "світлий зодіак" (та частина його, де перебуває сонце) ще ближче підійшов би до північних сузір'їв Возів". Інакше кажучи: "У червні ти бачив би сонце ще нижче над горизонтом у північному напрямі".
68. Сіон — гора в Єрусалимі (див. прим. Ч. II, 1-3).
72. Де коні гнав бездольний Фаетон. — Фаетон — син бога сонця, Феба, взявся правити батьковою колісницею, але не стримав коней і ледве не спалив неба й землі; Юпітер убив його блискавкою (Метам. II).
98-124. Бельаква — знайомий Данте флорентійський майстер музичних інструментів; відзначався пасивною вдачею.
104. Багато душ нудних. — Це недбайливі, які до самої смерті дляли-ся з покаянням.
128. Господній птах — ангел при брамі.
139. Ніч уже ступає на Марокко — біля західного краю суходолу (див. прим. Ч. II, 4-6).
ПІСНЯ П'ЯТА
Передчистилище. — Недбайливі і загиблі не своєю смертю 24. "Помилуй мя". — "Помилуй мене (Боже)" — початок покаянного псалма.
38. І промені, які несуть нам суш — серпневе пекуче сонце. 64-84. Сказав один — це Якопо дель Кассеро (або Кассаро), народжений у місті Фано, в Анконській області, що лежала між Романьєю і Неаполітанським королівством, де тоді владарював Карл II. Року 1298-го, їдучи до Мілана, Якопо, щоб обминути володіння свого ворога, маркіза Фер-рарського Адзо VIII д'Есте, обрав шлях крізь землі, що належали Падуї, але рушив не на місто Міру, а на Ор 'яко, і тут його вбили найманці д'Есте. 75. В онуків Антенора — тобто падуанців. — За стародавньою легендою, місто Падую заснував Енеїв супутник троянець Антенор. 79. Міра — місто між Ор'яко і Падуєю.
85-129. Бонконте — син графа Гвідо да Монтефельтро, очолював аретинських гібелінів у невдалому для них бою з флорентійськими гвель-фами (серед яких, між іншим,-був молодий Данте), що відбувся 1280 року біля містечка Кампальдіно, в області Казентіно. Бонконте в цьому бою загинув, а тіло його зникло. Данте дає тут свою версію для пояснення цієї обставини.
89. Джованна — дружина Бонконте. 95. Арк'яно — притока Арно, річка в області Казентіно. 104-108. Господній ангел взяв мене... — Ангел взяв до Чистилища нетлінну душу Бонконте, який у момент смерті звернувся до Богоматері, а той, з Пекла (тобто диявол) загрожує наробити капостей ("підвезти візка") тлінному (тобто тілу, трупові).
130-136. Пія із сьєнського роду Гвастеллоні після смерті чоловіка, одного з Толомеїв, другим шлюбом вийшла за Нелло, або Паганелло деї Паннок'єскі, який убив її з ревнощів у своєму замку в Мареммі, по дорозі між Пізою і Сьєною.
ПІСНЯ ШОСТА
Передчистилище. — Недбайливі і загиблі не своєю смертю. — Сорделло. — Звернення до Італії
1. "Цари" — популярна тоді азартна гра в кості.
13-14. Аретинець — суддя Бенінкаса да Латеріна, якому відрубав голову титулований розбійник із сьєнської знаті Гіно ді Такко.
15. Хто впав при втечі до протоки — також аретинець Гуччо (він же Лючйо, або Чаччо, або Чакко) з роду Тарлаті да П'єтра Мала, який потонув, чи переслідуючи ворога, чи тікаючи від нього.
16-17. Новелло Федеріго — син графа Гвідо Новелло; його вбив Форнайоло Босталі з Ареццо.
17-18. Той пізанець — Фаріната деллі Скорніджані (або Скровід-жані), батько якого, великодушний Марцукко, пробачив убивці, Беччо да Капрона, що й наробило значного розголосу за тих часів неподільного панування кривавої помсти.
19. Графа Орсо Маньйона вбив його двоюрідний брат. Орсо був сином Наполеоне, одного з тих двох братів, що вбили один одного.
19-24. П'єр де ла Брочча (де ла Бросс) — придворний французького короля Філіппа III і його улюбленець, страчений через наклепи жінки короля, Марії Брабантської, якій Данте радить вчасно (вона на той час ще жила) дбати що є сили спокутувати цей свій злочин, шоб не потрапити до Пекла.
28. Десь-то у рядках своїх... — "Волю несхитну богів не надійся змінити молінням" (Ен. VI, 376).
38. Вогонь любові — тобто гаряча молитва живих.
40. Коли ж писав я слово це просте — тобто в язичеському світі.
56. Той верне — сонце.
61. Ломбардська душа — Сорделло да Вісконті, видатний поет XIII століття, народився, як і Віргілій, у Мантуанській області; писав провансальською мовою.
88-89. Юстініан (483-565) — візантійський імператор (з 527 р. до смерті), за якого створено кодекс законів Римської держави, чим, на думку Данте, надіто вузду на людність. Тепер в сідлі ж нема нікого — тобто на престолі немає самодержця. Порівняння народу з конем, державця, владаря — з вершником, а законів — з вуздою було для Данте звичайним (див. хоч би "Бенкет", IV).
91-92. Кесаря нового та посадили б до його сідла — натяк на відомий євангельський вислів: "Віддайте кесареве кесареві, а Богове — Богові" (Матв., XXII, 21), один з найпопулярніших аргументів у пропагандистській боротьбі гібелінів проти зазіхань папства на світську владу.
97-117. Німець Альберт — Альбрехт Габсбург (1248-1308), син Рудольфа (див. Ч. VII, 91-96 і прим.), як і батько, носив номінальний титул "короля римлян", але фактичної влади над Італією не мав.
105. Сад імперії — Італія.
106-107. Монтеккі і Капелетті — гібеліни з Верони, Мональді і Філіпескі — з Орв'єто.
111. Сантафйор сплюндрований. — Папа Боніфацій VIII завоював більшу частину графства Сантафйор у Сьєнській Мареммі.
118. Скажи, Юпітере — звичайна для тих часів плутанина античної міфології з християнською: згадування Юпітера замість Христа.
118-123. Цим терцинам гнівного осуду Божої бездіяльності й байдужості до людських справ разюче відповідає таке саме гнівне звертання до Бога в Шевченковому "Юродивому":
А ти, всевидящеє око! Чи ти дивилося звисока...
І не осліпло. Око, око! Не дуже бачиш ти глибоко! Ти спиш в кіоті!
Та ще у його вірші "Якби ви знали, паничі...":
А може, й сам на небеси Смієшся, батечку, над нами Та, може, радишся з панами Як править миром!
Збіг цей пояснюється не тільки тим, що великий український поет добре знав твори великого поета італійського й глибоко шанував його (порівняймо численні згадки про Данте у віршах та у "Щоденнику" Кобзаря), а ще й схожістю суспільно-політичних умов у обох країнах, що викликало і однакову реакцію обох геніальних представників своєї епохи й свого народу.
125. Марцелл — політичний ворог Юлія Цезаря. Тут у розумінні: впливовий противник імператорської влади.
ПІСНЯ СЬОМА
Передчистилище. — Долина земних владарів
4-5. Шлях достойним душам показав Спаситель — див. прим.Ч. І, 90. 6. Октавіан (63 р. до н. є. — 14 р. н. є.). — імператор римський Август.
28. Внизу місцина є. — Це Лімб (лат. limbus — кайма), перше коло католицького Пекла, де, за церковним вченням, перебувають душі вет-хозавітних праведників і деяких славетних людей античного світу і куди прямують душі немовлят, що померли без хрещення (див. П. IV, 25-151).
35. Три священні шляхи — так звані богословські (християнські) чесноти: віра, надія і любов.
74. Ебен — тропічне дерево з темною, часто чорною деревиною.
83. Тіні, що присіли на квітках і травах — душі земних владарів, які, захоплені мирськими справами, забували про спасіння своєї душі.
91-96. Рудольф Габсбург (1212-1291) — імператор Священної Римської імперії, який свого часу мав змогу зцілить хворе тіло Італії, але не схотів допомогти їй (див. прим. Ч. VI, 97-117).
97-100.
36. Як три особи містять суть одну — натяк на християнський догмат про триєдиність Бога.
37. Quia ("тому що") — латинський термін середньовічної схоластики, що означає опис життєвих явищ без дослідження їх причинних зв'язків, яке позначалося терміном "propter quia" ("через що") Зміст Віргілієвих слів: "Людський рід не повинен заглиблюватись у з'ясовування причин життєвих явищ. Слід обмежуватись тільки зверхнім описом навколишньої дійсності".
39. То понести не мусила б Марія — тобто Христос не мав би потреби для спасіння людства сходити на землю у вигляді Маріїного сина Ісуса.
40-44. Віргілій згадує дохристиянських мудреців та філософів, таких як Арістотель, Платон та інші (між ними й сам Віргілій), які волею Закона, тобто Бога, не змогли спізнати істини.
49. Турбія і Ле'річі — крайні пункти гористої місцевості між Генуєю і Ніццою на побережжі Лігурійського моря.
103-145. Манфред (1231-1266) — король Неаполя й Сицилії (з 1258 р. до смерті), син Фрідріха II, внук імператора Генріха VI і Костанци, непримиренний ворог папства, відлучений від церкви. Загинув під Бе-невенто у бою з Карлом І Анжуйським, посланим проти нього папою. 115-116. У доні будь... — дочка Манфреда, на ім'я також Костанца, вдова Педро III Арагонського, мати королів Арагону і обох Сицилій (від неї народився блиск Арагону і Сицилій блиск).
117. І правді всій допоможи розкриться — тобто розвій тьму брехень про те, що Манфред, нібито як відлучений від церкви, перебуває в Пеклі. Дуже показово і характерно для послідовно гібелінської позиції Данте, що серед душ Чистилища, які рано чи пізно неодмінно всі ввійдуть у Рай, поет ставить на перше місце серед військових і державних діячів саме проклятого римською курією Манфреда.
124-131. Манфреда було поховано побіля мосту Беневенто. Кожен воїн королівського війська поклав камінь на його могилу, так що виріс цілий пагорб і король спочивав під вартою важенного каміння. Архієпископ міста Козенци, Бартоломео Піньятелло, виконуючи заборону папи Климента IV давати притулок навіть трупові відлученого Манфреда, наказав вийняти його з-під каміння й перенести за межу архієпископської парафії на другий берег річки Верде.
132. Із тягарем обернених свічок. — Під час обряду відлучування священики гасили свічки, швидко обертаючи їх ґнотом униз.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
Передчистилище. — Сходження нагору. — Бельаква
6. Душі наші полумінь єдна. — Таку думку поділяли деякі філософські школи, як-от платоніки та інші.
25-26. Сан-Лео, Нолі, Бісмантова — назви горяних місцевостей в Італії з крутими сходженнями і вузькими проходами.
57. Ранковий промінь десь ізліва. — Перебуваючи в південній півкулі і повернувшись обличчям на схід, Данте бачить вранішнє сонце зліва від себе.
60. Аквілон — північний вітер. Тут — північ.
61-66. Зміст Віргілієвих слів: "Якби сонце (дзеркало) було зараз у сузір'ї Близнят, ти бачив би, що "світлий зодіак" (та частина його, де перебуває сонце) ще ближче підійшов би до північних сузір'їв Возів". Інакше кажучи: "У червні ти бачив би сонце ще нижче над горизонтом у північному напрямі".
68. Сіон — гора в Єрусалимі (див. прим. Ч. II, 1-3).
72. Де коні гнав бездольний Фаетон. — Фаетон — син бога сонця, Феба, взявся правити батьковою колісницею, але не стримав коней і ледве не спалив неба й землі; Юпітер убив його блискавкою (Метам. II).
98-124. Бельаква — знайомий Данте флорентійський майстер музичних інструментів; відзначався пасивною вдачею.
104. Багато душ нудних. — Це недбайливі, які до самої смерті дляли-ся з покаянням.
128. Господній птах — ангел при брамі.
139. Ніч уже ступає на Марокко — біля західного краю суходолу (див. прим. Ч. II, 4-6).
ПІСНЯ П'ЯТА
Передчистилище. — Недбайливі і загиблі не своєю смертю 24. "Помилуй мя". — "Помилуй мене (Боже)" — початок покаянного псалма.
38. І промені, які несуть нам суш — серпневе пекуче сонце. 64-84. Сказав один — це Якопо дель Кассеро (або Кассаро), народжений у місті Фано, в Анконській області, що лежала між Романьєю і Неаполітанським королівством, де тоді владарював Карл II. Року 1298-го, їдучи до Мілана, Якопо, щоб обминути володіння свого ворога, маркіза Фер-рарського Адзо VIII д'Есте, обрав шлях крізь землі, що належали Падуї, але рушив не на місто Міру, а на Ор 'яко, і тут його вбили найманці д'Есте. 75. В онуків Антенора — тобто падуанців. — За стародавньою легендою, місто Падую заснував Енеїв супутник троянець Антенор. 79. Міра — місто між Ор'яко і Падуєю.
85-129. Бонконте — син графа Гвідо да Монтефельтро, очолював аретинських гібелінів у невдалому для них бою з флорентійськими гвель-фами (серед яких, між іншим,-був молодий Данте), що відбувся 1280 року біля містечка Кампальдіно, в області Казентіно. Бонконте в цьому бою загинув, а тіло його зникло. Данте дає тут свою версію для пояснення цієї обставини.
89. Джованна — дружина Бонконте. 95. Арк'яно — притока Арно, річка в області Казентіно. 104-108. Господній ангел взяв мене... — Ангел взяв до Чистилища нетлінну душу Бонконте, який у момент смерті звернувся до Богоматері, а той, з Пекла (тобто диявол) загрожує наробити капостей ("підвезти візка") тлінному (тобто тілу, трупові).
130-136. Пія із сьєнського роду Гвастеллоні після смерті чоловіка, одного з Толомеїв, другим шлюбом вийшла за Нелло, або Паганелло деї Паннок'єскі, який убив її з ревнощів у своєму замку в Мареммі, по дорозі між Пізою і Сьєною.
ПІСНЯ ШОСТА
Передчистилище. — Недбайливі і загиблі не своєю смертю. — Сорделло. — Звернення до Італії
1. "Цари" — популярна тоді азартна гра в кості.
13-14. Аретинець — суддя Бенінкаса да Латеріна, якому відрубав голову титулований розбійник із сьєнської знаті Гіно ді Такко.
15. Хто впав при втечі до протоки — також аретинець Гуччо (він же Лючйо, або Чаччо, або Чакко) з роду Тарлаті да П'єтра Мала, який потонув, чи переслідуючи ворога, чи тікаючи від нього.
16-17. Новелло Федеріго — син графа Гвідо Новелло; його вбив Форнайоло Босталі з Ареццо.
17-18. Той пізанець — Фаріната деллі Скорніджані (або Скровід-жані), батько якого, великодушний Марцукко, пробачив убивці, Беччо да Капрона, що й наробило значного розголосу за тих часів неподільного панування кривавої помсти.
19. Графа Орсо Маньйона вбив його двоюрідний брат. Орсо був сином Наполеоне, одного з тих двох братів, що вбили один одного.
19-24. П'єр де ла Брочча (де ла Бросс) — придворний французького короля Філіппа III і його улюбленець, страчений через наклепи жінки короля, Марії Брабантської, якій Данте радить вчасно (вона на той час ще жила) дбати що є сили спокутувати цей свій злочин, шоб не потрапити до Пекла.
28. Десь-то у рядках своїх... — "Волю несхитну богів не надійся змінити молінням" (Ен. VI, 376).
38. Вогонь любові — тобто гаряча молитва живих.
40. Коли ж писав я слово це просте — тобто в язичеському світі.
56. Той верне — сонце.
61. Ломбардська душа — Сорделло да Вісконті, видатний поет XIII століття, народився, як і Віргілій, у Мантуанській області; писав провансальською мовою.
88-89. Юстініан (483-565) — візантійський імператор (з 527 р. до смерті), за якого створено кодекс законів Римської держави, чим, на думку Данте, надіто вузду на людність. Тепер в сідлі ж нема нікого — тобто на престолі немає самодержця. Порівняння народу з конем, державця, владаря — з вершником, а законів — з вуздою було для Данте звичайним (див. хоч би "Бенкет", IV).
91-92. Кесаря нового та посадили б до його сідла — натяк на відомий євангельський вислів: "Віддайте кесареве кесареві, а Богове — Богові" (Матв., XXII, 21), один з найпопулярніших аргументів у пропагандистській боротьбі гібелінів проти зазіхань папства на світську владу.
97-117. Німець Альберт — Альбрехт Габсбург (1248-1308), син Рудольфа (див. Ч. VII, 91-96 і прим.), як і батько, носив номінальний титул "короля римлян", але фактичної влади над Італією не мав.
105. Сад імперії — Італія.
106-107. Монтеккі і Капелетті — гібеліни з Верони, Мональді і Філіпескі — з Орв'єто.
111. Сантафйор сплюндрований. — Папа Боніфацій VIII завоював більшу частину графства Сантафйор у Сьєнській Мареммі.
118. Скажи, Юпітере — звичайна для тих часів плутанина античної міфології з християнською: згадування Юпітера замість Христа.
118-123. Цим терцинам гнівного осуду Божої бездіяльності й байдужості до людських справ разюче відповідає таке саме гнівне звертання до Бога в Шевченковому "Юродивому":
А ти, всевидящеє око! Чи ти дивилося звисока...
І не осліпло. Око, око! Не дуже бачиш ти глибоко! Ти спиш в кіоті!
Та ще у його вірші "Якби ви знали, паничі...":
А може, й сам на небеси Смієшся, батечку, над нами Та, може, радишся з панами Як править миром!
Збіг цей пояснюється не тільки тим, що великий український поет добре знав твори великого поета італійського й глибоко шанував його (порівняймо численні згадки про Данте у віршах та у "Щоденнику" Кобзаря), а ще й схожістю суспільно-політичних умов у обох країнах, що викликало і однакову реакцію обох геніальних представників своєї епохи й свого народу.
125. Марцелл — політичний ворог Юлія Цезаря. Тут у розумінні: впливовий противник імператорської влади.
ПІСНЯ СЬОМА
Передчистилище. — Долина земних владарів
4-5. Шлях достойним душам показав Спаситель — див. прим.Ч. І, 90. 6. Октавіан (63 р. до н. є. — 14 р. н. є.). — імператор римський Август.
28. Внизу місцина є. — Це Лімб (лат. limbus — кайма), перше коло католицького Пекла, де, за церковним вченням, перебувають душі вет-хозавітних праведників і деяких славетних людей античного світу і куди прямують душі немовлят, що померли без хрещення (див. П. IV, 25-151).
35. Три священні шляхи — так звані богословські (християнські) чесноти: віра, надія і любов.
74. Ебен — тропічне дерево з темною, часто чорною деревиною.
83. Тіні, що присіли на квітках і травах — душі земних владарів, які, захоплені мирськими справами, забували про спасіння своєї душі.
91-96. Рудольф Габсбург (1212-1291) — імператор Священної Римської імперії, який свого часу мав змогу зцілить хворе тіло Італії, але не схотів допомогти їй (див. прим. Ч. VI, 97-117).
97-100.