Дбайлива облога - Сторінка 41

- Генріх Белль -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Тепер жди "проколів", і "проколів" куди серйозніших, аніж оця несподівана вагітність у пані Фішер. Певно, доведеться все ж поговорити з нею ще раз, пояснити, яких висновків він дійшов унаслідок своїх роздумів, і просто попросити — задля безпеки її ж таки та її дитини — розкрити таємницю. Він пообіцяє держати все в цілковитій таємниці, а також повідомити її про наслідки перевірки "заллідника" й не чинити н коханню жодних перешкод. Зрештою, він же не якийсь там шпиг, що посилає своїх людей нишпорити по чужих ліжках та шафах! А якщо вона не зважиться відкрити своєї таємниці, тоді йому, перше ніж дати розпорядження приступати до рішучих розшуків "заплідника", доведеться поговорити з Дольмером, а Дольмерові, мабуть,— із Штабскі.

Ні, допускати "проколів" він не має права, і коли шлюб у них розпадається, то винна в цьому буде не поліція. Як-не-як, у Цумерлінга там сидить один Фішер* і коли одна з Фішерових невісток спіткнеться, то це відразу стане "проколом" поліції, хоча про сімейну кризу декотрі газети натякали вже й давніше.

На жаль, до телефону в Блорі підійшла хатня робітниця; вона сказала, що пані Фішер кілька хвилин тому кудись поїхала з матір'ю та дочкою; на жаль, Кюблер доповів про це лише через п'ять хвилин, після їхнього від'їзду, додавши, нібито Фішер "прихопила з собою дещо з речей" і все це скидалося на "невеличкий переїзд"; невдовзі з Тольмсгофена Гендлер майже тими самими словами — аж дивно — повідомив про приїзд тих двох жінок із дівчинкою і додав, що все це "нагадує невеличкий переїзд". А Ромер, який їхав позад жінок, запитав, що йому робити далі — повертатися до Бло-ра чи залишатися в Тольмсгофені. Але потім Кюблер доповів із Блора, що незабаром після від'їзду звідти пані Фішер там з'явився сам Ервін Фішер; він узяв кілька паперів, покидав у машину досить багатенько валіз і знов кудись поїхав. Ще й так зневажливо, як він це вміє, сказав йому, Кюблерові, що кілька тижнів його вдома не буде. А оскільки й Блюм, як повідомив Кюблер, кудись поїхала, а наглядати час від часу, принаймні не постійно, за домом доручено тільки їй, то тепер, мабуть, уже нема потреби охороняти об'єкт так пильно, отож чи не можна, мовляв, йому, Кюблерові, піти додому... Це викликало в Гольцпуке роздратування, і він несподівано різко сказав Кюблерові зробити ласку й зачекати подальших розпоряджень. Він мав причину гніватись: адже досі Фішер була дуже розважлива, завжди йому про все повідомляла, попереджала про зміни в своїх планах, і він мав змогу спокійно перерозподілити своїх людей. Усе це, оця "безглузда втеча" з матір'ю й дочкою з Блора, свідчить про якусь напружену ситуацію, а може, й паніку. А від'їзд Фішера — то, певно, всього лиш випадковий збіг. Одначе потім, коли Ромер доповів із Тольмсгофена, що Фішер, побувши трохи в "замочку", подалася з дівчинкою до брата в Губрайхен і він, Ромер, змушений сам терміново приймати рішення, послав охороняти її Гендлера, почалося чортибатьказна-що; він, Ромер, нібито взяв на себе, поки все владнається, Гендлерові обов'язки в Тольмсгофені, де після конкуренції стало досить спокій-

но, і чекатиме тільки, доки його змінить Люлер, а тоді, якщо не буде інших вказівок, повернеться до Блора. Він, Гольцпуке схвалив Ромерові розпорядження, а тоді викликав по радіо Кюблера, вибачивсь, що повівся з ним трохи різкувато, і з жалем подумав про втрачену нагоду посидіти з Сабіною Фішер за чаєм і поговорити по щирості. Адже йому час від часу доводилося з нею розмовляти, дещо пояснювати, дещо в неї з'ясовувати, і бесідувати з тою молодою жінкою завжди дуже приємно. Вона вміє якось навдивовиж по-дитячому з чогось посміятися, з нею забуваєш про її кляте "становище", вона щоразу сама готує чай, іноді навіть вибачається за клопіт, що його завдає... І він забрав собі в голову, ніби вона цілком йому довірилась, вирішив завести з нею розмову й про цю делікатну справу, пояснити їй, що навіть у відданого коханця чи серед його оточення може бути щось таке, що потребує перевірки. Він уже навіть знав, з якими словами до неї звернеться, наприклад: "Внаслідок своїх міркувань я дійшов висновку, що дитина, яку ви чекаєте... На таку думку мене навели інтереси безпеки, а не моральності... Одне слово, що цій дитині дав життя, мабуть, любовний, зв'язок (тут треба ще помізкувати: "любовний зв'язок" — не дуже вдало) не з вашим чоловіком, а з кимось іншим. А оскільки я відповідаю за вашу безпеку, то ви вже мені даруйте..." Вона, мабуть, почервоніла б, заходилася б доливати чай, може, й усміхнулася б чи розгнівалась, була б обурена, ображена, може, навіть прогнала б його, і йому перепало б від начальства... Ну й нехай! А тепер, коли вона сидить у брата в Губрайхені, в отій халабуді, по щирості з нею вже не побалакаєш, а про таке й поготів.

Чим довше він сушить собі голову, тим очевидніше стає, що любовний роман за межами Блора неможливий. Якби вона хотіла зустрітися з "заплідником" десь за Блором, то їй довелося б принаймні на годину-дві звідти поїхати, а це залишило б свій слід у протоколах — хай би лиш у вигляді знака запитання, але ж той знак потім розшифрували б, як тоді, коли вона частенько навідувалася з дочкою до Гребеля в Гетціграт, або тоді, коли раптом поміняла перукаря й поїхала вже не у Блюкгофен до Шиманскі, а в Гурбельгайм до Пікзене. Але ж у протоколах уже не зосталося жодного знака запитання. Зрештою, тепер вона взагалі перестала вчащати до перукарів і сама миє голову та дає лад своєму волоссю — отому прекрасному золотистому волоссю, милуючись яким він так любить попивати чай і провадити з нею задушевні розмови... Щодо сусідів, то насамперед на думку йому спадають Блемери, ця трохи фривольна сімейка, яка при нагоді влаштовує такі собі досить невимушені вечірки. Невимушені, але обтяжливі, бо декотрих підозрілих гостей доводиться перевіряти. Особливо Блемерового свояка Сульца, чоловіка явно багатого (звідки в нього те багатство, ще не з'ясовано, кажуть, він пописує під псевдонімом популярні порнографічні романчики). Обидва — і Блемер, і його свояк — чоловіки, певно, не в її стилі, вони надто несерйозні, надто фривольні і, звісно ж, не "для душі", а крім того,— він це щойно пригадав,— про Блемерів нема чого й голову собі сушити: адже вони живуть там усього два з половиною місяці, а вона вже на шостому і доти, як з'ясовано, жодних стосунків із Блемерами не мала. Отже, залишаються: молодий Бееретц, старий Германе, Клобер, Гельмсфельд, а в той час іще й Бройєр. Навряд, чи ймовірно, що тут замішаний котрийсь із них. Проте, коли йдеться про любовні справи, то він, Гольцпуке, уже відвик вважати за певні величини ймовірність або несхильність до отих "стилів". Скажімо, Корчеде, цей не лише привабливий, а й наділений тонким смаком літній чоловік — як-не-як, сім'янин, батько дорослих дітей, він і на клавесині грає, а коли вже припустити, що скаче в гречку, то йому можна приписати як "його стиль" хіба якусь освічену, пещену, десь так тридцятивосьмирічну актрису чи співачку — одне слово, Корчеде спокусився на найдешевший "стиль" продажного чоловіка, отого просто-таки вульгарного, брутального Шлюма. А Бляйбль? Його "стиль", як здавалося б — розпашілі від чардашу чи принаймні від фламінко танцівниці, а він узяв собі за третю дружину спокійну, привітну прибиральницю з Югославії, таку вже лагідну, мов ангел, і вона витримала з ним, певна річ, тільки два роки. І тепер, коли йому, Гольцпуке, зрештою ясно, що Сабіна справді вчинила те, що й сама назвала б подружньою зрадою, то зі списку підозрілих чоловіків він не може викреслити нікого — ні пристаркуватого Гельмсфельда, в якого на таке діло, певно, не стало б ні снаги, ні, тим більше, бажання, ні отого кривоногого Клобера. У протоколах ці двоє фігурують як гості: Гельмсфельд заходив, здається, на "літературні" чаювання, а Клобер забігав (звичайно не надовго), щоб віддати овочі "власного виробництва" — салат, цвітну капусту ("нічого не обприскувалося, люба пані доктор Фішер, гарантую"), вперто називав її "пані доктор", брав сигару, випивав чарочку коньяку, однак почував себе ні в сих ні в тих, майже завжди залишав у попільниці тільки надкурену сигару і жодного разу не затримувався довше, ніж на сімнадцять-вісімнадцять хвилин; отож із Клобера підозру можна спокійно зняти.

І, нарешті, залишаються — а кожну справу треба ж додумувати до кінця — його власні люди. Найбільшу підозру в нього викликає Цурмак — особливо, як подивитися на це діло очима самого Цурмака. В амурних справах йому, хоч він чоловік і одружений, сміливості не позичати, цей свого не проґавить; принаймні один раз, і то в ситуації вельми делікатній, що могла б погано скінчитися, він, не довго думаючи, на службі, в службовий час, закрутив роман із матір'ю одного юного правопорушника. Цурмак заарештував того хлопця за торгівлю гашишем, потім іще раз пішов до нього додому, щоб добряче перетрусити те "кубло", і, як згодом признався сам, "злігся" з хлопцевою матір'ю.

"Атож, я мав із нею це діло. Славна була жінка. її звали Еллі, а прізвища вже й не пригадую. Ні, вона була не повія. Отож, а потім у службовий час іноді забігав до неї — не міг, знаєте, утриматись. Та ще й тепер, як проходжу повз той будинок, мене так і тягне туди,— я ж бо знаю, її чоловік і син — обидва за ґратами. Подобається вона мені, можна навіть сказати, я її люблю, і в неї серце, як прийду, зразу розтане, я знаю. А Лісбет, моя жінка, ніколи про це не знала й навіть нічого не помічала. Та потім у душу мені все ж закрався острах: а що, думаю, як Еллі почне мене шантажувати? Однак вона так ніколи й не спробувала, навіть ні на що таке й не натякнула. Еллі... Добра була жінка, славна..."

І все ж таки Цурмака він відкинув. Відкинув через те, що дивився на це діло очима не Цурмака, а її, Сабіни Фішер. Про Цурмака він і подумати такого не може, принаймні ще менше, ніж про Клобера, хоч той — кривоногий пристаркуватий спекулянт, а Цурмак — показний, ставний поліцейський ще трохи отого давнього жандармського типу, чоловік на вигляд спортивний, відвертий і в очах жінок, мабуть, не позбавлений привабливості. Люлер (він розглядає їх за ступенем імовірності) теоретично готовий завжди й до всього, цей пригод не боїться і чимало їх має; він неодружений, проте для нього ця "бджілка" —з причин не амурних, а соціальних— на кільканадцять розмірів "завелика", "зависока".