Діти капітана Гранта - Сторінка 102

Я не вагався й хвилини. Я вирішив привласнити "Дункан", чудову яхту> здатну випередити найкращі швидкохідні судна британського морського флоту. Але яхта мала серйозні пошкодження, і, щоб їх полагодити, я дав "Дунканові" відплисти до Мельбурна, а сам, назвавши, себе перед вами боцманом "Британії", як воно й було насправді, запропонував супроводити вас до вигаданого місця аварії корабля на східному узбережжі Австралії. В такий спосіб я спромігся провести вашу експедицію через провінцію Вікторія, то випереджаючи мою банду, то йдучи вслід за нею. На Кемден-Бріджі мої хлопці допустилися даремного злочину, бо якби тільки "Дункан" підійшов до східного берега, він не вислизнув би з моїх рук, а з такою яхтою я став би господарем океану. Отже я допровадив вас, не викликаючи жодної підозри, до річки Снові. Коні й бики конали один за одним, отруєні гастролобіумом. Я завів фургон у драгву коло річки Снові. На мої наполягання... але решту ви знаєте, сер, і ви можете бути певні: тільки неуважність пана Паганеля перешкодила мені командувати оце тепер "Дунканом". Ось моя історія, панове; мої відверті признання не можуть, на жаль, навернути вас на сліди Гаррі Гранта, і ви бачите самі, що угода зі мною для вас анітрохи не вигідна.

Боцман скінчив своє оповідання, схрестив руки на грудях за своєю звичкою і чекав. Гленарван та його друзі мовчали. Вони відчували, що з уст цього незвичайного злочинця почули щиру правду. Він не захопив "Дункана" лише з причин, котрі від нього не залежали. Його спільники прибули до Туфолдської затоки, про це свідчило знайдене Гленар-ваном на березі, лахміття каторжника. Тут, за наказом свого ватажка, вони чатували на яхту і врешті, втомившись од марного чекання, безперечно, знову заходилися палити й грабувати селища Нового Південного Уельсу.

Майор перший поновив допит, аби уточнити деякі дати, які стосувались "Британії". .

— Отож-спитав він боцмана, — вас висадили на західне узбережжя Австралії 8 квітня 1862 року?

— Достеменно так, — відповів Айртон.

— Вам відомі були дальші плани Гаррі Гранта? —Тільки приблизно. , ,

— Однаково скажіть нам, що знаєте, — мовив Гленарван. —т Найдрібніша деталь може вказати нам правильний шлях

— Я знаю тільки; те, сер, що капітан Грант мав намір [525] відвідати Нову Зеландію. Але за час мого перебування на судні його не було здійснено. Тому цілком можливо, що, покинувши Кально, "Британія" прямувала саме до берегів Нової Зеландії. Це збігається зі вказаною в документі датою загибелі судна: 27 червня 1862 року.

— Цілком очевидно, — сказав Паганель.

— Але ніщо в тих уривках слів, які збереглися в документі, не можна застосувати до Нової Зеландії, — сказав Гленарван.

— На це я нічого не можу відповісти, — мовив боцман.

— Гаразд, Айртоне, — знову звернувся до нього Гленар— ' ван. — Ви дотримали свого слова, і я дотримаю свого. Обміркуємо, на який острів Тихого океану вас висадити. — О, мені то байдуже, сер, — відповів Айртон.

— Вертайтесь до себе в каюту й чекайте нашого рішення, — звелів Гленарван.

Боцман пішов у супроводі двох матросів.

— З цього злочинця могла б вийти людина, — мовив майор.

— Так, — згодився Гленарван, — він має розум і сильну вдачу. Шкода, що його здібності звернені на лихе.

— А Гаррі Грант?

— Боюсь, він навіки загинув! Сердешні діти, хто може сказати їм, де їхній батько?

— Я, — озвався раптом Паганель. — Так, я!

Присутні не могли не помітити, що географ, звичайно такий балакучий, такий нетерплячий, ледве чи зронив кілька слів, коли допитували Айртона. Він слухав не розтуляючи рота. Але слово, що він його оце вимовив, варте було багатьох інших і навіть примусило Гленарвана схопитися з місця.

— Ви, Паганелю! — скрикнув він. — Ви знаєте, де капітан Грант?

— Так, наскільки це можливо знати, — відповів географ.

— І відкіля ви про це довідалися?

— Та з того ж таки документа.

— А... — в майоровім голосі вчувалось цілковите недовір'я.

— Ви спочатку послухайте, Мак-Наббсе, — мовив Паганель, — а потім знизуйте плечима. Досі я не говорив тому, що ви мені однаково не повірили б. Та це було б і ні до чово. Коли я зважився на це сьогодні, то лише тому, що Айртонові слова ствердили мої припущення.

— Отже, Нова Зеландія? — спитав Гленарван.

— Ось послухайте й міркуйте самі, — мовив Паганель. [526]

Не бе" підстав, чи скорше не без підстави трапилось так, що я допустився помилки, яка нас усіх врятувала. Коли я писав того листа, що мені проказував Гленарван, слово "Зеландія" безнастанно точило мені мозок. І ось чому. Ви пригадуєте, ми сиділи якось у фургоні й Мак-Наббс розповідав леді Гелені історію з каторжниками. Він передав їй номер "Австралійської і Новозеландської газети" з статтею про катастрофу біля Кемден-Бріджа. Так-от, саме тоді, коли я писав, газета лежала долі, зібгана так, що виднілися ли-~. шб два склади в заголовку, а саме-"ландія". Вони наче спалахом освітили мені мозок! Цей уривок слова з англійського документа ми, очевидно, тлумачили досі неправильно, він має означати закінчення слова "Зеландія".

— Он як! — скрикнув Гленарван.

— Еге ж, —з глибоким переконанням у голосі ствердив Паганель. — Це тлумачення не спало мені раніше на думку, і знаєте чому? Бо ж я, цілком природно, вивчав французький документ, повніший за інші, а в ньому саме й бракує цього важливого слова.

— Ого! — посміхнувся майор. — То вже надто багато вигадки, Паганелю, ви щось дуже легко забуваєте ваші попередні висновки.

— Що ж, майоре, я готовий відповісти на всі ваші запитання.

— Тоді, — мовив Мак-Наббс, — скажіть мені, що означає слово Austral?

— Те що й раніше: південні країни.

— Гаразд. А уривок indi, який спершу ви тлумачили як корінь слова indiens-"індіанці", а потім — слова indigenes— "тубільці"?

— Ну, а втретє і востаннє, — мовив Паганель, — він буде початком слова indigence — "злигодні".

— A contin? — вигукнув Мак-Наббс— Так само означає "континент"?

— Ні! Бо Нова Зеландія тільки острів. . — Як же тоді? — спитав Гленарван.

— Любий лорде, — відповів Паганель. — Я вам зараз прочитаю документ в моєму третьому варіанті, і ви самі зможете судити. Але прошу вас: по-перше, постарайтеся забути наші колишні тлумачення й відкиньте всі упередження; по-друге, вам здасться напевно, що деякі місця витлумачені довільно, можливо, я таки кепсько їх перекладаю, але це слова, що не мають жодного значення, як-то "агонія", котре мені не до смаку, але я не можу пояснити його інакше. До того ж, моє тлумачення засноване на французькому тексті, [527]а не слід забувати — його писав англієць, який може й не знатися на всіх тонкощах французької мови. Після цього попередження я починаю.

І Паганель, повільно й чітко вимовляючи кожний склад, прочитав таке:

"27 червня 1862 року трищогловик "Британія" з Глазго потонув після тривалої агонії в південних морях біля берегів Нової Зеландії (по-англійському— Zealand). Два матроси й каштан Грант спромоглися дістатись до берега. Тут, у безнастанних і жорстоких злигоднях вони кинули цей документ на... довготи і 37° 11' широти. Допоможіть їм, бо вони загинуть".

Паганель зупинився. Це тлумачення було припустиме. Але саме тому, що воно здавалось так само ймовірним, як і попередні, воно могло бути також помилковим. Гленарван та майор і не думали його заперечувати. А що жодних слідів "Британії" не зустрілося ні на берегах Патагонії, ні на берегах Австралії, там, де пролягає тридцять сьома паралель, то питання розв'язувалося на користь Нової Зеландії.

Це останнє зауваження вченого справило велике враження на його друзів.

— А тепер, Паганелю, — спитав Гленарван, — скажіть мені, чому близько двох місяців ви мовчали про своє відкриття?

— Бо я не хотів іще раз подавати вам марні надії. До того ж, однаково ми прямували до Окленда, що лежить на вказаній в документі широті.

— Але відтоді, як ми збочили із цього шляху, чому ви нам нічого не казали?

— Тому що, хоч яке правильне було б моє тлумачення, воно в жодний спосіб не допомогло б нам урятувати капітана Гранта.

— Чому це, Паганелю?

— Бо ж ми виходимо з припущення про загибель судна біля берегів Нової Зеландії; а що про каштана Гранта вже два роки нічого не чути, то доводиться визнати: він став жертвою або катастрофи, або новозеландців-людожерів.

— То ви гадаєте?.. — спитав Гленарван,

— Я гадаю, щог може, будь-коли й знайдуться сліди аварії, але потерпілі з "Британії" загинули без вороття!

— Будемо ж мовчати про це, друзі, —— сказав Гленарван, — і дайте мені вибрати слушну хвилину, аби передати цю сумну звістку дітям капітана Гранта! [528]

Розділ XX КРИК СЕРЕД НОЧІ

Команда яхти невдовзі довідалась, що Айртонові зізнання анітрохи не висвітлили таємничої долі капітана Гранта. На судні запанував глибокий сум, бо на боцмана покладали великі надії, а він, як виявилось, нічого не знав про долю "Британії".

Яхта прямувала за визначеним курсом. Тепер залишалось обрати острів, де висадити Айртона.

Паганель і Джон Манглс розглянули суднові карти. Саме на тридцять сьомій паралелі був позначений самітній острівець, відомий під ім'ям Марії-Терези. Цей скелястий клаптик землі, загублений у просторах Тихого океану, лежав за три тисячі п'ятсот миль од американського узбережжя і тисячу п'ятсот миль — од Нової Зеландії. На півночі найближча до нього земля — архіпелаг Помоту, який перебував під французьким протекторатом. На півдні — ніяких земель аж до льодовищ Південного полюса. Жодне судно не приставало до цього відлюдного острівця. Сюди не долинало й найменшого відгомону того, що діється в світі. Самі лише буревісники відпочивали тут під час довгого перельоту, і на багатьох картах цей самітній бескид, омиваний хвилями Тихого океану, навіть не позначений.

Якщо можлива на земній кулі цілковита самотність, то вона існувала саме на цьому острівці, кинутому серед океану осторонь людських шляхів. Айртона повідомили, який острів обрано. Він погодився там жити на відлюдді, і "Дун-кан" узяв курс на Марію-Терезу. Яхта йшла прямісінько шляхом, що пролягав од цього острова до бухти Таль-кауано.

Через два дні, близько другої години, вахтовий повідомив: на обрії показалася земля. То був острів Марія-Тереза-; низинний, довгастий, він ледь виступав над водою, схожий на велетенського кита.