Чекання

ЧЕКАННЯ

— Я б не прийшов сюди, якби не оті дітлахи,— промовив містер Мотт.

— Ваші діти?

— Ні, я ж вам казав: оті дітлахи, що на канікулах,— пояснює він, червоніючи.

Містерові Мотту, мабуть, далеко за сорок, вузьке обличчя насуплене. Час від часу він підозріливо зводить очі на Кетрін, немов перевіряючи її. Що з пею, чому вона забула про дітлахів, які зараз, у червні, вільні від занять, і гадає, що містер Мотт говорить про своїх власних дітей?

— Так, розумію,— каже Кетрін.— Ви маєте на увазі школярів, зайнятих неповний робочий день.

— Наймає їх на неповний робочий день, а мене, значить, геть у шию через оцей... забув, як зветься, закон, пропади він пропадом! За них йому не треба платити податку, державного податку. А зі мною інша справа. Хіба ж я в тому винен, кажу йому. Тут він і давай запевняти, нібито звільняє мене тимчасово...

Іноді відвідувачі вражали Кетрін нюансами і зворотами мови, і вона розуміла, що вони все-таки спілкуються і з іншими людьми. "Тимчасово!" Це слово не з лексикону містера Мотта, і, вживаючи його, він користується ним з деякою обережністю. Тепер він розбалакається, з нього ніби висмикнули невидимий чопик. Підозріливий, понурий, поширюючи кислий дух давно не праної білизни, він має вигляд людини мовчазної, як і всі вони; але так само, як і містер Мотт, вони всі стають говіркі, дійшовши до якоїсь таємничої межі...

Містер Мотт дивиться не на Кстрін, а на папери на її столі. Йому потрібно уточнити деякі факти. Він би й не звертався вдруге по допомогу, якби... Ще якихось два тижні, і все було б гаразд... Еге ж, він прострочив сплату попередньої позички більш ніж на рік, хіба ж він не повернув би борг? Умови йому відомі, але ж... Він говорить поквапливо, вже не зиркаючи спідлоба на Кетрін, а втупившись очима в папери. Усі відвідувачі Кетрін схожі один на одного. Вони шанують папери, все надруковане, різні записи. Папери пережили багатьох службовців бюро соціального забезпечення, переживуть, певно, і Кетрін. Картотеки вічні. Тільки слід говорити дуже швидко, проказувати скоромовкою деякі важливі пункти, щоб не припинився химерний складний процес видачі чеків — тепер його виконує велика машина, яка взимку була вже раз зламалася на цілі два нестерпні тижні.

Кетрін була четвертою дитиною в сім'ї, третьою дівчинкою. Збігли роки, вона підросла і вже сама їздила автобусом до міської бібліотеки. Повертаючись додому з міцно затиснутими під пахвою книжками, вона могла вже тверезо оцінити батьківський будинок та батьків у ньому. Батько був иа пенсії. Не такий уже ІЇ старий, але на пенсії; зранку до вечора він просиджував у вітальні, читаючи газети. Завжди босий. Він, бувало, цілував її, маленьку, а вона відверталася від запаху його почорнілих, нерівних зубів —бідний татусь! Тепер уже не цілує. Готуючи вечерю, вони з матір'ю чули, як він бубонить у вітальні: газетні новини його лютили.

їдучи до міста, вона йшла на зупинку на 35-й вулиці, а, повертаючись назад, виходила з автобуса на бульварі. Йшла додому задвірками. Скрадливо наближаючись до свого будинку, бачила випрану білизну,

яку мати розвішала па шворці у дворику, і щось їй завжди шпигало в кутиках очей. Мати, огрядна, задишку ват а жінка, вміла впоратися з купою роботи, до того ж робила все відразу: мила й витирала посуд, чистила й вишкрібала каструлі, розвішувала сушитися рушники, двічі на тиждень прала білизну. Снувала туди й сюди чорним ходом, важко гупаючи по сходах угору і вниз, щоб упоратися з усім. Якось, повертаючись з бібліотеки, Кетріп побачила незграбну жінку в страхітливому платті, що спускалася сходами з дивакуватою поспішністю, так ніби бігла на пожежу з відром води. Та не було ні води, ні пожежі. Жінка несла випрану білизну, щоб розвісити на шворці. На тій шворці вічно щось висить, думала Кетрін, впізнаючи одночасно і білизну, і жінку.

Вона мала двох старших сестер і старшого брата, котрий служив у флоті, як і всі його приятелі. Після раптової смерті батька — він помер від паралічу за якусь годину — сестри вибралися: спершу Лінор, яка працювала стенографісткою в центрі міста, а згодом, вийшовши заміж, і Джеккі. Зоставшися з матір'ю у великому порожньому будинку, Кетрін зрозуміла, що сестри лишили їй усе. Геть усе. Через годину після похорону вона чула, як мати гупав нагору і вниз у своїх старих черевиках з фонду Червоного Хреста, важко дихаючи, пересував меблі, знімає ганчіркою ледь помітне павутиння, що з'явилося від того ранку...

Вона старанно вчилася, розуміючи, як важливо здобути освіту, а закінчивши школу, влаштувалася на роботу. Половину її щотижневого заробітку брала мати; старші сестри теж допомагали матері грішми, віддавав свій заробіток і Бд, який, повернувшись із флоту, влаштувався на фабриці поблизу. Щонеділі сходилися до них у гості родички похилого віку, і мати їм казала, що "живе розкошуючи". Більшу частппу того, що залишалося з грошей, Кетрін заощаджувала і за два роки мала досить, щоб вступити до коледжу,— правда, до звичайного коледжу — не до університету, але подумати тільки, яку силу грошей вона заощадила! Мати говорила про "заощаджені)) Кетрін гроші, нібито й справді десь виростав капітал. Провчившись два роки в коледжі, дівчина перевелася до університету на факультет "соціального забезпечення", бо хотіла допомагати людям і ще через те, що приміщення факультету мало вигляд скромний і приступний; факультет розміщався в старому університетському корпусі в центрі міста, далеко від пишних газонів нового університетського містечка, автобусний маршрут був їй знайомий, усе було знайоме і не дуже дороге. У Кетрін був такий гарний середній бал, хвалилася усім мати, що в коледж її просто-таки запрошували—призначили стипендію в п'ятсот доларів!

Невдовзі Кетрін познайомилася з хлопцем із стоматологічного факультету. На першому побаченні він розповів їй про дівчину, з якою він зустрічався кілька років і яка потім йому відмовила. Дивлячись на його серйозне, засмучене обличчя, Кетрін ні разу не всміхнулася, і серце не тьохнуло їй у грудях під мереживною блузкою, придбаною для цього побачення. Сиділа з ним, чекаючи закінчення його ніякової розповіді; у всякому разі, їй подобалося під час його монологів переставляти попільнички на столах у ресторанах чи барах. Вона вичікувала. їхнім взаєминам судилося розділитися на два періоди: перший, коли він вів похмурі ущипливі розповіді про ту дівчину, немов жадав, щоб Кетрін знала все і водночас знала, що колись у нього був хтось, кого він цінував, хтось вартий його жалю; і другий, довгий період, коли він забув про свою першу любов, і вони закохалися одне в одного, соромливо й тихо, ходячи суботніми вечорами в кіно чи до ресторану.

Від нього вона дізналася, що її каштанове волосся, її великі, дещо витрішкуваті очі, її вузьке підборіддя, трохи завузьке, але не надто, можуть приваблювати; при певному освітленні вона схожа була на ляльку. Хлопець став її женихом, і вони, як і раніше, ходили обідати до китайського ресторанчика навпроти кінотеатру, а мати Кетрін, як і раніше, нещадно воювала з порохом, і до приходу жениха все блищало. Сидячи поруч з ним у загальній кімнаті (її колись називали вітальнею), Кетрін любила вплітати в його мовчання свої тихі мрії — уявляти себе одруженою, в іншій обстаповці, у загальній кімнаті власної квартири, чимось відмінної від цієї, хоч вона й не могла виразно уявити чим; хлопець уявлявся їй трохи балакучішим і не таким сутулуватим. Десь позаду, в кухні, відчувалася присутність важкого, незграбного тіла матері — воно не знало й хвилини спокою, а було стиснуте, немов велика пружина, готове накинутися на найменшу порошинку, масну пляму чи зухвалий, непристойний звук із "загальної кімнати".

Одного вечора Кетрін повідомила жениха, що їхні плани з одруженням доведеться на деякий час відкласти — матері мали робити операцію. Сприйняв він це турботливо і з співчуттям. Кетрін запевнила його, що операція незначна. За кілька тижнів мати одужає.

Але операція виявилася марудною та складною справою. На Кетрін звалилися двоє світів — дім та лікарня — і кілометри вуліщь, якими треба було їздити туди й пазад. Минали безсонні дні й ночі. Крім Кетрін, до лікарні приходило багато людей, юрми родичок, і всім необхідно було все, все знати. її жовчний міхур тепер просто як новий, бадьоро заявляла мати, просто як новий! Але якимсь чином операція виснажила її — так судовий позов виснажує позивачів, які чекають і ніяк не дочекаються виклику в суд, і їхню

силу підточує сама думка про те, що вони уплуталися в щось завелике, щоб ного пережити.

На той час Кетрін розпочала працювати в бюро соціального забезпечення, їй доручили справи сорока родин! Сорок родии у її віданні! Дівчина зустрічалася зі своїм жепихом щосуботи й щонеділі, а іноді й серед тижня, і щоразу, коли в них заходила мова про весілля — про пошуки квартири, про те, що мати поживе якийсь час у Джеккі, потім у Л і нор,—Кетрін охоплювало таке гостре почуття провипи, аж її млоїло. Робота теж лякала її. Кетрін тільки й думала як не про матір, то про службу.

— Вопи такі пещасні. У них стільки турбот,— говорила вона.

На побаченпях з ним вона іноді плакала, згадуючи жахливе життя своїх "підопічних"; матері ні на що не скаржилася; відвідувачі всі були чесні, аж ніяк не схожі на шахраїв —па що патякали газети. Мати не дуже довіряла її бадьорим розповідям. Неодмінно чекала неподобств і нещасть, але Кетрін нічого їй не казала. Коли мати запитувала про жениха, про весілля, Кетрін щось відповідала, але нічого певного їй не говорила. Так збігли місяці.

У жепиха не клеїлося з навчанням, і щовечора вій дзвонив їй. Зігнувшись над телефоном, у купальпому халаті після вапни, на голові бігуді, Кетрін іноді плутала його зі своїми "підопічшіми", ловила себе на тому, що зітхає, не маючи змоги нічим зарадити. Хіба це від неї залежить? Того дня в матері за вечерею стався приступ. Від болю чи несподіванки обличчя в неї пополотніло, І Кетрін зрозуміла, що мати не прикидається.

— Авжеж, вони не знають, що з нею,— казала Кетрін женихові — так, ніби "вони" — ціла бригада фахівців, а не старші Том Тріксбі, якому стукнуло вже сімдесят.

7 Д. К. Оутс

— Коли ж ми все-таки одружимось? — запитував жених.

Врешті-решт він почав говорити про їхні взаємини так само похмуро, як колись говорив про взаємини зі своєю першою дівчиною — коли це було, три роки тому? Авжеж, стільки років зустрічався він з Кетрін, а тепер вони вирішили, що їм краще розійтися.