Чужинець на чужій землі - Сторінка 35

Однак на випадок надмірних поривань Маленький Херувим разом з його аптечкою першої допомоги буде поруч.

Пастор зупинився і широко всміхнувся:

— А зараз чудові новини, мої діти! Повідомлення для брата Артура Ренвіка та його гарної дружини Дороті від янгола Рамзая. Ваші молитви було почуто, і ви відправитеся у рай на світанку, у четвер! Підведися, Арте! Підведися, Дотті! Вклоніться!

Камера повернулася, показуючи зібрання й зосереджуючись на братові та сестрі Ренвік. Під дикі аплодисменти та вигуки "Алілуя!" брат Ренвік відповідав боксерським потисканням рук над головою, в той час як дружина поруч з ним почервоніла та, посміхаючись, витирала очі хустинкою.

Камера повернулася до пастора, який підняв руку, вимагаючи тиші. Він бадьоро продовжив:

— Вечірка "Bon Voyage" для родини Ренвік почнеться одразу ж після опівночі, і до того часу двері мають бути зачинені. Тож приходьте сюди раніше, і зробімо це найщасливішою вечіркою, яку наша група коли-небудь бачила, — бо ми всі пишаємося Артом і Дотті. Похорон відбудеться через тридцять хвилин після світанку, а відразу ж по тому буде сніданок — на користь тим, хто рано йде на роботу.

Пастор раптом став дуже суворим, і камера наближалася до нього, аж доки весь екран не заповнила лише сама його голова:

— Після нашої останньої "Bon Voyage" церковний сторож знайшов порожню пляшку від пива в одній з кімнат Радості... цей напій створений грішниками. Це минуло і вже зроблено, — але брат, який спіткнувся, зізнався, і прийняв семикратну кару, і навіть відмовився від звичайної знижки готівкою, — я впевнений, що він не зробить цього знову. Але зупиніться й подумайте, діти мої: чи варто ризикувати вічним щастям, щоб зберегти кілька пенні на мирському товарі? Завжди шукайте радості зі знаком святого схвалення — з усміхненим обличчям Єпископа Діґбі. Не дозволяйте грішникам підсунути вам щось "таке ж хороше". Наші покровителі підтримують нас; вони заслуговують нашої підтримки. Брате Арт, прошу вибачення, що мушу піднімати таке питання...

— Все добре, пасторе! Продовжуйте!

—... у час такої великої радості. Але ми ніколи не повинні забувати, що... — Джубал простягнув руку і вимкнув звук.

— Майку, тут немає нічого з того, що тобі потрібно дивитися.

— Немає?

— Так, — Джубал розмірковував. Чорт, хлопець рано чи пізно все одно про все це дізнається. — Добре, продовжуй. Але пізніше ми про це поговоримо.

— Так, Джубале.

Гаршоу збирався ще щось сказати, аби послабити схильність Майка сприймати буквально все, що він бачив чи чув. Проте заспокійлива музика утримання у телефоні несподівано затихла, а на екрані з'явилося зображення: це був чоловік років із сорока, якого Джубал відразу подумки розпізнав як "копа".

Джубал категорично заявив:

— Ви не Ґіл Берквіст.

Чоловік сказав:

— Чому ви цікавитеся Ґілбертом Берквістом?

Джубал терпляче відповів:

— Я хочу з ним поговорити. Послухайте, дорогенький, ви держслужбовець?

Чоловік трохи вагався:

— Так. Ви повинні...

— Я нічого не "повинен"! Я добропорядний громадянин, і вашу зарплатню платять з моїх податків. Упродовж усього ранку я намагаюся здійснити простий телефонний дзвінок, а мене перекидають від одного тупоголового телепня до іншого, кожен з яких їсть з державного корита. Мені все це осточортіло, і я більше не збираюся з цим миритися. А тепер ви. Назвіть своє ім'я, посаду та платіжний номер. Потім я поговорю з містером Берквістом.

— Ви не відповіли на моє питання.

— Та невже! Я не повинен відповідати на ваші питання; я звичайний громадянин. А от ви ні... і відповідей на питання, які я вам поставив, може вимагати будь-який громадянин від будь-якого держслужбовця. Справа О'Келлі проти штату Каліфорнія 1972-го. Я вимагаю, щоб ви назвалися — ім'я, посада, номер.

Чоловік байдуже відповів:

— Ви доктор Джубал Гаршоу. Ви телефонуєте з...

— Так ось чому я чекав так довго? Затримка, необхідна для того, щоб відстежити мій дзвінок? Та це безглуздо. Я вдома, і мою адресу можна отримати у будь-якій громадській бібліотеці, поштовому відділенні чи телефонній довідці. А щодо того, хто я — то це знають усі. Кожен може це прочитати. Ви вмієте читати?

Чоловік продовжив:

— Докторе Гаршоу, я офіцер поліції і прошу про співпрацю. Чому ви...

— Тьху на вас, сер! Я юрист. Звичайних громадян просять співпрацювати з поліцією лише за надзвичайних обставин. Наприклад, під час переслідування по гарячих слідах — але у такому разі офіцера поліції все одно можна попросити показати посвідчення особи. Це переслідування по гарячих слідах, сер? Ви збираєтеся пірнути через цей триклятий пристрій? По-друге, звичайного громадянина можуть просити про співпрацю без прийнятних та законних обмежень під час поліційного розслідування...

— Це розслідування.

— Чого, сер? Перед тим, як просити про співпрацю у розслідуванні, ви повинні назватися, викликати у мене довіру до вас, назвати мету та, якщо я попрошу, процитувати код та довести, що "прийнятна необхідність" існує. Ви не зробили нічого з цього. Я хочу поговорити з містером Берквістом.

М'язи на щелепі чоловіка ходили ходором, проте він спокійно відповів:

— Докторе Гаршоу, я капітан Бюро безпеки Федерації. Той факт, що вас переадресували до мене, хоча ви телефонували у Виконавчий Палац, мав би бути для вас достатньо переконливим, що я той, ким назвався. Проте... — він витягнув гаманця, відкрив його та впритул підніс до відеокамери. Картинка спочатку була розмита, але потім швидко сфокусувалася. Гаршоу глянув на посвідчення особи на екрані; воно, на його думку, виглядало достатньо справжнім — особливо коли врахувати той факт, що він не надто й переймався питанням про те, справжнє воно чи ні.

— Дуже добре, капітане, — пробурчав Гаршоу. — Чи поясните ви мені тепер, чому перехопили мій дзвінок до містера Берквіста?

— Містер Берквіст недоступний.

— Тоді чому мені не сказали про це одразу? У такому разі переведіть мій дзвінок до когось, чий рівень був би не нижчий від Берквіста. Я маю на увазі приблизно з півдесятка людей, які працюють безпосередньо з Генеральним Секретарем — як Ґіл. Не хочу, щоб мене знову відфутболили до якогось прислужника молодшого помічника, у якого немає повноважень навіть висякатися! Якщо Ґіла немає на місці і він не може відповісти, тоді, заради Бога, з'єднайте мене з кимось не меншим за рангом, хто — може!

— Ви намагалися додзвонитися до Генерального Секретаря.

— Саме так.

— Дуже добре; ви можете пояснити мені, яку саме справу до Генерального Секретаря ви маєте.

— Не можу. Чи ви довірений помічник Генерального Секретаря? Чи вас втаємничили у його секрети?

— Це справи не стосується.

— Якраз стосується. Як офіцер поліції, ви мали б краще це знати. Я поясню комусь, кого знатиму — і хто обізнаний з делікатними питаннями та є довіреною особою містера Дугласа, — лише для того, щоб переконатися, що Генеральний Секретар зі мною поговорить. Ви впевнені, що з містером Берквістом неможливо зв'язатися?

— Впевнений.

— Дуже шкода: він зміг би все це швидко вирішити. Тоді мені потрібен хтось інший, рівний йому за рангом.

— Якщо це таємниця, то вам би не слід було дзвонити громадським телефоном.

— Хороший мій капітане! Я не вчора на світ народився — так само, як і ви. Оскільки ви відстежили цей дзвінок, то я впевнений, що вам відомо і те, що мій особистий телефон обладнаний прийомом максимально безпечних зворотних дзвінків.

Офіцер Спеціального відділу не дав чіткої відповіді. Замість цього він сказав:

— Докторе, буду відвертим і таким чином збережу ваш час. Поки ви не поясните, в чому суть вашої справи, ви нікуди не дістанетеся. Якщо ви спробуєте зараз вимкнутися та подзвонити у Палац ще раз, ваш дзвінок переадресують знову у цей же кабінет. Дзвоніть хоч сотню разів... чи через місяць. Усе те саме. Аж доки ви не вирішите з нами співпрацювати.

Джубал радісно посміхнувся:

— Зараз у цьому немає потреби, оскільки ви помилилися (випадково чи спеціально?) в одному вихідному факті, необхідному нам перед тим, як ми розпочнемо співпрацю. Якщо ми її розпочнемо. Я можу затримати їх на решту дня... Але кодове слово більше не "Берквіст".

— Що, в біса, ви маєте на увазі?

— Дорогий мій капітане, будь ласка! Не дешифрували схему правильно? Але ви ж знаєте — чи маєте знати, — що я філософонкуліст, причому при виконанні обов'язків.

— Повторіть.

— Хіба ви не вивчали бурлеск? Ну й ну, — і чого вони навчають у школах у наші дні! Повертайтеся до вашого піноклю; мені ви більше не потрібні.

Джубал негайно ж вимкнувся, встановив на телефоні режим відмови на десять хвилин і сказав:

— Ходімо, дітки, — після чого повернувся до свого улюбленого місця біля басейну. Потім завбачливо попросив Анну носити мантію Свідка з собою день і ніч — аж до подальших розпоряджень; сказав Майку триматися поблизу, а також дав Міріам інструкції щодо телефону. Після чого нарешті розслабився.

Джубал був задоволений своїми зусиллями. Він не чекав, що за допомогою офіційних каналів відразу зможе дістатися до Генерального Секретаря. Проте відчував, що його ранкова розвідка відкрила хоча б одне слабке місце у стіні, що оточувала Секретаря, і він очікував — чи сподівався, — що ця емоційна розмова з капітаном Гайнріхом викличе зворотній дзвінок від вищого рівня.

Чи щось подібне.

Якщо ні, то обмін люб'язностями з копом із С. С. сам по собі був того вартий: він залишив Джубалові тепле сяйво художнього післясмаку.

Гаршоу думав, що слід продовжити опір, щоб втримати вже досягнуті успіхи, не порушивши набутий добробут, — і зменшити ймовірні неприємності, що на них можна чекати від уряду. І йому було зрозуміло, що Гайнріх також здатен на якісь вчинки.

А якщо довго нічого не відбуватиметься? Гаршоу було цікаво, як довго він зможе чекати. На додачу до досягнутих результатів — і до не здійсненого руйнування його "бомби з часовим механізмом" — він ще пообіцяв Джилл зробити щось для Бена Кекстона. Чому та дитина не може зрозуміти, що, можливо, йому не можна допомогти? Що, фактично, йому вже було пізно допомагати? І що будь-яка пряма чи поспішна дія зменшить шанси Майка зберегти свою свободу? Але, крім цих двох проблем, Джубала тривожило ще одна, новіша: зник Дюк.

Зник на день, чи назавжди, чи щось іще гірше — цього Джубал не знав.