Емма - Сторінка 75

Ваша єдина помилка обмежувалася моїм слухом, коли вам здалося, що один наш друг кохає вищезазначену даму.

— Дійсно. Але оскільки я завжди мала винятково гарну думку про міс Джейн Ферфакс, то ніколи, як би не помилялася, не змогла би сказати про неї якось недобре, що ж до нього, то тут я теж спокійна.

У цей момент трохи осторонь від вікна з'явився містер Вестон, явно очікуючи на запрошення. Місіс Вестон знаком покликала його, і коли він рушив, додала:

— А тепер, моя люба Еммо, благаю вас і словами, і виглядом своїм заспокоїти його серце, щоб він налаштувався на добре ставлення до цього шлюбу. Давайте ставитися до нього тільки добре, бо й справді: що поганого можна сказати про Джейн Ферфакс? Нічого. Партія, дійсно, не надто вдала, але якщо це не турбує містера Черчілля, то чому мусимо турбуватися ми? А для нього, я маю на увазі для Френка, якраз може стати щасливою обставиною те, що він полюбив дівчину з таким твердим характером і світлим розумом. Я завжди віддавала їй належне за це — і віддаю й тепер, попри оте єдине значне відхилення від правил пристойності. А в її становищі навіть для такої помилки можна знайти так багато виправдань!

— Дійсно багато! — схвильовано вигукнула Емма. — Якщо кого й можна виправдати за турботу лише про себе, то це жінку, котра опинилась у становищі Джейн Ферфакс. Думаючи про таких людей, як тут не пригадати фразу: "Весь світ для них чужий, чужий його закон".

Емма, зустрівши містера Вестона з посмішкою, вигукнула:

— Гарненький жарт ви утнули зі мною, нічого не скажеш! Цією хитрістю ви, напевне, хотіли насміятися над моєю допитливістю й перевірити мою здатність до здогадок. А натомість дуже мене налякали. Можна було подумати, що ви втратили принаймні половину свого майна. А виявилося, що йдеться не про співчуття, а про поздоровлення на вашу адресу. Тож я від усієї душі вітаю вас, містере Вестон, із перспективою отримати в невістки одну з найкрасивіших і найвихованіших дівчат в Англії!

Погляд, яким містер Вестон обмінявся зі своєю дружиною, засвідчив, що виголошена промова йому сподобалась, і що вона справила негайний і підбадьорливий ефект на його настрій. У його обличчі й голосі з'явилася звична для нього жвавість; він емоційно і вдячно потис Еммину руку, а потім, повертаючись до теми, почав говорити таким чином, що стало ясно: ще трохи часу і трохи умовлянь — і він згадуватиме про ці заручини не без задоволення. Його співбесідниці говорили тільки те, що применшувало нерозважливість Френка чи згладжувало заперечення; і на той час, коли вони встигли переговорити про це разом, а потім — з Еммою на зворотному шляху до Гартфілда, містер Вестон уже повністю примирився з тим, що сталось, і вважав ці заручини ледь не найвидатнішою з витівок Френка.

Розділ 11

"Гаррієт, бідолашна Гаррієт!" — саме такі слова твердила Емма; вони несли в собі болісні думки, котрих вона ніяк не могла позбутись, і в котрих для неї крилася справжня неприємність усієї цієї історії. З нею Френк Черчілль повівся дуже погано — погано в багатьох відношеннях — але змушувала її так сильно злитися на нього не стільки його поведінка, скільки її власна. Йшлося про ту неприємну ситуацію з Гаррієт, у котру вона через нього потрапила, бо саме ця ситуація значно посилювала всі його гріхи. Бідолашна Гаррієт! Удруге стати дурненькою жертвою її неправильних уявлень та схильності до зазнайства! І дійсно пророчими були слова містера Найтлі: "Еммо, ви були для Гаррієт Сміт поганою подругою". На жаль, нічого, крім ведмежої послуги, вона їй не зробила. Щоправда, в останньому випадку її особистої провини не було — на відміну від першого, де вона стала єдиною і неповторною авторкою болісного непорозуміння, коли навіяла такі почуття, котрі б самій Гаррієт ні за що не приверзлися, — бо тут Гаррієт сама зізналась у своїх почуттях і небайдужості до Френка Черчілля ще перед тим, як вона навіть встигла зробити хоч якийсь натяк стосовно цієї теми. Але Емма відчувала себе повністю винуватою в тому, що заохотила ті почуття, котрі навпаки — мусила придушити. Вона могла б запобігти їх поширенню і поглибленню, її особистого впливу на Гаррієт було б цілком достатньо. І тепер вона дуже жалкувала, що не зробила цього. Вона відчувала, що ризикувала щастям своєї подруги, не маючи на це достатніх підстав. Треба було скористатися здоровим глуздом і сказати Гаррієт, що та не мусить дозволяти собі навіть думати про нього і що існує лише один шанс проти п'ятисот, що він коли-небудь зверне на неї увагу. "Та от здорового глузду, — подумала Емма, — мені якраз і не вистачило".

Вона була вкрай зла на себе. Якби її злість не розповсюджувалася ще й на Френка Черчілля, то це було би просто нестерпно. Що ж до Джейн Ферфакс, то наразі для Емми зникали всі підстави турбуватися про неї. Одних турбот про Гаррієт було вже достатньо; їй більше не треба було перейматися негараздами Джейн, чиї проблеми і чиє слабке здоров'я, що мали, звичайно ж, одну й ту саму причину, вимагали однаково пильної уваги. Її дні злиднів і приниження дійшли кінця. Незабаром її негараздам буде покладено край, і вона стане здоровою, щасливою і багатою. Тепер Емма почала здогадуватися, чому Джейн погребувала знаками уваги з її боку. Але це відкриття залишило відкритими багато другорядних питань. Безперечно, що це було від звичайних ревнощів. В очах Джейн вона була її суперницею, тому й не дивно, що все, пропоноване на знак поваги чи турботи, відкидалося. Карета для прогулянки цілком могла вважатися знаряддям для тортур, а їжа з гартфілдівської комори — отрутою. Тепер вона все зрозуміла; і тією мірою, якою її розум міг абстрагуватися від несправедливості та егоїзму роздратованих почуттів, вона не могла не визнати, що Джейн Ферфакс цілком заслужила і своє нове становище, і своє щастя. Але бідолашна Гаррієт була провиною набагато серйознішою! Ніхто так не заслуговував на співчуття, як вона. Емма дуже боялася, що друге розчарування стане для Гаррієт набагато сильнішим ударом, ніж перше. Принаймні так мало бути, якщо зважити на дуже високе становище останнього об'єкта поклоніння і якщо судити з того явно сильнішого впливу на свідомість Гаррієт, результатом якого стала стриманість і самовладання. Однак вона мусить повідомити болісну правду якомога швидше. У словах, мовлених містером Вестоном при розставанні, прозвучало веління таємничості: "Поки що цю справу потрібно тримати в секреті. На цьому наполягав містер Черчілль на знак поваги до його щойно померлої дружини; і всі зійшлися на тому, що це не більше, ніж належний декорум". Емма пообіцяла йому дотримуватися таємничості, але все одно — для Гаррієт потрібно буде зробити виняток. Це був її першочерговий обов'язок.

Незважаючи на своє роздратування, Емма не могла не відчувати сміховинність ситуації, бо вона мала по відношенню до Гаррієт виконати такий же неприємний і делікатний обов'язок, який місіс Вестон тільки-но виконала по відношенню до неї. Відомості, що з таким збентеженням повідомили їй, вона мала тепер повідомити іншій. Її серце затріпотіло, коли вона почула голос Гаррієт і її кроки; отак, подумалось їй, почувалася, мабуть, і сердешна місіс Вестон у Рендоллзі, зачувши її кроки. От якби ще й результат оголошення таємниці був таким самим! На жаль, на це не могло бути ніяких сподівань.

— Ну як вам остання новина, міс Вудхаус? — вигукнула Гаррієт, майже вбігши у кімнату. — Хто б міг подумати?

— Про які новини ти говориш? — відповіла Емма, нездатна з вигляду чи голосу здогадатися, чи Гаррієт дійсно щось уже прочула.

— Про Джейн Ферфакс. Чи ви чули коли-небудь таку дивину? Ой, не бійтеся поділитися цим зі мною, бо містер Вестон сам мені про це розповів. Я тільки-но його зустріла. Він сказав, що це має бути великою таємницею; тож я подумала, що не скажу про це нікому, крім вас, та він сказав, що ви вже знаєте.

— Про що розповів тобі містер Вестон? — спитала Емма, все іще почуваючись спантеличеною.

— Ой! Він розповів мені все: про те, що Джейн Ферфакс і містер Френк Черчілль мають побратись і що вони тривалий час були таємно заручені одне з одним. Все це так дивно!

Все це справді було дуже дивно. Поведінка Гаррієт була настільки дивною, що Емма відмовлялася зрозуміти її. Схоже, що в неї абсолютно помінявся характер. Здається, що це відкриття не викликало в неї ані збентеження, ані розчарування, ані якоїсь стурбованості. Емма дивилася на неї, втративши дар мови.

— Ви могли собі уявити, — вигукнула Гаррієт, — що він її кохає? Ну ви, може, й змогли б. Ви — змогли б, — спалахнувши рум'янцем, — бо здатні бачити душу іншої людини, але навряд чи хтось інший міг би…

— Даю слово, — відповіла Емма, — що я починаю сумніватись у наявності в мене такого таланту. Ти серйозно питаєш мене, чи не припускала я, що він кохає іншу, коли водночас я обережно — якщо не відверто — заохочувала тебе дати волю власним почуттям? До останньої години я не мала ані найменшої гадки про те, що містер Френк Черчілль має якесь відношення до Джейн Ферфакс взагалі. Можеш не сумніватися, що коли б я мала якісь підозри, то неодмінно тебе попередила б належним чином.

— Мене?! — здивовано скрикнула Гаррієт і почервоніла. — А навіщо вам треба було попереджати мене? Невже ви думаєте, що мене якоюсь мірою цікавить містер Френк Черчілль?

— Я в захопленні від того, що ти розмовляєш про це з такою байдужістю, — відповіла Емма і всміхнулася. — Але ж ти не будеш заперечувати, що був час — і не так давно, — коли ти давала мені всі підстави гадати, що він-таки цікавить тебе?

— Хто, він?! Та ніколи! Люба міс Вудхаус, — засмучено відвертаючись, — як ви могли так помилитися в мені?

— Гаррієт! — скрикнула Емма після секундної паузи. — Про що ти говориш? Боже праведний! Що ти маєш на увазі? Я — і помилилася в тобі?! Значить, у такому разі я маю припустити, що?…

Далі говорити вона була просто не в змозі. Утративши дар мови, Емма присіла, з острахом чекаючи на відповідь Гаррієт.

Гаррієт, що стояла, відвернувшись, трохи віддалік, спочатку не сказала нічого. А коли заговорила, то голос її був так само схвильований, як і в Емми.

— А я й не думала, — почала вона, — що ви неправильно мене зрозумієте! Я пам'ятаю, що ми домовилися ніколи не називати його по імені, але враховуючи, що він є настільки кращим — безмежно кращим — за інших, я й гадки не мала, що можна було мати на увазі когось іще.