Діти капітана Гранта - Сторінка 38

Метода географа обертала всі його докази на цілком вірогідні.

— Далі, — мовив майор.

— Гаразд, — погодився Паганель, — така подорож неважка: ми перетинаємо протоку, яка лежить у східній частині Австралії, й зустрічаємо на своєму шляху Нову Зеландію. Нагадаю: частинка слова contin у французькому документі означає continent — континент, це неспростовно. Отже, капітан Грант не міг знайти притулку на Новій Зеландії, бо вона ні що інше, як острів. А тому, скільки б ви не вивчали, не порівнювали, не перевертали так і сяк оті слова, ви тільки впевнились би — вони аж ніяк не вказують на Нову Зеландію.

(56) М є р к а т о р (1512-1594) — голландський географ-картограф; винайшов особливий спосіб вимірювати великі відстані на земній поверхні. [199]

— Ані в жодний спосіб, — озвався Джон Манглс, старанно досліджуючи документи й ману.

— Ні, — згодились усі Паганелеві слухачі й навіть майор, — про Нову Зеландію не може бути й мови.

— Зауважимо, — на всьому величезному просторі, що відмежовує цей чималий острів од американського узбережжя, тридцять сьома паралель перетинає лиш один острівець, неродючий і пустельний.

— Як він зветься? —' поцікавився майор.

— Гляньте на карту. Це Марія-Тереза, але в жодному з документів нема й сліду цієї назви.

— Так, ані сліду, — погодився Гленарван.

— Отож, друзі мої, полишаю на ваш розсуд визнати, чи ж імовірне, щоб не сказати — певне — твердження на користь Австралійського суходолу.

— Безперечно, — разом відповіли всі.

— Джоне, — сказав Гленарван, — ви маєте вдосталь харчів і вугілля?

— Так, сер, ми зробили чималі запаси в Талькауано; до того ж при потребі ми легко добудемо пального в Кейптауні. ,

— Гаразд, тоді давайте наказ вирушати.

— Дозвольте мені зробити ще одне зауваження, — знову озвався майор.

— Кажіть, Мак-Наббсг.

— Хоч ми цілком певні свого успіху в Австралії, я гадаю, нам усе ж не завадило б зупинитись па день чи два на островах Трістан-да-Кунья й Амстердам. Вони лежать на нашому шляху й не зроблять його анітрохи довшим. Це дало б нам змогу дізнатися, чи не залишилося там якого сліду "Британії".

— Майоре, ви надто недовірливі! — вигукнув Пага-нель.

— Я дбаю головне про те, аби нам не довелося повертатися тим же шляхом, коли випадком Австралія не виправдає наших сподівань.

— Така завбачливість, мені здається, цілком слушна, — зауважив Гленарван.

— Та й я не збираюсь відраджувати вас од неї, — сказав Паганель,^ зовсім навпаки.

— Ну що ж, Джоне, — мовив Гленарван, — беріть курс на острови Трістан-да-Кунья.

— Негайно даю наказа, сер, — відповів капітан і зійшов на свій місток, в той час як Роберт і Мері Грант палко дякували Гленарванові. [200]

Невдовзі "Дункан" віддалився од американського берега й попрямував на схід, розтинаючи своїм міцним форштевнем хвилі Атлантичного океану.

Розділ II ТРІСТАН-ДА-КУНЬЯ

Якби яхта йшла вздовж екватора, то сто дев'яносто шість градусів, які відмежовують Австралію від Америки, чи, скоріше, мис Бернуїллі від мису Коррієнтес, становили б відстань в одинадцять тисяч сімсот шістдесят географічних миль. Та коли дотримуватися тридцять сьомої паралелі, ці сто девяносто шість градусів становлять, внаслідок кулястої форми Землі, лише дев'ять тисяч чотириста вісімдесят миль. Між американським узбережжям і архіпелагом Трістан-да-Кунья — дві тисячі сто миль, і Джон Манглс сподівався пройти їх за десять днів, якщо судно не затримають зустрічні вітри. Отож він був дуже задоволений, коли надвечір вітер помітно стишився, а потім взагалі змінив напрямок, і "Дункан" дістав повну змогу продемонструвати знову свою блискучу швидкість.

Життя на "Дункані" пішло своїм звичайним плином. Здавалось, ніхто й не залишав яхти на цілий місяць. Замість вод Тихого океану струміли води Атлантичного, а всі морські хвилі схожі між собою, якщо не зважати на деякі відтінки. Ті сили природи, котрі нещодавно піддали мандрівників жорстоким випробуванням, тепер неначе об'єдналися, щоб сприяти їхньому плаванню. Океан був спокійний, подував погожий вітер, і, надимаючись під західним бризом, вітрила допомагали невтомній парі, ув'язненій в котлах.

Отож цей перехід минув швидко, без будь-яких прикрощів і лихих пригод. Всі з надією очікували австралійського берега. Сподівання заступила впевненість. Про капітана Гранта говорили так, наче яхта йшла по нього у якийсь визначений порт. На "Дункані" вже приготували йому каюту — її звільнив містер Олбінет, перебравшись до дружини, — й дві койки його товаришам. Мері Грант відчувала справжню втіху, прибираючи й прикрашаючи батькову каюту власними руками. Вона містилася поруч тої славнозвісної каюти номер шість, яку замовив був на "Шотландії" Жак Паганель. Вчений-географ сидів тут, зачинившись, майже цілісінький день. Він працював од ранку до [201] вечора над науковим твором, котрий звався: "Незвичайні враження географа в аргентінській пампі". Часом його друзі чули, як він схвильовано проказував уголос свої вишукані періоди, перш ніж звірити їх білим аркушам. І не раз зраджував він Кліо, музу історії, благаючи натхнення в божественної Калліопи, володарки епічної поезії. А втім Паганель і не крився з тим, що цнотливі дочки Аполлона залюбки покидають заради нього верхів'я Парнасу чи Гелікону (57). Леді Гелена висловила йому своє щире захоплення, а майор поздоровив ученого з цими відвідинами.

— Головне, мій любий Паганелю, — казав він, — стережіться вашої неуважності. Якщо вам, бува, спаде на думку студіювати австралійську мову, то не беріться її вивчати за китайською граматкою.

Отже на борту яхти все йшло чудово. Лорд і леді Гле-нарван з цікавістю спостерігали Джона Манглса й Мері Грант. А як юну пару не було за що ганити і Джон Манглс нічого не казав, то найкраще було полишити їх на самих себе.

— Що подумав би капітан Грант! — сказав якось Гле-нарван дружині.

— Він подумав би, мій любий Едварде, що Джон гідний Мері, і не помилився б, — відповіла леді Гелена.

Тим часом яхта швидко прямувала до своєї мети. За п'ять днів, шістнадцятого листопада, на щастя, знявся дужий західний вітер, надзвичайно сприятливий для суден, що, огинаючи Африканський суходіл з півдня, зустрічають тут повсякчас тільки південно-східні вітри. "Дункан" розгорнув вітрила; фок, бізань, марсель, брамсель, ліселі, горішні вітрила й стакселі затріпотіли на вітрі, і, тримаючись лівим галсом, яхта полинула так швидко, що гвинт ледве торкався рухливих хвиль. Здавалось, вона прагне здобути першість на перегонах Королівського Темзівського яхт-клубу.

На другий день океан не можна було впізнати: геть укритий велетенськими водоростями, він скидався на порослий травою неосяжний став. Судно начебто потрапило в одне з так званих саргассових морів (58), захаращених улам-

(57) Парнас, Гелікон —гори в Греції, де, за грецькою міфологією, яшли бог поезії Аполлон і музи — покровительки мистецтв.

(58) Саргассове море — західна частина Атлантичного океану, що лежить у субтропічних широтах. Назву дістало від величезного скупчення саргассових водоростей, які мають форму сильно розгалужених кущів. [202]

ками дерев і різними рослинами, що їх позаносили сюди морські течії з ближчих суходолів. Учений Морі(59) перший звернув на них увагу мореплавців. "Дункан" наче плив поверхнею величезної рівнини, яку Паганель слушно порівнював з пампою. Рух яхти дещо уповільнився.

Минула ще одна доба, і на зорі почувся голос матроса:

— Земля!

— В якому напрямку? — спитав Том Остін, що саме стояв на вахті.

— В напрямку вітру, під яким ми йдемо, — відповів матрос.

На цей схвильований вигук усі негайно висипали на палубу. Незабаром з юта вистромилась далекоглядна труба, а за нею слідом виринув і Жак Паганель. Він зараз же навів свій прилад туди, куди дивились усі, але не побачив нічого схожого на землю.

— Погляньте на хмари, — порадив йому Джон Манглс.

— А справді, — мовив Паганель, — там ледь бовваніє щось, начебно шпиль.

— Це Трістан-да-Кунья, — повідомив Джон Манглс.

— Коли так, якщо пам'ять не зраджує мене, відціль до архіпелагу має бути вісімдесят миль, бо ж вершину Тріста-ну, заввишки сім тисяч футів, можна розгледіти саме на цій відстані.

— Атож, — ствердив капітан.

За кілька годин уже чітко вимальовувалась попереду група дуже високих стрімчастих островів. Конусуватий шпиль Трістану вирізнявся чорними обрисами на світлій блакиті неба, осяяний ранковими променями сонця. Невдовзі між скелястим громаддям виступив головний острів, що становив вершину оберненого на північний схід трикутника.

Острів Трістан-да-Кунья лежить під 37С8' південної широти і 10°44' західної довготи від Грінвіцького меридіана. У вісімнадцяти милях на південний захід від нього — острів Неприступний, а в десятьох милях на південний схід — острів Соловей, що завершує цей архіпелаг, самотній в південній частині Атлантичного океану. Опівдні яхта пройшла повз два примітні місця, котрі правлять тут мореплавцям за певний дороговказ: скелю на розі острова Неприступний, яка дуже скидається на корабель з розгорненими вітрилами, і два острівці біля північного краю

(59) Морі Метью (1808-1873) — американський__ океанограф і метеоролог. Склав карти вітрів і течій Атлантичного океану. [203]

острова Соловей, подібні до невеличкого зруйнованого форту.

О третій годині "Дункан" увійшов до Фалмутської бухти острова Трістан-да-Кунья, яку захищає від західних вітрів горуватий мис Гелп.

Там дрімало на якорі кілька китоловних суден, що полювали тюленів та інших морських тварин, котрими рясніють околишні береги.

Джон Манглс узявся розшукувати надійне місце для стоянки, бо ці відкриті гавані дуже небезпечні через сильні північні й північно-східні вітри. Саме тут потонув 1829 року англійський бриг "Джулія" разом з людьми й вантажем. "Дункан" наблизився на півмилі до берега й закріпився на скелястих виступах дна двадцять брасів завглибшки. Пасажири негайно зійшли у велику шлюпку й невдовзі висіли на берег, укритий дрібним чорним піском, який створився через вивітрювання перепалених сонцем вапнистих скель.

Столиця архіпелагу Трістан-да-Кунья — усього-но невелике селище в глибині бухти поблизу чималого гомінливого струмка. Тут стоїть щось із півсотні чистеньких будиночків, розташованих так геометрично правильно, як того вимагає останнє слово англійської архітектури.