Чужинець на чужій землі - Сторінка 92

Потім Дюк залатав дірку в стелі в оранжереї, — я тобі показувала оранжерею? Там гарно... Трав'яна підлога. Хоча пригадую, що у тебе теж є така, — Джилл казала мені. Саме там Майкл побачив її вперше. Трава повсюди? У кожній кімнаті?

— Лише у вітальні.

— Якщо я коли-небудь опинюся у Вашингтоні, можна буде по ній пройтися? Лягти горілиць? Будь ласка!

— Звичайно, Патті. Гм... Вона твоя.

— Я знаю, любий. Проте вона не у Гнізді — а Майкл вчив нас, що краще запитати, навіть якщо ми знаємо, що відповідаю буде "так". Я б лягла на неї, відчула і наповнилася б Щастям бути у "маленькому гніздечку" мого брата.

— Завжди радий, Патті, — Бен різко нагадав собі, що й гадки немає, що могли б подумати сусіди, — проте сподівався на те, що своїх змій вона залишить тут. — Коли ти будеш у Вашингтоні?

— Не знаю. Коли наповниться очікування. Можливо, Майкл знає.

— Що ж, попередь мене, якщо зможеш, щоб я теж був у місті. Якщо ж ні, то Джилл завжди знає код від моїх дверей — я рідко його змінюю. Патті, хіба ніхто не стежить за цими грішми?

— Для чого, Бене?

— Ну, люди зазвичай так роблять.

— Що ж, а ми — ні. Просто візьми собі, коли виходиш, а потім поклади назад те, що залишилося, коли повертаєшся, якщо не забудеш. Майкл казав мені тримати гаманець завжди повним. Якщо гроші закінчуються, я беру в нього ще.

Бен залишив це питання, спантеличений простотою домовленості. У нього вже було якесь уявлення від Майка, а потім ще від Джилл та Джубала, про комунізм марсіанської культури, в якій не було грошей; він бачив, що Майк створив її анклав тут, а ці чаші з готівкою позначають точку переходу від марсіанської до терранської економіки. Йому стало цікаво, чи знала Патті, що це була підробка, яку підтримувало величезне багатство Майка. І вирішив не питати.

— Патті, скільки людей живуть у Гнізді? — він відчував легку тривогу, що отримав надто багато водних братів без своєї згоди, але потім відкинув цю думку, як неважливу: врешті-решт, хіба хтось із них захоче жити за його рахунок? Хіба що можливість полежати на трав'яному килимку — у нього не було жодних казанків із золотом за дверима.

— Дозволь подумати... Зараз — майже двадцять, враховуючи новачків, які ще не говорять марсіанською і не мають сану.

— А ти маєш, Патті?

— О, так. Проте я більше навчаю. Початкові заняття з марсіанської. А ще я допомагаю новачкам; ну і так далі. А ще Доун і я, Доун та Джилл, обидві — Верховні Жриці. Ми з Доун відомі в колах фостерітів, — особливо Доун; тож працюємо разом, щоб показати іншим фостерітам, що Церква Усіх Світів суперечить Вірі не більше, ніж баптисти, яким забороняли приєднатися до масонів.

Вона показала Бену поцілунок Фостера, пояснила, що він означає, і показала також дивовижний відбиток, який залишив Майк.

— Всі вони знають, що означає поцілунок Фостера і як важко його отримати... І раніше вони вже бачили деякі з див Майка, і вже майже дозріли, щоб серйозно взятися за справу й працювати над тим, щоб піднятися у вище коло.

— Це важко?

— Звичайно, Бене, — для них важко. У твоєму та моєму випадках, а ще із Джилл та кількома іншими, — ти знаєш їх усіх, — Майк одразу ж допустив нас до братерства. Але з іншими Майк спершу тренує і навчає, — не віри, але способу реалізувати віру в роботі. Це означає, що вони починають з вивчення марсіанської. А це непросто; я сама ще не ідеально нею володію. Проте так багато Щастя у тому, щоб працювати та вчитися. Ти запитав мене про розміри Гнізда... Дай подумати: Дюк, Джилл, Майкл, я; двоє фостерітів; Доун... Один обрізаний єврей з дружиною та чотирма дітьми...

— Діти в Гнізді?

— О, більше десятка. Не тут — у гніздах для пташенят одразу за дверима; ніхто не зможе медитувати під галас та шум дітей та виховання Неда. Хочеш глянути?

— Гм... Краще пізніше.

— Подружжя католиків з немовлям, — відлучених від церкви, мушу сказати, бо їхній священик про все довідався. Майк по-особливому їм допомагає; для них це серйозне потрясіння, хоча й абсолютно не обов'язкове. Кожної неділі вони прокидаються дуже рано, щоб, як і зазвичай, піти на службу, — проте люди про них пліткують. Одна родина мормонів нового розколу, це ще троє, — та їхні діти. Решта — звичайні протестанти та один атеїст... Тобто він думав, що він атеїст, доки Майк не відкрив йому очі. Він прийшов сюди, щоб поглузувати; і залишився, щоб навчатися, і вже скоро стане жерцем. Ще дев'ятнадцятирічні змужнілі — я впевнена, що всіх важко перерахувати, оскільки ми дуже рідко збираємося разом у Гнізді, за винятком нашої служби у Сокровенному Храмі. Гніздо побудоване для вісімдесяти одного, — це "тричі наповнений" чи тричі перемножений між собою. Але Майкл каже, що буде багато очікування до того, як нам знадобиться більше гніздо, і до того часу ми вже побудуємо власні гнізда. Бене, може, ти хотів би глянути на зовнішню службу? Побачити, як Майкл виголошує проповідь, — замість того Щоб слухати мої теревені? Майкл якраз зараз виступатиме.

— Ну, так, — якщо це не складно.

— Ти можеш піти й сам. Проте я хотіла б піти разом з тобою... У мене немає справ. Лише хвилинку, любчику, поки я наберу пристойного вигляду.

— Джубале, вона повернулася за кілька хвилин у балахоні, схожому на мантію Свідка Анни, — проте підрізаному по-іншому, з рукавами у формі янгольських крил, високим коміром і вишитим над серцем знаком, який Майк використовував для Церкви Усіх Світів, — дев'ять концентричних кіл та умовне зображення Сонця. Це вбрання було мантією жриці, її ризою; Джилл та інші жриці носили такі ж, хіба що мантія Патті була з непрозорого, цупкого синтетичного шовку і піднімалася так високо, щоб закрити її татуювання, — й так само спускалася аж до зап'ястків з тієї ж причини. Вона надягла панчохи, чи, можливо, шкарпетки, — й несла в руках сандалі. Джубале, вона так сильно змінилася! Це додало їй величності, навіть божественності. Обличчя в неї дуже миле, — і я побачив, що вона була значно старша, аніж мені здалося на перший погляд, хоча й не на років двадцять, як стверджувала. У неї була витончена зовнішність, і я думав — який же сором, що хтось колись торкався татуювальною голкою її шкіри.

Я знову одягнувся. Патті попросила мене зняти черевики, тому що ми не збиралися виходити тим же шляхом, що й прийшли. Вона провела мене назад — через Гніздо та коридор; ми зупинилися, щоб взутися, і спустилися пандусом десь на кілька поверхів, аж доки не дійшли до галереї. Це було щось на кшталт ложі огляду головної аудиторії. Майк стояв на краю сцени. Ані кафедри, ані вівтаря — просто лекційна зала з великим символом Усіх Світів на стіні позаду. На сцені з ним стояли також і жриці в мантіях; з тієї відстані мені здалося, що то була Джилл, — але ні: це була інша жінка, трохи схожа на Джилл і майже така ж красива. Інша верховна жриця — Доун, Доун Ардент.

— Як її звали? — перебив Джубал.

— Доун Ардент — від народження Гіґґінс, якщо ти такий прискіпливий.

— Ми з нею знайомі.

— Знаю, що так: за плітками ти — хтивий козел. Вона дуже тобою захопилася.

Джубал похитав головою.

— Маленька помилка. З Доун Ардент, яку я мав на увазі, ми лише бачилися десь зо два роки тому. Вона мене навіть не пам'ятає.

— Ще й як пам'ятає. І збирає всі ті побрехеньки й записи, що ти продаєш, під кожним псевдонімом, який змогла відстежити. Зазвичай вона засинає під них, і це дарує їй прекрасні сни, — з її слів. Більше того, вона, без сумніву, знає, хто ти. Джубале, у тій великій вітальні у центральній частині Гнізда є лише одна прикраса, — ти вже мені вибач це слово: це зображення твоє голови в натуральну величину. Виглядає так, наче тобі відтяли голову; на обличчі — жахлива усмішка. Як я зрозумів, це знімок з прихованої камери, яку встановив Дюк.

— От же шибеник!

— Його потайки попросила Джилл.

— Ще один шибеник!

— Сер, ви говорите про жінку, яку я люблю, — хоча я й не один такий. Проте Майк втягнув її в це. Тримай себе у руках, Джубале: ти — покровитель Церкви Усіх Світів.

Джубал здавався нажаханим.

— Вони не могли так вчинити зі мною!

— Уже вчинили. Та не засмучуйся: це неофіційно і ніде не публікувалося. Але Майк вільно вшановує тебе у Гнізді серед водних братів, — за те, що ти почав всю цю виставу і пояснив йому все так, що він, нарешті, зміг зрозуміти, як пристосувати марсіанську теологію до людей.

Джубал виглядав так, наче його починало нудити. Бен продовжував:

— Боюся, що ти не можеш цього уникнути. Але додам, що Доун вважає тебе красивим. Окрім тих витребеньок, вона розумна жінка, і надзвичайно чарівна. Проте я відволікся. Майк відразу ж нас побачив, помахав і вигукнув: "Привіт, Бене! Пізніше!" — і продовжив свою проповідь.

Джубале, я не збираюся намагатися процитувати його, — тобі потрібно буде це почути. Не схоже було, що він проповідує: на ньому не було ризи — звичайний модний, гарно пошитий, білий, синте-лляний костюм. Він говорив, наче професійний, хороший продавець машин, — за винятком того, що, без сумніву, йшлося про релігію. Майк жартував і розказував притчі; жодна з них не була пуританською, проте в них не було й нічого по-справжньому брудного. Щось про пантеїзм... Одна з його притч була стара — про хробака, який риє ходи в ґрунті, і натрапляє на ще одного хробака, і одразу ж говорить: "О, ти гарна! Ти прекрасна! Вийдеш за мене?" — і отримує відповідь: "Не будь дурним! Я ж твій кінець". Чув її?

— "Чув?" Я написав її.

— Не думав, що вона така стара... В усякому разі, Майк гарно її використав. Його ідея полягала в тому, що, коли б ти не натрапив на будь-яку іншу річ, придатну для ґрокання, — він не говорив слова "ґрокання" на цьому етапі, — будь-яку іншу істоту, чоловіка, жінку чи загубленого кота... То ти просто натрапляєш на "інший кінець"... А всесвіт — це лише маленька річ, яку створили нашвидкуруч якоїсь ночі задля власної розваги, а потім погодилися забути цей вибрик. Він вклав у це значно більше солодощів, але був надзвичайно обережним, щоб не наступити на пальці конкуренту.

Джубал похмуро кивнув:

— Соліпсизм та пантеїзм. Зібрані разом, вони нічого не пояснюють. Нейтралізують будь-який незручний факт, примиряють всі теорії та включають усі факти чи помилкові переконання, які ти потурбувався назвати. Проблема в тому, що це — просто солодка вата, смачна, але без жодного змісту.