Едем - Сторінка 45

Та зв'язок, в усякому разі, існує, і то цілком очевидний.

— Може, йшлося про те, що вони намагалися пристосувати деякі біологічні факти до своїх вірувань чи забобонів?

— Ні, тут якась значно складніша історія.

— Вернімося до суті справи, — сказав Координатор. — Які були наслідки втілення в життя того біологічного плану?

— А такі, що на світ почали з'являтися індивіди з неоднаковою кількістю очей або й зовсім безокі, нездатні до життя, спотворені, безносі, а також велика кількість психічно неповноцінних.

— Ах! Наш дуплекс і ті, інші!

— Так. Мабуть, теорія, на яку вони спиралися, виявилася хибною. Впродовж кільканадцятьох років з'явилися тисячі скалічених, деформованих мутантів — трагічні плоди цього експерименту вони пожинають ще й сьогодні.

— Від цього плану вони, звичайно, відмовилися?

— Ми навіть не запитували про це, — признався Кібернетик. І обернувся до мікрофона: — План біологічної реконструкції — чи існує він ще й досі? Яке його майбутнє?

Калькулятор, поскрипуючи, якусь хвилину немовби сперечався з дуплексом, який видавав слабке покашлювання.

— Може, йому недобре? — тихо запитав Координатор Лікаря.

— Ні, йому краще, ніж я сподівався. Він стомлений, але досі нізащо не хотів вийти звідси. Я навіть переливання крові не можу йому зробити, бо кров нашого дуплекса, очевидно, осадить його червоні тільця...

— Цсс! — цикнув Фізик.

Репродуктор захрипів:

— План — є, немає. Пауза. Тепер — план колись — не був. Пауза. Тепер — мутації — хвороба. Пауза. Інформація правдива — план був — тепер немає.

— Не вловив, — признався Інженер.

— Він каже, що нині заперечується існування цього плану — буцімто його взагалі ніколи не існувало, а мутації буцімто — вид хвороби. Насправді план було впроваджено в життя, а потім його відкинули, не бажаючи визнати перед загалом своєї поразки.

— Хто?

— Ця їхня нібито неіснуюча влада.

— Стривайте, — здивувався Інженер, — як же це? З того часу, як перестав існувати останній анонімний володар, у них почалося щось на зразок "епохи анархії", так? Хто ж тоді впроваджував у життя цей план?

— Ти ж чув сам. Його ніхто не впроваджував — ніякого плану не було. У всякому разі, так нині повсюдно стверджують.

— Ну гаразд, але тоді, п'ятдесят чи скількись там років тому?

— Тоді стверджували щось зовсім інше.

— Ні, це неможливо збагнути!

— Чому? Ти добре знаєш, що й у нас, на Землі, існують певні явища, про які не заведено говорити прилюдно, хоча про них усім відомо. Наприклад, у сфері товариського життя, яке було б неможливе без певної дози прикидів. Те, що в нас не є визначальним, а другорядним, у них — головний фактор.

— Усе це страшенно заплутане й малоймовірне, — зітхнув Інженер. — А яке відношення до цього має той завод на півночі?

— Він повинен був виробляти якусь продукцію, пов'язану з втіленням цього плану в життя, — може, апаратуру для операцій або об'єкти, які їм самим не були потрібні, але які нібито могли знадобитися майбутнім "реконструйованим" поколінням. Та це тільки мої здогади, — з притиском мовив Кібернетик, — а що вони насправді збиралися там виробляти, нам невідомо.

— Таких заводів, мабуть, повинно було бути більше?

— Заводів, похідних біологічного плану, кількість мала— чи велика? Як багато? — запитав Кібернетик.

Дуплекс відкашлявся, і калькулятор майже зразу ж відповів:

— Невідомо. Заводи — ймовірно багато. Пауза. Інформація — жодних заводів.

— Це, однак, якесь суспільство... страхітливе! — вигукнув Інженер.

— Чому? Ти що, ніколи не чув про військову таємницю або щось подібне?

— Яка енергія рухає ці заводи? — обернувся Інженер до Кібернетика, але сказав це так близько від мікрофона, що калькулятор відразу ж переклав його запитання.

Репродуктор хвилину погув, а тоді продекламував:

— Неорган термін відсутній біо біо пауза ентропія константа біо система. — Решта слів потонула в наростаючому гудінні.

На панелі спалахнуло червоне світло.

— Прогалини в словнику, — пояснив Кібернетик.

— Давай увімкнемо його полівалентно, — запропонував Фізик.

— Навіщо? Щоб він почав базікати, як шизофренік?

— Може, вдасться більше зрозуміти.

— Про що мова? — поцікавився Лікар.

— Він хоче зменшити селективність калькулятора, — пояснив Кібернетик. — Коли спектр значень якогось слова недостатньо гострий, калькулятор відповідає, що термін відсутній. Якщо я ввімкну його полівалентно, він удасться до контамінації — створюватиме словесні гібриди, яких немає в жодній людській мові.

— В такий спосіб ми наблизимося до його мови, — наполягав на своєму Фізик.

— Будь ласка. Можемо спробувати.

Кібернетик перемкнув штекер. Координатор глянув на дуплекса, який лежав із заплющеними очима. Лікар підійшов до нього, кілька хвилин оглядав його і, не сказавши ні слова, повернувся на своє місце.

Координатор сказав у мікрофон:

— На південь від цього місця— тут — є долина. Там — великі будівлі, в будівлях скелети, довкола, в грунті — могили. Що це?

— Зачекай, могили нічого не означають. Кібернетик притягнув до себе гнучку стійку мікрофона.

— На півдні — архітектурна конструкція, біля неї — в отворах у грунті — мертві тіла. Мертві дуплекси. Що це означає?

Цього разу калькулятор трохи довше обмінювався з дуплексом скреготливими звуками. Люди помітили, що машина вперше мовби сама від себе запитувала про щось ще раз, нарешті звернений до них репродуктор монотонно повідомив:

— Дуплекс — фізична праця — ні. Пауза. Електричний орган — праця — так, але акселероінволюція — дегенерація — зловживання. Пауза. Південь — це екземпліфікація самокерованої прокрустики. Пауза. Суспільна ізоляція — не сила, не примус. Пауза. Добровільність. Пауза. Мікроадаптація групи — центросамотяг і продукція так ні. Пауза.

— Ну що, задоволений? — Кібернетик сердито глянув на Фізика. — "Центросамотяг", "антисмерть", "біосоцзамикання". Я тобі що казав? Будь ласка, маєш. Тепер роби щось із цим.

— Не гарячкуй, — сказав Фізик. — Це має щось спільне з примусовою працею.

— Неправда. Він сказав "не сила, не примус", "добровільність".

— Ну, тоді запитаємо ще раз. — Фізик підтягнув до себе мікрофон. — Незрозуміло, — сказав він. — Скажи — дуже просто — що на півдні в долині? Колонія? Група засуджених? Ізоляція? Виробництво? Яке виробництво? Хто виробляє? Що? І навіщо? З якою метою?

Калькулятор знову перемовлявся з дуплексом хвилин із п'ять, а тоді заговорив:

— Ізоломікрогрупа — добровільність — інтерзчеплення — примус — ні. Пауза. Кожен дуплекс — протигра — ізоломікрогрупа. Пауза. Головний зв'язок — центральний самотяг. Пауза. Зв'язок — гнівисть. Пауза. Хто вина — той покарання. Пауза. Хто покарання — той ізоломікрогрупа — добровільність. Пауза. Що таке ізоломікрогрупа? Пауза. Інтерзв'язки зворотні; напівіндивідуальні — зчеплення — гнівисть — самоціль — гнівисть — самоціль. Пауза. Соціопсихоциркуляція — внутрішня антисмерть. Пауза.

— Стійте! — крикнув Кібернетик, бачачи, що інші неспокійно заворушилися. — Що це означає — "самоціль?" Яка ціль?

— Самоці...ління, — пробуркотів калькулятор, який цього разу взагалі не звернувся до дуплекса.

— Ага! Інстинкт самозбереження! — вигукнув Фізик, а калькулятор квапливо пояснив:

— Інстинкт самозбереження. Так. Так.

— Ти хочеш сказати, що розумієш, про що вій говорить?! — підхопився з місця Інженер.

— Не знаю, чи розумію, але здогадуюся, — мова йде про якийсь різновид їхньої системи покарань. Очевидно, це якісь мікросуспільства, автономні групи, котрі, так би мовити, навзаєм тримають одні одних у постійному страху.

— Тобто як? Без охорони? Без наглядачів?

— Так. Адже він сказав цілком виразно, що ніякого примусу не існує.

— Це неможливо!

— Чому ж? Уяви собі двох людей: в одного є сірники, а в другого коробка. Вони можуть ненавидіти один одного, але вогонь викрешуть тільки разом. Гнівисть — це гнів і ненависть чи щось близьке до цього. Тому кооперація в групі виникає завдяки зворотним зв'язкам, як у моєму прикладі, але, звісна річ, не так просто! Примус народжується якось сам собою — його створює внутрішнє становище групи.

— Ну гаразд, але що вони там роблять? Що вони там роблять? Хто лежить у тих могилах? І чому?

— Ти чув, що сказав калькулятор? "Прокрустика"! Очевидячки, це похідне від прокрустового ложа.

— Дурниці! Звідки дуплекс чув про Проскруста?!

— Калькулятор, а не дуплекс! Він вишукує найближчі поняття відповідно до резонансу в семантичному спектрі! Там, у цих групах, запроваджено виснажливу працю. Можливо, вона не має ніякої мети й ніякого сенсу — він сказав "продукція так ні" — отже, вони щось продукують, повинні це робити, бо це така покара.

— Чому повинні? Хто їх до цього примушує, якщо там немає ніякої охорони?!

— Який же ти впертий! З приводу тієї продукції я, може, й помиляюся, але примус випливає з ситуації. Ти що, ніколи не чув про примусові ситуації? Скажімо, на потопаючому кораблі варіантів вибору порятунку дуже мало — може, під ногами в них усе життя палуба такого корабля?.. Оскільки фізична праця, а надто праця виснажлива, завдає їм шкоди, то тут відбувається якесь "біозамикання", скажімо, в межах електричного органа.

— Він сказав "біосоціозамикання". Це, мабуть, щось інше.

— Але щось близьке до цього. В групі існує зчеплення — взаємне притягання, тобто група чомусь полишена сама на себе, ізольована від суспільства.

— Це дуже туманно. Що ж вони там усе-таки роблять?

— Ну як же я можу це тобі сказати ясніше? Я знаю стільки ж, як і ти. Адже непорозуміння й зміщення значень накладаються одне на одне — не тільки з нашого боку, але точнісінько так само й між калькулятором і дуплексом — з другого! Може, в них існує спеціальна наукова дисципліна — "прокрустика", теорія динаміки таких груп! Вони заздалегідь планують тип дій, конфліктів і взаємних притягань у її сфері, функції розподілені й заплановані так, щоб утворилася своєрідна рівновага, обмін, циркуляція гніву, страху, ненависті, щоб ці почуття злютовували їх і воднораз щоб вони не могли знайти спільної мови з кимось поза групою...

— Це твої власні варіації на тему шизофренічної маячні калькулятора, але зовсім не пояснення! — вигукнув Хімік.

— Він страшенно стомлений, — сказав Лікар. — Ще одне-двоє запитань, не більше. Хто хоче їх задати?

— Будь ласка, можеш зайняти моє місце.