Чужинець на чужій землі - Сторінка 108

Не важливо, що у капелюха немає магічної сили і він не здатний ґрокати.

Джубал подивився на ісламський спосіб медитації та ризикнув поставити питання, над яким вагався раніше.

— Тоді припускаю, що ти й досі правовірний? Чомусь мені здалося, що ти повністю приєднався до церкви Майка.

Махмуд прибрав вервиці.

— І те, й інше.

— Що? Стінкі, вони несумісні. Ну, або я не ґрокаю жодну з них.

Махмуд похитав головою:

— Лише на перший погляд. Припускаю, ти можеш сказати, що Мар'ям прийняла мою релігію, а я — її; ми поєдналися. Проте, Джубале, мій любий брате, я — все ще раб Господній, покірний Його волі... І тим не менше я можу сказати: "Ти є Бог, я є Бог, все, що ґрокає — Бог". Пророк ніколи не стверджував, що він — останній з усіх пророків; так само як і ніколи не говорив, що сказав усе, що мав сказати. Лише фанатики після його смерті наполягали на цих цілковито оманливих рішеннях. Покора волі Господа не перетворює тебе на сліпого робота, не здатного самостійно приймати рішення, і таким чином, грішити — у Корані про це не сказано ані слова. Покора може включати, — і включає, — повну відповідальність за той спосіб, у який я — і кожен з нас, — формуємо всесвіт. Це ми вирішуємо, чи перетворити його на небесний сад... чи розірвати й знищити.

Він посміхнувся.

— "З Богом можливо все", — і я можу позичити все на певний час, за винятком одного... Неможливого. Бог не може втекти від Самого Себе, Він не може відмовитися від власної абсолютної відповідальності, Він назавжди повинен підкорятися Своїй Власній волі. Іслам залишається — бо Він не може перекинути свою відповідальність на когось іншого. Вона Його. Моя... Твоя... Майкова.

Джубал підняв очі:

— Стінкі, в теологічних питаннях я завжди почувався не у своїй тарілці. Де Беккі? Чи не могла б вона відкласти роботу над цим словником, щоб привітатися зі старим другом? За останні двадцять скількись там років я бачив її лише раз; це надто велика пауза.

— Ти її побачиш. Але зараз вона не може зупинитися, тому що диктує. Дозволь мені пояснити метод, і тоді ти не наполягатимеш. До сьогодні я щодня проводив якийсь час у цілковитому взаєморозумінні з Майком — лише кілька секунд, хоча вони здавалися восьмигодинним днем. Потім я одразу ж надиктовував на плівку все, що він мені довірив. З тих плівок кілька інших людей, навчених марсіанській фонетиці, — проте не обов'язково найуспішніші учні, — від руки записували фонетичні транскрипції. Потім Мар'ям друкувала їх за допомогою спеціального друкувального пристрою, а цю головну копію Майк або я, — але здебільшого Майк, хоча його час обмежений, — редагували вручну.

Але зараз наш графік порушився, і Майк ґрокає, що він збирається відправити нас з Мар'ям до якогось Шангрі-Ла, щоб закінчити роботу. Чи, висловлюючись точніше, він ґрокнув, що у нас виникне така потреба. У Майка на плівці вже записано місяці й роки роботи, — тому я можу забрати записи і, не поспішаючи, записувати їх фонетичним шрифтом, щоб люди могли їх прочитати. Крім того, у нас є купа Майкових лекцій, прочитаних марсіанською, які потрібно надрукувати, коли буде закінчено словник... Лекції, які зараз розуміємо лише з його допомогою і які пізніше потрібно буде надрукувати разом зі словником.

Зараз я змушений визнати, що ми з Мар'ям скоро поїдемо — тому, що Майк зайнятий сотнями інших речей, і, крім того, змінив метод. Ті з нас, хто можуть робити це найкраще — Патті, Джилл, я, Мар'ям, твоя подруга Еллі, ще кілька інших — міняються чергами у тих кімнатах. Майк вводить нас у короткий транс, вливає мову — визначення, ідіоми, концепти — впродовж кількох секунд, які здаються годинами... Тоді ми одразу ж починаємо диктувати те, що він в нас влив, — поки все ще свіже. Однак це не може бути будь-хто, навіть із Сокровенного Храму. Потрібна чітка вимова; здатність об'єднатися у взаєморозумінні під час трансу, — а потім вимовити результат. Сем, наприклад, має все, окрім чистої вимови, — він примудряється, один Господь знає як, говорити марсіанською з акцентом Бронксу. Ми не можемо використовувати його, бо в словнику з'явиться безліч помилок. Саме цим зараз і займається Еллі — вона диктує, досі у стані напів-трансу, який потрібен для повного згадування. І, якщо ти її відволічеш, вона втратить все, що ще не встигла записати.

— Я ґрокаю, — погодився Джубал, — хоча видіння Беккі Віззі, яка є марсіанським адептом, трохи мене нервує. Хоча вона була одним із кращих телепатів у шоу-бізнесі, де могла стільки розказати про незнайомця, що простаки тремтіли від страху, впускаючи на підлогу записники. Скажи, Стінкі, якщо вас збираються відіслати задля роботи у тиші і спокою, доки ви не запишете всю ту інформацію, — чому б вам з Мар'ям не повернутися додому? Там є безліч кімнат, окрім номеру з кабінетом та ванною у новому крилі.

— Можливо, ми так і зробимо. Очікування ще триває.

— Любий, — відверто промовила Міріам, — це рішення я вже люблю, якщо Майк виштовхне нас з Гнізда.

— Якщо ми ґрокнемо залишити Гніздо, ти маєш на увазі.

— Те саме. Як ти й ґрокаєш.

— Ти говориш правильно, люба моя. Проте коли ми врешті-решт поїмо? Я відчуваю одну з найбільш немарсіанських потреб своєї плоті. У Гнізді було краще обслуговування.

— Ти не можеш очікувати, щоб Патті працювала над складанням твого клятого словника, слідкувала за тим, щоб кожен, хто прибуває, зручно влаштувався, виконувала вказівки Майка і водночас накривала на стіл, щойно ти зголоднієш, коханий. Джубале, Стінкі ніколи не досягне духовного рівня — він раб свого шлунку.

— Що ж, — я також.

— А ви, дівчата, могли б допомогти Патті, — додав її чоловік.

— Звучить, як грубий натяк. Ти ж знаєш, любий, що ми робимо лише те, що вона нам дозволяє, — а Тоні навряд чи Дозволить комусь готувати на його кухні... Навіть на цій кухні.

Вона підвелася.

— Ходімо, Джубале, перевіримо, що там готується. Тоні буде дуже приємно, якщо ти зайдеш до нього на кухню.

Джубал пішов за нею, — і був трохи спантеличений телекінезом, який там використовували для приготування їжі. Він познайомився з Тоні, який сердився, аж доки не побачив, хто саме з нею прийшов, — і потім, демонструючи свою майстерність, аж сяяв від гордощів, водночас лаючи ламаною англійською та італійською тих негідників, які знищили "його" кухню у Гнізді. Тим часом ложка без сторонньої допомоги продовжувала охолоджувати у великій чаші соус для спагеті. Невдовзі після цього Джубалу вдалося уникнути того, щоб його посадили на чолі довгого столу, несподівано сівши в іншому місці. Патті сіла в кінці; головне крісло залишалося вільним... Якщо не зважати на забобонне відчуття, яке не залишало Джубала: ніби там сидів Людина з Марса, і всі присутні, крім нього, могли його бачити — що взагалі-то у певному розумінні було правдою.

Навпроти Джубала сидів доктор Нельсон.

Джубал усвідомив, що здивувався б, якби його тут не було. Він кивнув і промовив:

— Привіт, Свене.

— Привіт, доку. Розділимо воду.

— Ніколи не відчувай спраги. Ким ти тут? Штатним лікарем?

Нельсон похитав головою:

— Студент-медик.

— Навчився чогось?

— Навчився того, що медицина непотрібна.

— Якби ти мене запитав, я б теж так відповів. Бачив Вана?

— Він повинен приїхати або пізно ввечері, або рано-вранці. Його корабель прибув сьогодні.

— Він завжди сюди приходить? — поцікавився Джубал.

— Називай його заочним студентом. Він не може залишатися тут надовго.

— Що ж, було б чудово з ним зустрітися. Ми не бачилися десь із півтора роки.

Джубал базікав з чоловіком справа — поки Нельсон розмовляв з Дорказ, яка теж сиділа праворуч від нього. Джубал помітив, що тремтливе очікування за столом, яке він відчував раніше, тепер посилилось. Все це ще не було нічого такого, на що він міг би вказати пальцем, — звичайна тиха сімейна вечеря в атмосфері розслабленої близькості. Один раз по столу передали склянку з водою, але якщо при цьому і були сказані ритуальні слова, їх вимовляли надто тихо. Коли склянка досягла Джубала, він зробив ковток і передав її дівчині ліворуч, що сиділа з широко розплющеними очима, — очевидно, надто схвильована від благоговіння і захвату для того, щоб просто поговорити з ним. Джубал стиха промовив:

— Пропоную тобі воду.

Вона спромоглася відповісти:

— Я дякую тобі за воду, Ба... Джубале, — і це було все, що він від неї чув.

Коли склянка завершила коло довкола столу й досягла вільного стільця, у ній було десь із півдюйма води. Вона сама собою піднялася, вилилася — і вода зникла, після чого склянка сама собою опустилася на скатертину. Джубал правильно зрозумів, що брав участь у груповому "Розділенні води" в Сокровенному Храмі... Можливо, на його честь, — хоча це навіть близько не було схоже на діонісійські веселощі, які, як він думав, супроводжують це формальне вітання брата. Так було тому, що вони опинилися у незнайомому оточенні? Чи він почув із неточних звітів те, що підсвідомо хотіло почути його власне "Я"?

Чи вони просто пом'якшили ритуал до аскетичної формальності з огляду на його вік та переконання? Останнє припущення видавалася найбільш ймовірним, і Джубал відчув, що воно обурило його. Звичайно, казав він собі, йому слід радіти, що його звільнили від потреби відхиляти запрошення, якого він точно не хотів — і не схвалював у будь-якому віці. Його смаки були такими, якими були.

Проте це було однаково що "Не згадуйте катання на ковзанах, тому що бабця вже надто стара й хвора для цього, і це було б неввічливо. Гільдо, ти запропонувала нам пограти у шахи, — і ми всі братимемо в цьому участь, тому що бабця любить шахи. А на ковзанах покатаємося якось іншим разом. Добре, дітлахи?" Джубала розлютило таке поштиве ставлення: якби все було так, як було, він би обрав піти кататися на ковзанах. Навіть якби це коштувало йому зламаних ребер.

Однак він вирішив забути про це і викинув подібні думки з голови, — що йому вдалося за допомогою чоловіка справа, балакучого тією ж мірою, в якій дівчина була мовчазною дівчина ліворуч. Джубал дізнався, що його звати Сем, а через якийсь час — і те, що Сем був дуже широко й глибоко освіченою людиною. Цю рису Джубал цінував в людях — коли переконувався, що йшлося не про зазубрювання. А тут він ґрокнув, що Сема це не стосувалося.

— Це ледь помітна перешкода, — запевнив його Сем.