Електра - Сторінка 4
- Евріпід -
Не відмовте в дім зайти".
Хапає з цим за руку й прямо силою
Веде у дім нас — як тут заперечити?
Ледь увійшли ми, — вже нетерпеливиться:
"Гей, хто там? Швидше принесіть води гостям,
Щоб тут же, чисті, стали при жертовнику".
790] Орест же знову: "Щойно ж ми омилися
В воді струмковій. Та якщо з аргосцями
Складати жертву можна й чужоземцеві,
То ми готові й згодні, повелителю!"
На тому й стали; перервалась бесіда:
Відклавши зброю, і сторожа, й слуги всі
Взялись ураз за діло. Ті із дзбанами
Біжать, а ці — з кошами; інші вогнище
Розводять і довкола нього мідниці
Опуклі ставлять. Дім весь ходить ходором.
800] Тут муж твоєї неньки на вівтар сипнув
Рясним ячменем, так ось примовляючи:
"Хай часто, німфи скельні, я й жона моя, [267]
Що дома, вам дарами догоджаємо.
Нехай щастить нам; ворогів — хай лихо б'є!"
Тебе й Ореста, значить. А велитель мій
Благав богів про інше напівшепотом —
Вернути дім отецький. Сам Егіст тоді
Взяв ніж прямий з корзини; зрізав шерсті жмут
І тут же кинув у вогонь правицею.
810] Як тільки слуги підняли бичка того —
Штрикнув його залізом, а Орестові:
"Дві речі, кажуть, ціняться в Фессалії:
Почленувати тушу та об'їздити
Коня баского. Ось же, гостю, ніж тобі —
Не посором уміння земляків своїх".
Узяв до рук дорійський ніж гартований,
Одкинувши оздобний плащ на застібки,
Помічником Пілада, лиш його обрав,
Усіх одсторонивши. Взяв бичка того
820] За ногу, свіже м'ясо оголив умить
І шкіру всю з тварини він скоріше здер,
Ніж двічі б міг доріжку подолать бігун, —
І нутрощі одкрились. Тут і став Егіст
їх оглядати. Спохмурнів: печінка там
Не мала дольки. Жила і міхур були
їдкої жовчі повні — лиховісний знак.
На те владар мій: "Що так опечалився?"
А той: "Боюсь, мандрівче, щоб біда яка
У дім не зазирнула. Найзавзятіший
830] Противник мій — нащадок Агамемнона".
Орест же: "Краєм правиш, а якогось там
Утікача боїшся?.. Ану, ніж мені
Подайте фессалійський: для обіду щось
Добуду з жертви, груди розпоровши їй".
Узяв ножа й ударив. Нахилився той,
Став нутрощі виймати, приглядатися.
Твій брат, навшпиньки звівшись, у потилицю
Ножа встромив Егісту, перебив йому
Хребцеві зв'язки. На землі вже б'ється той
840] Всім тілом, у жахливих муках корчиться.
Це вгледівши, до зброї слуги кинулись,
На двох — юрмою. Списом потрясаючи,
Чоло їм ставлять мужньо побратими два
Пліч-о-пліч. Тут Орест їм: "Я прийшов сюди,
До міста, не як злодій, не як ворог ваш, —
Лиш одімстить за батька, я ж бо — син його,
Орест нещасний. Чи за те вб'єте мене,
О давні слуги батька?" З несподіванки
Ті зброю опустили. Старший віком хтось,
850] Із челяді, впізнав Ореста, й зараз же
Вінком чоло прибрали переможцеві,
Щасливі. Принесе тобі він голову — [268]
Не бійся, не Горгони — твого ворога,
Егіста, показати. Заплатив-таки
Сповна за кров пролиту — кров'ю власною!
СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
(танцюючи)
Строфа
У танці, сестрице, пливи!
Злітай легконого, мов лань,
В ефір ясний!
Ніхто ще в такому вінку
860] Звитяжному не повертавсь,
Як твій Орест,
Відтіль, де хвилює Алфей.
Хай же лине
Спів переможний до танцю!
ЕЛЕКТРА
О сяйво! О стрімливий Феба повозе!
О Земле! Ноче, що встеляла зір мені!
Тепер у вічі дневі можу глянути,
Бо впав Егіст-убивця! Зараз винесу,
Що маю дома всховку, чим у свято я
870] Прикрашую волосся: нині — братові
Чоло вінчати хочу, переможцеві.
ХОР
Антистрофа
Ти братові гарно вінчай
Чоло, а ми — любий для муз
Танок почнем.
Як добре, що маємо знов
Прихильних своїх владарів!
Як добре, що
Неправедних — правда змела!
Хай співзвучна
880] Радості пісня лине!
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
Входять Орест і Пілад.
Прислуга вносить тіло Егіста.
ЕЛЕКТРА
О переможний сину переможного
Під Іліоном батька — Агамемнона! [269]
Вінок, чола прикрасу, з рук сестри візьми.
Не з ігр пустих додому повертаєшся,
З доріжки бігової, — нечестивого
Егіста вклав, убивцю батька нашого.
(До Лілада).
Прийми ж і ти, Піладе, кого виховав
Фокієць найчесніший, з моїх рук вінець,
З Орестом же пліч-о-пліч ти пригоди всі
890] Ділив. Обом вам доля хай всміхається!
ОРЕСТ
Вважай, Електро, що боги насамперед
Подбали про це щастя. Опісля й мене
Хвали вже — долі і богів прислужника.
Не на словах — на ділі я Егіста вбив.
А щоб ніяких не було тут сумнівів,
То маєш доказ — тіло я приніс тобі.
(Зриваючи покривало з трупа).
Роби, що хочеш: на поживу звірам кинь
Або птахам небесним: хай клюють собі,
Настромлене на палю. Володар колись,
900] Тепер — він твій невільник. Ти — велителька.
ЕЛЕКТРА
І соромно, й сказати мушу все-таки…
ОРЕСТ
Кажи. Не бійся. Бо кого ж боятися?
ЕЛЕКТРА
За глум над мертвим може осудити хтось.
ОРЕСТ
Ніхто, повір, не стане дорікать тобі.
ЕЛЕКТРА
Наш люд похмурий, схильний лихословити.
ОРЕСТ
Висловлюйсь вільно, сестро: чи живий Егіст,
Чи мертвий — з ним немає в нас примирення.
ЕЛЕКТРА
Від чого б то почати? Закінчити чим
Жалі свої? Що мовить посередині?
910] Йно світ надворі — кожен раз я подумки
Повторювала, що в лице жбурнуть йому,
Хотіла вголос, якби страх не втримував.
Тепер я вільна, і все те — хай мертвому —
Скажу, з чим до живого не звернулася. [270]
Це ти осиротив нас — батька милого
Відняв, хоч сам не звідав кривди жодної.
Зманивши матір, мужа, що загони вів
На Трою, вбив ти, сам війни не звідавши.
Гадав (яке безглуздя!), що зразковою
920] Дружиною для тебе стане жінка та,
Котру ти звабив — ложе осквернив чуже
Хто спокусив, хай знає: перелюбницю
Дружиною назвавши, не натішиться:
Для одного не зберегла цнотливості,
То чи б зуміла зберегти для іншого?
Нещасно б жив ти, хоч би й не вважав себе
Нещасним. Знав би: жінка — гідна осуду,
Та й жінка знала б: мужем не похвалишся.
Обоє підлі, а побравшись — підлістю
930] Своєю ж ви навзаєм збагатилися.
Тебе прозвали просто "Клітемнестри муж",
Та не казали: "Ось жона Егістова".
Хіба ж не сором, як жона провадить дім,
А не мужчина? Що ж то за сини, котрі
На батьківщині ймення не по батькові
Годилися б носити, а по матері?..
А втім, де жінка вища та вельможніша,
Там не про мужа, лиш про неї мова йде.
Та все-таки найбільша твоя помилка —
940] Що довіряв багатству, хизувався ним.
Воно ж — людини довго не тримається.
Постійна тільки вдача, а не грошей міх:
Вона й долає біди, лиш гартуй її.
А золото, нечесно нагромаджене,
На мить заблисне — й тільки його бачили.
Як до жінок ти ставивсь, не казатиму
Через дівочий сором, натякну лише:
Зухвало, бо присвоїв дім володаря,
Та й красень був. А я от мужа б вибрала
950] Не з личком, як у діви, — духом сильного.
Адже й сини в такого — мужні воїни.
Вродливі ж лиш у танцях вихиляються.
Гадав ти, що безкарно чиниш злочин,
Та ось же поплатився! — Хто півшляху лиш
Пробіг, хай не вважає, що вже пальму взяв:
Не досягнув ще риси й дня останнього.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Чинив жахливе — от вам і сплатив тепер
Жахливу плату. Справедливість верх бере.
ОРЕСТ
Гей, слуги! В темний закут однесіть мерщій
960] Це тіло: прийде мати — щоб не бачила [271]
Покійника, бо смерть тут і на неї жде.
Слуги відносять труп у хату.
ЕЛЕКТРА
Стривай! Про інше зараз варт подумати.
ОРЕСТ
А що? З Мікен, можливо, на підмогу йдуть?
ЕЛЕКТРА
Ні, ні… Я бачу матір, що зродила нас.
ОРЕСТ
Ну що ж. Упору: саме сіть розставлено.
ЕЛЕКТРА
У пишних шатах, на ясному повозі…
ОРЕСТ
То що?.. На рідну матір замахнутися?..
ЕЛЕКТРА
Взяла за серце, бачу, врода матері…
ОРЕСТ
Зродила… Згодувала… Як же вбить її?
ЕЛЕКТРА
970] Вб'ємо — як убивала батька нашого.
ОРЕСТ
Яке безглуздя, Фебе, ти прорік мені!..
ЕЛЕКТРА
Як Аполлон безглуздий, хто мудрець тоді?
ОРЕСТ
Що вдію неможливе — рідну неньку вб'ю!.
ЕЛЕКТРА
А що тут злого — за вітця помститися?
ОРЕСТ
Був чистий — заплямуюсь кров'ю матері.
ЕЛЕКТРА
А не помстившись, честю батька знехтуєш.
ОРЕСТ
Гнів матері убивцю-сина гнатиме…
ЕЛЕКТРА
Не вб'єш — бог-месник спокою не дасть тобі. [272]
ОРЕСТ
Не Феб навіщував це — божество лихе.
ЕЛЕКТРА
980] Гадаєш?.. На священному триніжкові?..
ОРЕСТ
І все ж не вірю, що це воля Фебова.
ЕЛЕКТРА
Не падай духом. Не послаблюй мужності.
ОРЕСТ
Чи так і неньку вбити — хитрим підступом?
ЕЛЕКТРА
Як і її коханця, як Егіста вклав.
ОРЕСТ
Ну, що ж… Іду в палату. Діло жде мене
Жахне. Та хай вже, раз боги рішили так!
А на душі — то радість, то печаль тяжка.
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
На сцену в'їжджає Клітемнестра в колісниці.
ХОР
Тіндареєва доню, владарко ясна
На аргоській землі,
990] Сестро Зевсових славних двох синів,
Що в ефірі вогнистім живуть, між зірок,
І людей, що довірились морю, з біди,
Коли хвиля їх криє, рятують! —
Мій уклін тобі й шана, рівна богам,
Бо незмірні багатства й щастя твоє!
Дивуватися долі твоїй саме час
І найвища пора, о владарко!
КЛІТЕМНЕСТРА
Зійти, троянки, поможіть із повоза,
Подайте руку, хай і я землі торкнусь.
1000] Мій дім, хвала безсмертним, — весь у здобичі
Фрігійській. А жінки ці, славна Трої знать, —
За доню плата, хай і незначна вона,
Та все ж і ними рада похвалитися.
ЕЛЕКТРА
Й мені дозволь, рабині, з дому вигнаній [273]
Під ту жебрацьку крівлю, моя матінко,
Тебе за руку взяти благодійницьку.
КЛІТЕМНЕСТРА
Це не твоя турбота: он же слуги є.
ЕЛЕКТРА
А я — не полонянка? Не позбавлена
Захопленого збройно дому рідного,
1010] Як і вони? Чи батька я не втратила?..
КЛІТЕМНЕСТРА
От він і винен, доню: на близьких своїх
Лихі сплітав — хіба це чесно? — задуми.
Про все скажу, хоч жінці, про яку пішла
Недобра слава, всяк готов дошкулити,
А це вже кривда. Вислухай і зваж на все,
Тоді й гнівись, як буде за що гніватись,
А як не буде, то хіба то слушний гнів?
Не з тим, щоб я чи діти мої гинули,
Мене за твого батька Тіндарей оддав.
1020] Так от твій батько з дому взяв дитя моє,
Немов на шлюб з Ахіллом, і куди одвіз? —
В Авліду, й доню над жертовним вогнищем
Немилосердним лезом, наче цвіт, скосив.
Якби ж то в обороні міста рідного,
Чи дому, чи щоб інших рятувать дітей,
Одну — заради багатьох пожертвував!..
Так ні ж! — Задля Єлени похітливої,
Бо муж не вмів, бач, покарати зрадницю!
Кохану доню — ради тих нікчем убив!..
1030] Хоч як мене цим вразив, загнуздала я
Свій гнів — не покінчила із убивцею.
І що? Вернувшись, божевільну дівчину —
Наложницю привіз він, і утримував
В одному й тому ж домі двох жінок нараз.
Таке вже те жіноцтво, що порадиш тут? —
Хай муж на іншу гляне, вже й собі жона
Йде вслід за мужем — на чужого зиркає.
Чомусь в усьому жінку звинувачують,
А чоловік, призвідник, — завжди осторонь.
1040] От Менелая б викрав хтось.
Хапає з цим за руку й прямо силою
Веде у дім нас — як тут заперечити?
Ледь увійшли ми, — вже нетерпеливиться:
"Гей, хто там? Швидше принесіть води гостям,
Щоб тут же, чисті, стали при жертовнику".
790] Орест же знову: "Щойно ж ми омилися
В воді струмковій. Та якщо з аргосцями
Складати жертву можна й чужоземцеві,
То ми готові й згодні, повелителю!"
На тому й стали; перервалась бесіда:
Відклавши зброю, і сторожа, й слуги всі
Взялись ураз за діло. Ті із дзбанами
Біжать, а ці — з кошами; інші вогнище
Розводять і довкола нього мідниці
Опуклі ставлять. Дім весь ходить ходором.
800] Тут муж твоєї неньки на вівтар сипнув
Рясним ячменем, так ось примовляючи:
"Хай часто, німфи скельні, я й жона моя, [267]
Що дома, вам дарами догоджаємо.
Нехай щастить нам; ворогів — хай лихо б'є!"
Тебе й Ореста, значить. А велитель мій
Благав богів про інше напівшепотом —
Вернути дім отецький. Сам Егіст тоді
Взяв ніж прямий з корзини; зрізав шерсті жмут
І тут же кинув у вогонь правицею.
810] Як тільки слуги підняли бичка того —
Штрикнув його залізом, а Орестові:
"Дві речі, кажуть, ціняться в Фессалії:
Почленувати тушу та об'їздити
Коня баского. Ось же, гостю, ніж тобі —
Не посором уміння земляків своїх".
Узяв до рук дорійський ніж гартований,
Одкинувши оздобний плащ на застібки,
Помічником Пілада, лиш його обрав,
Усіх одсторонивши. Взяв бичка того
820] За ногу, свіже м'ясо оголив умить
І шкіру всю з тварини він скоріше здер,
Ніж двічі б міг доріжку подолать бігун, —
І нутрощі одкрились. Тут і став Егіст
їх оглядати. Спохмурнів: печінка там
Не мала дольки. Жила і міхур були
їдкої жовчі повні — лиховісний знак.
На те владар мій: "Що так опечалився?"
А той: "Боюсь, мандрівче, щоб біда яка
У дім не зазирнула. Найзавзятіший
830] Противник мій — нащадок Агамемнона".
Орест же: "Краєм правиш, а якогось там
Утікача боїшся?.. Ану, ніж мені
Подайте фессалійський: для обіду щось
Добуду з жертви, груди розпоровши їй".
Узяв ножа й ударив. Нахилився той,
Став нутрощі виймати, приглядатися.
Твій брат, навшпиньки звівшись, у потилицю
Ножа встромив Егісту, перебив йому
Хребцеві зв'язки. На землі вже б'ється той
840] Всім тілом, у жахливих муках корчиться.
Це вгледівши, до зброї слуги кинулись,
На двох — юрмою. Списом потрясаючи,
Чоло їм ставлять мужньо побратими два
Пліч-о-пліч. Тут Орест їм: "Я прийшов сюди,
До міста, не як злодій, не як ворог ваш, —
Лиш одімстить за батька, я ж бо — син його,
Орест нещасний. Чи за те вб'єте мене,
О давні слуги батька?" З несподіванки
Ті зброю опустили. Старший віком хтось,
850] Із челяді, впізнав Ореста, й зараз же
Вінком чоло прибрали переможцеві,
Щасливі. Принесе тобі він голову — [268]
Не бійся, не Горгони — твого ворога,
Егіста, показати. Заплатив-таки
Сповна за кров пролиту — кров'ю власною!
СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
(танцюючи)
Строфа
У танці, сестрице, пливи!
Злітай легконого, мов лань,
В ефір ясний!
Ніхто ще в такому вінку
860] Звитяжному не повертавсь,
Як твій Орест,
Відтіль, де хвилює Алфей.
Хай же лине
Спів переможний до танцю!
ЕЛЕКТРА
О сяйво! О стрімливий Феба повозе!
О Земле! Ноче, що встеляла зір мені!
Тепер у вічі дневі можу глянути,
Бо впав Егіст-убивця! Зараз винесу,
Що маю дома всховку, чим у свято я
870] Прикрашую волосся: нині — братові
Чоло вінчати хочу, переможцеві.
ХОР
Антистрофа
Ти братові гарно вінчай
Чоло, а ми — любий для муз
Танок почнем.
Як добре, що маємо знов
Прихильних своїх владарів!
Як добре, що
Неправедних — правда змела!
Хай співзвучна
880] Радості пісня лине!
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
Входять Орест і Пілад.
Прислуга вносить тіло Егіста.
ЕЛЕКТРА
О переможний сину переможного
Під Іліоном батька — Агамемнона! [269]
Вінок, чола прикрасу, з рук сестри візьми.
Не з ігр пустих додому повертаєшся,
З доріжки бігової, — нечестивого
Егіста вклав, убивцю батька нашого.
(До Лілада).
Прийми ж і ти, Піладе, кого виховав
Фокієць найчесніший, з моїх рук вінець,
З Орестом же пліч-о-пліч ти пригоди всі
890] Ділив. Обом вам доля хай всміхається!
ОРЕСТ
Вважай, Електро, що боги насамперед
Подбали про це щастя. Опісля й мене
Хвали вже — долі і богів прислужника.
Не на словах — на ділі я Егіста вбив.
А щоб ніяких не було тут сумнівів,
То маєш доказ — тіло я приніс тобі.
(Зриваючи покривало з трупа).
Роби, що хочеш: на поживу звірам кинь
Або птахам небесним: хай клюють собі,
Настромлене на палю. Володар колись,
900] Тепер — він твій невільник. Ти — велителька.
ЕЛЕКТРА
І соромно, й сказати мушу все-таки…
ОРЕСТ
Кажи. Не бійся. Бо кого ж боятися?
ЕЛЕКТРА
За глум над мертвим може осудити хтось.
ОРЕСТ
Ніхто, повір, не стане дорікать тобі.
ЕЛЕКТРА
Наш люд похмурий, схильний лихословити.
ОРЕСТ
Висловлюйсь вільно, сестро: чи живий Егіст,
Чи мертвий — з ним немає в нас примирення.
ЕЛЕКТРА
Від чого б то почати? Закінчити чим
Жалі свої? Що мовить посередині?
910] Йно світ надворі — кожен раз я подумки
Повторювала, що в лице жбурнуть йому,
Хотіла вголос, якби страх не втримував.
Тепер я вільна, і все те — хай мертвому —
Скажу, з чим до живого не звернулася. [270]
Це ти осиротив нас — батька милого
Відняв, хоч сам не звідав кривди жодної.
Зманивши матір, мужа, що загони вів
На Трою, вбив ти, сам війни не звідавши.
Гадав (яке безглуздя!), що зразковою
920] Дружиною для тебе стане жінка та,
Котру ти звабив — ложе осквернив чуже
Хто спокусив, хай знає: перелюбницю
Дружиною назвавши, не натішиться:
Для одного не зберегла цнотливості,
То чи б зуміла зберегти для іншого?
Нещасно б жив ти, хоч би й не вважав себе
Нещасним. Знав би: жінка — гідна осуду,
Та й жінка знала б: мужем не похвалишся.
Обоє підлі, а побравшись — підлістю
930] Своєю ж ви навзаєм збагатилися.
Тебе прозвали просто "Клітемнестри муж",
Та не казали: "Ось жона Егістова".
Хіба ж не сором, як жона провадить дім,
А не мужчина? Що ж то за сини, котрі
На батьківщині ймення не по батькові
Годилися б носити, а по матері?..
А втім, де жінка вища та вельможніша,
Там не про мужа, лиш про неї мова йде.
Та все-таки найбільша твоя помилка —
940] Що довіряв багатству, хизувався ним.
Воно ж — людини довго не тримається.
Постійна тільки вдача, а не грошей міх:
Вона й долає біди, лиш гартуй її.
А золото, нечесно нагромаджене,
На мить заблисне — й тільки його бачили.
Як до жінок ти ставивсь, не казатиму
Через дівочий сором, натякну лише:
Зухвало, бо присвоїв дім володаря,
Та й красень був. А я от мужа б вибрала
950] Не з личком, як у діви, — духом сильного.
Адже й сини в такого — мужні воїни.
Вродливі ж лиш у танцях вихиляються.
Гадав ти, що безкарно чиниш злочин,
Та ось же поплатився! — Хто півшляху лиш
Пробіг, хай не вважає, що вже пальму взяв:
Не досягнув ще риси й дня останнього.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Чинив жахливе — от вам і сплатив тепер
Жахливу плату. Справедливість верх бере.
ОРЕСТ
Гей, слуги! В темний закут однесіть мерщій
960] Це тіло: прийде мати — щоб не бачила [271]
Покійника, бо смерть тут і на неї жде.
Слуги відносять труп у хату.
ЕЛЕКТРА
Стривай! Про інше зараз варт подумати.
ОРЕСТ
А що? З Мікен, можливо, на підмогу йдуть?
ЕЛЕКТРА
Ні, ні… Я бачу матір, що зродила нас.
ОРЕСТ
Ну що ж. Упору: саме сіть розставлено.
ЕЛЕКТРА
У пишних шатах, на ясному повозі…
ОРЕСТ
То що?.. На рідну матір замахнутися?..
ЕЛЕКТРА
Взяла за серце, бачу, врода матері…
ОРЕСТ
Зродила… Згодувала… Як же вбить її?
ЕЛЕКТРА
970] Вб'ємо — як убивала батька нашого.
ОРЕСТ
Яке безглуздя, Фебе, ти прорік мені!..
ЕЛЕКТРА
Як Аполлон безглуздий, хто мудрець тоді?
ОРЕСТ
Що вдію неможливе — рідну неньку вб'ю!.
ЕЛЕКТРА
А що тут злого — за вітця помститися?
ОРЕСТ
Був чистий — заплямуюсь кров'ю матері.
ЕЛЕКТРА
А не помстившись, честю батька знехтуєш.
ОРЕСТ
Гнів матері убивцю-сина гнатиме…
ЕЛЕКТРА
Не вб'єш — бог-месник спокою не дасть тобі. [272]
ОРЕСТ
Не Феб навіщував це — божество лихе.
ЕЛЕКТРА
980] Гадаєш?.. На священному триніжкові?..
ОРЕСТ
І все ж не вірю, що це воля Фебова.
ЕЛЕКТРА
Не падай духом. Не послаблюй мужності.
ОРЕСТ
Чи так і неньку вбити — хитрим підступом?
ЕЛЕКТРА
Як і її коханця, як Егіста вклав.
ОРЕСТ
Ну, що ж… Іду в палату. Діло жде мене
Жахне. Та хай вже, раз боги рішили так!
А на душі — то радість, то печаль тяжка.
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
На сцену в'їжджає Клітемнестра в колісниці.
ХОР
Тіндареєва доню, владарко ясна
На аргоській землі,
990] Сестро Зевсових славних двох синів,
Що в ефірі вогнистім живуть, між зірок,
І людей, що довірились морю, з біди,
Коли хвиля їх криє, рятують! —
Мій уклін тобі й шана, рівна богам,
Бо незмірні багатства й щастя твоє!
Дивуватися долі твоїй саме час
І найвища пора, о владарко!
КЛІТЕМНЕСТРА
Зійти, троянки, поможіть із повоза,
Подайте руку, хай і я землі торкнусь.
1000] Мій дім, хвала безсмертним, — весь у здобичі
Фрігійській. А жінки ці, славна Трої знать, —
За доню плата, хай і незначна вона,
Та все ж і ними рада похвалитися.
ЕЛЕКТРА
Й мені дозволь, рабині, з дому вигнаній [273]
Під ту жебрацьку крівлю, моя матінко,
Тебе за руку взяти благодійницьку.
КЛІТЕМНЕСТРА
Це не твоя турбота: он же слуги є.
ЕЛЕКТРА
А я — не полонянка? Не позбавлена
Захопленого збройно дому рідного,
1010] Як і вони? Чи батька я не втратила?..
КЛІТЕМНЕСТРА
От він і винен, доню: на близьких своїх
Лихі сплітав — хіба це чесно? — задуми.
Про все скажу, хоч жінці, про яку пішла
Недобра слава, всяк готов дошкулити,
А це вже кривда. Вислухай і зваж на все,
Тоді й гнівись, як буде за що гніватись,
А як не буде, то хіба то слушний гнів?
Не з тим, щоб я чи діти мої гинули,
Мене за твого батька Тіндарей оддав.
1020] Так от твій батько з дому взяв дитя моє,
Немов на шлюб з Ахіллом, і куди одвіз? —
В Авліду, й доню над жертовним вогнищем
Немилосердним лезом, наче цвіт, скосив.
Якби ж то в обороні міста рідного,
Чи дому, чи щоб інших рятувать дітей,
Одну — заради багатьох пожертвував!..
Так ні ж! — Задля Єлени похітливої,
Бо муж не вмів, бач, покарати зрадницю!
Кохану доню — ради тих нікчем убив!..
1030] Хоч як мене цим вразив, загнуздала я
Свій гнів — не покінчила із убивцею.
І що? Вернувшись, божевільну дівчину —
Наложницю привіз він, і утримував
В одному й тому ж домі двох жінок нараз.
Таке вже те жіноцтво, що порадиш тут? —
Хай муж на іншу гляне, вже й собі жона
Йде вслід за мужем — на чужого зиркає.
Чомусь в усьому жінку звинувачують,
А чоловік, призвідник, — завжди осторонь.
1040] От Менелая б викрав хтось.