Діти капітана Гранта - Сторінка 37

Паганель двічі брав собі кожної страви, як він запевняв, "через неуважність".

Почувши це злощасне слово, леді Гленарван поспитала, чи частенько люб'язний француз допускався властивого йому гріха. Майор і лорд Гленарван перезирнулись, посміхаючись. А Паганель щиро засміявся й заприсягся честю, що не припустить жодної неуважності під час дальшої подорожі. Потім він дуже дотепно розповів про свою невдачу з іспанською мовою і про пильні студії твору Ка-моенса.

— А втім, — мовив він наприкінці, — нема лиха без добра, і я анітрохи не шкодую, що помилився.

— Чому ж це, шановний друже? — спитав майор.

— Бо я знаю тепер не тільки іспанську, але й португальську мову. Я розмовляю двома мовами замість одної!

— Слово честі, мені це й на думку не спало, — відповів Мак-Наббс. — Вітаю вас, Паганелю, щиро вітаю!

Всі заплескали Паганелеві, котрий не втрачав марно жодної хвилини: він примудрявся водночас їсти й сипати безперестанку дотепами. Але він не помітив дечого, що, проте, впало в око Гленарванові: уваги Джона Манглса до своєї сусідки за столом, Мері Грант. Ледь вловимий знак, який подала Гленарванові дружина, впевнив його — це було "саме так". Він ласкаво глянув на юну пару й звернувся до Джона Манглса, але з іншого приводу.

— А як минула ваша подорож, Джоне? — спитав він.

— Якнайкраще, — відповів капітан. — Тільки я повинен вам доповісти: ми пливли не Магеллановою протокою.

— Он як! — вигукнув Паганель. — Ви обійшли мис Горн, а мене з вами не було!

— Ну то повісьтеся! — озвався майор.

— Егоїст! Ви радите мені таке, бо хочете забрати собі на щастя, як то роблять забобонні люди, мою мотузку! — відказав йому вчений.

— Та годі-бо вам, дорогий Паганелю, — втрутився до розмови Гленарван. — Ви ж не всюдисущий, щоб поспіти скрізь водночас. Не могли ж ви перетинати простори пампи й воднораз плисти повз мис Горн!

-' Ваша правда, але однаково мені дуже шкода, — відповів учений.

По тому ніхто вже не зачіпав Паганеля, й Джон Манглс почав розповідати про своє плавання. Йдучи повз американське узбережжя, він оглянув усі острови західних архіпелагів, але не знайшов жодного сліду "Британії". Біля [195] мису Пілар, котрий лежить у самого війстя Магелланової протоки, знявся дужий супротивний вітер, і "Дунканові" довелося повернути на південь. Яхта проминула острови Безнадії, піднялась до шістдесят сьомого градуса південної широти, обійшла мис Горн і, залишивши позаду Вогняну Землю, пройшовши крізь протоку Лемера, поплила вздовж берегів Патагонії.

Там, на широті мису Коррієнтес, їх спіткала жахлива буря, та сама, що налетіла на наших мандрівників. Але "Дункан" стійко витримав негоду й вже три дні курсував поблизу берегів, коли постріли звістили про прибуття так нетерпляче очікуваної експедиції. Що ж до леді Гленарван і міс Грант, то капітан "Дункана" був би несправедливий, коли б не визнав їхню виняткову мужність. Вони не злякались шторму, а коли й тривожились, то лише за своїх друзів, які відважно блукали аргентінськими степами.

На цьому Джон Манглс закінчив свою розповідь. Лорд Гленарван подякував йому й звернувся до Мері Грант.

— Люба міс, — сказав він, — я бачу, що капітан Джон віддає належне вашій героїчній поведінці. Ви почували себе добре на борту його судна, і я радий з цього.

— Хіба ж могло бути інакше? — відповіла Мері, глянувши на леді Гелену, а може, нишком і на молодого капітана.

— О, моя сестра дуже .вас любить, містере Джоне, — вигукнув Роберт, — і я також!

-— І я так само люблю тебе, мій хороший хлопчику,^ відповів чДжон Манглс, трохи збентежений Робертовими словами, від яких запаленіло злегка личко Мері Грант. Бажаючи ^мінити розмову, Джон Манглс додав: — От я й розповів про наше плавання! Може, ви розкажете тепер докладніше, сер, про вашу подорож і про подвиги нашого юного героя?

. Жодне оповідання не дало б більшої втіхи леді Гелені й Мері Грант. Отож Гленарван не загаявся задовольнити їхню цікавість. Пригода за пригодою, він повідав про всі їхні мандри від одного океану до другого: про перехід через Кордільєри й землетрус, про те, як зник Роберт і як його викрав кондор, про постріл Талькава, про напад червоних вовків і героїчний вчинок хлопчика, про сержанта Мануеля, про повінь і захисток на омбу, про грозу й пожежу, кайманів і смерч, про ніч на березі океану. Всі ці історії, то веселі, то страховинні, викликали по черзі сміх або жах у його слухачів. Коли мова йшла про Роберта, його сестра й леді Гелена палко цілували малого. Ніколи ще в [196] своєму житті хлопчик не відчував, як тепер, що його оточують щира любов і справжні друзі. Наостанку Гленарван сказав:

— А тепер, друзі, поміркуймо про те, як нам діяти далі; минулому нема вороття, але майбутнє в наших руках; звернімося ж знову до нещасливої долі капітана Гаррі Гранта.

Сніданок закінчився. Всі перейшли до салону леді Гленарван і посідали біля столу, захаращеного мапами й планами.

— Люба моя Гелено, — почав Гленарван, — зійшовши па борт "Дункана", я сказав, що хоч моряків з "Британії" немає поміж нас, ми маємо міцнішу, ніж будь-коли, надію їх знайти. Перетнувши Америку, ми впевнились, ба навіть глибоко переконались в тбму, що катастрофа не сталася ані біля берегів Тихого, ані Атлантичного океанів. Отже, тлумачення документа там, де йшлося про Патагонію, було помилкове. На щастя, в нашого друга Паганеля сяйнула догадка. Він збагнув, у чому наша помилка, і довів — ми йдемо невірним шляхом. Він по-новому прочитав нам документ, так що в нас не залишилось жодних вагань. Я маю на увазі документ, писаний французькою мовою, і прошу Паганеля пояснити його вам, аби й ви впевнились у цьому.

Паганель не забарився виконати Гленарванове прохання. Він переконливо розтлумачив значення слів gonie та indi і довів, що слово austral означає "Австралія", а капітан Грант, покинувши узбережжя Перу, аби поверпз'тпся до Європи, міг потрапити на своєму розбитому судні в сму-. гу південних течій Тихого океану й опинитися біля австралійських берегів. Зрештою, розумні передбачення вч;ного, його дотепні й тонкі висновки переконали всіх, навіть Джона Манглса, вимогливого суддю в подібних питаннях, людину, не схильну захоплюватися химерами.

Ледве Паганель виклав свої міркування, Гленарван оголосив, що "Дункан" негайно вирушає до Австралії.

Однак майор попросив дозволу зробити невеличке зауваження, перш ніж пролунає наказ узяти курс на схід.

— Кажіть, Мак-Наббсе, — мовив Гленарван.

— Я не маю наміру, — почав майор, — знецінити докази мого друга Паганеля, або ж їх спростувати. Як на мене, ці докази поважні, мудрі, гідні нашої уваги, вони повинні скерувати наші майбутні розшуки. Але я хочу перевірити їх востаннє й упевнитись, чи справді вони безсумнівні й незаперечні. [197]

Ніхто не міг збагнути, куди хилить обачливий майор, всі слухали його дещо стурбовано.

— Кажіть далі, майоре, — промовив Паганель, — я готовий відповісти на всі ваші запитання.

— Зробити це дуже просто, — вів далі майор. — Коли п'ять місяців тому в Клайдській затоці ми дошукувались змісту цих документів, наше тлумачення здавалось єдино вірогідним. Аварія "Британії" могла статися тільки біля західних берегів Патагонії, ніде інде. Щодо цього в нас не було найменшого сумніву.

— Слушно кажете, — докинув Гленарван.

— Пізніше, коли Паганель через свою богодану неуважність опинився на борту "Дункана", він познайомився з документами й схвалив беззастережно наш план розшуків на американському узбережжі.

— Правильно, — погодився географ.

— А втім, ми помилились.

— Так, ми помилились, — озвався Паганель. — Людям властиво помилятися, Мак-Наббсе, але хіба що безумень затявся б на своїх похибках.

— Заждіть, Паганелю, не запалюйтесь так, — мовив майор. — Я зовсім не хочу сказати, нібито ми й далі повинні розшукувати капітана Гранта в Америці.

— Тоді чого ж ви хочете? — спитав Гленарван.

— Визнання, тільки визнання того, що Австралія тепер здається нам єдино можливим місцем загибелі "Британії", достеменно так, як раніше здавалась Америка.

— Охоче визнаємо, — мовив Паганель.

— Беру це до уваги й користуюсь нагодою, аби застерегти вас од надмірного захоплення такими "очевидними" тлумаченнями, котрі суперечать одне одному. Хтозна, чи не виникне в нас і після Австралії подібної впевненості щодо будь-якої іншої країни? Отож, коли нові розшуки будуть марні, чи не визнаємо ми, що їх "цілком очевидно" треба провадити деінде?

Гленарван і Паганель глянули один на одного. їх вразила справедливість майорових міркувань.

— Тому я хотів би, — вів далі майор, — перш ніж ми вирушимо до Австралії, ще раз глянути на карти. Подивімось послідовно всі місця, крізь які проходить тридцять сьома паралель, — чи не стрінеться нам іще якась країна, до котрої можуть стосуватися знайдені в документах вказівки.

— Немає нічого легшого, — сказав Паганель, — бо ж, на щастя, земель на цій широті не надто рясно. [198]

Поглянемо, — відповів майор, розгортаючи накреслену за проекцією Меркатора (56) англійську карту обох земних півкуль.

Many розіслали перед леді Геленою, й всі посідали так, щоб стежити за Паганелевим роз'ясненням.

— Як я вам уже казав, — почав географ, — тридцять сьома паралель, пройшовши крізь Південну Америку, перетинає архіпелаг Трістан-да-Кунья. Я стверджую, що в жодному документі не йдеться про ці острови.

Ретельно розглянувши документи, всі погодились з Па-ганелем. Архіпелаг Трістан-да-Кунья було одностайно відкинуто.

— Підемо далі, — мовив географ. — Проминувши Атлантичний океан, ми пропливемо на два градуси нижче мису Доброї Надії й потрапимо до Індійського океану. Тільки одна група островів стрінеться на нашому шляху — Амстердамські острови. Перевіримо і їх так само.

Після уважного дослідження викреслили також і Амстердамські острови. Жодного слова чи його часточки, котрі відповідали б цій назві, не знайшлося ні в англійському, ні у французькому, ані в німецькому текстах.

— Тепер ми прибуваємо до Австралії. Тридцять сьома паралель проходить тут крізь мис Бернуїллі й далі — затоку Туфолда. Ви погодитесь зі мною, навіть не заглядаючи в документи, що англійське слово stra і французьке austral можуть означати тільки Австралію. Річ цілком ясна, і немає потреби про це розводитися.

Всі схвалили висновок Паганеля.