Чекання - Сторінка 2

Кетрін кілька днів готувала маленьку промову, почуваючи себе нещасною, безпорадною і побоюючись гіркої мовчазної згоди жениха. Чому він відступився так покірно, приречепо? Після цієї нової поразки груди в нього ніби запали ще дужче. Ненавидячи його за цю слабкість, вночі Кетрін заходилася істеричним плачем. Відчувала, як мати прислухається в темряві, але їй було байдуже.

Мати цікавилась, що являють собою її клієнти. Надходив ранок, починалася служба, минав ще один день, звичайнісінький робочий день. Коли Кетрін поверталася з роботи, мати завжди жадібпо розпитувала, чекаючи поганих новин. Іноді стара тижнями не вставала з ліжка, принаймні поки Кетрін була вдома. Хоч дівчина й здогадувалась, що мати ходить, коли вона на роботі, однак ніколи не наважувалася висловити сумнів уголос. Що то за люди, які одержують допомогу від держави? Як вони поводяться?

Кетрін — їй уже виповнилося двадцять шість — відчувала себе молодою і ніби чистішою поруч з цією старою жінкою. Так, мати стала врешті старою. Щоб розважити її, дівчина розповідала анекдоти про селюків (Кетрін ніколи не вживала цього слова в бюро, хоч колеги обзивали ним прохачів), вони розмовляють каліченою мовою, не вміють триматися роботи, у них такі бліді, вимучені, скорботні, покірні, небезпечні обличчя. Дванадцятилітній синок містера К. заходить до крамниці й просить рису, йому й дають рис. (А насправді він хотів ірису, та не вмів правильно ВИЩІ мовити це слово). Хлопець оскаженів, поліз у бійку, бо всі реготали, аж за животи бралися.

— Хай їм цур, отим селюкам! У нашому кварталі Ух теж до лиха,— казала мати.

Ну, а як негритоси, цікаво було б знати.

— Негри,— виправила Кетрін,— чорношкірі... ввічливі и сумирні. їм не хочеться здіймати бучу.

— Цього ще бракувало,— погоджувалась мати.— Чорношкірі! — пирхала вона,— здається, слово їй сподобалося.

Та коли розповідати було вже ні про що, коли надій на плітки танула і не залишалося нічого, крім затхлої спальні, мати іноді заводила мову про батька. Старого сивого чоловіка, який колись сидів у вітальні, чоловіка з такими мозолями на ногах, що він навіть не міг узути черевики, Кетрін згадувала неохоче... Чи й справді то був її батько?

— Він був такий добрий,— плакала мати, стискуючи руку Кетрін,— ти не знаєш... Ви, дівчатка, й Ед ніколи й не догадувалися... Він стільки зробив, він так тяжко працював...

Кетрін іноді хотілось лягти з матір'ю, притулитися головою до голови і так удвох заснути. Якби тільки та менше говорила! Вона любила матір, але ж не можна весь час торочити те саме: ще й десяти місяців не минуло, як усі троє дітей роз'їхалися, і вже ніхто не допомагає, не дає грошей, а який добрий був їхній татко, який добрий. Поки мати говорила, Кетрін намагалася розслабитися. Вона тепер прагнула десь захотітися, забитися в якомусь закутку, тимчасом як люди розповідали їй про свою біду. Вона все ще почувала себе молодою, хоч їй уже минуло двадцять сім і від турбот біля очей прорізалися тоненькі зморшки.

— Мені вже недовго жити, а ти знайдеш собі справді гарну людину. Той, твій перший, тобі не пара. Я ніколи не втручалася — не моя справа. Але він тобі не

7*

195

пара,— казала мати з докором, ніби Кетрін хотіла суперечити.

Підбурена матір'ю, ніби отримавши від неї дозвіл, вона почала мріяти про зустріч з майбутнім чоловіком. Тепер у неї були гроші, з'явилася можливість купувати гарний одяг. Шкіра в неї он яка чиста, дівчина вона чепурна. В цьому їй не відмовиш. Чоловіки всміхалися до неї, та їх спиняла її полохливість і якась пудотність. Але тут нічого не вдієш, думала Кетрін, чим могла вона зарадити? Хіба себе переламаєш?

Іноді мати почувала себе непогано. А в деякі дні була бліда як стіна, тіло її обвисало й жовтіло. Однак "у неї не було нічого особливого". Доктор Тріксбі помер, і ніхто за ним не жалкує, з гіркотою думала Кетрін (скільки він перевів їхнього часу й грошей), і тепер з'явився новий лікар, який дражнив стару, немов дитину чи собаку. Кетрін обурювалася, але матері новий лікар сподобався.

— Волове здоров'я, самі послухайте,—говорив весело лікар, простягаючи старій стетоскоп.

Кожний його візит, думала Кетрін, оплачується багатьма годинами її праці.

Кетрін доручили "обстеження". В будинку поблизу її власного — в їхньому кварталі, як і в усіх кварталах міста, мешканці весь час міпялися,— і, мабуть, саме тому з якимсь пустотливим викликом вона вбралася в найкращий свій одяг, взула дорогі туфлі, натягла рукавички і вибрала сумочку з цілою підшивкою. (Стільки жінок — її колег по роботі — розкривали сумочку, щоб дістати паперову серветку, і всі бачили подерту підшивку!) Вона була ввічлива і привітна. А може, вона з заможної сім'ї, тільки пожертвувала собою задля людей. Ну, невже вона не гарненька?

Літиі жінки милувалися її ошатністю*

— У мене колись було таке саме волосся,— говорила якась стара відьма, без тіні заздрощів, нітрохи не сумніваючись, що Кетрін належить до іншого середовища.

Кетрін червоніла від цих похвал, цих незграбних лестощів; дехто глузував, що вона замолода для такої роботи, проте коли справа доходила до оцінки майна, то всі були змушені визнати її професійну вправність.

— Ти диви! Пляшка виноградного соку? Чому я не можу собі дозволити пляшку соку? Я не знала, що пін коштує сорок п'ять центів, на етикетці не було ціни,— верещали впіймані на брехні її жалюгідні клієнтки з обличчями повій.

Незважаючи на свою м'якість і соромливість, Кетрін непомильно розпізнавала брехню. Брехали усі — під нансумирніших до найнахабніших, і щоразу брехни випирала якоюсь фальшивою нотою: наголосом не на тому слові, недомовкою, святенністю — правда ніколи не мала потреби вдаватися до такого хитрування. У боязких брехня розпізнавалася по тому, що вони уникали дивитися Кетрін в очі; у сміливих і нахабних — по тому, як вони намагалися збентежити її поглядом. Завдавали клопоту лише ті, хто не міг пригадати правди, хто й сам не знав, бреше, чи каже правду.

Десь на двадцять восьмому році життя вона вже ии поверталася думками до цих розмов. Залишивши іпіику в шухляді стола, тепер залишала там і людей її папки, ніколи вже не брала їх з собою додому, не плакала над ними в ліжку. Мріючи про свого майбутнього чоловіка, вона не відчувала до себе жалю, а хіба що якусь втішну цинічну мудрість, мудрість Клари, чий стіл у бюро стояв поруч з її власним. Так, як ІС.іара, вона не поводилася, але, мабуть, Кларин дзвінкий добрий гумор був їй приємний.

— Ти тільки послухай, який спритний,— заливалася сміхом Клара.—"Двадцять років займаюся бізнесом. Велосипедним бізнесом". Як тобі це подобається — "велосипедний бізнес"?

І хоч у словах Клари немає нічого дотепного, нічого кумедного, сміх її такий заразливий, що й Кетрін починає сміятися.

— Оці хитруни тільки те й роблять, що вигадують усякі дурниці,— каже Клара.

Кетрін поступово навчилася в розмові з прохачами карбувати слова чітким, упевненим голосом. Втупивши погляд у стіл, кількома короткими фразами пояснювала мету діяльності бюро соціального забезпечення, немов усе, що вона говорила, було так само зрозуміло розгубленим, дивним людям по той бік стола, як і їй самій:

— Наша мета не заохочувати прохача залишатися все життя на утриманні, а повернути його до роботи. У вас є юридично відповідальні родичі?

Вони скошували на неї очі, уривчасто дихаючи, ніби хапаючись у повітрі за деякі вимовлені нею важливі слова — "утримання", "юридично відповідальні". Що воно в біса значить? їм потрібно почути "так" і тільки "так". їхні очі жадали прочитати це слово по її губах ще до того, як вона його вимовить — "так".

З певними клієнтками Кетрін завжди нервувала і — в глибині душі — соромилася.

— Чим ви можете пояснити, що не зверталися по допомогу аж до сьогоднішнього дня? — запитувала вона.

Грубі, зморшкуваті обличчя тих "певних клієнток" були схожі на маски — варіанти однієї й тієї ж маски, яку вони всі носили.

— Я позичала гроші. У своїх друзів. У зятя...

— Позичали гроші від самого січня й дотепер?

— Ні.

— Ви десь працювали?

— Кажу ж вам, що ні.

— — Жодних засобів на життя, крім позичок? Ніяких прибутків?

Відвідувачка починає обливатися потом.

— Я ж вам кажу, дехто з моїх друзів...

— Я мушу записати їхні прізвища. Мовчання.

— Але ж мені потрібні їхні прізвища. Такий по-рядок,— наполягає Кетрін.

Напруження між нею і клієнткою наростає, аж поки і Кетрін, і клієнтка можуть дивитися лише на папери, так охайно розкладені на столі. У цій тиші —її порушує лише важке дихання клієнтки і шум решти иідвідувачів за бар'єром — Кетрін відчуває химерну наркотичну дрімоту, дедалі дужчає запах дешевих парфумів клієнтки. Чи, може, це запах її власних парфумів?

— Міс, мені потрібні гроші. Потрібні негайно, я нікого не дурю й не заплутую,— каже клієнтка, і голос її ось-ось зірветься.

Кетрін, облизуючи пересохлі губи, дивиться на стіл. Позаду клієнтки з землистим обличчям сидять на твердих стільцях ще шість "кандидатів" — заклякли в неприродних, незручних позах, ніби їх фотографують. Нони хочуть показати Кетрін, що не прислухаються до розмови.

— Мені потрібно їсти. Мені потрібні гроші з фонду допомоги. Мені сказали прийти сюди, сказали, що тут подбають про мене... Я нездужаю...

— Я мушу знати джерело ваших доходів, починаючи з січня.

Ще одна моторошна хвилина тиші. Потім жінка верещить. Вона кидається вперед і вищить Кетрін в обличчя:

— Так що мені, здихати? Ти, брудна, гидка шльон-дра! Ти, шльондра!

Папери зі столу, ніби налякані цією навальністю, летять на підлогу. Кетрін відсовується зі своїм стільцем назад, і за хвилину буря вщухає — в бюро постійно чергують поліцейські, двоє з яких прибігають вчасно. Клієнтку виводять — вона лається і ридає, силкуючись вивернутися від пристаркуватих поліцейських, немов від залицяльппків, з якими їй ніколи панькатися.

Кетрін пеквапно йде до вбиральні, відмовившись від Клариної допомоги. Все сталося так швидко—'хіба передбачиш? Сталося тут, у великії! багатолюдній смердючій конторі з високою потрісканою стелею, з обдертими столами, шафами, стільцями і всіма цими відвідувачами, їхніми постійними клієнтами! Ніби ожили безглузді факти, зібрані в числених папках. У вбиральні Кетрін занудило, і майнула думка про матір: а якщо мати зараз умирає? "Господи, не доведи мене до цього,— благала, боячись подивитися на себе в дзеркало,— не допусти мене до такої старості.