Емма - Сторінка 29

Щоразу, коли вона приїздить до нас, місіс Коул просто не знає, як виявити їй свою доброту; і мушу сказати, що Джейн заслуговує на неї як ніхто. Отож місіс Коул відразу ж почала розпитувати про неї і сказала: "Знаю, що останнім часом ви не отримували вісток від Джейн, бо їй ще не час писати листа", а коли я відразу ж відповіла: "Ні, таки отримували — лист прийшов саме сьогодні вранці", то ніколи не бачила, щоб люди так дивувалися. "Невже і правда отримали? — вигукнула вона, — бігме, це дуже несподівано. То швидше ж розкажіть мені, що вона там пише!"

Еммина ввічливість уже була напоготові і, всміхаючись, вона з підкресленною цікавістю запитала:

— Так рано отримали звістку від міс Ферфакс? Я надзвичайно рада. Сподіваюсь, у неї все гаразд?

— Дякую. Ви такі люб'язні! — відповіла тітка, радо обманувшись, і бадьоро почала вишукувати листа. — Ага, ось він! Я знала, що він десь поруч; але бачите — я поставила на нього свою скриньку, тому його й не було видно, а я ж зовсім недавно тримала його в руках і тому була впевнена, що він мусить бути десь на столі. Я читала його місіс Коул, а коли та пішла, то перечитувала своїй матусі, бо для неї це така радість — лист від Джейн! — що скільки не читай, їй усе одно мало; тому я знала, що він десь недалеко, тож ось — лежав якраз під моєю скринькою! І якщо ви маєте милість послухати, що вона пише, то… але спочатку я мушу, як належить, вибачитися за Джейн, що вона написала такого короткого листа — бачите, лише дві сторінки, та й тих, мабуть, не буде; а зазвичай вона списує весь папір, а потім половину викреслює. Матуся часто дивується, що я так добре розумію її почерк. Коли ми відкриваємо листа, вона часто каже: "Ну що, Хетті, час тобі приступати до прочитання цього мережива, — правда ж, мамо? А я і відповідаю їй, що вона й сама могла б у ньому розібратись — у кожному слові — якби нікому було допомогти; я впевнена, що якби вона добряче посиділа над листом, то зрозуміла б у ньому кожне слово. А й справді: хоча зір моєї матінки вже не той, що колись, та — дякувати Богові — за допомогою окулярів вона ще бачить навдивовижу добре! Це таке благо! Моя матуся дійсно має дуже добрий зір. Буваючи в нас, Джейн часто каже: "А що, бабусю, треба було дійсно мати сильні очі, щоби бачити так добре, як ви бачите нині — і це при тому, що ви так багато шили і в'язали! Я б теж хотіла, щоб мої очі прислужилися мені так само довго"".

Промовивши все це надзвичайно швидко, міс Бейтс змушена була замовкнути, щоб перевести подих; і в Емми з'явилася можливість сказати якийсь комплімент вишуканому почерку міс Ферфакс.

— Це надзвичайно люб'язно з вашого боку, — відповіла вельми потішена міс Бейтс, — ваша думка — дуже вагома, бо ви самі маєте прекрасний почерк. Нічия похвала не була б для нас такою цінною, як похвала міс Вудхаус. Моя мати недочуває, вона, знаєте, глухувата. Пані, — звертаючись до неї, — ви чули, що міс Вудхаус мала люб'язність сказати про почерк Джейн?

І Емма мала щастя почути, як міс Бейтс ще двічі повторювала її безглуздий і недоречний комплімент, доки бабця його не второпала. А тим часом Емма розмірковувала: як би ото — без явної непоштивості — уникнути вислуховування листа від Джейн Ферфакс? Але тільки-но вона відважилася на втечу під хоч якимось, нехай і не дуже переконливим, приводом, як міс Бейтс знову до неї звернулась і заволоділа її увагою.

— Бачите — глухота у моєї матусі зовсім дріб'язкова, така, що не варто й перейматися. Мені потрібно лише підвищити голос і двічі або тричі повторити сказане — і вона обов'язково мене почує; вона ж звикла до мого голосу. Але ось що цікаво: вона завжди чує Джейн краще, ніж мене. У Джейн така виразна вимова! Однак не думаю, що в неї виникне враження, наче її бабуся стала чути гірше, ніж два роки тому, а це — не абищо в її похилому віці; а ми ж і справді не бачили її цілих два роки. Ще ніколи ми так довго її не бачили, і я казала місіс Коул, що ми навіть не знаємо, як нам тепер її зустрічати.

— А ви сподіваєтеся, що міс Ферфакс незабаром приїде?

— Авжеж! Наступного тижня.

— От так новина! Не сумніваюсь, що її приїзд принесе велику радість.

— Дякую. Ви такі ласкаві. Так, вона приїде наступного тижня. Усі такі здивовані, і всі говорять нам одні й ті самі люб'язні поздоровлення. Я впевнена, що вона буде рада побачитися зі своїми друзями у Гайбері, а друзі будуть так само раді побачитися з нею. Так, вона приїде в п'ятницю або в суботу; вона не знає цього напевне, тому що полковнику Кемпбеллу самому на днях знадобиться карета. Так люб'язно з їх боку, що вони допровадять її сюди без пересадок! Між іншим, вони завжди так чинять. Так-так, у наступну п'ятницю або суботу. Саме про це вона і пише. Саме з цієї причини вона і написала "не за правилами", як ми це звемо, бо інакше — коли б написала як зазвичай — ми б отримали звістку тільки наступного вівторка чи середи.

– І я теж так гадала. Побоювалася, що нічого нового сьогодні про міс Ферфакс так і не довідаюсь.

— Як люб'язно з вашого боку! Дійсно, якби не ця обставина, то ми б нічого не знали про її наступний візит. Матуся така задоволена, бо Джейн збирається пробути з нами щонайменше три місяці. Так і написала — три місяці, і я вам із задоволенням про це прочитаю. Бачите, справа полягає в тому, що Кемпбелли збираються до Ірландії. Місіс Діксон переконала батька та матір негайно до неї навідатися. Вони мали намір поїхати аж улітку, але їй дуже кортить знову з ними побачитися — бо до того часу, коли минулого жовтня вийшла заміж, вона ніколи не розлучалася з батьками навіть на тиждень. Їй, мабуть, дуже некомфортно в чужому королівстві, тобто я збиралася сказати — в чужому краю, от вона і написала дуже нетерплячого листа своїй матері чи своєму батькові — я сама точно не пам'ятаю, про це ми незабаром дізнаємося з листа; отож написала листа від імені містера Діксона і від свого імені, наполегливо запрошуючи приїхати негайно; вони з чоловіком зустрінуть їх у Дубліні і відвезуть до свого сільського маєтку; зветься він Бейлікрейґ — у моїм уявленні це чудове місце. Джейн багато чула про його красу — від містера Діксона, звичайно ж, бо не знаю, від кого ще вона могла про це почути. Цілком природно, що, женихаючись до своєї майбутньої дружини, він не міг не розповідати їй про свою домівку. Джейн часто виходила з ними на прогулянку, бо полковник і місіс Кемпбелл дуже дбали про те, щоб їхня дочка не надто часто прогулювалася сама з містером Діксоном, за що я їх зовсім не засуджую. Отож вона, напевне, чула все, що містер Діксон міг розповідати міс Кемпбелл про Ірландію. Здається, вона якось писала нам, що він показував деякі малюнки цього маєтку — пейзажі, які він намалював власноруч. Мені він видається дуже люб'язним і привабливим молодим чоловіком. За його словами, Джейн дуже хотілося побувати в Ірландії.

Цієї митті на думку Еммі спала незвичайна і цікава здогадка про отого привабливого містера Діксона, Джейн Ферфакс і її нездійсненого бажання побувати в Ірландії; тому вона — з підступним наміром довідатися більше — сказала:

— Вам, без сумніву, поталанило, що міс Ферфакс відпустили до вас саме тепер. Зважаючи на таку міцну дружбу між нею і місіс Діксон, їй, скоріш за все, довелося б супроводжувати полковника і місіс Кемпбелл.

— Правда, істинна правда. Саме цього ми завжди боялися; нам би не хотілося, щоб вона поїхала так далеко, та ще й на кілька місяців підряд, — і не мала б змоги повернутися, коли щось трапиться. Але, як бачите, все виходить якнайкраще. Вони — містер і місіс Діксон — страх як хочуть, аби вона приїхала разом із полковником та місіс Кемпбелл, і ніскільки не сумніваються в її приїзді; Джейн пише, — і ви незабаром це почуєте, — що вони надіслали надзвичайно люб'язне і наполегливе запрошення для всіх; містер Діксон — так той ніколи не скнарує на знаки уваги. Він — надзвичайно привабливий молодик. Відтоді, як він урятував Джейн у Веймуті, коли під час водної прогулянки у вітрилах несподівано щось крутнулось і ледь не скинуло її у воду; вона вже майже упала, та він, виявивши надзвичайну спритність і присутність духу, схопив її за рукав (думати не можу про це без тремтіння!) — але з того пам'ятного дня почуваю до містера Діксона прихильність надзвичайну!

— Однак, попри наполегливість її подруги і її власне бажання побувати в Ірландії, міс Ферфакс воліє приділити свій час вам та місіс Бейтс?

— Так — виключно зі своєї волі та за власним бажанням; полковник і місіс Кемпбелл гадають, що вона чинить цілком правильно, вони якраз і хотіли їй це порекомендувати; вони особливо наполягають на тому, щоб Джейн потрапила до клімату, в якому вона народилася, оскільки останнім часом нездужала.

— Я занепокоєна цією новиною. Гадаю, що вони вчинили розважливо. Але ж місіс Діксон неодмінно розчарується — і дуже сильно. Наскільки я розумію, місіс Діксон не така вже й красуня; її, мабуть, аж ніяк не можна порівняти з міс Ферфакс.

— Так, звичайно ж, не можна. Дуже вдячна вам за комплімент, але так воно й є. Тут ніякого порівняння. Міс Кемпбелл завжди була зовсім непоказною — але надзвичайно елегантною і приємною.

— Та ото ж, а як же без цього!

— Бідолаха Джейн сильно застудилася! Ще аж сьомого листопада, я вам про це прочитаю, і відтоді так повністю і не одужала. Щось ця застуда надовго до неї причепилась, еге ж? Раніш вона про це не згадувала, бо не хотіла нас тривожити. Це так на неї схоже! Така повага з її боку! Однак вона ще настільки хвора, що її приятелі Кемпбелли гадають, що краще їй поїхати додому і побути в сприятливому для себе кліматі; вони не сумніваються, що три-чотири місяці перебування в Гайбері її повністю вилікують — якщо вона нездужає, то їй дійсно краще приїхати сюди, ніж вирушати до Ірландії. Ніхто не піклуватиметься про неї так, як ми.

— Мені здається, що це найліпше рішення, яке тільки можна придумати.

— Отож, як ви дізнаєтеся з листа Джейн, вона має приїхати до нас наступної п'ятниці чи суботи, а Кемпбелли вирушають до Холліхеда наступного понеділка. Так несподівано! Можете уявити собі, люба міс Вудхаус, яке сум'яття я зараз відчуваю! От якби не її хвороба — боюсь, що вона схудла і виглядає дуже погано. Мушу вам розповісти, яка неприємність трапилася зі мною через її хворобу.