Дбайлива облога - Сторінка 42

І надто небезпечна. Принаймні попасти з нею до газет — раз плюнути. Тут можна ускочити в халепу, а Люлер цього не любить. Ні, то не Люлер. І все ж, якщо це хтось із його хлопців... Чорт, вони ж бо всі люди та ще й чоловіки!.. Але ж ризикувати безпекою теж ніхто не стане... Залишається ще Губерт Гендлер. Цього чоловіка він так до краю і не збагнув; Гендлер йому до вподоби, це один із найнадійніших його людей, навіть теоретично підкований, чесний, знається на юриспруденції і жодного разу, зокрема й коли служив у поліції моральності, жодного разу не припустивсь ні найменшої некоректності. За нього, за його міцну сім'ю, за його погляди Кірнтер дає поруку, а те, що Гендлер часом буває знервований, а то й роздратований, психіатр пояснює його фінансовим становищем: чоловік явно перевитратився з будівництвом, з машиною та всілякими покупками.4Однак у Гендлера є, як висловлюється Кірнтер, "неоціненний стабілізатор": його дружина Гельга — розважлива, ніжна, спокійна жінка. І "майже красуня". Правда, серед родичів у них є два не таких "стабільних" елементи — Гельжина сестра Моніка та її приятель Карл Цурмайєн, теж такий собі надломлений соціолог, за яким, однак, не помічено нічого, анічогісінько підозрілого, хоч за часів, що могли б кинути на нього підозру, він був у Берліні. Тільки одне вказує на Гендлера як на можливого "заплідника": з усіх згаданих тільки він коли не цілком, то принаймні в загальних рисах, безперечно, "в її стилі". Хлопець серйозний, набожний, як і вона, не позбавлений почуття гумору, хоч іноді справляє й протилежне враження, і по-чоловічому спокійний, що, звісно, їй імпонує; Гендлер досить фанатично ставиться до релігії (чого про Сабіну Фішер не скажеш) і з біса "праведний". Не правильний, а саме праведний, і навіть усупереч інструкціям заплющує на дещо очі. З-поміж решти охоронців Гендлер наче трохи аж чужий — не любить масних анекдотів, не дозволяє говорити при собі нічого непристойного, іноді дає колегам зайвий раз поглузувати з себе, і водночас навіть найбільші циніки ставляться до нього з повагою, а то й симпатією. Та чи Гендлер (сумління не дозволяє йому назвати Гендлера "заплідником", і він, розмірковуючи далі, вдається до слова "коханець")... чи справді Гендлер її коханець або був ним? При слові "коханець" неймовірність стає меншою, а можливість, навпаки, ймовірнішою.

Один з його охорони? Щодо цього готових газетних заголовків хоч греблю гати, тим писакам тільки подай, отож краще буде, мабуть, залишити цю справу так, як є, і не квапитись підпрягати до неї ні Дольмера, ні Штабскі, а тому чоловікові з газети доведеться пояснити, щоб поки що не втручався в інтимне життя пані Фішер, оскільки безпеці, мовляв, тут ніщо не загрожує. А їй справді не загрожує ніщо. І все ж це може бути тільки або котрийсь із сусідів, або хтось із його людей. Одначе жоден із них загрози безпеці не становить, хіба лиш моральності, а те, що загрожує моральності,— не його діло. Гендлер? Цей теж із отих "задушевних". Але ж не слід забувати, як-не-як, про чарівну Гельгу, славну, щиру молоду жінку, з якою йому, до речі, вже не раз випадало танцювати. Отже: тепер Сабіна Фішер у свого брата в Губрайхені, і Гендлер її там охороняє. Обнесений високим муром пасторський будинок, ота романтична хатина, високі дерева, ліщинові кущі... Якщо вони крутять любов, то кращого місця й не придумаєш. Певна річ, її брат Рольф — не якийсь там "прогресивний" відчайдух, у чиїй голові сама порнографія, та і його сестричка-капіталісточка теж не така; Рольф належить скоріше до категорії високоморальних соціалістів, але коли він застане любу свою ультракапіталістичну сестричку десь у затишному куточку з кимось удвох, то, звісно, не стане їй ані докоряти, ані заважати. Отже, справа це, як не крути, делікатна, навіть дуже тонка, і найкраще буде, мабуть, для початку послати всіх трьох — Цурмака, Люлера й Гендлера — на курси до Штрюдербекена. Там і луг, і ліс, і буфет непоганий. Побігають по лісі, пограють у футбол, трохи постріляють, повчать теорію — воно їм не завадить. Вони це заслужили. А після курсів він висуне їх нарешті на підвищення, вони це теж заслуяшли, особливо Цурмак — через ту Бляйблиху він так попсував собі тоді кров, що потім категорично відмовився "ходити по крамницях з жінками взагалі, і на курорти щоб мене не посилали, де мусиш дивитись, як вони обпиваються в барах та виставляють напоказ цицьки, а тобі до них — зась! Ні-і, красненько дякую!" Отже, курси, а тоді відпустка й переміщення. Так воно всім буде краще; він це називає звичайною поліційною службою. Звісно, виникнуть кадрові проблеми. Четверта Бляйблева дружина збирається їхати на один з островів у Північному морі, і Бляйбль просить ужити "відповідних заходів". Виходить, треба терміново побалакати з Дольме-ром, а може, навіть дійти до самого Штабскі й зажадати підсилення. Але жодного слова про те, що Фішер вагітна — то справа її, справа її чоловіка, справа її коханця, якщо той узагалі про це знає. Він, Гольцпуке, уже не має сумніву, що вона не заговорить про це ніколи в світі. А якщо люди Цумерлінга потім і накриють її мокрим рядном, то попадеться вона, але не він. Треба тільки негайно подзвонити тому з газети й розтлумачити, що вагітність пані Фішер на безпеку жодною мірою не впливає; можна буде пояснити йому, що більш ніякої такої інформації від нього не вимагають.

Кінець кінцем, може, їй навіть пощастить довести, що Бройєр знав про її стосунки з Петером і ставився до них терпляче. Якщо він таки подасть на суд, йому треба буде тільки показати путівки, які він, звісно ж, ретельно вивчив, проаналізував і з яких недвозначно випливають — один-два рази на тиждень — оті двадцять три кілометри (їх можна легко переміряти), а потім стоянка, що тривала одну, дві, а часом і три години. Хіба ж він не казав Петерові, підморгуючи: "Ви там когось навідуєте?" Хіба ж Петер не кивав головою і не заявляв з готовністю, що ці сорок шість кілометрів в обидва кінці записує "своїм коштом"? Хіба ж Бройєр не знав, що від підприємства додому рівно двадцять три кілометри? Хіба вони вдвох їх не переміряли — вже хоча б через податок — хтозна й скільки разів? Зрештою, є свідки, залишається тільки сподіватись, що вони скажуть правду. Наприклад, бухгалтер Пляйн; адже йому, в разі чого, досить буде тільки подати фінансові звіти. А що, що ж собі думав тоді Бройєр? Як він пояснить це на суді: двадцять три кілометри "своїм коштом", дві години простою "своїм коштом" — де ж? Звичайно, вдома вони про це ніколи не розмовляли, і все ж таки... Бухгалтер, путівки... І це тривало, як-не-як, два місяці, навіть більше, й тривало б і далі, якби не оця клята історія з безпекою, якби в Петерових паперах не виявилося кілька дурниць і якби не отой ідіотський пістолет, такий старомодний і безглуздий, що навряд чи й на іграшку придатний. Одне слово, револьвер зразка десь тисяча дев'ятсот дванадцятого року. Правда, з патронами.

Цілком можливо, сказав їй адвокат, що Бройєр заявить, нібито нічого не знав або ж, хоч це й малоймовірно, визнає, що знав і покривав їх, а може, запевнятиме, що довго терпів, однак потім терпець йому урвався, особливо коли з'явилися документальні підтвердження, а з огляду на закони про пресу, завдяки яким Ерна, бувши сусідкою тієї Фішер, стала героїнею дня й опинилась у центрі уваги громадськості, варто посперечатися, бо все це досить "спірно й неоднозначно". Як її чоловік Бройєр, може, й "страждав і терпів" (щоб дуже, то він і не страждав, хай йому абищо; скоріш за все для нього, з його збоченнями, це була навіть своєрідна втіха!), але якщо він не подасть на розлучення, то нашкодить своїй репутації, надто репутації ділової людини. Історія справді стала надбанням громадськості, і про це слід посперечатися, бо питання таки спірне, і, звичайно ж, винна тут не вона, й не Петер, а Бройєр, що не може втримати язика на припоні й прагне списати своє банкрутство на якесь "шкідництво". На її думку, цілком можливо, що він сам подзвонив комусь із газети, у нього на це розуму вистачить, і коли вже найшла коса на камінь, то вона не мовчатиме, вона викладе їм увесь той бруд просто на стіл. А якщо Бройєр справді візьме гору, тоді вона — про це їй натякнув адвокат — заявить, що "стала жертвою безпеки", і тоді з'являться, як пояснив адвокат і підтвердив Бройєрів маклер, зовсім нові свідчення, і їх у крайньому разі доведеться заслуховувати на показовому процесі. Одне слово, так: якщо він неодмінно схоче взяти розлучення, гаразд; але з'ясовувати, хто винен,— про це не може бути й мови. А платить нехай він, вона ж знає, скільки в нього на рахунку.

Підпряжеться, певна річ, і Клобер; у нього через оті перевірки клієнтів спливли на поверхню прикрі речі — контрабанда і щось там іще з рідким пальним, вона в цьому ділі не тямить, але головне те — і це довело Коблера до шаленства,— що декотрих клієнтів, з якими він колись прокручував, сказати б, не зовсім законні оборудки (мав їх і Бройєр з якимись дивними італійськими торговцями годинниками!), отож цих клієнтів він утратив, бо кому ж охота самому лізти в "наставлену "лягавими" пастку". Одне слово, оборудки, що доти зв'язували тих людей з Клобером, вони могли робити й з кимось іншим; і Клобер досить прозоро — не те що напрямки, а все ж ясно — натякнув, що тепер зі страхом жде податкової ревізії. В усякім разі, Клобер теж "жертва безпеки", сумніву нема, і створено вже цілу адвокатську групу, що збирає по всій країні "жертв безпеки", навіть якщо вони просто зазнали неминучої моральної шкоди від постійної присутності поліції на міських вулицях і в селах. Є вже один засвідчений відповідними паперами випадок із молодою дівчиною, батько й мати якої живуть у сусідстві з якимсь великим "тузом"; до певного часу та дівчина мала в школі непогані успіхи, всі це підтверджують, а тоді нерви в неї сплохували, провалилась на іспиті й наклала на себе руки. І що через цю безпеку впали ціни на земельні ділянки, так само засвідчують відповідні папери. Якщо те, що вона почула, правда — нібито історії з податками, а може, й отими сумнівними оборудками, а також "статевими зносинами" (хай навіть усе це виявилося й унаслідок перевірок з метою безпеки) самій безпеці не загрожують,— і якщо охоронці не повинні були нічого розголошувати, а навпаки, мали тримати все в таємниці, однак через їхні недогляди та помилки воно спливло на поверхню, то хто тепер відшкодує їй збитки?

Щодо цього адвокат переконав її цілком.