Чужинець на чужій землі - Сторінка 48

Для Бена минулого тижня не було: він нічого не пам'ятав, окрім таксі у Вашингтоні; його вивели з п'яного сну дві години тому...

— Звичайно, я знаю, що трапилося. Вони накачали мене наркотиками й тримали в цілковитій темряві... І катували. Я ледь пам'ятаю щось з цього. Проте не можу нічого довести. І ще село Гефей та якась мадам у ресторані, куди вони привели мене. Там, я впевнений, було безліч свідків, що можуть засвідчити, як цей ґрінго проводив вільний час. Я більше нічого не можу згадати.

— Тоді не втручайся, — порадив Джубал, — розслабся і будь щасливий.

— Аякже, буду! Я зробив те...

— Ну-ну! Ти переміг, Бене. І ти живий... У чому я дуже сумнівався сьогодні вранці. Дуглас з посмішкою робитиме точнісінько те, що ми захочемо, — тож посміхнися і насолоджуйся.

— Я хочу про це поговорити. Я думаю...

— Я думаю, що тобі пора у ліжко. Зараз. Зі склянкою теплого молока, щоб приховати секретний інгредієнт Старого Дока Гаршоу для прихованих п'яниць.

Вже скоро Бен Кекстон хропів у ліжку. Джубал ошивався поруч, збираючись і собі заснути, але наштовхнувся на Анну у коридорі другого поверху. Він втомлено похитав головою:

— День закінчився, дівчинко.

— Так, закінчився. Я за ним не сумуватиму... І я не хотіла б повторити його. Йдіть спати, бос.

— За хвилину... Анно, скажи мені дещо. Що особливого утому, як цей хлопчина цілується?

Анна виглядала замріяною, а потім посміхнулася:

— Тобі слід спробувати, коли він наступного разу запропонує.

— Я надто старий, щоб змінювати орієнтацію. Але мені цікаво все, що стосується цього хлопця. Це й справді так відрізняється від того, як це роблять інші?

Анна розмірковувала над цим питанням.

— Так.

— Як?

— Майк віддає поцілунку всю свою увагу.

— О, нісенітниці! Я теж так роблю. Чи робив.

Анна похитала головою.

— Ні. Деякі чоловіки намагаються так робити. Мене цілували чоловіки, які й справді гарно виконували свою роботу. Але вони не віддавали поцілунку всю свою увагу. Вони не можуть. Не важливо, скільки зусиль вони докладають: якась частина їхнього мозку працює на ще щось. Чи на те, що він спізнився на останній автобус, чи на те, який у нього шанс всадити цій дівці, чи його власна техніка поцілунку, чи, можливо, неприємності на роботі, чи гроші, чи може так бути, що його спіймає чоловік, чи батько, чи сусіди. Чи ще щось. Зараз у Майка немає ніякої техніки... Але, коли Майк тебе цілує, він не робить нічого іншого. Нічогісінько. Ти — його цілий всесвіт у ту хвилину... І ця хвилина нескінченна, тому що в нього немає жодних планів, і він нікуди не поспішає. Просто цілує тебе. — Вона здригнулася. — Жінка це помічає. Це вражає.

— Гм...

— Не гмикай на мене, старий збоченцю! Ти не розумієш.

— Ні. І мені шкода визнавати, що, напевно, ніколи не зрозумію. Що ж, добраніч... І ось, до речі... Я сказав Майку зачинити двері на засув сьогодні вночі.

Вона скривилася:

— Негідник!

— Він і так вчиться дуже швидко. Ми не повинні його підганяти.

Розділ 18

Конференцію відклали до обіду, а потім взагалі перенесли на ранок наступного дня, що дало Кекстону додаткових двадцять чотири години, які були йому так потрібні — для того, щоб відновитися; дізнатися про подробиці свого зникнення; а також для того, щоб "стати ближчим" з Людиною з Марса, — адже Майк відразу ґрокнув, що Джилл та Бен "водні брати", порадився з Джилл і урочисто запропонував воду Бену.

Джилл гарно його проінформувала. Бен прийняв воду так само урочисто, анітрохи не вагаючись. Напередодні ретельно усе обміркувавши, він дійшов висновку, що його призначення дійсно переплелося з призначенням Людини з Марса — наприклад, завдяки його початковій ініціативі зустрічі з Майком.

Перед тим як він отримав змогу все це проаналізувати, Бен не міг не помітити десь у тріщинах своєї душі якогось тривожного відчуття. Врешті-решт він вирішив, що це були звичайні ревнощі — а якщо так, то їх потрібно було позбутися. Він усвідомив, що його дратує близькість між Майком і Джилл. Він знав, що минулий тиждень, проведений в забутті, змінив його образ холостяка; зрозумів, що хоче одружитися з Джилл. Щойно вони залишилися наодинці, він знову зробив їй пропозицію — навіть без натяку на жарт.

Джилл відвернулася.

— Будь ласка, Бене.

— Чому ні? Я платоспроможний, у мене досить-таки гарна робота, я здоровий — чи буду здоровим, щойно з мого організму виведуться всі ці наркотики "правди", якими мене накачали... І оскільки я не... Згоден: я відчуваю непереборне бажання просто зараз сказати правду. Я кохаю тебе. І хочу, щоб ти вийшла за мене й дозволила розтирати твої нещасні втомлені ніжки. То ж чому ні? У мене більше немає недоліків, про які б ти не знала, — до того ж ми ладнаємо одне з одним краще, ніж більшість подружніх пар. Чи я для тебе застарий? Не такий вже я й старий. Чи ти плануєш вийти за когось іншого?

— Ні, ані те, ані інше! Любий Бене... Бене, я кохаю тебе. Але не проси мене вийти за тебе зараз. На мені лежить... відповідальність.

Він не зміг похитнути її рішучості. Варто визнати, що Майк більше підходив Джилл за віком: вони були майже однолітками, тоді як Бен був старший за них обох трохи більше, ніж на десять років. Проте він повірив Джилл, коли вона заперечила, що причина у цьому; різниця у віці не була надто значною. До того ж, враховуючи всі обставини, вважалось, що це добре — чоловік, старший за свою дружину.

Та врешті-решт він зрозумів, що Людина з Марса не міг бути його суперником — для Джилл він був лише пацієнтом. І тоді Бен усвідомив, що чоловік, який одружується з медсестрою, повинен жити з тим, що вона відчуває до своїх підопічних материнський інстинкт, — жити з цим і полюбити це, додав він. Тому, що якби у Джилл не було рис, що робили її медсестрою, він би її не покохав. Справа була не у чарівній фігурці чи похитуванні стегнами, коли вона йшла, — і навіть не в її такій приємній, такій надзвичайно жіночній зовнішності: слава Богу, він не належав до класу вічно інфантильних чоловіків, які цікавилися виключно розміром молочних залоз. Ні: він кохав саму Джилл.

Оскільки вона вважатиме за потрібне час від часу відкидати його на другий план через пацієнтів, яким вона потрібна, — звичайно, поки не вийде на пенсію (хоча він не міг бути впевнений, що навіть це її зупинить, бо Джилл — це Джилл), тоді він повинен зробити все можливе, щоб не ревнувати до пацієнта, яким вона опікувалася зараз! Майк був милою дитиною, саме таким невинним і наївним, як Джилл його описувала.

Крім того, він не пропонував Джилл ліжка, всипаного трояндовими пелюстками: дружина журналіста теж повинна була багато з чим примиритися. Його часто могло не бути вдома (і не буде) — інколи й тижнями, а його робочий день завжди залишатиметься ненормованим. Йому б не сподобалося, якби Джилл злилася через це. Але Джилл не буде сердитись. Хто завгодно, тільки не Джилл.

Дійшовши такого висновку, Бен прийняв водну церемонію від Майка цілковито від щирого серця.

Джубалові потрібен був ще один день, щоб спланувати тактику.

— Бене, коли ти підкинув мені цю проблему, я сказав Джилліан, що й пальцем не поворухну, щоб відстояти так звані "права" цього хлопця. Але я передумав. Ми не дозволимо уряду поживитися.

— Точно не цьому уряду.

— І ніякому іншому теж — оскільки наступний може бути ще гіршим. Бене, ти недооцінюєш Джо Дугласа.

— Він дешевий політикан з відповідною мораллю!

— Так. І, крім цього, він ще й невіглас до десятого знаку після коми. Але він також є дуже здібним і, зазвичай, чесним виконавчим керівником світу — кращим, ніж ми могли очікувати і, можливо, кращим, ніж ми на те заслуговуємо. Я б із задоволенням зіграв з ним у покер — тому що він би не махлював, не цурався б власного програшу і виплатив би його з посмішкою. О, він ще той сучий син — але ти можеш тлумачити це як "старий друзяка". Він досить гарний середнячок.

— Джубале, будь я проклятий, якщо розумію тебе. Ти вчора говорив мені, що стовідсотково впевнений у тім, що Дуглас мене вбив би... І, повір мені, до цього було недалеко!.. І що ти пройшовся лезом ножа, щоб витягти мене живим — без надії сподіваючись на те, що я й дійсно досі залишався живим... І витягнув; і лише Богу відомо, як я тобі за це вдячний! Але ти чекаєш, що я забуду, що за усім цим стояв Дуглас? Не його заслуга в тому, що я живий: він радше волів би бачити мене мертвим.

— Припускаю, що так. Але зараз ти просто... забудь це.

— Будь я проклятий, якщо забуду!

— Ти будеш дурним, якщо не вчиниш саме так. По-перше, ти нічого не зможеш довести. По-друге, тобі не потрібно мені дякувати — я забороняю тобі звалювати на мене такий тягар. Я зробив це не для тебе.

— Що?

— Я зробив це для однієї маленької дівчинки, яка вже збиралася самостійно висловити свої обвинувачення — і, можливо, так само, як міг би ти, — загинути, якби я нічого не вчинив. Я зробив це тому, що вона була моєю гостею, і я був тимчасово in loco parentis[39] для неї. Я зробив це тому, що вона мала потрібні витримку та відвагу, але була надто недосвідченою, щоб я міг дозволити їй гратися з вогнем, знаючи, що вона б неодмінно постраждала. Але ти, мій цинічний й грішний друже, також знав про всі ці підводні камені. Якщо ти вляпався через твою дурну легковажність — то хто я такий, щоб втручатися у твою карму? Ти сам це обрав.

— Гм... Я зрозумів твою думку. Добре, Джубале. Котися в пекло за жарти з моєю кармою. Звісно, якщо вона в мене є...

— Це суперечливе питання. Фаталісти та люди, що вільні обирати, все ще розплачуються у четвертій чверті — це дещиця з того, що я щодо цього чув. У будь-якому разі, у мене немає бажання турбувати людину, яка спить у стічній канаві; припускаю, що до того, як буде доведено протилежне, саме там їй і місце. Більшість благодійників нагадують мені процес лікування гемофілії: єдине справжнє лікування хворих на гемофілію — це дати їм стекти кров'ю... До того як вони народять ще більше гемофілів.

— Ти можеш стерилізувати їх.

— Ти хочеш, щоб я пограв у Бога? Але ми віддалилися від теми. Дуглас не намагався тебе вбити.

— Хто це сказав?

— Сказав безпомилковий Джубал Гаршоу, сказав ex cathedra[40], від імені власного пупка. Поглянь-но сюди, синку: якщо заступник шерифа забиває в'язня до смерті, існує значна ймовірність того, що окружні уповноважені комісари не наказували цього робити — і нічого про це не знали.