Чужинець на чужій землі - Сторінка 46

Майк був надто недосвідчений, щоб впоратися з цим сам. Тоді Джилл різко заговорила до Майка, щоб уберегти його від тремтіння й трансу, коли він побачив, що сталося з Дорказ. На щастя, Дорказ одразу ж прийшла до тями і змогла запевнити Майка в тому, що з нею все гаразд, що вона й справді "зблизилася", і з радістю зблизиться знову, — але спершу їй треба перевести подих.

— Треба ж таке!

Міріам спостерігала з круглими очима.

— Мені цікаво, чи я б ризикнула?

Анна сказала:

— За старшинством, будь ласка. Бос, ви звільняєте мене від обов'язків Свідка?

— Щонайменше зараз — так.

— Тоді тримайте мою мантію, — вона висковзнула з неї. — Хочете укласти парі?

— Яким чином?

— Даю сім до одного, що я не знепритомнію та не втрачатиму пам'яті.

— Згода.

— Доларів, не сотень. Майку, любчику... станьмо значно ближчими.

Анна була змушена здатися через нестачу повітря — хоча Майк, з його марсіанським тренуванням, міг залишатися без кисню значно довше. Вона вдихнула повітря і сказала:

— Не думаю, що я правильно поставила. Бос, я збираюся дати вам ще один шанс за ваші гроші.

Вона знову почала пропонувати своє обличчя Майкові, але Міріам штовхнула її у плече:

— Геть.

— Не будь такою злюкою.

— Геть, я сказала. Ноги за лінію, хвойдо, — наполягала Міріам.

— О, добре! — Анна поспішно чмокнула Майка й відійшла. Підійшла Міріам, посміхнулася йому і нічого не сказала. Це було непотрібно: вони стали ближчими і продовжували зближуватися.

— Сюди!

Міріам роззирнулася:

— Бос, ви не бачите, що я зайнята?

— Добре, добре! Але заберися з кута огляду — я сам відповім на дзвінок.

— Чесно, — я його навіть не чула.

— Це очевидно. Але ми і надалі повинні робити вигляд, що маємо хоч краплину гідності: це може бути Генеральний Секретар. Тож відійди.

Але це був містер Маккензі:

— Джубале, що, в біса, коїться?

— Якісь проблеми?

— Щойно я отримав навіжений дзвінок від молодого чоловіка, який стверджував, що говорить від твого імені; він змусив мене покинути все й відповісти, тому що ти нарешті мав щось для мене. Я вже замовив для тебе мобільний підрозділ до тебе додому...

— Нікого не було.

— Я знаю. Вони дзвонили після того, як заблукали десь північніше від тебе. Наш диспетчер вивів їх, і вони повинні прибути з хвилини на хвилину. Я намагався двічі до тебе додзвонитися, але лінія була зайнята. Що я пропустив?

— Поки що нічого, — Джубал обмірковував сказане. Прокляття: він мав би подбати про те, щоб хтось стежив за базікалкою. Чи зробив й справді Дуглас заяву? Що сказав? Чи будуть ще копи, поки діти граються у поштове відділення? Джубале, ти старієш.

— Не впевнений, що має статися; принаймні поки що ні. Чи було щось особливе у новинах протягом останньої години?

— Та ні... О, лише одне: Палац оголосив, що Людина з Марса повернувся з півдня і відпочиває у... Джубале! Ти в цьому замішаний?

— Хвилинку. Майку, підійди до телефону. Анно, візьми мантію.

— Готово, Бос.

— Містере Маккензі, познайомтеся з Людиною з Марса.

У Маккензі відвисла щелепа; потім йому допомогли професійні рефлекси.

— Зачекай. Просто зачекай тут і дозволь мені це зняти! Ми запишемо це прямо тут, з телефону, і повторюватимемо по стерео, поки ті клоуни не дістануться туди. Джубале... Мені безпечно? Ти не будеш... Ти не будеш...

— Чи буду я обманювати тебе зі Справедливим Свідком під рукою? Так, буду, якщо знадобиться. Але я не змушую тебе брати це інтерв'ю. Насправді ми можемо почекати і зв'язатися з "Аргус і Транс-Пленет".

— Джубале! Ти не можеш так зі мною вчинити.

— І не вчиню. Домовленість між нами полягала у тому, що ви мусите перевіряти, що покажуть камери — коли я подам сигнал. І використати це — якщо це буде варте новин. Але я не обіцяв, що не даватиму ще й інтерв'ю на додачу, тож "Нові Світові мережі" можуть отримати це інтерв'ю, — ну, скажімо, на півгодини раніше від "Аргус та Транс-Пленет". Якщо захочеш.

Джубал додав:

— Ти не лише позичив нам все те обладнання для зв'язку: ти дуже допоміг мені особисто. Томе, я не можу висловити, як сильно ти мені допоміг.

— Ти маєш на увазі той телефонний номер?

— Точно!

— Це дало результати?

— Дало. Але жодних питань про те, як саме, Томе. Не в прямому ефірі. Запитай мене особисто, колись потім, вже наступного року.

— О, я подумаю над цим. Ти тримаєш свій рот на замку — а я свій. А зараз не зникай...

— І ще одне. Ось ті котушки з повідомленнями, які ти отримав від мене до попереднього дзвінка: переконайся в тім, що з ними все гаразд. Відправ мені їх назад.

— Що? Добре, добре,— я тримав їх у своєму столі, адже ти так нервуєш через них. Джубале, у мене є камера біля цього телефону, просто зараз. Ми можемо починати?

— Знімай.

— І я збираюся зробити це особисто! — Маккензі відвернувся; він, очевидно, дивився у камеру. — Несподівані новини! Це ваш НСМ, репортер на зв'язку, гаряча новина! Людина з Марса щойно зателефонував сюди, на вашу місцеву станцію, і хоче поговорити з вами! Заставка. Монітор, вставка реклами несподіваних новин та подяки спонсору. Джубале, я маю запитати у нього про щось особливе?

— Не став йому питань про Північну Америку, він не турист. Плавання — найбезпечніша тема. Ти можеш запитати мене про його плани на майбутнє.

— Добре. Кінець заставки. Друзі, зараз ми особисто поговоримо з Валентином Майклом Смітом, Людиною з Марса! Оскільки НСМ завжди перші на пожежі, ми вже казали вам раніше, що містер Сміт щойно повернувся з лікарні, розташованої високо в Андах, і ми раді вітати його! Помахайте своїм друзям, містере Сміт...

("Помахай у телефон, синку. Посміхнися і помахай")

— Дякую, Валентине Майкле Сміте. Ми всі щасливі бачити вас таким здоровим та засмаглим. Я розумію, що ви набралися сил і навчилися плавати?

— Бос! Відвідувачі. Чи ще хтось.

— Заставка перед перервою, після слова "плавати". Що за чорт, Джубале?

— Я маю перевірити. Джилл, приглядай за Майком, це можуть бути Генеральні Казарми.

Але це були не вони. Це була мобільна стереовізійна група НСМ, що приземлилася — і вона теж — на трояндові кущі. Ларрі повернувся після того, як дзвонив із села; повернувся і Дюк. Маккензі вирішив закінчити чорно-біле інтерв'ю якнайшвидше, оскільки не був впевнений у глибині та кольорі своєї мобільної групи, — а в цей час його технічна команда могла перевірити труднощі з обладнанням, яке вони позичили Джубалу. Ларрі та Дюк пішли разом з ними.

Інтерв'ю завершилось порожніми балачками. Джубал пояснював усі питання, яких Майк не зрозумів; наостанок Маккензі пообіцяв глядачам, що особливе, кольорове та об'ємне інтерв'ю з Людиною з Марса буде готове через тридцять хвилин.

— Залишайтеся синхронізованими з цим каналом! — він стояв біля телефону і чекав на звіт своїх техніків — що командир команди зробив майже одразу.

— З приймачем все в порядку, містере Маккензі, — так само як і з іншими приладами цієї системи.

— Тоді що ж пішло не так напередодні?

Технік глянув на Ларрі та Дюка, потім посміхнувся:

— Нічого. Але було б краще увімкнути електрику. На щитку був вимкнений тумблер.

Гаршоу втрутився, щоб зупинити суперечку між Ларрі та Дюком. Він більше розмірковував над різними видами ідіотизму, успадкованім від родичів, ніж над тим, чи казав Дюк Ларрі, чи ні, що якийсь тумблер треба увімкнути перед тим, як використовувати позичене обладнання. Любитель видовищ у Джубалові шкодував, що "найкраща імпровізована вистава з часів, відколи Ілля примирився зі священиком Ваалом", пройшла повз камери. Але політичний шахрай у ньому з полегшенням зітхнув — від того, що завдяки випадковості Майкові таланти залишалися таємницею. Джубал передбачив, що вони йому можуть ще знадобитися як секретна зброя... Вже не кажучи про небажання пояснювати скептичним незнайомцям теперішнє місцезнаходження окремих полісменів, а також двох поліційних фургонів.

Наостанок це просто ще раз підтвердило його впевненість в тому, що наука і винаходи досягли свого піку з моделлю T-Форду, а відтоді поступово занепадають.

І, крім того, Маккензі хотів отримати інтерв'ю у кольорі... Вони мали зняти його з мінімальним повтором: Джубал просто хотів переконатися, що не буде поставлено жодного питання, яке могло б спростувати думку про те, що Людина з Марса щойно повернувся з Південної Америки. Коли Майк передав привіт своїм друзям та братам на "Чемпіоні", включно з доктором Махмудом, гортанною, хрипучою марсіанською — Джубал вирішив, що гроші Маккензі того варті.

Нарешті домашні могли розслабитися. Джубал встановив телефон на двогодинну відмову, встав, випрямився, зітхнув і відчув страшенну втому, дивуючись: невже він дійсно старіє?

— Де вечеря? Хто з вас, хвойди, сьогодні повинен був готувати вечерю? І чому ви цього не зробили? Боже, цей дім руйнується і занепадає!

— Моя черга сьогодні готувати вечерю, — відповіла Джилл, — але...

— Перепрошую. Мої вибачення!

— Бос, — різко перебила Анна, — як ви хотіли, щоб хтось готував, якщо ви зібрали усіх нас тут, у вашому кабінеті, на весь день?

— Це не мої проблеми, — суворо відповів Джубал. — Я хочу чітко дати зрозуміти, що навіть в тому випадку, якщо почнеться кінець світу, я чекатиму, що страви будуть гарячі, подані і з'їдені вчасно. Більше того...

— Більше того, — закінчила Анна, — зараз лише сьома сорок, і до восьмої є ще купа часу, щоб приготувати вечерю. Тож припини гавкати, бос, поки до чогось не догавкався. Дитина.

— І справді двадцять хвилин до восьмої? Здається, що від обіду минув тиждень. У будь-якому разі ви не залишили мені цивілізованого проміжку часу, щоб випити перед вечерею.

— Нещасний!

— Хтось із вас, принесіть мені випити. Налийте усім. Пропустімо формальну вечерю і випиймо. Мій живіт ввалився, наче намет у дощовий день. Анно, що ми маємо на smörgasbord[38]?

— Купу всього.

— Тоді чому б не розморозити вісімнадцять чи дев'ятнадцять брикетів і не розставити їх на столі, дозволивши кожному їсти те, що він захоче, якщо захоче? Заперечень немає?

— Хоч просто зараз, — погодилася Джилл.

Анна зупинилася, щоб поцілувати його у лисину.

— Бос, ти вчинив чудово. Ми нагодуємо тебе, дамо тобі випити і вкладемо у ліжко. Зачекай, Джилл, я допоможу.

— Я можу теж допомогти? — енергійно запитав Сміт.

— Звісно, Майку. Ти можеш носити таці. Бос, вечеря буде біля басейну.