Емма - Сторінка 83

Відповідь була готова вже через годину, але через сум'яття, що панувало в моїй голові, і через безліч турбот, які раптово на мене звалилися, мій лист, замість того, щоб бути відправленим із рештою пошти того ж ранку, чомусь опинився замкнений у шухляді мого столу, і я, вирішивши, що написав для неї достатньо багато (хоча написав усього лише кілька рядків), дещо заспокоївся й зовсім нічого не підозрював. Відсутність її швидкої відповіді трохи збентежила мене, але я придумав для неї якесь виправдання, і взагалі — я був надто зайнятий і — сказати правду? — надто радий моїм несподіваним перспективам, аби бути прискіпливим. Ми перебралися до Віндзора, а через два дні я отримав від неї пакунок — вона повернула мені всі мої листи! Супроводжувальна записка містила кілька рядків, у яких вона висловлювала свій невимовний подив, що не отримала відповіді на свій останній лист. Крім того, вона додала, що оскільки мовчання з мого боку є надто красномовним, аби зрозуміти його неправильно, і оскільки тепер було б однаково бажано для нас обох якомога швидше розірвати заручини, то вона, користуючись послугами такого надійного закладу, як пошта, повертає мені всі мої листи і просить протягом тижня повернути до Гайбері її власні, якщо я маю їх під рукою, а якщо ні — то після зазначеного терміну надіслати їх на вказану нею адресу; коротше кажучи, я витріщився від здивування, бо побачив адресу місіс Смоллрідж, яка мешкала поблизу Брістоля. Я знав цю родину, знав це місце, знав про них усе, і тому відразу збагнув, що її чекає. Її вчинок був у повній відповідності з притаманною їй рішучістю характеру, а те, що вона ані словом не обмовилася про свої плани в попередньому листі, зайвий раз свідчило виявлену нею делікатність. Ні за що на світі не стала б вона погрожувати мені. Уявіть собі моє потрясіння, уявіть, як я побивався з приводу помилок пошти (доки не виявив власну помилку)! Що я мав робити? Лише одне: мав поговорити зі своїм дядьком. Без його схвалення я не мав надії, що мене знову будуть слухати. Тож я переговорив із ним; обставини склалися на мою користь; недавня сумна подія пом'якшила його гордовитість, і він погодився зі мною навіть раніше, ніж я сподівався; бідолаха! Наприкінці він тільки тяжко зітхнув і висловив сподівання, що, одружившись, я буду таким же щасливим, як і він колись. Мені подумалося, що моє щастя буде зовсім іншого ґатунку. Ви, мабуть, хочете пожаліти мене за те, що я пережив, доки розповідав йому суть справи і доки, мучачись невизначеністю, чекав на відповідь, коли на карту було поставлено все? Не треба, не поспішайте жаліти мене, бо на той час я ще не приїхав до Гайбері й не встиг побачити, якою хворою вона зробилася через мене. Не жалійте мене, бо ви не знаєте, який виснажений і хворий вигляд вона мала. Я прибув до Гайбері саме в той час, коли, знаючи, як пізно вони снідають, я з великою впевненістю сподівався застати її саму. І дійсно, я уник розчарування; я також уник розчарування од результатів своєї поїздки. Мені довелося довго її умовляти, щоб розвіяти таке зрозуміле й таке справедливе обурення з її боку. Але мені вдалося це зробити; ми помирилися, ми дорогі одне одному, ми кохаємо одне одного сильніше, ніж будь-коли, і більше ніколи жодне непорозуміння не затьмарить наших стосунків. А тепер, моя шановна пані, я відпускаю вас; вибачте, але зробити це раніше я не міг. Тисяча подяк вам за ту доброту, що ви її завжди мені виявляли, і мільйон подяк — за ту увагу, яку ви приділите їй; я певен, що ви зробите це за велінням вашого серця. Якщо вам здається, що в якомусь сенсі я отримав більше щастя, ніж заслуговував, то я з вами цілком згоден. Недаремно міс В. називає мене улюбленцем долі. Сподіваюся, що вона має рацію. В одному відношенні доля дійсно всміхнулася мені: в тому, що я можу підписати цього листа, як

ваш вдячний і люблячий син,

Ф. Ч. Вестон-Черчілль.

Розділ 15

Цей лист знайшов-таки стежку до Емминих почуттів. Як і передбачала місіс Вестон, вона змушена була поцінувати його належним чином усупереч своєму твердому початковому наміру вчинити навпаки. Коли Емма дійшла до того місця, де згадувалось її ім'я, вона від листа очей не могла відірвати; кожен рядок, що стосувався неї, викликав інтерес, і майже кожен — викликав приємні почуття; а коли ця привабливість зникла, то тема листа все одно зберігала свою привабливість завдяки поверненню колишньої поваги до його автора, а також завдяки тому інтересу, який у той момент мала для неї будь-яка розповідь про кохання. Емма жодного разу не зупинилася, доки не прочитала все, і хоча неможливо було позбутися враження його неправоти, виявилося, що він був менш неправий, ніж їй здавалося раніше, — він теж страждав, дуже жалкував; він був такий вдячний місіс Вестон, так сильно кохав міс Ферфакс і сам почувався таким щасливим, що до нього не можна було ставитися суворо; і якби він зараз увійшов у кімнату, то вона б потисла йому руку з такою ж щирою симпатією, як і раніше.

Еммі так сподобався лист, що коли знову прийшов містер Найтлі, то вона попрохала, щоб він прочитав його. Вона не сумнівалась у бажанні місіс Вестон, аби цей лист прочитали якомога більше людей, особливо тих, що, як і містер Найтлі, дуже несхвально ставилися до поведінки Френка Черчілля.

— Я з приємністю перегляну його, — сказав він, — але він видається таким довгим. Увечері я візьму його з собою додому.

Але так не годилося, тому що ввечері збирався зайти містер Вестон, із яким вона мала цього листа повернути.

— Я б із більшим задоволенням поговорив із вами, ніж витрачав час на цей лист, — відповів він, — але якщо йдеться про справедливість, то доведеться це зробити.

І він почав — однак майже відразу зупинився і сказав:

— Еммо, якби мені запропонували прочитати один із листів цього джентльмена до його мачухи кілька місяців тому, то я б не поставився до цього з такою байдужістю, як зараз.

Він мовчки прочитав ще трохи, а потім із посмішкою зазначив:

— Гм! Які витончені компліменти на початку листа! Однак це його манера; стиль однієї людини не мусить бути правилом для іншої. Не будемо судити суворо. — Трохи згодом він додав: — Для мене було б цілком природним, якби, читаючи листа, я вголос висловлював своє враження. Завдяки цьому я почувався, що я поруч з вами. Це не займе багато часу, але якщо ви не хочете…

— Зовсім ні. Я хочу, щоб саме так ви і робили.

Містер Найтлі повернувся до читання уже з більшим завзяттям.

— Тут він явно верзе дурниці, — мовив він, — стосовно спокуси. Він знає, що неправий, і не може навести ніяких раціональних аргументів. Погано. Йому не слід було вдаватися до заручин. "Схильність мого батька" — до свого батька він явно несправедливий. Життєрадісна вдача містера Вестона була благословенням, що допомагало йому в усіх його чесних та гідних поваги вчинках; і містер Вестон сам досяг того добробуту, котрим він нині втішається. А це — правда; він дійсно не приїздив, доки тут не з'явилася міс Ферфакс.

— А я не забула, — нагадала Емма, — які впевнені ви були, що він приїхав би, якби захотів. Ви елегантно про це замовчали, але ви були абсолютно праві.

— Я не був безпристрасним у своїх судженнях, Еммо, проте гадаю, що коли б навіть справа не стосувалася вас, я все одно не йняв би йому віри.

Коли містер Найтлі дійшов до того місця, де йшлося про міс Вудхаус, йому довелося прочитати все це вголос — усе, що стосувалось її; то з посмішкою, то з виразним поглядом, то хитаючи головою, то зі словом згоди чи незгоди чи просто з висловленням свого кохання — як того вимагала тема листа; однак потім, спокійно поміркувавши, зробив отакий серйозний висновок:

— А це — дуже погано, хоча могло бути й гірше. Він грав у вкрай небезпечну гру. Йому просто поталанило, що все так вдало для нього скінчилось, інакше йому б не простили. Не йому судити про своє поводження з вами. Схильний завжди йти на поводу в своїх бажань, не цікавлячись при цьому нічим, окрім власної вигоди. Йому здалося, що ви проникли в його таємницю. Цілком природно! Його власна голова так забита інтриганством, що він ладен запідозрити його в інших. Таємничість, хитрощі — як вони спотворюють стосунки між людьми! Моя люба Еммо, хіба ж не слугує все це вагомим підтвердженням краси тієї правдивості та щирості, що притаманна нашим стосункам?

Емма погодилася з цим, а рум'янцю, що з'явився в неї при згадці про Гаррієт, жодного щирого пояснення вона надати не могла.

— Що ж, продовжуйте, — мовила вона.

Так він і зробив, але невдовзі знову зупинивсь і сказав:

— Ага, фортепіано! Це був вчинок дуже і дуже молодого чоловіка, надто молодого, аби збагнути, що викликані ним незручності не набагато перевищуватимуть задоволення. Це просто якесь хлопчаче дивацтво! Не уявляю, як чоловік на знак своєї симпатії до жінки може дарувати їй те, без чого вона прекрасно може обійтись; а він же знав, що вона б запобігла такому подарунку, якби могла.

Після цього містер Найтлі деякий час читав, не відриваючись. Визнання Френком Черчіллем своєї поведінки ганебною було першим, що викликало коментар ширший за побіжну фразу.

— Цілком з вами згоден, шановний добродію, — зазначив він. — Ви дійсно поводилися ганебно. Тут ніде правди діти. — А прочитавши наступне місце, де йшлося про причину їхньої сварки і про те, як Френк Черчілль уперто намагався діяти всупереч притаманному Джейн Ферфакс почуттю справедливості, він надовго відірвався від листа і сказав: — А це вже дійсно погано. Заради свого блага він завів її у вкрай важку і бентежну ситуацію і в першу чергу мав турбуватися про те, щоб убезпечити її від непотрібних страждань. При листуванні їй, напевне, доводилося долати більше перешкод, ніж йому. Він мав із повагою ставитися навіть до безпідставних побоювань, якщо були й такі; але всі її побоювання були виправданими. Ми мусимо зважати на її єдину помилку й пам'ятати, що, схибивши і погодившись на заручини, вона змушена була потерпати від постійних негараздів.

Емма знала, що незабаром містер Найтлі дійде до того місця, де йшлося про пікнік на Бокс-хілл, і тому все більше й більше нервувала. Її власна поведінка під час вилазки була такою огидною! їй було дуже соромно, вона побоювалася його погляду.