Енеїда - Сторінка 21
- Вергілій -
Або своїм громом, якщо заслужив я,
692] Все, що лишилось, пошли на загибель, твоя хай правиця
693] Все тут погубить". Він це лиш промовив, і враз розшалілась
694] Чорная буря й невидана злива, і вже затремтіли [120]
695] Гори і доли від грому: дощ ринув із хмарного неба,
696] І непроглядна від вітру зчинилася темінь навколо.
697] Палуби зверху повні води, і напівобгорілі
698] Балки мокріють, та, зрештою, пломінь потух уже зовсім;
699] Судна від лиха врятовано, тільки чотири пропало.
700] Батько Еней, проте, випадком прикрим цим вражений тяжко,
701] В серці всіляко журбу свою важив велику, чи має
702] Тут осідати, на нивах сікульських, і знехтувать зовсім
703] Присуди долі, чи до італійських країн добиватись.
704] Нант же стаоий, ш,о його лиш Паллада Трітонія пильно
705] "Вчила і в хитрих мистецтвах зробила його знаменитим,
706] Те поясняв, що кару богів провіщає велику,
707] Й те, чого вічний порядок призначення хоче,— отож він
708] Розвеселить намагався Енея такими словами:
709] "Сину богині, куди лише доля веде і заводить,
710] Всюди ходім, що б не сталось, і все переможем терпінням.
711] Тут біля тебе Ацест, із божистого роду дарданець.
712] Радься із ним, йому звірся, до тебе він завжди прихильний.
713] Ти передай йому тих, що не можеш узять, бо згоріли
714] Судна, і тих, що усі їм твої починання великі
715] Вже наобридли, і старших мужів, і жінок, що втомились,
716] Ідучи морем, віддай, що слабе й небезпеки боїться;
717] Дай їм, потомленим, дозвіл закласти на землях цих місто,—
718] Хай їм дозволено буде його називати Ацеста".
719] Цими словами старенького друга загрітий, усе ж він
720] Перебирає в душі своїй всякі думки і турботи.
721] Чорна на небо вже в'їхала ніч на своїй колісниці.
722] Видалось, раптом із неба зійшов несподівано ^ібраз—
723] Батька Анхіса й такими озвався словами: "Мій сину,
724] Поки я був між живих, дорожчий життя мені був ти,
725] Сину мій, битий прокляттям ілійським. Приходжу сюди я
726] З волі Юпітера, що кораблі від вогню врятував нам,—
727] З неба високого, врешті, зіслав милосердя. Послухай
728] Ради найкращої, що подає тобі Навт, ваш порадник.
729] їй до Італії найхоробріші юнацькі серця лиш
730] оибери і заведи їх туди. Бо тверде і суворе^
731] Плем я у Лації мусиш_скорити. Зїиди, проте, перше
732] о Діта домівку підземну і крізь авернійські глибини,
733] Сину, добийся до мене. Не в Тартарі я нечестивім
734] Перебуваю, між тіней сумних, а в Елісії, світлім
735] Богоугодних зібранні. Сюди, якщо жертву багату
736] З чорних тварин ти складеш, приведе тебе чиста Сівілла. [121]
737] Там ти весь рід свій пізнаєш і місто, яке тобі дасться.
738] Отже, прощай! Ніч волога пройшла вже середину шляху,
739] Подихом коней повіяв на мене світанок суворий".
740] Так він промовив і ніжним серпанком розплився в повітрі.
741] "Гей, куди ти подався, куди поспішаєш,— до батька
742] Мовить Еней,— перед ким утікаєш? І хто ж заважає
743] Нам тут обнятись?" — сказав це і попіл роздув, і погаслий
744] Вогник, і лара пергамського, й вогнище сивої Вести
745] Жертвою він вшанував із святого зерна і куріння.
746] Зараз скликає він друзів, по-перше, Ацеста, й говорить
747] їм про накази Юпітера, й милого батька поради,
748] Й задуми ті, що їх має в душі. Не тратять на раду
749] Ані хвилини, й Ацест його задумів не відкидає.
750] Місту жінок одписавши, лишають вони, і охочий
751] Люд, і ті душі, які до великої слави не прагнуть.
752] В суднах лавки поправляють самі вони, й замість згорілих,
753] Балки новими замінюють, весла і линви ладнають.
754] їх не багато, зате молодецька в них доблесть військова.
755] Ралом тим часом Еней і границі визначує місту,
756] Жеребом ділить місця під доми,— Іліону тут бути,
757] Тут же він місце відводить під Трою. Ацест же, троянець,
758] Тішиться царством, визначує форум, старшину скликає,
759] Установляє права; ще й на Ерікса славній вершині,
760] Зорям сусідній, Венері споруджує храм Ідалійській,
761] Гай пресвятий і жерця приділяє могилі Анхіса.
762] Бенкетував весь народ дев'ять днів, на жертовниках жертви
763] Всі поскладали. Вітри заспокоїлись, хвилі на морі
764] Тихо плескали, лиш Австер один не втихає і знову
765] Кличе на море. І вздовж узбережжя крутого страшенний
766] Плач залунав. В обіймах прощальних дні й ночі минають.
767] Вже матері, навіть ті, що колись їм страшним видавалось
768] Моря лице і нестерпним ім'я його, їхать готові
769] Й зносити мандрів труди. А батько Еней добросердий
770] Словом ласкавим усіх утішає й з рясними сльозами
771] Передає під опіку Ацестові, родичу, всіх їх.
772] Еріксу потім велить три воли він у жертву зарізать,
773] Для буревіїв ягницю, й тоді вже відв'язувать линви.
774] Сам же вквітчав собі голову зрізаним листям оливним.
775] Ставши на носі судна, держить келих, і м'ясо жертовне
776] Кидає в хвилі солоні, й перлисте вино виливає.
777] Друзі в змаганні б'ють веслами воду й гребуть ними хвилі,—
778] Вітер, іззаду за ними зірвавшись, у путь проводжає. [122]
779] В час той Венера, в журбі неспокійна, отак до Нептуна
780] Заговорила, всі жалі свого виливаючи серця:
781] "Гнів ненаситного серця Юнони мене приневолив,
782] Мій ти Нептуне, до тебе прийти з цим гарячим благанням.
783] Гніву ні час не спроможен тривалий зм'якшить, ні побожність,
784] Влада Юпітера й долі веління зломити не в силі.
785] їй ще не досить, що з Фрігії серця злочинна ненависть
786] Вирвала місто, на всяке знущання його передавши,
787] Трої останки, і попіл, і кості вона іще й досі
788] Все переслідує. Шалу такого причину хіба лиш
789] Знає сама вона. Сам ти недавно на водах лівійських
790] Свідком був, розрух який учинила на морі; з землею
791] Небо змішала, дарма довіряючи бурям еольським,
792] В царстві твоїм на такеє дерзнула.
793] Навіть тепер ось, злочинно намовивши наших троянок,
794] Знищила судна ганебно й примусила, флот загубивши,
795] Друзів лишити своїх у незнаній країні. Благаю,
796] Тим, що зостались, дозволь, хай безпечно доїдуть по хвилях
797] До лавремтійського Тібру, доб'ються того, що прошу я,
798] Це ж бо можливе, бо парки для них те призначили місто".
799] Так цього моря звитяжець, Сатурнів нащадок, промовив:
800] "Слід, Кітереє, аби ти державі моїй, о богине,
801] Вірила, ти ж бо сама з неї вийшла. А стільки довір'я
802] Я заслужив, бо я заспокоював часто шалену
803] Лютість і моря, і неба. Не менш і на суші,— а свідки
804] Ксант з Сімоентом — журився твоїм я Енеєм, коли ще
805] Тиснув до мурів Ахілл знесилені Трої загони
806] й тисячі смерті віддав і шуміли загачені ріки,
807] Ксант не знаходив до моря шляхів докотить свої хвилі.
808] Я тоді вирвав Енея, у хмару сповивши, коли він
809] З сином Пелея хоробрим зустрівся в бою і нерівні
810] Сили й боги в них були. Хоч дуже хотів я дощенту
811] Знищити мури зрадливої Трої, споруджені мною,
812] Серце у мене і далі до нього те ж саме лишилось.
813] Страх віджени! Він безпечно доїде у пристань Аверну —
814] І ак, як ти хочеш цього. Одного лише втратить в пучині.
815] І ой лиш один наложить за всіх головою".
816] Цими словами тоді заспокоївши серце богині,
817] Ьатько у золото коні впрягає, й гнуздає старанно
818] їх вудилами, і віжки цілком із рук випускає,
819] Іпроїздить, мов на крилах, по плесу блакитного моря.
820] Хвилі втихають, і збурене море під небом гримучим
821] Стелеться гладдю, з широкого обрію хмари зникають [123]
822] І появляються постаті різні його товариства,
823] Різні потвори жахливі, хор Главка прадавній, Іноїн,
824] Син Палемон, і Трітони швидкі, і все Форкове військо.
825] Зліва Фетіда, й Меліта, і діва також панопейська;
826] Кімодокея, і Спіо, і Талія тут, і Нісея.
827] Тут до батька Енея у розум його неспокійний
828] Радість ласкава на зміну прийшла, й він наказує спішно
829] Щогли підняти усі й натягнути на реях вітрила.
830] Разом за линви хапаються всі і то зліва, то справа
831] Всі паруси розгортають, то реї повернуть високі,
832] То їх одвернуть; і флот весь попутні вітри підганяють.
833] Перед всіма Палінур веде свій загін густолюдний,
834] А за наказом услід свої судна керують вже інші.
835] А на небесній дорозі середини вже досягала
836] Ніч росяниста; й при веслах, на лавах твердих розіклавшись,
837] М'язи свої моряки розпрямляли у милім спочинку,—
838] Сон легковійний з-між зір у просторах ефіру ізлинув,
839] Темінь повітря розсунув, і тіні розвіяв, і прямо
840] Йде, Палінуре, до тебе, й дрімоту сумну навіває
841] На безневинного. Високо бог, на Форбанта подібний,
842] Сів при кормі і таку починає з стерничим розмову:
843] "Гей, Палінуре," сину Іасів, несе саме море
844] Флот наш, і рівно вітрець повіває, пора відпочити.
845] Голову тут прихили, відірви на хвилину від праці
846] Втомлені очі; а я вже тебе заступлю в твоїм ділі".
847] А Палінур, ледве очі підвівши, таке йому мовить:
848] "Кажеш, забути мені, чого варті погідне обличчя
849] Моря і тихії хвилі? Чи можна цій вірить потворі?
850] Як же довірю Енея (що ж інше?) змінливій погоді
851] й небу, що стільки разів вже мене обмануло, погідне?"
852] Так промовляє, й на ручку стерна налягає, й на волос
853] Не попускає, припавши й очима у зорі уп'явшись.
854] Бог же ударив його по обличчю гіллям, що спливало
855] Свіжою Лети росою і чарами Стіксу просякло,
856] І проти волі йому обважнілі склепляє повіки.
857] Ледве дрімота неждана позбавила пружності тіло,
858] Сон вже на нього наліг і, частину корми відірвавши,
859] Разом з кермом у хвилі пливучі ним сторчголов кинув.
860] Кликав він друзів на поміч даремно. А Сон, відлетівши,
861] Наче маленька пташина, на небо полинув. Хоч все те
862] Сталось, та флот своїм шляхом безпечно прорізує море
863] І під опікою батька Нептуна без страху прямує.
864] Вже підпливав він, під скелі Сирен підходячи близько, [124]
865] Грізні колись, бо білілись кістьми незліченними вбитих
866] (Здалека глухо шуміли вони, биті хвилями завжди).
867] Дивиться батько, що плине судно без керманича хистко,
868] й сам серед пітьми нічної повів корабель він по хвилях.
869] Гіоко ридав він, у серці зворушений долею друга:
870] Ох як же міг ти повірити небу погідному и морю!
871] Будеш ти голий лежать, Палінуре, в пісках невідомих".
КНИГА ШОСТА
1] Так він крізь сльози промовив і, флоту пустивши повіддя,
2] До узбережжя евбейського, врешті, до Кум допливає.
3] Судна носами до моря звернулись, і міцно зубами
4] їх якорі прикріпляли, а до узбережжя пристали
5] Круглі корми.
692] Все, що лишилось, пошли на загибель, твоя хай правиця
693] Все тут погубить". Він це лиш промовив, і враз розшалілась
694] Чорная буря й невидана злива, і вже затремтіли [120]
695] Гори і доли від грому: дощ ринув із хмарного неба,
696] І непроглядна від вітру зчинилася темінь навколо.
697] Палуби зверху повні води, і напівобгорілі
698] Балки мокріють, та, зрештою, пломінь потух уже зовсім;
699] Судна від лиха врятовано, тільки чотири пропало.
700] Батько Еней, проте, випадком прикрим цим вражений тяжко,
701] В серці всіляко журбу свою важив велику, чи має
702] Тут осідати, на нивах сікульських, і знехтувать зовсім
703] Присуди долі, чи до італійських країн добиватись.
704] Нант же стаоий, ш,о його лиш Паллада Трітонія пильно
705] "Вчила і в хитрих мистецтвах зробила його знаменитим,
706] Те поясняв, що кару богів провіщає велику,
707] Й те, чого вічний порядок призначення хоче,— отож він
708] Розвеселить намагався Енея такими словами:
709] "Сину богині, куди лише доля веде і заводить,
710] Всюди ходім, що б не сталось, і все переможем терпінням.
711] Тут біля тебе Ацест, із божистого роду дарданець.
712] Радься із ним, йому звірся, до тебе він завжди прихильний.
713] Ти передай йому тих, що не можеш узять, бо згоріли
714] Судна, і тих, що усі їм твої починання великі
715] Вже наобридли, і старших мужів, і жінок, що втомились,
716] Ідучи морем, віддай, що слабе й небезпеки боїться;
717] Дай їм, потомленим, дозвіл закласти на землях цих місто,—
718] Хай їм дозволено буде його називати Ацеста".
719] Цими словами старенького друга загрітий, усе ж він
720] Перебирає в душі своїй всякі думки і турботи.
721] Чорна на небо вже в'їхала ніч на своїй колісниці.
722] Видалось, раптом із неба зійшов несподівано ^ібраз—
723] Батька Анхіса й такими озвався словами: "Мій сину,
724] Поки я був між живих, дорожчий життя мені був ти,
725] Сину мій, битий прокляттям ілійським. Приходжу сюди я
726] З волі Юпітера, що кораблі від вогню врятував нам,—
727] З неба високого, врешті, зіслав милосердя. Послухай
728] Ради найкращої, що подає тобі Навт, ваш порадник.
729] їй до Італії найхоробріші юнацькі серця лиш
730] оибери і заведи їх туди. Бо тверде і суворе^
731] Плем я у Лації мусиш_скорити. Зїиди, проте, перше
732] о Діта домівку підземну і крізь авернійські глибини,
733] Сину, добийся до мене. Не в Тартарі я нечестивім
734] Перебуваю, між тіней сумних, а в Елісії, світлім
735] Богоугодних зібранні. Сюди, якщо жертву багату
736] З чорних тварин ти складеш, приведе тебе чиста Сівілла. [121]
737] Там ти весь рід свій пізнаєш і місто, яке тобі дасться.
738] Отже, прощай! Ніч волога пройшла вже середину шляху,
739] Подихом коней повіяв на мене світанок суворий".
740] Так він промовив і ніжним серпанком розплився в повітрі.
741] "Гей, куди ти подався, куди поспішаєш,— до батька
742] Мовить Еней,— перед ким утікаєш? І хто ж заважає
743] Нам тут обнятись?" — сказав це і попіл роздув, і погаслий
744] Вогник, і лара пергамського, й вогнище сивої Вести
745] Жертвою він вшанував із святого зерна і куріння.
746] Зараз скликає він друзів, по-перше, Ацеста, й говорить
747] їм про накази Юпітера, й милого батька поради,
748] Й задуми ті, що їх має в душі. Не тратять на раду
749] Ані хвилини, й Ацест його задумів не відкидає.
750] Місту жінок одписавши, лишають вони, і охочий
751] Люд, і ті душі, які до великої слави не прагнуть.
752] В суднах лавки поправляють самі вони, й замість згорілих,
753] Балки новими замінюють, весла і линви ладнають.
754] їх не багато, зате молодецька в них доблесть військова.
755] Ралом тим часом Еней і границі визначує місту,
756] Жеребом ділить місця під доми,— Іліону тут бути,
757] Тут же він місце відводить під Трою. Ацест же, троянець,
758] Тішиться царством, визначує форум, старшину скликає,
759] Установляє права; ще й на Ерікса славній вершині,
760] Зорям сусідній, Венері споруджує храм Ідалійській,
761] Гай пресвятий і жерця приділяє могилі Анхіса.
762] Бенкетував весь народ дев'ять днів, на жертовниках жертви
763] Всі поскладали. Вітри заспокоїлись, хвилі на морі
764] Тихо плескали, лиш Австер один не втихає і знову
765] Кличе на море. І вздовж узбережжя крутого страшенний
766] Плач залунав. В обіймах прощальних дні й ночі минають.
767] Вже матері, навіть ті, що колись їм страшним видавалось
768] Моря лице і нестерпним ім'я його, їхать готові
769] Й зносити мандрів труди. А батько Еней добросердий
770] Словом ласкавим усіх утішає й з рясними сльозами
771] Передає під опіку Ацестові, родичу, всіх їх.
772] Еріксу потім велить три воли він у жертву зарізать,
773] Для буревіїв ягницю, й тоді вже відв'язувать линви.
774] Сам же вквітчав собі голову зрізаним листям оливним.
775] Ставши на носі судна, держить келих, і м'ясо жертовне
776] Кидає в хвилі солоні, й перлисте вино виливає.
777] Друзі в змаганні б'ють веслами воду й гребуть ними хвилі,—
778] Вітер, іззаду за ними зірвавшись, у путь проводжає. [122]
779] В час той Венера, в журбі неспокійна, отак до Нептуна
780] Заговорила, всі жалі свого виливаючи серця:
781] "Гнів ненаситного серця Юнони мене приневолив,
782] Мій ти Нептуне, до тебе прийти з цим гарячим благанням.
783] Гніву ні час не спроможен тривалий зм'якшить, ні побожність,
784] Влада Юпітера й долі веління зломити не в силі.
785] їй ще не досить, що з Фрігії серця злочинна ненависть
786] Вирвала місто, на всяке знущання його передавши,
787] Трої останки, і попіл, і кості вона іще й досі
788] Все переслідує. Шалу такого причину хіба лиш
789] Знає сама вона. Сам ти недавно на водах лівійських
790] Свідком був, розрух який учинила на морі; з землею
791] Небо змішала, дарма довіряючи бурям еольським,
792] В царстві твоїм на такеє дерзнула.
793] Навіть тепер ось, злочинно намовивши наших троянок,
794] Знищила судна ганебно й примусила, флот загубивши,
795] Друзів лишити своїх у незнаній країні. Благаю,
796] Тим, що зостались, дозволь, хай безпечно доїдуть по хвилях
797] До лавремтійського Тібру, доб'ються того, що прошу я,
798] Це ж бо можливе, бо парки для них те призначили місто".
799] Так цього моря звитяжець, Сатурнів нащадок, промовив:
800] "Слід, Кітереє, аби ти державі моїй, о богине,
801] Вірила, ти ж бо сама з неї вийшла. А стільки довір'я
802] Я заслужив, бо я заспокоював часто шалену
803] Лютість і моря, і неба. Не менш і на суші,— а свідки
804] Ксант з Сімоентом — журився твоїм я Енеєм, коли ще
805] Тиснув до мурів Ахілл знесилені Трої загони
806] й тисячі смерті віддав і шуміли загачені ріки,
807] Ксант не знаходив до моря шляхів докотить свої хвилі.
808] Я тоді вирвав Енея, у хмару сповивши, коли він
809] З сином Пелея хоробрим зустрівся в бою і нерівні
810] Сили й боги в них були. Хоч дуже хотів я дощенту
811] Знищити мури зрадливої Трої, споруджені мною,
812] Серце у мене і далі до нього те ж саме лишилось.
813] Страх віджени! Він безпечно доїде у пристань Аверну —
814] І ак, як ти хочеш цього. Одного лише втратить в пучині.
815] І ой лиш один наложить за всіх головою".
816] Цими словами тоді заспокоївши серце богині,
817] Ьатько у золото коні впрягає, й гнуздає старанно
818] їх вудилами, і віжки цілком із рук випускає,
819] Іпроїздить, мов на крилах, по плесу блакитного моря.
820] Хвилі втихають, і збурене море під небом гримучим
821] Стелеться гладдю, з широкого обрію хмари зникають [123]
822] І появляються постаті різні його товариства,
823] Різні потвори жахливі, хор Главка прадавній, Іноїн,
824] Син Палемон, і Трітони швидкі, і все Форкове військо.
825] Зліва Фетіда, й Меліта, і діва також панопейська;
826] Кімодокея, і Спіо, і Талія тут, і Нісея.
827] Тут до батька Енея у розум його неспокійний
828] Радість ласкава на зміну прийшла, й він наказує спішно
829] Щогли підняти усі й натягнути на реях вітрила.
830] Разом за линви хапаються всі і то зліва, то справа
831] Всі паруси розгортають, то реї повернуть високі,
832] То їх одвернуть; і флот весь попутні вітри підганяють.
833] Перед всіма Палінур веде свій загін густолюдний,
834] А за наказом услід свої судна керують вже інші.
835] А на небесній дорозі середини вже досягала
836] Ніч росяниста; й при веслах, на лавах твердих розіклавшись,
837] М'язи свої моряки розпрямляли у милім спочинку,—
838] Сон легковійний з-між зір у просторах ефіру ізлинув,
839] Темінь повітря розсунув, і тіні розвіяв, і прямо
840] Йде, Палінуре, до тебе, й дрімоту сумну навіває
841] На безневинного. Високо бог, на Форбанта подібний,
842] Сів при кормі і таку починає з стерничим розмову:
843] "Гей, Палінуре," сину Іасів, несе саме море
844] Флот наш, і рівно вітрець повіває, пора відпочити.
845] Голову тут прихили, відірви на хвилину від праці
846] Втомлені очі; а я вже тебе заступлю в твоїм ділі".
847] А Палінур, ледве очі підвівши, таке йому мовить:
848] "Кажеш, забути мені, чого варті погідне обличчя
849] Моря і тихії хвилі? Чи можна цій вірить потворі?
850] Як же довірю Енея (що ж інше?) змінливій погоді
851] й небу, що стільки разів вже мене обмануло, погідне?"
852] Так промовляє, й на ручку стерна налягає, й на волос
853] Не попускає, припавши й очима у зорі уп'явшись.
854] Бог же ударив його по обличчю гіллям, що спливало
855] Свіжою Лети росою і чарами Стіксу просякло,
856] І проти волі йому обважнілі склепляє повіки.
857] Ледве дрімота неждана позбавила пружності тіло,
858] Сон вже на нього наліг і, частину корми відірвавши,
859] Разом з кермом у хвилі пливучі ним сторчголов кинув.
860] Кликав він друзів на поміч даремно. А Сон, відлетівши,
861] Наче маленька пташина, на небо полинув. Хоч все те
862] Сталось, та флот своїм шляхом безпечно прорізує море
863] І під опікою батька Нептуна без страху прямує.
864] Вже підпливав він, під скелі Сирен підходячи близько, [124]
865] Грізні колись, бо білілись кістьми незліченними вбитих
866] (Здалека глухо шуміли вони, биті хвилями завжди).
867] Дивиться батько, що плине судно без керманича хистко,
868] й сам серед пітьми нічної повів корабель він по хвилях.
869] Гіоко ридав він, у серці зворушений долею друга:
870] Ох як же міг ти повірити небу погідному и морю!
871] Будеш ти голий лежать, Палінуре, в пісках невідомих".
КНИГА ШОСТА
1] Так він крізь сльози промовив і, флоту пустивши повіддя,
2] До узбережжя евбейського, врешті, до Кум допливає.
3] Судна носами до моря звернулись, і міцно зубами
4] їх якорі прикріпляли, а до узбережжя пристали
5] Круглі корми.