Емілі в пошуках веселки - Сторінка 32

Більше я не зможу відпити з нього ані ковтка. Тож, житиму спраглою. Усе справді сталося б інакше, якби я пішла тієї ночі на його поклик. Якби б я тільки знала!

Їй здалося, що вона побачила перед собою іронічні співчутливі очі Діна. Раптово вона засміялась.

— Звичайною англійською, як сказала б Ільза, як я все драматизую!

Розділ 22

Визнання

Життя, звісно, тривало, незважаючи на всю свою страхітливість. Рутина існування не спиняється лише через чиюсь агонію. Траплялися навіть цілком незлі хвилини. Емілі в черговий раз помірялася силами з болем і знову перемогла. Відчуваючи, як стоять у неї за плечима Мурреївська гордість і Старівська витривалість, вона написала Ільзі листа з побажаннями, в якому найприскіпливіше око не знайшло б гіркоти чи образи. Та якби б це було останнім зусиллям, яке мала над собою зробити! Якби б лиш люди припинили обговорювати з нею Ільзу й Тедді.

Оголошення про їхні заручини було надруковане спершу в монреальських газетах, а трохи згодом — у газетах острова Принца Едварда.

— Так, вони заручені, і нехай рятують небеса усіх нас, — казав лікар Барнлі. Але йому не вдавалося приховати задоволення, що бриніло в його голосі.

— Якийсь час я думав, що це ти будеш з Тедді у стосунках, — весело сказав він Емілі. Та чемно усміхнулась і відповіла щось про несподіванки, які завжди мають місце бути.

— У будь-якому разі ми влаштуємо весілля, яке буде справжнім весіллям, — підсумував лікар Барнлі. — У нашому роду бозна-скільки не було пишних весіль. Мабуть, усі просто забули, як це робиться. То я їм покажу. Ільза пише, що ти будеш її дружкою. А я хотів би тебе попросити, щоб ти допомогла в організації урочистостей. Не можу довірити цього домогосподарці.

— Звісно, я зроблю все, що зможу, — машинально відказала Емілі. Ніхто не повинен запідозрити, що вона відчуває, навіть якщо вона помре від туги. Вона навіть буде дружкою.

Якби не все це, вона б думала, що ця зима не може бути нещасливою. "Трояндова мораль" мала великий попит. Першу партію розкупили за десять днів. Три численніші партії зникли з книгарень за два тижні, ще п'ять — за вісім тижнів. Усюди з перебільшеннями говорили про те, які гроші приносить ця книга. Дядько Воллес уперше поглянув на неї з повагою, а тітка Едді таємно шкодувала, що Ендрю так швидко втішився новою пасією. Стара кузина Шарлотта з Гусячого Ставу, почувши про таку кількість примірників, припустила, що Емілі, певно, геть не має вільного часу, якщо сама складає докупи і зшиває всі аркуші кожної книги. Населення Шрусбері лютувало, бо всі думали, що це їх вписано у книгу. Кожна родина вірила в те, що саме вони були Еплґатами.

"Ти правильно зробила, що не переїхала до Нью-Йорка, — писала панна Роял. — Тут ти б ніколи не змогла написати "Трояндову мораль". Дикі ружі не ростуть на вулицях великого міста. А твоя книга дуже подібна до дикої ружі, дорогенька: уся така солоденька і несподівана, та з хитрими маленькими шипами дотепу і сатири. У ній сила, краса, розуміння. Це не просто історійка. У ній є трохи магії. Еміліє Берд Стар, де ти навчилася своєму незбагненному розумінню людської сутності, дитино?"

Дін також їй написав: "Гарна й оригінальна робота, Емілі. Твої персонажі природні, подібні до справжніх людей і прекрасні. І мені дуже сподобався сяйливий дух юності, що сповиває всю книгу".

— Я сподівалася зробити висновки про свою книгу з відгуків, але всі вони надто суперечливі, — мовила Емілі. — Одні називають її найбільшим досягненням, інші — найбільшим провалом. Послухайте-но: "Панна Стар ніколи не спроможеться зробити своїх персонажів переконливими". І тут же: "Дехто вважає, що більшість героїв цього автора списано з реального життя. Вони настільки справжні та природні, що важко повірити, буцім це лише плід уяви".

— А я казала, що люди впізнають старого Дугласа Корсі, — втрутилась тітка Елізабет.

— "Дуже нудна книга", "надзвичайно прекрасна книга", "просто неуважна писанина", "з кожної сторінки видно, що це робота справжнього митця", "книга про слабку дешеву романтику", "книга, яка увійде до класики", "унікальна історія з літератури робочого люду", "дурна, безбарвна, розпусна й не варта уваги історійка", "одноденний метелик у світі книг", "книга, що пройде крізь віки". Кому з них вірити?

— Я б вірила лише схвальним відгукам, — відмітила тітка Лаура.

Емілі зітхнула.

— А в мене все інакше. Я не можу позбутися думки, що лише негативні відгуки правдиві, тоді як позитивні написані ідіотами. Але в обох випадках я не надто вірю в те, що вони кажуть про книгу. І лише коли вони критикують мою героїню, мовляв я була надто лютою і жорстокою, вигадуючи її, я бачу щось правдиве поміж тих відгуків про любу Пеґґі. "Неймовірно дурна дівчина", "героїня надто зациклена на своїй місії".

— Я вважав її трохи кокетливою, — визнав кузен Джиммі.

— "Струнка солоденька героїня", "якась надокучлива героїня", "дивна, але в цілому дуже дивна".

— Я казав тобі, що вона не повинна мати зелених очей, — простогнав кузен Джиммі. — У героїні мають бути блакитні очі.

— О, але послухайте оце, — весело вигукнула Емілі. — "Пеґ Еплґат просто нездоланна", "Пеґ — дуже яскрава особистість", "Пеґ занадто розкішна, щоб не визнати, що всі ми перебували під її чарами", "одна з безсмертних жіночих постатей у літературі". Що тепер скажеш про зелені очі, кузене Джиммі?

Кузен Джиммі похитав головою. Його це не переконало.

— А цей відгук особисто для тебе, — підморгнула Емілі. — "Психологічна проблема, що корінням своїм іде з глибокої підсвідомості, надає книзі ваги та цінності, якщо лиш зачепить бодай раз за живе".

— Я розумію кожне з цих слів, якщо брати їх по одному, за винятком двох мені невідомих, але всі разом вони звучать безглуздо, — з сумом проказав кузен Джиммі.

— "Під невловимістю й атмосферним чаром криється чудова твердість характеру".

— Цього я теж не зрозумів, — зізнався кузен Джиммі. — Але звучить як похвала.

— "Звичайна і посередня книга".

— Що значить "посередня"! — вигукнула тітка Елізабет, будучи далекою як від метафор, так і від гностицизму.

— "Гарно написано, із мерехтливими вставками гумору. Панна Стар справжній митець".

— О, це вже схоже на відгук людини з клепкою в голові, — промуркотів кузен Джиммі.

— "Загальне враження, що книга могла б бути значно гіршою".

— А цей рецензент певно намагався здатися розумним, — прокоментувала тітка Елізабет, мабуть забувши, що й вона казала те саме.

— "Цій книзі бракує стихійності. Вона солоденька, мелодраматична, слізливо-сентиментальна й наївна".

— Знаю, що впав колись до колодязя, — задумливо мовив кузен Джиммі. — Може, через це я не бачу здорового глузду в цьому відгуку?

— Ось те, що ти зможеш зрозуміти… можливо. "Панна Стар мала винайти фруктовий сад Еплґатів, так само як і свою зеленооку героїню. На острові Принца Едварда немає фруктових садів. Всі вони були вбиті жорсткими солоними вітрами, що дмуть цією вузькою смугою піску".

— Будь ласка, прочитай це ще раз, Емілі.

Емілі прочитала. Кузен Джиммі почухав голову, потім струснув нею.

— Що вони хочуть цим сказати?

— "Це чарівна історія, і повідана теж чарівно. Персонажі змальовані майстерно, діалоги написані легко, описи на подив вдалі. А тонкий гумор просто неймовірний".

— Сподіваюся, це не зробить тебе пихатою, Емілі, — застерегла тітка Елізабет.

— Якщо й зробить, то тут поряд протиотрута. "Ця слабенька претензійна сентиментальна історія (якщо її можна назвати історією) сповнена банальних і тривіальних речей. Купа непов'язаних між собою епізодів, замальовок розмов, перемішана з довжелезними періодами роздумів і самоаналізу".

— Сумніваюся, що той, хто це написав, сам знав значення усіх слів, які вжив, — озвалася тітка Лаура.

— "Дія розгортається на острові Принца Едварда — шматочку іншої країни, відокремленому від узбережжя Ньюфаундленда".

— Ці янкі взагалі не вивчають географію? — пхикнув розгніваний кузен Джиммі.

— "Книга, яка не зіпсує читачів".

— Це був справжній комплімент, — мовила тітка Елізабет.

Кузен Джиммі розгубився. Звучало правильно, та… звісно, книга любої маленької Емілі не може нікого зіпсувати, але…

— "Написати відгук про таку книгу — все одно що спробувати розібрати крило метелика чи віднайти таємницю аромату трояндової пелюстки".

— Занадто пишно, — чмихнула тітка Елізабет.

— "Солоденька сентиментальність, яку автор либонь вважає поетичною".

— Не хотів би я коли-небудь потрапити йому на язик, — з почуттям сказав кузен Джиммі.

— "Нешкідлива книга, яка легко читається".

— Не знаю чому, та мені не подобається, як це звучить, — прокоментувала тітка Лаура.

— "Доки читаєш цю книгу, усмішка не зникає ні з твого обличчя, ані з твого серця".

— Це вже написано англійською. Це я вже можу зрозуміти, — розпломенівся кузен Джиммі.

— "Ми почали читати, але згодом зрозуміли, що дочитати цю недороблену і нудну книгу неможливо".

— Що ж, все, що я можу сказати, — обурено мовив кузен Джиммі, — це те, що з кожним прочитанням "Трояндова мораль" подобається мені все більше й більше. А що, ввечері я вчетверте її перечитав, і вона настільки мене захопила, що я зовсім забув про вечерю.

Емілі усміхалась. Думка мешканців Місячного Серпа важила для неї більше ніж думка всього-всенького світу. Яка різниця, що писали у відгуках, коли тітка Елізабет висловила останню і вирішальну думку:

— Що ж, я ніколи не могла повірити в те, що стопка аркушів паперу може стати такою подібною до реального життя як та книга.

Розділ 23

Угода двох самотніх жінок

Однієї січневої ночі, вертаючись додому з вечірнього прийому, Емілі вирішила пройтися перехресною дорогою, яка оповивала собою Пижмову Ділянку. Зима видалася майже безсніжна, і земля під її ногами була голою і понурою. Вона здавалася сама собі єдиною живою істотою в цій ночі і йшла повільно, смакуючи понурий і трохи моторошний чар позбавлених квіткового покривала луків і принишклого лісу, місяця, що зненацька з'являвся з-поза чорних хмар і дивився на поцятковані ялицями долини. Вона намагалася не думати про лист, який надійшов того дня від Ільзи. Це був один з тих веселих і непослідовних Ільзиних листів, які все ж таки дещо псувало. Наближався день її весілля — 15 червня.

"Я б хотіла, щоб ти вдягла свою синю газову сукню поверх кремової тафти, моя люба.