Чужинець на чужій землі - Сторінка 86

Я ґрокаю людей. Я є людина... Тож зараз я можу сказати це людською мовою. Я зрозумів, чому люди сміються. Вони сміються, тому що їм надто боляче... Тому що це єдине, що здатне втамувати біль.

Джилл виглядала спантеличеною.

— Можливо, я одна з тих, кого не можна назвати людиною. Я не розумію.

— Ох, але ти і є — люди, маленька мавпочко. Ти ґрокаєш це так автоматично, що тобі не потрібно про це думати. А я — ні. Я був схожий на цуценя, якого відділили від інших собак, яке не могло бути схожим на своїх господарів — і ніколи не вчилося тому, щоб бути собакою. Тож мені потрібно було вчитися. Мене вчив брат Махмуд, Джубал, безліч інших людей.. А ти вчила мене більше від них усіх. Сьогодні я отримав диплом — я сміюся. Що за нещасна маленька мавпа.

— Котра з них? Я думала, що та, велика була просто злою... І та, якій я дала арахіс, виявилася такою ж. У цьому точно не було нічого смішного.

— Джилл, Джилл, люба! У тобі вже надто багато марсіанського. Звичайно, це було не смішно; це було трагічно. Саме тому я й сміявся. Я дивився на ув'язнену мавпу — і несподівано побачив усе те зло і жорстокість, які нічим не можна пояснити, про які я чув і читав тоді, коли був із власним народом. І раптом мені стало так боляче, що я відчув, що сміюся!

— Але Майку, любий, сміх — це щось, що ти робиш, коли відбувається щось приємне... А не жахливе.

— Хіба? Згадай Лас-Вегас. Коли всі ви, гарненькі дівчата, зійшли на сцену — хіба люди сміялися?

— Ну... Ні.

— Ви були найприємнішою частиною вистави. Тепер я ґрокаю, що, якби вони засміялися, вам було б боляче. Ні, але вони сміялися, коли комік послизнувся та впав. Чи зробив щось іще, що не є чеснотою.

— Проте з цього сміються не всі люди.

— Хіба? Можливо, я не ґрокаю ще всієї повноти. Але знайди мені щось, що справді змушує тебе сміятися, люба... Жарт чи будь-що інше — щось таке, від чого ти по-справжньому смієшся, а не просто посміхаєшся. Тоді я побачу, чи немає в цьому десь неправильності — і чи будеш ти сміятися, якщо неправильності там не буде.

Він замислився.

— Я ґрокнув, що, коли мавпи навчаться сміятися, вони стануть людьми.

— Можливо.

Сповнена сумнівів, Джилл наполегливо почала шукати у пам'яті жарти, які здалися їй надзвичайно смішними, — ті, що змушували її сміятися. Випадковості, які вона бачила чи чула, — і які робили її безпорадною від сміху:

"...її повний бридж клуб"... "Чи потрібно мені вклонитися?"... "Ні, ти ідіот, натомість"... "Китайські предмети"... "...зламала ногу"... "Втягнула мене у халепу!"... "...але це зіпсувало мені поїздку"... "...і її мачуха знепритомніла". "Зупинити тебе? Навіщо? Ставлю три до одного, що ти це зможеш!"... "...щось сталося із старим"... "...і ти теж, ти, незграбний буйвол!"...

Вона розповідала Майку "смішні" історії, вказуючи йому на те, що це — просто несправжні вигадки, і намагалася згадати реальні інциденти. Професійні жарти? Всі вони підтверджували думки Майка, навіть такі дріб'язкові, як тріснуті склянки. А коли вони дійшли до знань інтерна в професійних жартах, — то виявилося, що інтернів та студентів-медиків слід тримати в клітках. Що ще? Випадок, коли Ельза Мей загубила монограмні трусики? Для Ельзи Мей це було не смішно. Чи...

Вона похмуро сказала:

— Очевидно, падіння на підлогу — це вершина мого почуття гумору. Я не найкращий приклад людської раси, Майку.

— О, неправда!

— Що?

— Я думав, мені говорили, що "смішні" речі — це добре. Але це неправда. Особливо коли це не смішно для того, з ким щось трапилося. Як-от з тим шерифом без штанів. Чеснота полягає в самому сміху. Я ґрокаю, що це хоробрість. І співчуття. Щось, що є противагою болю, сорому та поразці.

— Але, Майку, сміятися з людей — це погано; це не чеснота.

— Ні. Проте я сміявся не над маленькою мавпочкою. Я сміявся з них. Людей. Я несподівано зрозумів, що я — людина, і не зміг припинити сміятися, — він замовк. — Це важко пояснити, тому що ти ніколи не жила на Марсі, — попри все, що я розповідав. На Марсі ніколи немає нічого, з чого можна сміятися. Все, що смішно для нас, людей, фізично не може трапитися на Марсі. Там або цьому не дозволять статися, — тому що, люба, того, що ти називаєш "свободою", на Марсі не існує: там все планують Старійшини; чи тому, що коли те, над чим ми сміємося тут, на Землі, трапляється на Марсі, — це не смішно, тому що в цьому немає неправильності. Смерть, наприклад.

— Смерть — це не смішно.

— Тоді чому так багато жартів про смерть? Джилл, для нас, людей, смерть така сумна, що ми мусимо з неї сміятися. Всі ці релігії — вони суперечать одна одній з будь-якої точки зору, та у кожній з них є способи, як допомогти людям бути достатньо хоробрими, щоб сміятися навіть тоді, коли вони знають, що помирають.

Він зупинився, і Джилл відчула, що він майже впав у стан трансу.

— Джилл? Чи можливо, що я шукав неправильно? Чи може бути так, що кожна з усіх тих релігій — істинна?

— Що? Як це можливо? Майку, якщо якась із них істинна, тоді всі інші — хибні. Це логічно.

— Ну і? Вкажи мені найкоротший напрямок у всесвіті. Це не означає, що той шлях, який ти вкажеш, і є найкоротшим. Але ти в будь-якому разі вказуєш просто на себе.

— Ну, і що ж це доводить? Ти навчив мене істинній відповіді, Майку: "Ти є Бог".

— І ти є Бог, мила. Я не сперечався... Проте цей факт не залежить від моєї віри і може означати, що всі інші віри істинні.

— Ну... Якщо всі вони істинні, тоді просто зараз я хочу вшанувати Шиву, — Джилл наполегливо чіткою дією змінила тему.

— Маленька язичниця, — ніжно сказав він. — Вони виженуть тебе із Сан-Франциско.

— Але ж ми збираємося до Лос-Анжелеса... Де цього не помітять. О! Ти є Шива!

— Танцюй, Калі, танцюй.

Через якийсь час вона прокинулася вночі — і побачила, що Майк стоїть біля вікна, дивлячись на місто.

— Щось сталося, мій брате?

Він повернувся і заговорив:

— Їм не потрібно бути нещасними.

— Любий, любий! Думаю, нам краще забрати тебе додому. Місто — погане місце для тебе.

— Але я все одно це знатиму. Біль, хвороби, холод та бійки — для цього немає жодної потреби. Це так само безглуздо, як ті бійки маленьких мавп.

— Так, любий. Але ти тут нічим не зарадиш...

— Зараджу!

— Що ж... Якимось чином — так. Ось тільки це не просто одне місто; це п'ять мільярдів людей. Чи ще більше. Ти не можеш допомогти п'ятьом мільярдам людей.

— Сумніваюся.

Він підійшов і сів поряд з нею.

— Тепер я їх ґрокаю; я можу з ними говорити. Джилл, я можу знову виступати... І можу змусити простаків сміятися щохвилини. Я впевнений.

— Тоді чому б так і не зробити? Патті точно буде рада... І я теж. Мені подобалося бути там; а тепер, коли ми розділили воду з Патті, ми будемо як вдома.

Він не відповів. Джилл відчувала його свідомість і знала, що він думає, намагаючись ґрокнути. Вона чекала.

— Джилл? Що я маю зробити, щоб отримати духовний сан?

Частина 4

Його скандальна кар'єра

Розділ 30

Перша змішана група постійних колоністів прибула на Марс; з двадцяти трьох членів екіпажу першої команди вижили сімнадцять, і шестеро з них повернулися на Землю. Майбутніх колоністів готували в Перу, на висоті 16 000 футів. Президент Аргентини однієї ночі втік у Монтевідео, прихопивши з собою стільки портативного обладнання, скільки зміг спакувати в дві валізи, а новий Президент почав процес екстрадиції перед Вищим Судом, щоб повернути його, — чи хоча б ті дві валізи. Відбулося прощання з Еліс Дуглас — неофіційно, у Національному Соборі, з менше ніж двома тисячами відвідувачів, репортерів та стереокоментаторів, які віддали належне стійкості духу, з якою Генеральний Секретар переніс важку втрату. Трирічний жеребець на ім'я Інфляція з жокеєм Джінксом Дженкінсом, який важив 126 фунтів, виграв дербі у Кентуккі, коли ставки на нього становили сорок чотири до одного. Двоє гостей колонії Айротель Луїсвілль відділилися від тіла: один добровільно, а інший — від серцевого нападу.

Ще одне піратське видання забороненої біографії "Диявол та Преподобний Фостер" одночасно з'явилося в новинах по всіх Сполучених Штатах; до сутінок всі копії книги були спалені, а висхідники — знищені, з паралельним, щоправда незначним пошкодженням рухомого та нерухомого майна, — плюс з певною кількістю травм, каліцтв та звичайних злочинів. Британський Музей розпустив чутки, що має копію першого видання (неправдиві), як і Ватиканська Бібліотека (правдиві — проте книга була доступна лише теологам).

У Теннессі знову представили для розгляду законопроект, в якому йшлося про те, чи слід прирівняти число "пі" до трьох. Його виніс на обговорення комітет громадської освіти та моралі, без жодних заперечень схвалила нижня палата, — та у верхній палаті він загинув. Міжконфесійна група фундаменталістів відкрила офіси у Ван-Бюрені та Арканзасі — для того щоб зібрати гроші й відправити місіонерів до марсіан. Доктор Джубал Гаршоу з радістю відправив їм щедру пожертву, проте завбачливо підписав її ім'ям (та адресою) видавця "Нового Гуманіста", затятого атеїста та його близького друга.

Окрім цього, у Джубала було дуже мало причин радіти — останнім часом про Майка було надто багато новин, і всі вони були безрадісні. Він дорожив нечастими візитами Джилл та Майка і ще більше цікавився його розвитком — особливо після того, як той відкрив у собі почуття гумору. Але тепер вони приїжджали ще рідше, і Джубала ці зміни не радували.

Його не стурбувало те, що Майк прибув з Об'єднаного Теологічного Семінару з купкою несамовито розлючених теологів на хвості: деякі з яких приїхали тому, що вірили у Бога, а інші — тому, що не вірили, та всіх їх об'єднувала зненависть до Людини з Марса. Джубал щиро вірив, що все, що останнім часом відбувалося з богословами, не виллється ні у що більше від зустрічі, а цей досвід буде корисним для хлопця; наступного разу знатиме, з чим має справу.

Так само він не почав непокоїтися, коли Майк (з допомогою Дугласа) під вигаданим іменем вступив на військову службу до Збройних сил Федерації. Він був точно впевнений (з особистого досвіду), що жоден сержант не зможе перевантажити Майка, — і навпаки, зовсім не переймався тим, що могло статися з сержантами чи іншими чинами. Непримиримий старий реакціонер, Джубал спалив своє почесне звільнення, а також усе, з цим пов'язане, в той день, коли Сполучені Штати відмовилися від власних збройних сил.

Насправді Джубала трохи дивувало те, який скромний безлад створив Майк як "рядовий Джонс", і те, як довго це тривало — майже три тижні.