Ендшпіль - Сторінка 4

Клов. Ніколи.

Гамм. Що ми сидимо у ямі. (Пауза). Але за горами. Га? А гори ще й досі зелені. Ге? (Пауза). Флора! Помона! (Пауза. У нестямі). Церера! (Пауза). Може, тобі й не треба іти так далеко.

К л о в. А я й не можу ходити далеко. (Пауза). Піду я.

Гамм. Собачку мого ти вже підготував?

Клов. Без лапи він.

Гамм. М'якенький він?

Клов. На пуделя схожий.

Гамм. Піди принеси його.

Клов. Без лапи він.

Гамм. Піди принеси!

Клов виходить.

Так, продовжимо.

Він дістає носовик і, не розгортаючи його, витирає обличчя. Відтак знову кладе носовик до кишені. Заходить Клов, несе чорного іграшкового цуцика, тримаючи

його за одну з трьох лап.

Клов. Ось твоТ собаки. (Подає іграшку Гамму, який саджає її собі на коліна, погладжує й пестить). Гамм. Він у нас біленький, правда? Клов. Майже.

Гамм. Що значить "майже"? Він або білий або не білий! Клов. Не білий він.

Пауза.

Гамм. Кобель? Сучка?

Клов (роздратовано). Я ще ТТ не закінчив. А це діло в останню чергу робиться.

Пауза.

Гамм. І бантика ти йому не пов'язав.

Клов (сердито). Але кажу ж тобі — я ще його не закінчив. Спочатку треба зробити собаку, а потім уже чіпляти бантики!

Пауза.

Гамм. А стояти він може? Клов. Звідки я знаю.

Гамм. Ану постав. (Він передає Клову іграшку, той ставить її на землю). Ну?

Клов. Чекай. (Сідає навпочіпки, намагається поставити собаку на три лапи так, щоби той не падав).

Собака завалюється на один бік.

Гамм. Ну, що там? Клов. Стоїть.

Гамм (тягнеться рукою, хоче намацати собаку). Де? Де він?

Клов встановлює іграшку, притримує її.

Клов. Ось він. (Бере Гамма за руку, підносить її до собачої голови).

Гамм (не відпускає руку з голови). Як він? Що? Дивиться на мене?

Клов. Дивиться.

Гамм (з гордістю). Так, наче просить, щоб я його вигуляв? Клов. Може, й так.

Гамм (як і раніше). А може, він кісточку просить? (Забирає руку). Так і залиш його, нехай стоїть і благає.

Клов підводиться. Собака падає на бік.

Клов. Піду я.

Гамм. Ну як, були ще в тебе видіння? Клов. Менше, ніж раніше.

Гамм. Як там у матінки Пегг, все ще світиться?

Клов. Світиться! Ну от у кого, як і з якої це речі може лишитися світло?

Гамм. То, виходить, у неї все згасло?

Клов. Звичайно, згасло! Якщо не світить, то, значить, згасло. Гамм. Ні, я про матінку Пегг питаю.

К л о в. Ну певна річ, що згасло! Що це на тебе найшло сьогодні? Гамм. Я йду своїм ходом. (Пауза). Поховали її? Клов. Поховали! І хто б це її мав ховати? Гамм. Ти.

К л о в. Я? Оце мені нема чого робити, як тільки людей ховати! Гамм. Але ж мене ти поховаєш. Клов. Та не збираюся я ховати тебе!

Пауза.

Гамм. А гарна ж була колись і смачна, мов цукерочка. Та ще й покуштувати давала.

Клов. Ми також колись були гарними — та коли це було. Зараз немає таких, щоб колись та не були гарними.

Пауза.

Гамм. Піди принеси мені гак.

Клов іде до дверей, зупиняється.

Клов. Зроби те, зроби се, а я все виконую. І ніколи не відмовляюся. От чому це?

Гамм. Бо не можеш інакше. Клов. От скоро нічого не робитиму. Г а м м. Бо не зможеш більше.

Клов виходить.

Ну що за люди, доки їм не розжуєш — нічого не розуміють.

Заходить Клов, несе в руці гак.

Клов. Ось тобі гак. Застроми його собі. (Подає Гамму гак, і той, відштовхуючись ним од підлоги, з різних боків, силкується зрушити фотель з місця).

Гамм. Ну як, просуваюся я?

Клов. Ні.

Гамм жбурляє гак на підлогу.

Гамм. Піди принеси-но мені маслянку. Клов. Навіщо вона тобі? Гамм. Щоб колеса змастити. Клов. Я їх учора мастив.

Гамм. Учора! Хіба воно щось означає? Вчора!

Клов (сердито). "Вчора" означає один із тих клятих днів, якраз між двома іншими, не менш паскудними дняхами. Я вживаю такі слова, яких ти ж мене сам і навчив. А якщо вони більше нічого не означають, то навчи інших. А ні — то дай помовчати.

Пауза.

Гамм. Знав я колись одного божевільного, який гадав, що кінець світу вже настав. Він був художником. Я його дуже любив. | часто навідував у божевільні. Брав його за руку і підводив до вікна. От дивися, бувало, кажу йому. Бачиш? Як збіжжя хвилюється! Ота-мо! А оно! Вітрильники в море виходять! Боже, яка краса! (Пауза). А він руку висмикне й шусть у свій закуток. І весь тремтить. Скрізь йому попіл ввижався. (Пауза). Вбив собі в голову, що тільки він врятувався. (Пауза). Що не до нього було. (Пауза). І мені здається, що цей випадок не є... не був... таким уже геть винятковим.

Клов. Божевільний? Коли це було?

Гамм. О, бозна-коли. Тебе ще на світі не було.

Клов. Гай-гай, блаженні часи!

Пауза. Гамм знімає шапочку.

Гамм. Я його так любив. (Пауза. Одягає шапочку. Пауза). Він малював картини.

Клов. Яких тільки жахів на світі немає.

Гамм. Та де, зараз їх набагато менше. (Пауза). Клов.

Клов. Так.

Гамм. От як ти гадаєш, чи не занадто довго все це триває? Клов. Авжеж! (Пауза). А що саме? Гамм. Ну... все... це.

Клов. Я так завжди думав. (Пауза). А ти?

Гамм (з глибоким смутком). Що ж, день як день сьогодні. Нічим не гірший за інші.

Клов. Він є, от і добре. (Пауза). І так все життя. Безглуздя та тупість.

Пауза.

Гамм. А я от не можу піти від тебе.

Клов. Знаю. Й піти за мною також не можеш.

Пауза.

Гамм. Якщо ти мене залишиш, як я про це дізнаюся? Клов (жвавішає). А от ти свиснеш, і якщо я не прибіжу, то, значить, я вже тебе залишив.

Пауза.

Гамм. І не прийдеш навіть попрощатися? Клов. Хто ж його зна.

Пауза.

Гамм. А що, як ти там помреш у себе на кухні?

Клов. Що так, що сяк — результат однаковий.

Г а м м. Ну як я тоді дізнаюся, що ти просто помер на кухні?

Клов. Ну... тіло повинно ж колись засмердіти.

Г а м м. Ти вже і так смердиш. Весь цей дім пропахся трупом.

Клов. Весь світ.

Гамм (сердито). Ну й дідько з ним, із ним світом! (Пауза). Придумай що-небудь. Клов. Що саме?

Гамм. Ну, хід якийсь несподіваний. (Пауза. Сердито). Якусь комбінацію!

Клов. Що ж, спробую. (Починає ходити взад-уперед, втупившись у підлогу, заклавши руки за спину. Зупиняється). Боже, як ноги болять, це ж треба! Ще трохи, і я зовсім не зможу думати.

Гамм. І піти від мене не зможеш.

Клов знову ходить.

Що ти там робиш?

Клов. Комбінацію обмізковую. (Ходить узад-вперед). Ага! (Зупиняється).

Гамм. Теж мені розумака! (Пауза). Ну?

Клов. Почекай. (Зосереджується. Не дуже переконливо). Так... (Пауза. Більш переконливо). Так. (Підводить голову). Знайшов! Я заведу будильник.

Пауза.

Г а м м. Я сьогодні, мабуть, не в кращій формі, але, чесно кажучи...

Клов. Ти мені свищеш. Я не приходжу. Будильник дзвонить. Я — далеко. Він не дзвонить. Я помер.

Пауза.

Гамм. А він працює? (Пауза. Роздратовано). Будильник твій працює?

Клов. А чому б йому не працювати? Гамм. Від перевтоми.

Клов. Але ж він майже ніколи не працював. Гамм (сердито). Ну тоді від недовтоми! Клов. Піду подивлюся. (Виходить).

Гамм дістає носовик, не розгортаючи його, витирає обличчя, знову кладе до кишені. За лаштунками дзеленчить будильник. З'являється К л о в з будильником. Підносить його до Гаммового вуха, вмикає дзвінок. Вони слухають, доки будильник не додзве-

нить до кінця. Пауза.

Мертвий, і той прокинеться. Чув? Гамм. Щось не дуже. Клов. А кінець який!

Гамм. Мені середина більше подобається. (Пауза). Чи не час мені гамівні ліки приймати?

Клов. Ні. (Йде до дверей, повертається). Піду я від тебе.

Гамм. На часі мені вже історію розповідати. Хочеш послухати мою історію?

К л о в. Ні.

Гамм. Спитай мого батька, чи слухатиме він мою історію.

Клов іде до баків, здіймає кришку того з них, де сидить Нагг, перехиляється, зазирає всередину. Пауза. Він розпрямляється.

Клов. Він спить. Гамм. То збуди його.

Клов нахиляється, заводить будильник і будить ним Harra. Той щось бурмоче.

Клов розпрямляється.

Клов. Він не хоче слухати твоєї історії. Гамм. А я йому цукерку дам.

Клов нахиляється. Нагг щось бурмоче. Клов розпрямляється.

Клов. Він драже хоче. Гамм. Буде в нього драже.

Клов нахиляється. Знову чути якесь бурмотання. Клов розпрямляється.

Клов. Він згоден, (/де до дверей).

З'являється рука Harra, яка хапається за край бака. Відтак — голова.

(Клов підійшов до дверей, але повертається). Ти віриш у потойбічне життя?

Гамм. А я все життя там прожив.

Клов виходить і зачиняє за собою двері.

Ага! Мовчиш? Щоб знав! Нагг. Я тебе слухаю.

Гамм. Мерзотнику! Нащо ти мене породив? Нагг. Звідки ж я знав. Гамм. Що? Чого ти не знав?

Нагг. Що це будеш саме ти. (Пауза). Ти ж даси мені цукерочку?

Гамм. Після того, як ти все прослухаєш.

Нагг. Поклянися.

Гамм. Клянуся.

Нагг. Чим?

Гамм. Честю.

Пауза. Вони регочуть.

Нагг. Дві цукерочки? Гамм. Одну.

Нагг. Одну для мене і одненьку для...

Гамм. Одну. І замовкни! (Пауза). На чому я зупинився? (Пауза. Похмуро). Це — кінець, ми дійшли до кінця. (Пауза). Ще трохи — і кінець. (Пауза). І ніхто ніякого голосу не почує. (Пауза). Щось в голові мені крапає й крапає од самого народження.

Нагг намагається стримати свій веселий сміх.

І все в одну точку. (Пауза). Судина кровоносна, мабуть, розірвалася. (Пауза). Якась маленька артерія. (Пауза. Жвавіше). Ну, годі про це. Так на чому я зупинився? (Пауза. Тоном оповідача). І от він плазом, то на череві, то рачки, все сунув і сунув до мене. Блідий, геть виснажений і, здавалося... (Пауза. Звичним голосом). Ні, я вже про це розповідав. (Пауза. Тоном оповідача). Запала довга мовчанка. (Звичним голосом). Чудова фраза! (Тоном оповідача). Не змигнувши оком, я набив люльку — пінкову люльку, запалив ЇТ... ну, скажі-мо, шведським сірником, затягнувся кілька разів. А-а-а! (Пауза). Ну, то я вас слухаю. (Пауза). Того дня, пам'ятаю, було надзвичайно холодно. Термометр показував нуль. Але позаяк то був свят-вечір, то

О цьому не було нічого... нічого надзвичайного. Зима як зима, все як

І мусить бути. (Пауза). Ну то яка ж лиха година вас сюди занесла? Він підвів на мене своє зарюмсане і аж чорне від бруду обличчя. (Пауза. Звичним голосом). І це згодиться. (Тоном оповідача). Не дивіться на мене так, о, не дивіться! Він опустив очі і щось замугикав, не інакше, як вибачення просив. (Пауза). Але я дуже заклопотаний, то те, то се, ви ж розумієте —свято. (Пауза. З притиском). І все ж поясніть мені, чим зумовлене подібне втручання? (Пауза). Того дня, пам'ятаю, сяяло яскраве сонце. Геліометр показував п'ятдесят. Але воно вже, сонце, заходило за... словом, туди, де мерці. (Звичним голосом). Як сказано, ге? (Голосом оповідача).