Чужинець на чужій землі - Сторінка 67

Вона посміхнулася. — Додай віскі до замовлення. Лети.

Жінка з'явилася швидко — так само як і напої. Бун повернув крісло у задньому ряду і поставив його перед собою, — так, щоб їй було легше підійти.

— Народе, познайомтеся з міс Доун Ардент. Моя люба, юна леді у куточку — це міс Бордмен, а біля мене — відомий доктор Джубал Гаршоу.

— Справді? Докторе, я вважаю ваші історії просто божественними!

— Дякую.

— О, я дійсно так вважаю. Я вставила одну з ваших котушок у програвач і майже кожного вечора засинаю під неї.

— Найвища шана, яку письменник тільки може отримати — байдуже сказав Джубал.

— Досить, Доун, — вставив Бун. — Молодик, який сидить між ними — містер Валентин Сміт, Людина з Марса.

Її очі розширилися, а рот відкрився.

— О, Боже!

Бун вигукнув:

— Благослови тебе, дитя! Ось це так справді несподіванка, чи не так?

Вона сказала:

— Ви дійсно Людина з Марса?

— Так, міс Доун Ардент.

— Називай мене просто Доун. О, Боже!

Бун поляскав її по долоні.

— Чи ти не знаєш, що то гріх — сумніватися у словах Єпископа? Моя люба, чи хотіла б допомогти направити Людину з Марса до світла?

— О, з радістю!

("Звичайно ж, хотіла б, ти прилизана сучка!" — подумки сказала собі Джилл). Вона починала все більше злитися, відколи до них приєдналася міс Ардент. На жінці була темна довга сукня — аж під шию, проте вона анічогісінько не прикривала. Сукня була з в'язаної тканини, майже ідеально відтіняла її засмаглу шкіру, і Джилл була впевнена, що шкіра під нею — це все вбрання Доун. Окрім самої міс Ардент, якої там було — у всіх місцях — забагато. Ця сукня була зумисним порівнянням скромності з екстремальним стилем, і так була вбрана майже вся жіноча половина пастви: дехто з них під час зміїного танцю, здавалося, намагався витрястись зі свого одягу. Джилл подумала, що навіть попри те, що міс Ардент була одягнена, вона виглядала так, наче щойно встала з ліжка — і переймалася лише тим, щоб заповзти назад. З Майком. Досить вигинатися своєю тушею перед ним, ти, дешева хвойдо!

Бун промовив:

— Я поговорю про це з Верховним Єпископом, моя люба. Зараз тобі краще спуститися назад, щоб керувати тією виставою. Джагу потрібна твоя допомога.

Вона слухняно підвелася.

— Так, Єпископе. Рада була познайомитися з вами, докторе — і міс Брод. Сподіваюся, ми з вами ще побачимося, містере Сміт. Я молитимуся про це.

І вона попливла геть.

— Гарна дівчинка, — радісно сказав Бун. — Колись бачили її вистави, докторе?

— Думаю, що ні. Що вона робить?

Здавалося, Бун не вірить своїм вухам.

— Ви не знаєте?

— Ні.

— Ви що, не розчули її імені? Це ж Доун Ардент! Вона найдорожча стриптизерка на всьому півострові Каліфорнія — ось хто вона така. Чоловіки через неї вкорочують собі віку — і це дуже сумно. Вона працює під флуоресцентним прожектором, і до того часу, коли надходить черга взуття, світло падає лише на її обличчя — і ви дійсно не можете побачити нічого іншого. Дуже ефектно, — і надзвичайно духовно. Чи можете ви повірити, дивлячись на її гарненьке личко, що колись вона була вкрай аморальною жінкою?

— Я не можу в це повірити.

— Що ж, але це правда. Запитайте у неї — вона розповість. А ще краще приходьте на очищення для Шукачів, — я дам вам знати, коли вона виступатиме. Коли вона сповідається, це дає іншим жінкам сміливість встати і розповісти про свої гріхи. Доун нічого не приховує, і, звичайно ж, це теж для неї корисно — знати, що вона допомагає іншим людям. Зараз вона — дуже віддана жінка: прилітає сюди щосуботи вночі на власному авто, після свого останнього виступу, щоб вчасно розпочати урок у Недільній школі. Вона читає курс лекцій "Радість Молодих Чоловіків", і кількість відвідувачів, відколи вона почала цим займатися, збільшився втричі.

— У це я можу повірити, — погодився Джубал. — Скільки років цим щасливчикам — "Молодим Чоловікам"?

Бун глянув на нього і розсміявся.

— Ви мене не надурите, старий ви чорт! Хтось казав мені девіз занять Доун — "Ніколи не застарий, щоб лишатися юним".

— Ні, справді.

— У вашому випадку ви не зможете відвідувати її заняття, аж поки не побачите світло, не пройдете процедуру очищення й вас не приймуть. Вибачте. Це Єдина Істинна Церква — на відміну від тих пасток Сатани, тих смердючих беззаконних ям, котрі називають себе церквами, але ведуть необачних до ідолопоклонства та подібних гидот. Ви не можете просто прийти сюди лише тому, що хочете вбити кілька годин чи сховатися від дощу, — спершу ви маєте бути врятованим. Насправді... О, попередження камер...

У кожному кутку великої зали замиготіли червоні вогні.

— Черга Джага. Зараз ви побачите його дійство.

До зміїного танцю приєдналося ще більше добровольців, а ті кілька, що залишилися сидіти, ритмічно ляскали у долоні, підстрибуючи то вгору, то вниз. Кілька лакеїв поспішили підняти тих, хто впав; деякі з них поводились тихо; проте інші — здебільшого жінки — корчилися з піною в роті. Їх швидко звалювали перед вівтарем та залишали битися там, як щойно спійману рибу. Бун вказав сигарою на похмуру рудоволосу жінку — їй було десь років сорок, і її сукня була дуже сильно порваною.

— Бачите ось ту жінку? Минув уже щонайменше рік з того часу, як вона прийшла на службу, іще не будучи одержимою Духом. Інколи Архангел Фостер використовує її вуста, щоб говорити з нами... І, коли це трапляється, для того щоб втримати її, потрібна допомога чотирьох сильних прислужників. Комусь іще налити? Обслуговування бару буде трохи повільнішим, відколи увімкнулися камери і все показують у прямому ефірі.

Майк вкрай неуважно дозволив ще раз наповнити його келих. Він не поділяв огиди Джилл до цього видовища. Він був глибоко стурбований, коли відкрив для себе, що Старійшина виявився зовсім не Старійшиною, а просто зіпсованою їжею, — і жодного Старійшини поблизу не було. Проте він відклав це і глибоко пив події навколо себе.

Божевілля, що відбувалося внизу, було таким марсіанським за смаком, що він відчував тугу за домом, але разом з цим йому було затишно. Жодна подробиця видовища не була марсіанською: все було зовсім іншим — хоча він правильно ґрокнув, що це зближення так само справжнє, як і водна церемонія, а такої кількості та напруження він ніколи раніше не бачив за межами свого власного гнізда. Йому хотілося, щоб хтось запросив його приєднатися до цих стрибків вгору та вниз, а ноги поколювало від бажання злитися з ними усіма.

Він знову помітив міс Доун Ардент і намагався перехопити її погляд — можливо, вона б запросила його. Він не розпізнавав її за розміром чи пропорціями, навіть попри те, що помітив, ще коли вперше її побачив, що Доун була такого ж зросту, як і Джилл, і мала майже такі ж форми та об'єми. Проте у міс Доун Ардент було своє власне обличчя, з власним болем і печаллю, з їх розвитком, похованим за її теплою посмішкою. Йому стало цікаво, чи колись міс Доун Ардент захоче розділити з ним воду, щоб стати ближчою. Сенатор Єпископ Бун змушував його бути обережним, і Майк радів, що Джубал не дозволив їм сидіти поруч. Проте Майкові було шкода, що міс Ардент відіслали геть.

Міс Доун Ардент не відчувала, що на неї дивляться. Зміїний танець потягнув її за собою.

Чоловік на сцені підняв обидві руки; у величезній печері стало тихше. Несподівано він опустив руки.

— Хто щасливий?

— МИ ЩАСЛИВІ!

— Чому?

— БОГ... ЛЮБИТЬ НАС!

— Звідки ви знаєте?

— ФОСТЕР НАМ СКАЗАВ!

Він опустився на коліна, підняв стиснутий кулак.

— Послухаймо, як лев ГАРЧИТЬ!

Прихожани гарчали, кричали, верещали, поки він керував шумом, використовуючи власний кулак, мов диригент — паличку, збільшуючи гучність, зменшуючи її, стискаючи кулак для беззвучного гарчання, яке потім несподівано виводив у крещендо, що змушувало їх балкон тремтіти. Майк відчував цей ритм на собі, купався в ньому з таким болісним захватом, що боявся, що це зараз змусить його піти. Проте Джилл сказала йому, щоб він більше ніколи такого не робив — хіба що на самоті у своїй кімнаті; тож він контролював себе і дозволяв хвилям його омивати.

Чоловік підвівся.

— Наш перший гімн, — жваво сказав він, — за підтримки пекарні "Манна", творців Янгольського Хліба, паляниць любові з усміхненим обличчям нашого Верховного Єпископа на кожній упаковці та з цінним преміальним купоном, який можна отоварити у найближчій до вас Церкві Нового Одкровення. Брати та Сестри, завтра пекарня "Манна", філіали якої розташовані по всій країні, розпочинає величезний розпродаж солодощів за зниженою ціною. Дайте завтра своїй дитині до школи об'ємну коробку з печивом Архангела Фостера, кожне з яких освячене та загорнуте у відповідний текст, — і моліться, щоб кожний смаколик, який вона віддасть, наблизив дітей грішників до світла.

А зараз вдихнімо життя у святі слова старої улюбленої: "Вперед, Фостерові діти!". Всі разом...

Вперед, Фостерові ді... ти!

Розбийте своїх ворогів...

Віра наш щит й обладун...ки!

Зваліть їх з ніг у бою!

— Друга строфа!

Не йдіть на примирення з грішни... ками!

Господь на нашому боці!

Майкові це так сподобалося, що він почав це перекладати, щоб обміркувати та спробувати ґрокнути слова. Він ґрокнув, що справа була не у словах: це було зближення. Зміїний танок знову почав рухатися; учасники маршу голосно наспівували разом з хором — навіть ті, що були надто слабкими для того, щоб іти.

Після гімну вони затамували подих, оскільки далі були оголошення, Небесні послання, інша реклама та розігрування призів за лотерейними номерами. Далі прозвучав другий гімн "Підняті щасливі обличчя" — за підтримки універмагу "Даттелбаумз", "Врятованого Безпечного Магазину", в якому були відсутні товари торговельних марок конкурентів, а в кожному відділенні за дітьми у Щасливих Кімнатах наглядала Врятована сестра.

Молодий священик підійшов аж до краю сцени і приклав долоню до вуха, прислухаючись:

— Ми... Хочемо... Дігбі!

— Кого?

— Ми... Хочемо... ДІГ... БІ!

— Голосніше! Зробіть так, щоб він вас почув!

— МИ... ХОЧЕМО... ДІГ... БІ! — Лясь, лясь, лясь; туп, чуп. — МИ... ХОЧЕМО... ДІГ... БІ! — Лясь, лясь, лясь; туп, туп.

Так тривало далі і далі, дедалі гучніше, — аж поки будівля не затремтіла.

Джубал нахилився до Буна і сказав:

— Ще трохи, і вони зроблять те, що колись зробив Самсон.

— Боятися нічого, — відповів йому Бун, тримаючи в зубах сигару.