Емілі в пошуках веселки - Сторінка 36

Вона дуже давно його не бачила, і, якби він прийшов о будь-якій іншій порі, вона б радо його зустріла. Дружні стосунки з Перрі були однією з найприємніших складових її життя, особливо після того як він цілком відмовився від намірів завоювати її серце. За декілька останніх років він дуже змінився: змужнів, розвинув у собі почуття гумору і майже перестав бути хвальком. Він навіть вивчив основні засади етикету й навчився не зловживати жестикуляцією. Він мав забагато справ аби часто навідувати Місячний Серп, та Емілі завжди була рада приймати його в себе в гостях — за винятком цього вечора. Вона хотіла побути на самоті, багато чого обміркувати, впорядкувати свої почуття, насолодитися самоповагою, яка щойно до неї повернулася. Крокувати садовою доріжкою повз шовковисті квітки маків і розмовляти про щось із Перрі їй видавалося зараз чимось майже неможливим. Бажання якнайшвидше позбутись його доводило її до божевілля. Перрі ж зовсім цього не відчував. Він дуже давно її не бачив і мав стільки всього з нею обговорити — особливо його цікавило Ільзине весілля. Він усе розпитував про це, доки не дійшло до того, що Емілі вже й сама не знала, що каже. Перрі був трохи скривджений тим, що дружбою обрали не його. Він вважав, що мав повне право отримати таку честь, адже був давнім приятелем і нареченого, і нареченої.

— Ніколи не думав, що Тедді так мене відштовхне! — скрикнув він. — Певно, він вважає себе занадто успішним, щоб брататися з кимось із Пічного містечка.

І тоді Емілі зробила це. Перш ніж вона встигла про це подумати, слова роздратування тим, як Перрі паплюжив Тедді, самі зірвалися з її вуст.

— Ти дурень. Це взагалі вирішував не Тедді. Справді гадаєш, що Ільза була б рада бачити тебе дружбою після стількох років сподівань, що ти будеш її нареченим?

Скінчивши свою тираду, вона застигла, приголомшена, уражена в самісіньке серце соромом і каяттям. Що ж вона накоїла? Зрадила дружбу і довіру — ганебний, непростимий учинок. Хіба ж могла вона, Емілія Берд Стар з Місячного Серпа, таке скоїти?

Перрі теж спинився як укопаний біля циферблату сонячного годинника, збентежено дивлячись на неї.

— Емілі, ти ж не це мала на увазі… Ільза ніколи про мене так не думала, правда ж?

Емілі з жалем пригадала, що слово не горобець, і усвідомила, що неподобство, спричинене її словами, в небуття вже не повернути жодною брехнею.

— Думала — певний час. Звісно, вона вже давно переросла це.

— Мене! Емілі, вона ж, здається, завжди зневажала мене, завжди через щось мене висміювала, я ніколи не міг їй догодити, ти ж сама пам'ятаєш.

— О так, пам'ятаю, — втомлено підтвердила Емілі. — Вона так тобою переймалася, що ненавиділа миті, коли ти не дотягував до того рівня, який вона собі уявила. Якби вона не… симпатизувала тобі… гадаєш, їй було б діло до твоєї граматики чи правил етикету, якими ти нехтував? Я не повинна була тобі цього казати, Перрі. Усе своє життя я соромитимусь цього. Ти не повинен дати їй здогадатися, що знаєш.

— Звісно, що ні. Та й у будь-якому разі, вона про це вже давно забула.

— О… так. Але тепер ти розумієш, чому їй було б неприємно бачити тебе дружбою на своєму весіллі. Мене роздратувало те, що ти виставив Тедді таким бундючним. А тепер — ти ж не образишся, якщо я попрошу тебе піти, Перрі? Я дуже втомилась, а мені стільки всього треба зробити в наступні два тижні…

— Справді, ти вже маєш бути в ліжку, — погодився Перрі. — Я просто монстр, що змушую тебе залишатись на ногах. Та коли я сюди приходжу, наші зустрічі так схожі на ті, які ми мали багато років тому, що аж не хочеться вертатись. Якими ж шибайголовами ми тоді були! А тепер Ільза з Тедді збираються побратись. Ми вже стаємо трохи старшими.

— Наступної нашої зустрічі ти вже й сам будеш статечним одруженим чоловіком, Перрі, — відказала Емілі, силкуючись усміхнутися. — Я вже дещо про тебе чула.

— Не в цьому житті! Я давно відмовився від цієї думки. Я більше не сохну за тобою, та після тебе жодна вже не здається такою жаданою. Я вже пробував. Я приречений померти старим парубком. Кажуть, таким людям легше вмирати. Та я маю деякі наміри й не збираюся просто відмовлятись від життя. Бувай, люба. Побачимось на весіллі. Воно ж почнеться вдень, так?

— Так, — Емілі сама була вражена тим, як спокійно про це говорить. — О третій годині. Потім вечеря і поїздка до Шрусбері, щоб молодята прокотилися вечірнім човном. Перрі-Перрі, я палко бажаю повернутись у минуле й не сказати тобі всього того про Ільзу. Це як… як… як ми казали у школі, я не думала, що здатна на таке.

— Не переймайся цим так. Я задоволений як пес, що має одразу два хвости, думаючи про те, що колись так багато значив для Ільзи. Не вважаєш, що я саме став достатньо чутливим, щоб зрозуміти, яке це було визнання з її боку? І чи не вважаєш ти, що я нарешті зрозумів, наскільки дорогими ви обидві завжди були для мене і як я тобі зобов'язаний тим, що ти дозволила мені залишитися твоїм другом? Я ніколи не обманював себе стосовно Пічного містечка і різниці між нами. Я просто був занадто дурним, щоб зрозуміти. Я став успішним, я досяг цього, але ви з Ільзою були народжені для успіху. Та ти ніколи не давала мені відчути різницю між собою і мною, як робила більшість дівчат. Я ніколи не забуду брудних жартиків Роди Стюарт. Тож ти не думаєш, що тепер я буду таким дурнем, щоб пишатися тим, що Ільза колись думала про мене або що я навіть дам їй зрозуміти, що мені про це відомо? Більшість своїх старих недоліків я залишив у Пічному містечку, навіть якщо на званому обіді я досі замислююсь, що зі столового приладдя треба взяти до рук першим. Емілі… пам'ятаєш ту ніч, коли твоя тітка Рут зловила мене на тому, що я тебе цілував?[38]

— Певно, що так.

– Єдиний раз, коли я тебе цілував, — без єдиної сентиментальної нотки зауважив Перрі. — І це тривало не довше за постріл, правда ж? Тільки подумав про літню даму, яка стоїть, підглядаючи, в нічній сорочці й зі свічею в руці!

Перрі врешті пішов, заливаючись сміхом, а Емілі піднялася до себе в кімнату.

— Емілі-у-Свічаді, — майже весело сказала вона, — тепер я знову можу дивитися тобі в очі. Я більше не почуваюсь осоромленою. Він кохав мене.

Вона якийсь час стояла усміхнена. А потім усмішка зникла з її обличчя.

— О, якби б я тільки дістала тоді того листа! — з жалем прошепотіла вона.

Розділ 25

Весілля, якого не було

Лише два тижні до весілля. Емілі була вражена тим, наскільки довгими можуть бути два тижні — незважаючи на те, що кожен день у неї був розписаний: вона мала багато справ — як домашніх, так і громадських. Подія обговорювалася всюди. Емілі стискала зуби і вдавала з себе таку ж піднесену як і всі інші. Ільза була тут і там, Ільза була всюди. Вона нічого не робила, зате говорила багато.

— Всюдисуща як блоха, — буркотів лікар Барнлі.

– Ільза таке невтомне створіння, — скаржилась тітка Елізабет. — Люди певно злякаються, що вона померла, якщо вона бодай мить сидітиме спокійно.

— Мені подарували на весілля сорок дев'ять флаконів засобу від морської хвороби, — поділилась Ільза. — Якщо сюди дістанеться тітка Кейт Мітчел, матиму п'ятдесят. Хіба не прекрасно мати таких практичних родичів, Емілі?

Вони удвох сиділи в Ільзиній кімнаті. Надійшов вечір, незабаром мав прибути Тедді. Ільза вже приміряла і зневажливо відкинула вбік з півдюжини суконь.

— Емілі, що мені вдягти? Виріши за мене.

— Не буду. Зрештою, яка різниця, в чому ти будеш?

— Правда, чиста правда. Тедд ніколи не звертає уваги на моє вбрання. Мені подобаються чоловіки, які помічають і кажуть мені про це. Чоловіки, яким я у шовках подобаюся більше, ніж у бавовні.

Емілі визирнула у вікно на зарослий сад, у якому місячне сяйво, немов безкрає сріблясте море, м'яко билось об корму перших суден у флотилії маків.

— Я мала на увазі, що Тедді… не думатиме про твоє вбрання… він думатиме про тебе.

— Емілі, чому ти щоразу говориш так, ніби ми з Тедді безтямно закохані одне в одного? Це твій вікторіанський комплекс?

— Заради небес, годі вже про вікторіанство! — з незвичною, немурреївською люттю вигукнула Емілі. — Я вже втомилася від цього. Усі гарні, прості, природні почуття ти називаєш вікторіанськими. Увесь-всенький світ здається затопленим зневагою до всього вікторіанського. Усі вони хоч самі знають, про що говорять? Але я люблю все вікторіанське, якщо саме так зараз називається все розумне і гідне.

— Емілі, Емілі! Гадаєш, тітка Елізабет вважала б розумним або гідним безтямно в когось закохатись?

Обидві розсміялись, і несподівана напруга здиміла.

— Все гаразд, Емілі?

— Авжеж. Гадаєш, я о такій порі радше била б байдики вдома?

— У мене так само. Я б не хотіла просидіти увесь вечір мовчки, чекаючи на Тедді. Ми з ним кожні кілька хвилин влаштовуємо через щось сцену. Сцени — це, звісно, прекрасно. Вони запалюють у житті вогник. Я просто потребую сцени бодай раз на тиждень. Ти ж знаєш, мені завжди подобались добрячі колотнечі. Пам'ятаєш, як ми з тобою гиркались? А потім ти здала позиції у сварках. Тедді в цьому теж і наполовину не такий гарний як я. От Перрі — той міг би полаятись як слід. Подумай лишень, які пречудові сварки були б у нас із Перрі! Це було б надзвичайно. Вони не були б нудними чи дріб'язковими. І як би ми кохали одне одного в перервах між колотнечами! О-хо-хо!

— Бажаєш зараз бути з Перрі Міллером? — блискавично перепитала Емілі.

— Ні, моя дорогенька. Але і за Тедді я не сохну. Зрештою, знаєш, ми обоє вже мали інше перше кохання. Це все лише розігріта холодна страва. Не турбуйся. Я дбатиму про нього. У мене це вийде значно краще, ніж якби він у моїх очах був трохи нижчим за янголів. Не варто думати про чоловіка, що він досконалий, бо він насправді у цьому впевнений, а коли він знаходить когось, хто із цим згоден, то сідає йому на шию. Мене завжди трохи дратує, що люди вважають мене щасливицею, бо отримаю в чоловіки Тедді. Приходить тітка Іда Мітчел і: "Ти матимеш невимовно прекрасного чоловіка, Ільзо". Приходить Бріджит Муні з Пічного містечка, яка чистить паркети, і: "Ого, ну але ж і нічогенького мужчину матимеш, панночко". І думаєш собі: "вони як сестри". Тедді справді хороший, особливо відколи довідався, що він не єдиний чоловік на світі. Він уміє дуже тонко відчувати.