Буйний День - Сторінка 28

Так можуть робити тільки нахаби. Це нечесно — користатися з залежного становища дівчини, що заробляє в тебе шматок хліба. Може, ти їй зовсім не подобаєшся, а піддається вона, тільки щоб не розгнівати тебе, свого хлібодавця.

А йому, Буйному Дневі, й поготів не годилося в'язнути до своєї секретарки. Хіба ж вона не прочитала тієї клятої книжки про Клондайк? Добру, мабуть, думку має про нього ця дівчина, що гордує навіть вродливим і елегантним Моррісоном! Та ще й те, що Буйний День був, як і завжди, соромливий. Єдине, чого він коли боявся, це жінки, і він боявся її ціле життя. Не легко було йому позбутися цього страху й тепер, саме коли в ньому вперше прокинувся потяг до жінки. Поворозки від фартуха й досі лякали його, тим-то він ще й вишукував усілякі перешкоди до ближчого знайомства з Діді Мейсон.

РОЗДІЛ VII

Отже, доля не сприяла зближенню Буйного Дня з Діді Мейсон, і його зацікавлення в ній поволі завмерло. І це було цілком природно. Він-бо весь поринув у свої ризиковані фінансові операції, і запал гри та широченний її розмах поглинали всю енергію, яку виробляв його чудовний організм. Тим-то в його свідомості образ вродливої секретарки помалу відступив назад, і та іскринка потягу до жінки, що зблиснула була в ньому, захолола. Йому було тільки приємно, що в нього така мила секретарка.

А коли десь на дні його душі ще й жевріла якась надія щодо неї, то вона однаково згасла в запалі тієї гучної й запеклої війни, що він тоді саме оголосив Компанії берегового судноплавства та Гавайсько-Нікарагуансько-Тихо-океансько-Мексиканській пароплавній компанії. Буча знялась далеко більша, ніж він сам сподівався, і його вразило, як широко та війна розпалилась і які несподівані й несумісні інтереси зіткнулися в ній. Усі сан-франціські газети накинулись на нього. Правда, на початку одна чи дві з них натякнули, що вони за відповідну винагороду ладні підтримувати його, але Буйний День вирішив, що витрачатися на те немає потреби. Доти преса ставилась до нього досить зичливо, славлячи іронічно-добродушно його подвиги. Аж тепер спізнав Буйний День, на яку брутальність і гидоту здатна вона, коли її роздратувати. Кожний епізод його життя було відкопано, щоб злостиво його перебрехати. Буйний День дивом дивувався, як то можна поперекручувати все, що він будь-коли зробив і чого досяг. З героя Аляски він обернувся на шибайголову, хвалька, розбишаку, одно слово, — на пострах тієї-таки Аляски. Та не тільки перебріхувалося справжні його пригоди: фабрикувалося й чистісінькі вигадки. Але він не відповідав і раз тільки дозволив собі розважити душу перед кількома репортерами.

— Пишіть, що хочте! — сказав він їм. — Буйному Дневі, далебі, траплялось бачити страшніші речі, ніж ваша паскудна брехлива писанина. Я вас не ганю, хлопці, чи то пак не дуже ганю. Ви не винні. Адже й вам треба з чогось жити. На світі хтозна-скільки жінок живе з того, що й ви, бо нездатні ні до чого кращого. Треба ж комусь справляти й брудну роботу, то чом би й не вам? Платять за неї добре, а для чистішої роботи ви однаково не придатні.

Соціалістична преса радо підхопила ці його слова й розповсюдила їх по цілому місту в десятках тисяч друкованих метеликів. Газетярі, зачеплені за живе, віддячили, чим могли, — себто новими наклепами та лайкою. Напади стали ще лютіші, вони дійшли до останнього ступеню шаленства й злості. Підняли з могили бідолашну жінку, що позбавила себе життя, й почали тягати її по тисячах газетних сторінок, як мученицю й жертву дикої жорстокості Буйного Дня. З'явились поважні статті, щедро приправлені цифрами на доказ того, що він почав свою кар'єру, пограбувавши нещасних золотошукачів, відібравши в них усі їхні займанки, а вивершив будівлю свого багатства, зрадницьки зламавши угоду з Гугенгамерами в офірській справі. У передових газети взивали його ворогом суспільства, горлохватом із звичками й культурою печерної людини, злочинним баламутом, загрозою комерційному й промисловому процвітанню міста, страшним анархістом. А в одній передовій навіть цілком серйозно розважалося, що шибениця була б непоганою наукою для нього і таких, як він.

І насамкінець висловлювалась палка надія, що його велике червоне авто колись розіб'ється разом із ним.

А Буйний День, як ведмідь на пасіці, не звертаючи уваги на бджолині жала, вигрібав собі лапою мед. Він скреготав зубами й відбивався. Сутичка з двома пароплавними компаніями перейшла в запеклий бій з містом, із штатом і з усім Тихоокеанським узбережжям. Дуже добре! Вони хотіли війни — вони її матимуть. Йому й самому цього тільки треба. Він добре зробив, що приїхав сюди з Клондайку, тут справжня гра. Такої ніколи не було й не буде на Юконі.

Помагав йому за немалу платню, ще й побільшувану щедрими по-князівському подарунками, адвокат Ларрі Гіган, молодий ірландець, що не мав іще гучного ім'я в юридичних колах; Буйний День перший розпізнав його своєрідний хист. Гіган мав чисто кельтську уяву й сміливість, і до такої міри, що потрібно було холодної Гарнішевої голови, щоб їх стримувати. Цей правничий Наполеон не знав ніякого впину, отож Буйний День і здержував його, коли треба. Діючи сам, ірландець був би неминуче скрутив собі в'язи, але під проводом Буйного Дня він швидко простував до багатства й слави, тим паче, що особистого й громадянського сумління мав чи не стільки, як і Наполеон.

Гіган водив Буйного Дня по лабіринтах сучасної політики, робітничих організацій, торговельного та промислового законодавства. Гіган-таки з його невичерпними планами й проектами відкривав йому очі на такі можливості в діловій війні двадцятого сторіччя, що навіть і не снились Буйному Дневі. А той, зважуючи Гіганові ідеї, відкидав їх або приймав і розвивав далі, складав план кампанії й успішно її здійснював. Усе Тихоокеанське узбережжя від П'юджет-Саущду і до Панами гуло, мов сколошканий вулик, а Сан-Франціско накидалось на Буйного Дня, мов ошаленіле, і пароплавні компанії могли сподіватися на перемогу. Все на те показувало. Але натомість він сам ударив по пароплавних компаніях, потім по Сан-Франціско, а тоді й по всьому Тихоокеанському узбережжю.

Він почав свій наступ з дрібниці. У Сан-Франціско мав відбутися з'їзд Товариства споборників християнства. На переправі трапилось непорозуміння з багажем делегатів з'їзду, і візники з профспілки № 927 міського транспорту збили бучу. Було розвалено кілька голів, кільканадцять чоловік заарештовано. Багаж приставлено куди слід. Нікому, звісно, й на думку не спало, що вся ця колотнеча була ділом спритних Гіганових рук, покріплених Гарнішевим клондайкським золотом. Інцидент той був нікчемний — принаймні на перший погляд. Але зовсім несподівано втрутилася Спілка биндюжників, її підтримала Федерація портових робітників, і почався страйк. Кухарі та офіціанти, відмовившись обслуговувати биндюжників-страйколамів та їхніх господарів, застрайкували й собі. До них пристали різники, що відмовились постачати м'ясо не згідним з ними рестораторам. Спілки об'єднаних господарів виступили одним міцним фронтом і опинились віч-на-віч з сорока тисячами організованих робітників Сан-Франціско. Застрайкували ресторанні пекарі, постачальники хліба, за ними молочарі, молоковози, пташники. Будівничий цех поставив теж неабиякі вимоги. Збурився весь Сан-Франціско.

Поки що тільки Сан-Франціско, але Гіганів план був складений мистецьки, і наступ Буйного Дня чимдалі ширшав. Члени могутньої бойової організації, що звалася Спілкою моряків Тихоокеанського узбережжя, відмовились виходити в море на суднах, що їх вантажили страйколами. Спілка висунула ультиматум і проголосила страйк. Це й було те, чого домагався Буйний День. Тепер на кожному судні, що підходило до берега, з'являлись представники спілки і знімали команду. За матросами пішли кочегари, механіки, кухарі й стюарди. Число пароплавів, що стояли в гавані, щодень зростало. Навербувати команду зі страйколамів було неможливо. Члени Спілки моряків були люди бойові, загартовані в суворій морській школі, і сутичка з ними означала для страйколамів кров і смерть. Страйк ширився вгору і вниз по цілому узбережжю, аж поки всі гавані було забито пароплавами. Морський транспорт спинився. Минали дні й тижні, а страйк усе тривав. Обидві компанії — берегову й Гавайську — зв'язано на руки й на ноги. Боротьба зі страйком вимагала величезних витрат, а прибутків ніяких не надходило. Становище дедалі скрутнішало. Нарешті Гарнішеві супротивники заволали: "Миру за всяку ціну!"

Але миру не було, доки Буйний День та його спільники не переграли всіх своїх карт. Тільки загарбавши виграш, вони дозволили добрячій частині континенту відновити свої справи.

А ближчими роками, як завважено, декотрі з профспілкових лідерів поставили собі вілли або ж будинки до винайму, декотрі подалися в гості на батьківщину, до Європи, а декотрі поробились верховодами в політиці й прибрали до рук муніципалітет та міську скарбницю. Сан-франціській людності, що їй на шию сіли політикани, і невтямки було, якою мірою спричинився до того Буйний День та його війна з пароплавними компаніями. Однак деякі чутки про ту роль, що він відіграв, усе ж просочились, пішли плітки та здогади, і він накликав на себе ще лютішу зненависть і прокльони. Правду кажучи, Буйний День і сам не передбачав, що його змагання з тими компаніями матиме такі разючі наслідки.

Але він здобув те, чого хотів. Він провадив відчайдушну гру й виграв її. Стоптав під ноги пароплавні компанії і цілком законним способом безжально пограбував пайовиків. А його спільники, звісно, не вдовольнилися чималими сумами, одержаними від Буйного Дня. Вони при нагоді нахапали посад, що дали їм змогу грабувати місто й далі. Його спілка з ватагою грабіжників неминуче призвела до великого грабежу. Та сумління Гарніша не гризло. Він пам'ятав слова, що їх чув колись від одного старого проповідника: "Хто здійме меча — від меча й загине!" Звісно, мати діло з грабіжниками — це ризик, але ж його, Буйного Дня, не пограбовано, він виграв. Ну то й добре. Усе це гра й війна сильних людей, на дурнів нема чого зважати. Вони завжди терплять і терпіли; що-що, а це вже він знав з історії. Сан-Франціско хотів війни, от він і мав її.