Будденброки - Сторінка 52

Не заставши нікого в малій їдальні, він так, як був, – у робочому піджаку, трохи стомлений і заморочений, – швидко подався нагору, щоб поквапити матір… Та побачивши незнайомого гостя в сукняному сурдуті, всього обчегіленого брелоками, і тірольського капелюха на фісгармонії, консул насторожився, а коли йому назвали прізвище, яке він не раз уже чув з уст пані Антонії, він швидко глянув на сестру і привітав пана Перманедера так ласкаво, як тільки міг… Він навіть не встиг сісти. Всі відразу перейшли на півповерх, де мамзель Юнгман накрила стіл, на якому вже кипів самовар – справжній самовар, подарунок пастора Тібуртіуса та його дружини.

– О, тут є чим призволитися! – мовив пан Перманедер, опускаючись на стілець і оглядаючи стіл, заставлений холодними закусками…

Розмовляючи, він час від часу з найпростодушнішою міною величав себе в першій особі множини.

– Це, щоправда, не мюнхенське пиво, пане Перманедере, але все-таки щось краще, ніж наше тутешнє вариво, – і консул налив йому темного, шумкого напою, що його сам звичайно пив на другий сніданок.

– Красно дякую, пане господарю! – відповів пан Перманедер з повним ротом, не помічаючи нажаханого погляду мамзель Юнгман. Живіт не давав йому близько присунутись до столу, і він сидів, широко розставивши ноги, звісивши коротку, гладку руку додолу. Але портер він пив так неохоче, що господиня звеліла принести пляшку червоного вина, після чого гість помітно повеселішав і знову почав розмову з пані Грюнліх. Схиливши набік круглу голову з тюленячими вусами, радісно поблискуючи щілинками очей, він з лютим і водночас задоволеним виразом слухав балаканину Тоні.

Вона елегантно чистила йому шпроти – сам він не міг з ними впоратись, бо до такої їжі не звик, – і не могла втриматися, щоб не виповісти деяких своїх життєвих спостережень…

– Господи, як шкода, пане Перманедере, що все гарне й радісне в житті так швидко минає! – мовила вона, маючи на увазі своє перебування в Мюнхені, і, відклавши на мить ножа й виделку, глибокодумно звела очі на стелю. Часом вона смішно й невдало пробувала розмовляти баварською говіркою…

Поки вони снідали, в двері хтось постукав: то учень з контори приніс телеграму. Консул прочитав її, повільно пропускаючи крізь пальці довгі кінчики вусів, і, хоч видно було, що він напружено обмірковує зміст депеші, найбезтурботнішим тоном зацитав:

– А як вам торгується, пане Перманедере?

– Гаразд, можеш іти, – відразу по цьому сказав він учневі, і той зник.

– Ох, пане господарю! – відповів пан Перманедер, незграбно обертаючи до консула товсту негнучку шию і звішуючи тепер другу руку. – Нема про що говорити, чиста тобі мука! Бачте, Мюнхен, – він вимовляв назву свого рідного міста так, що її насилу можна було втямити, – Мюнхен місто не ділове, там кожен хоче, аби добрий шмат та в затишку з'їсти… І за сніданком у нас депеш ніхто не читатиме, дідька лисого. А ви тут, на півночі, на інший копил роблені, бий його сила божа!.. Ото хрест тяжкий! Мій компаньйон, Ноппе, водно рветься в Нюрнберг, – там, каже, й біржа є, і люд беручкий… Але я з Мюнхена ні ногою… нема дурних! Ото хрест тяжкий! Звісно, конкуренція "в нас вовча… та й експорт курам на сміх… Навіть у Росії скоро почнуть свій хміль розводити… – Та раптом він навдивовижу швидко зиркнув на консула й сказав: – А взагалі нарікати не доводиться, пане господарю! Справуємось непогано! Чималий гріш виганяємо на акціонерній броварні, знаєте, де Нідерпаур директором. То було таке зачухане товариство, а ми йому дали позику, готові гроші… за чотири відсотки під заставну – хай собі розбудовуються… Ну, а тепер це підприємство хоч куди, та й ми маємо обіг, і річний прибуток… Щось призбирується! – докінчив пан Перманедер, подякував консулові за сигару й цигарку, запропоновані на вибір, але не взяв нічого, натомість, запитавши дозволу, вийняв з кишені люльку з довгим роговим цибухом і, оточений хмарою диму, завів із консулом ділову розмову, що швидко звернула на політику. Вони поговорили про стосунки Баварії з Пруссією, про кораля Макса та імператора Наполеона… Пан Перманедер час від часу прикрашав свою мову нікому не зрозумілими зворотами, а паузи без видимого зв'язку заповнював вигуками, як, наприклад: "От тобі й маєш!" або "Ото морока!".

Мамзель Юнгман з великого дива навіть забула жувати і мовчки дивилася на гостя блискучими карими очима, за своєю звичкою тримаючи сторч ножа й виделку і ледь поводячи ними. Таких елів ці кімнати ніколи ще не чули, такий дим їх ніколи ще не огортав, не бачили вони й таких добродушно-безцеремонних манер… Пані Елізабет, стурбовано запитавши про переслідування, яких, мабуть, зазнає невеличка євангелістеька громада серед суцільних папістів, замовкла і тільки приязно дослухалася до розмови, нічого не розуміючи, а Тоні начебто ставала чимраз задумливіша і неспокійніша. Зате консул веселився від щирого серця, навіть попросив у матері дозволу послати ще по одну пляшку червоного вина і палко запрошував пана Перманедера до себе на Брайтештрасе – мовляв, його дружина буде хтозна-яка рада…

Аж через добрих три години після свого приходу торговець хмелем почав збиратися: витрусив люльку, допив чарку, щось іще сказав про "тяжкий хрест" і нарешті встав.

– Маю честь, шановна пані… Зоставайтеся з богом, шані Грюнліх… Зоставайтеся з богом, пане Будденброку…

На таку мову Іда Юнгман почервоніла і аж зіщулилась.

– Добрий день, панно…

До всього, він ще й каже "добрий день" прощаючись!

Господиня перезирнулася з сином: пан Перманедер заявив, що має намір удатися до скромного заїзду над Травою, де він зупинився.

– Мюнхенська приятелька моєї дочки та її чоловік далеко, – мовила стара дама? знову підступивши до пана Перманедера, – і нам, мабуть, не скоро випаде нагода віддячити їм за гостинність. Але якби ви, любий добродію, захотіли зробити нам приємність і пожити в нас, поки будете в місті… Ми були б дуже раді…

Вона простягла йому руку, і ти ба: пан Перманедер не вагаючись прийняв її запрошення, – так само швидко й радо, як погодився лишитись на сніданок. Він поцілував обох дам у руку, до чого він явно не звик, приніс із кімнати з краєвидами свого капелюха й палицю, ще раз пообіцяв негайно прислати сюди свою валізу і, залагодивши справи, не пізніше Четвертої бути й самому тут. Консул провів його сходами вниз. Та в дверях пан Перманедер ще раз обернувся і заявив, захоплено хитаючи головою:

– Не загнівайтесь, пане господарю, але ваша сестра, їй-бо, козир-жінка! Ну, лишайтеся з богом…

І, все ще хитаючи головою, вийшов на вулицю.

Консул відчув нездоланне бажання вернутися нагору й побачити, що поробляють дами. Іда Юнгман уже поспішала з білизною готувати гостеві кімнату.

Мати й далі сиділа коло столу, втупивши ясні очі в якусь цятку на стелі, й легенько тарабанила пальцями по скатертині. Тоні, схрестивши руки на грудях, сиділа й дивилася просто поперед себе; обличчя в неї було сповнене гідності, майже суворе. В кімнаті панувала тиша.

– Ну? – запитав Томас, зупинившись на порозі й діставши цигарку з цигарниці із зображенням тройки. Плечі в нього здригалися зі сміху.

– Приємний чоловік, – простодушно сказала мати.

– Цілком згодний!

Консул зробив швидкий, жартівливо-галантний жест у бік Тоні, немов покірно просив її висловити й свою думку. Але вона мовчала й суворо дивилась поперед себе.

– Тільки аби він, Томе, так не лаявся, – трохи стурбовано мовила мати. – Якщо я добре зрозуміла, то він зовсім не до речі згадував бога й святий хрест…

– О, це нічого, мамо, він не мав на думці нічого поганого…

– А ще… чи не забагато в нього nonchalance[57] в поведінці, як тобі здається, Томе?

– Ну боже мій, на півдні всі такі! – сказав консул, повільно випустив дим, усміхнувся матері і крадькома позирнув на Тоні.

Мати не помітила того погляду.

– Ви прийдете з Гердою сьогодні обідати, га, Томе? Зробіть мені таку ласку.

– Залюбки, мамо, з великим задоволенням! Щиро казати, я сподіваюся великої втіхи від цієї гостини. А ви ні? Все ж таки якась зміна після ваших духовних осіб…

– Кожен цікавий по-своєму, Томе.

– Звичайно! Ну, я йду… А propos! – мовив він, уже взявшись за клямку, – Ти справила на нього величезне враження, Тоні! Ні, я не жартую! Знаєш, як він назвав тебе, коли я з ним прощався внизу? "Козир-жінка!" – це його власні слова…

Аж тепер пані Грюнліх обернулася і голосно сказала:

– Ну добре, Томе, і нащо ти це розповідаєш?.. Хоч він, мабуть, не просив тебе мовчати, все ж таки я не певна, чи випадає передавати мені його слова. Проте іншого певна, і скажу тобі, чого саме: в житті важить не те, як людина складає і висловлює свою думку, а те, що в неї на серці, і коли ти глузуєш із мови пана Перманедера… коли він сам здається тобі трохи кумедним…

– Та що ти, Тоні! Я й на думці такого не мав! Дарма ти так хвилюєшся…

– Assez! – мовила мати, скинувши на сина суворим і водночас благальним поглядом, що мав означати: "Пожалій її!"

– Ну, не сердься, Тоні! – сказав Том. – Я не хотів тебе образити. А тепер я вже справді йду і негайно пошлю когось із робітників по його валізу… До побачення!

Розділ п'ятий

Пан Перманедер перебрався на Менгштрасе. Другого дня він обідав у Томаса Будденброка та його дружини, а третього, в четвер, познайомився з подружжям Крегерів, з дамами Будденброк із Брайтештрасе, яким він видався "страшенно кумедним" (вони казали "комедним"), із Зеземі Вайхброт, що поставилась до нього досить суворо, а також із бідолашною Клотільдою та малою Ерікою, якій він дав "гостинчик" – пакуночок цукерків…

Він був у найкращому гуморі, а як часом і тяжко зітхав, то, мабуть, просто з великої втіхи – більше ті зітхання нічого не означали. І хоч його люлька, його чудернацька мова, його звичка цілими годинами просиджувати після обіду коло столу, прибравши якнайзручнішу позу, курячи, попиваючи вино і балакаючи на всякі теми, внесли в тихе життя старого будинку зовсім новий, чужий йому тон, хоч уся його істота суперечила стилеві цих покоїв, а все ж він не порушив узвичаєного тут ладу. Він не пропускав жодної ранкової та вечірньої молитви, раз попросив дозволу послухати навчання в недільній школі пані Елізабет і навіть заглянув на хвильку до великої їдальні під час Єрусалимських вечорниць, щоб познайомитися з дамами, але як Лея Гергардт почала читати, збентежено втік.

Його особа швидко стала відома в місті, і у великих домах зацікавлено говорили про баварського гостя Будденброків; але що він не мав ніяких справ ні на біржі, ні в якихось фірмах, а крім того, сезон скінчився і більшість родин уже збиралися виїжджати над море, консул не поспішався вводити пана Перманедера в товариство.