Чорна Індія - Сторінка 6

Довкола його стояло чотири стільці, оббиті старою шкірою.

– Здорові були, Меджі! – сказав інженер, входячи до кімнати.

– Здорові, пане Стар! – відповіла шотландка, встаючи на стрічу гостеви.

– Тішуся, що вас бачу, Меджі!

– Я рівно ж, пане Стар. Все приємно бачити, добрих людей!

– Снідання готове, жінко? Не треба давати ждати на нього пану інженерови. Він голодний, як гірняк, і побачить, що завдяки нашому Гаррі усього маємо доволі на нашій дачі. А правда, Гаррі, – говорив дальше Симон, звертаючись до сина, – до тебе приходив Джек Ріян.

– Знаю, тату, ми стрічали його по дорозі, в шахті Ярова.

– Гарний хлопець з нього, – сказав Симон, – та йому, здається, більше припадає до вподоби життя на землі. Він не гірняк у душі! Сідайте, пане Стар! Поснідаймо гарно, бо ми пізно вернемося на вечерю.

Підходячи до стола, інженер звернувся до господаря:

– Пождіть, Симоне! Хочете, щоб я поснідав з апетитом?

– Буде це мені дуже приємно, пане Стар, – відповів старий наставник.

– Та до того потрібний спокій духа, а мені хочеться задати вам два питання.

– Говоріть, пане Джемс!

– Ви писали, що скажете мені щось цікавого?

– Дуже цікавого, дійсно.

– Для вас?..

– Для вас і для мене, пане Стар, та я про це розкажу вам по сніданню і деінде. Інакше ви не повірите мені.

– Симоне! Гляньте мені прямо в очі!.. Цікава вістка?... Так? Гарно... Більше мені нічого не треба, – сказав він, немовби прочитав в очах Форда бажану відповідь.

– А друге питання? – спитав Симон Форд.

– Не знаєте ви, Симоне, хто міг би написати мені оте письмо? – відповів інженер, показуючи анонімного листа.

Симон Форд взяв письмо, прочитав його уважно, відтак передав синови, говорячи:

– Ти знаєш цей почерк?

– Ні, тату! – відповів Гаррі.

– І на листі був штамп: "Аберфайль"? – звернувся Форд до інженера.

– Так, такий самий, як і на вашому.

– Що ж ти на це скажеш, Гаррі? – спитав Симон, дещо збентежений.

– Думаю, що хтось хотів спинити пана інженера і не допустити, щоби він до нас навідався.

– Та хто це міг би бути? – кликнув старий наставник. – Хто це міг би відгадати мої найтайніші думки?..

Симон Форд задумався, й доперва голос Меджі розбудив його з тієї задуми.

– Сідайте, пане Стар, – сказала вона, – бо снідання вистигне. Залишіть тепер думку про цей лист.

Всі посідали за стіл. Джемс Стар усів на почесному місці, проти Меджі, а батько й син проти себе.

Снідання було дійсним шотландським пиром. Найперше подано юшку "гоч-поч", в якій плавали спорі шматки м’яса. По думці старого Симона – то ніхто краще від Меджі не знав способу приправи цієї смаковитої юшки.

Те саме було з потравкою "куклейк" – зробленою з когута і ярин. Була вона знаменита.

Головною стравою, одначе, був "гаджі" – національний шотландський пудинг, зроблений з м’яса і ячмінної муки.

Цей саме знаменитий пудинг, – що надихнув поета Бурнса до написання одної прегарної оди, – зазнав судьби всіх досконалостей цього світа: зникнув на очах, наче мрія...

Все те закроплювано пивом, що походило з найліпшого единбурзького бровару.

Меджі удостоїлася найкращих признань від гостя.

На закінчення прийшов ще десерт, що складався з сира й кексів, – вівсяних пляцків, які перекушувано, попиваючи притім з маленьких чарок "віскі-бодж", стару двадцятип’ятилітню житнівку, ровесницю Гаррі.

За столом просиділи майже годину.

Джемс Стар і Симон Форд не тільки гарно попоїли, а й наговорилися доволі, головно про минуле копалень Аберфайлю.

Гаррі мовчав майже цілий час і двічі вставав із-за стола й виходив кудись з хати. Очевидно, тривожила його неждана пригода з каменем, а також й історія з анонімним листом не причинялася до вспокоєння його.

– Гарний у вас син, – запримітив інженер до Симона й Меджі, коли Гаррі вийшов з кімнати.

– Так, пане Стар! Добра з нього дитина, – відповів старий гірняк.

– І подобається йому тут, в підземеллі?

– Він нізащо в світі не покинув би нас.

– А як вам колись прийдеться оженити його?

– Оженити Гаррі? – кликнув Симон. – Та з ким? З якою-небудь дівчиною зверху, що любить танці, розривки, яка волітиме життя отам, на землі, ніж у нашому підземеллі? Гаррі й сам не захоче такої!

– Так ти, прецінь, не захочеш, Симоне, щоб Гаррі ніколи не женився? – сказала Меджі.

– Я нічого не хочу, – втім, не час ще думати про те, – сказав гірняк. – Хто знає, може, ми знайдемо йому...

В тій хвилині повернув Гаррі, й Симон замовк. Меджі встала, і всі пішли за її приміром.

– Тепер, Симоне, слухаю вас! – почав інженер.

– Пане Джемс, мені потрібні не ваші вуха, а ноги. Відпочили ви вже?

– Відпочив і покріпився, Симоне. Готовий я йти з вами, куди захочете.

– Гаррі! – звернувся старий Форд до сина. – Засвіти наші гірничі лампи.

– Ви берете гірничі лампи? – спитав Джемс, дуже здивований тому, що в копальні, в якій не було вже вугілля, не треба було лякатися вибуху газів.

– Із-за обережности, пане Стар!

– Може, захочете також переодягнутися в стрій шахтаря, Симоне?

– Ще ні, пане Стар, – відповів старий гірняк, а його очі замиготіли якимсь дивним блиском.

Гаррі, який тільки що повернув у кімнату, знову вийшов і приніс три гірничі лампи. Одну подав він інженерови, другу батькови, а третю лишив собі і взяв ще в руку доволі грубу палицю.

– Ну, ходімо, – сказав Симон, беручи на плече джаґан, що стояв біля дверей.

– Ходімо, – повторив інженер, – до побачення Меджі!

– З Богом! – попрощала їх шотландка.

– Жінко! А приготуй нам добру вечерю, – кликнув Симон, – бо ми повернемо голодні!

VI.

Загадкові явища.

Загально звісно, як забобонним є населення низинної та й гірської Шотландії. В деяких околицях фермери, збираючись вечорами, люблять розказувати казки, що своїм змістом основані на давніх переказах старинної мітології. Хоч в отих сторонах просвіта розповсюджена широко, все ж таки не розвіяла вона отих старинних легенд, які немовби зрослися із землею старої Каледонії. Живе там ще світ духів, привидів, чарівниць та домовиків. Являється ще там злий дух, в якого викупитись можна тільки грішми. Він зоветься "Сер". В шотландських верховинців його поява віщує близьку смерть. "Май-Муліч" являється в подобі молодої дівчини з волохатими раменами й перестерігає родину перед грозячими небезпеками. Чарівниця "Банші" звіщає якісь важні, сумні події, домовники "Бровнії" хоронять домашнє огнище, а демон "Уріск" проживає головно в диких провалах коло озера Катрайн, і багато инших.

Очевидно, що також і населення шотландських копалень внесло свою пайку казок і легенд в оте мітологічне царство. Якщо гори заселені всякими надприродними єствами, лихими і добрими, то наскільки більше повинно їх бути в глибокій темряві підземелля копалень! Хто ж, як не дух ночі, спричиняє підземельний грюкіт тоді, коли над землею лютує буря; хто наводить гірняка на слід нових верств вугілля; хто запалює гази і спричинює страшні підземельні вибухи?

Ота віра була широко розповсюджена серед забобонних шотландців. Більшість гірняків без вагання приписувала найзвичайніші, чисто матеріальні явища діланню якихсь надприродних сил

І даремне було б переконувати їх в тому. Та і де ж можна б знайти кращий ґрунт для розповсюдження отих забобонів, як не в глибині копальняного підземелля?

А копальні Аберфайль, які були саме немов у серці отих забобонів та віри в надприродні явища, самі постачали чимало матеріалу для них, тому-то й всяким легендам не було кінця. Треба ще замітити, що деякі явища в отому часі, про який іде оповідання, не були ще розсліджені, тому й піддержували собою віру в чуда.

Одним з найбільше забобонних гірняків на шахті Дошар був товариш Гаррі – Джек Ріян, великий обожатель усяких надприродних явищ. Усі фантастичні перекази й легенди він передав у формі пісень, які тішилися великим успіхом у довгі зимові вечорі.

Не лиш Джек Ріян, але й усі його товариші голосно доказували, що в копальнях Аберфайлю часто являються невмолимі єства, подібно, як це діється і в горах Шотландії. Після їх думки навіть було б дивно, коли б цього не було. Дійсно, де можна було найти кращу обстановку для привидів, домовиків, чарівниць, як не глибоку, темну копальню? Декорації готові, чому ж не з’явитися на сцені фантастичним акторам?

Такі думки були в Джека Ріяна та його товаришів з копальні. Як вже було сказано, всі шахти були получені між собою довгими підземними галереями, викуваними в скелях, між якими находились верстви вугілля. Так, отже, під графством Стірлінг простягався величезний простір, пронизаний тунелями, підземними хідниками, щось в роді підземного лабіринту, який подобав на великанське муравлище.

Гірняки з різних шахт часто стрічалися зі собою, чи то сходячи в шахти, чи по роботі, виходячи наверх. Стрічались, передавали собі новини та всякі гадки, що блискавкою розносилися по підземеллі, досягаючи не раз, підсичені уявою, неймовірних розмірів. Тільки двоє людей, дещо більше освічених та зрівноважених, не піддавалося тій загальній струї. Вони не дуже-то вірили привидам, не дуже-то прислухувались оповіданням про домовиків та чарівниць.

Це були – Симон Форд і Гаррі. Вони ділом доказали непохитність своїх думок, залишаючись проживати в підземеллі навіть тоді, коли в шахті Дошар припинено роботи. Добродушна Меджі була, мабуть, схильна до віри в надприродні явища, як кожна справжня шотландка, та лишалось її хіба собі самій розказувати про всякі привиди, що й, здається, вона робила, щоби не забулася давня традиція.

Якби Симон і Гаррі Форд були такі забобонні, як їх товариші, то все ж таки не віддали б вони копальні духам ні чарівницям. Надія відкрити нові верстви вугілля заставила б їх не лякатися ніяких привидів ні духів. Вся їх віра та забобонність зводилася до одного, а саме: їх ніколи не покидала думка, що копальні Аберфайль вже вичерпалися. Можна сказати, що в Симона та його сина була під тим оглядом тверда віра, якої ніщо в світі не в силі було захитати.

Тому-то батько й син, протягом десять років, не пропускали ні днини, щоби, узброївшися в джаґани, лопати, гірничі лампи, не шукати вперто й з сильною вірою в успіх нових верств вугілля по цілому підземеллі.

Що не вдалося вчора, це можна було осягнути завтра і тому Симон та Гаррі рішилися продовжувати свої розшуки аж до самої глибини, де вже зачинався граніт.