Енеїда - Сторінка 18
- Вергілій -
Тоді визначають
132] Жеребом чергу. Вожді всі, що золотом сяли й прекрасним
133] Пурпуром, вже походжали по палубах. Інша вся молодь
134] Листям з тополі себе уквітчала й, олією вкривши
135] Голії спини, аж блиском ясніла. Сідають на лави
136] Й, руки напружені склавши на веслах, чекають на гасло
137] Пильно, неспокій проймає серця їх, що б'ються з утіхи;
138] Слави бажання їх аж піднімає. Сурма як заграла
139] Голосом чистим, усі від канатів негайно зірвались.
140] Оклик моряцький об небо ударив, і спінилось море,
141] Збурене розмахом рук. Орють хвилі у борозни рівні;
142] Ззаду за ними вода розступається, веслами бита,
143] Різана суден дзьобами тризубими. Так не женуться
144] На перегонах двокінних у полі візки; так не гонять
145] Коней погоничі, що натягають звисаючі віжки,
146] То їх попустять і б'ють батогами, вперед нахилившись.
147] З оплесків, з крику мужів, від запалу їх і завзяття
148] Аж залунали кругом всі діброви; по всіх узбережжях,
149] Лісом оточених, котиться гомін; ці кличі луною
150] В гори вдаряють, а ті відбивають. От вирвався перший
151] Перед всіма сам Гіант з метушні отієї і крику.
152] Тут же його доганяє Клоант, бо на веслах він дужчий,
153] Та вантажі корабель його стримують, збитий із сосон.
154] Ззаду за ними в однаковій відстані "Кит" із "Кентавром"
155] Сили напружують, щоб таки першими бути на місці.
156] То попереду йде "Кит", то знову "Кентавр" величезний
157] Перемагає, його перегнавши, чи знов вони плинуть,
158] Чола з'єднавши, а кілі їх орють даль моря солону.
159] Вже наближались до скелі і вже до мети добивались,
160] Як непоборний на глибі морському Гіант до Менета,
161] Що корабля був керманичем, голосно став промовляти:
162] "Чом так далеко ти їдеш направо, сюди завертай-но,
163] Попід цей берег наліво, хай весла черкнуться об скелю,
164] Хай по просторах гуляє хто інший". Сказав, та підводних
165] Скель боячися, Менет вже перед корабля завертає
166] В напрямі моря. "Куди завертаєш, Менете, я ще раз
167] Ясно кажу — їдь до скелі",— Гіант так гукає до нього.
168] В мить цю побачив Клоанта, як той доганяє й коротшим
169] Шляхом пливе, й просмикнувшись помежи дзвінкою скалою108
170] І між Ґіантом, що зліва од нього тоді опинився,
171] Морем безпечно пливе, залишивши мету за собою.
172] Біль тоді аж у костях запік юнака невимовний,
173] Скроні зросились сльозами й, забувши про власну пристойність
174] І про життя своїх друзів, він длявого скинув Менета
175] Стрімголов в воду із палуби, з самого верху. Тепер вже
176] Сам він керманич і вождь; він снаги додає своїм людям
177] Й прямо на берег наводить кермо. А з глибини заледве
178] Підстаркуватий добувся.М_енет; плине в мокрій одежі,
179] Й ледве за скелю схопився^ сів на сухому камінні.
180] З нього сміялися тевкри тоді, як він падав у море,
181] І, коли плив він по ньому, сміялись також, як солону
182] Воду випльовував він із грудей. А Сергеста й Мнестея,
183] Тих, що відстали, весела тепер запалила надія,
184] Що переможуть Панта. Сергест уже першого місця
185] Майже сягав і підплив уже близько до скель; та на цілу
186] Він довжину корабля ще не вирвавсь, а лиш на частину,—
187] Дзьобом вже "Кит" його тисне, суперник. Мнестей між своїми
188] Товаришами біжить по судну і до них промовляє:
189] "Гей, налягайте на весла, ви, Гектора друзі, яких я
190] Взяв за супутців собі по загибелі Трої! Всю силу
191] Ви покажіть і завзяття, що мали на Сіртах гетульських,
192] Й на Іонійському морі, на збурених хвилях Малеї.
193] Першу здобуть нагороду, Мнестей, я не прагну (хоч, доле!
194] Хай її мають, кому ти, Нептуне, даєш), але сором
195] Все ж повернутись останнім. Здобудьте хоч стільки звитяги,
196] Щоб неподобства цього не дозволити все ж, громадяни".
197] І у найвищій напрузі на весла вони налягають.
198] ' Вся аж тремтить від могутніх ударів корма міднокута,
199] Аж розступаються хвилі; приспішений віддих стрясає
200] Тілом і свище у горлах сухих, піт потоками рине.
201] Випадок сам передав таку бажану славу героям,
202] Бо ошалілий Сергест повернув вже занадто до скелі,
203] й ніс корабля опинився на місці непевнім і в'їхав
204] Прямо, нещасний, на брилу камінну. Здригнулася скеля;
205] Весла, наткнувшись на гостре каміння, зломились; погнало
206] Tак кораблем, що повис він. Із криком гучним мореплавці
207] —з місць позривались своїх і затримались мить. Але тут же
208] Повитягали з залізом гаки і багри гострокуті
209] І в крутежі заходились поламані весла ловити.
210] Повеселілий Мнестей, задоволений з успіху цього,
211] розмаху веслам надавши й на поміч закликавши вітер,
212] оибивсь у чистеє море і мчить по просторах відкритих.
213] Tак із печери раптово стривожена чимось голубка, [109]
214] Що її дім і гніздечко затишне у пористій пемзі,
215] Злине над ниви і крилами плеще, тікаючи з дому,
216] Поки потрапить у тихе повітря й пливе, як по хвилях,
217] Крильця швидкі й не ворушаться навіть. Мнестей же так само
218] І його "Кит" у погоні цій хвилі вже краяв далекі,
219] Так і його сам розгін уже ніс в його леті. Найперше
220] Він обганяє Сергеста, який на високім камінні
221] й на мілині опинився і марно всіх помочі просить;
222] Вчиться бідак, як пливеться тоді, коли зламано весла.
223] Далі й Гіанта, й велику "Хімеру" догнав, що піддатись
224] Мусила, зрештою, все ж не було стернового у неї.
225] Тільки один, аж на самий кінець, вже Клоант залишився.
226] Кинувся він і за ним, всю напруживши силу, женеться.
227] Поклики вдвоє побільшали, заднього всі підбивають
228] Наздоганяти передніх, аж небо від криків лунає.
229] Ті за ганьбу уважають утратити славу здобуту
230] Й честь свою, навіть життя за ту шану віддати готові.
231] Інших підтримує успіх,— як бачать, що можна, то й можуть.
232] Вже вони, судна зрівнявши, були б нагороду ділили,
233] Щиро якби до богів Клоант не молився, піднявши
234] Руки до моря свої, не складав би священних обітниць:
235] "Вічні богове, що держите владу над цими морями,
236] Вашими водами їду я й радо на цім узбережжі
237] Білого вам за обітом незламним вола я поставлю
238] При вівтарі, кину в хвилі солоні осердя із нього,
239] Чисті вам вина зіллю". На дні моря почули молитву
240] Хор Нереїд весь, і Форк, і діва морська Панопея,
241] й навіть сам батько Портун; дав сильний він поштовх рукою,—
242] І полетіло судно, швидше вітру і стріл бистролетних,
243] До суходолу і, в пристань глибоку допливши, сховалось.
244] Скликав Анхіса нащадок за звичаєм всіх на зібрання
245] Й голосно всім об'явити окличнику каже негайно,
246] Що перемога Клоанту належить, і лавром зеленим
247] Скроні вінчає його, і по три воли суднам в дарунок
248] Каже роздати, й вина, і срібла шле талант їм великий.
249] Дав і вождям ще окремі почесні дарунки. Звитяжцю
250] Золотом ткану хламиду, що широко пурпур з Меліби
251] Звивами вколо оточує, в два ряди шитий меандром.
252] Вишитий царський був син там на їді лісистій, швидких він
253] Оленів ратищем гонить завзято і стомлює бігом;
254] Дихає важко; його тут Юпітерів той зброєносець
255] В загнуті кігті схопив, із високої викравши Іди.
256] Руки здіймають старі пастухи до зірок надаремно, [110]
257] Злющі собаки валують на вітер. А той, що завзято
258] Другого місця добився, одержав кольчугу, як сітка
259] Сплетену із золотого потрійного дроту майстерно.
260] Сам з Демолея її він стягнув, у бою його вбивши
261] Над Сімоентом швидким, під високими мурами Трої;
262] Дав, щоб була за прикрасу герою в час миру, а в битві
263] За охорону. Два слуги, Фегей і Сагар, ледве-ледве
264] Зброю несли цю велику на плечах; а в цій же кольчузі
265] Гнав Демолей у втечі троянців, що в полі розбіглись.
266] Третій дарунок — дві мідні купелі, до цього дві срібні
267] Чари, у формі човнів, на них різьблені сцени майстерно.
268] Так обдаровані, горді багатствами, йшли, увінчавши
269] Бантами з пурпуру скроні у той час, як ледве діставшись,
270] Втративши весла, із боку одного пошкоджене дуже,
271] Сміхом побите безславний Сергест суденце провадив.
272] Як то буває, коли на дорозі під колесо раптом
273] Вуж попаде, і воно переїде його там надвоє;
274] Чи коли сильним ударом розтрощить його подорожній
275] Й ледве живого на камені кине; і він надаремно,
276] Щоб утекти, у звивини довгі закручує тіло.
277] Частка одна його гнівна, і очі іскряться вогнями,
278] Дуже сичить, піднімаючи шию; а друга частина,
279] Окалічіла від ран, його тягне донизу, хоча він
280] Звоями в ється і сам в своє тіло вгризається. Так ось,
281] Втративши весла, судно волочилось. Однак він вітрила
282] Зараз підняв і заїхав у пристань у повнім розгоні.
283] Радий Еней, що судно урятоване й друзі вернулись,
284] 'Дав він Сергесту в дарунок рабиню Фолою із Кріту,
285] Вмілу в ремеслах Мінерви, що мала близняток при грудях.
286] Після змагання Еней благородний на поле подався,
287] Вкрите травою. Узгір'я, порослі лісами, довкола
288] Поле усе обступили, в долині ж майдан був для ігор.
289] Саме туди і подався герой, і з ним тисячі люду,
290] й сів на трибуні у самій середині. Всіх він закликав,
291] Хто б захотів позмагатись у бігу прудкому; призначив
292] Він нагороди усім і серця їх запалював ними.
293] Тевкри й сіканці зійшлись звідусіль сюди, разом змішавшись,
294] Ніс з Евріалом з'явилися перші.
295] Свіжою юністю той Евріал визначався вродливий,
296] Ніс же — до хлопця палкою любов'ю; із ними син царський
297] Славного роду Пріама Діор; був Патрон тут і Салій,
298] —З них акарнанець один, аркадієць з Тегеї був другий.
299] Далі йшли два юнаки трінакрійські, Гелім із Панопом, [111]
300] Звичні в лісах проживати; це друзі старого Ацеста.
301] Далі багато таких, що слава їх темна покрила.
302] Став тут Еней перед ними всередині й так до них мовить:
303] "Запам'ятайте собі, що скажу вам, і тіштеся з того:
304] З вас, усіх зібраних тут, без дарунку ніхто не відійде.
305] Списи два дам я із Кносу, з блискучої сталі твердої;
306] Дам, щоби мали, сокиру двосічну, оковану сріблом.
307] Будуть дари ці однакові всім, а три перші одержать
308] Ще нагороди, і жовто-зелена галузка маслинна
309] Чола вквітчає їм. Перший звитяжець коня із убранням
310] Хай собі візьме.
132] Жеребом чергу. Вожді всі, що золотом сяли й прекрасним
133] Пурпуром, вже походжали по палубах. Інша вся молодь
134] Листям з тополі себе уквітчала й, олією вкривши
135] Голії спини, аж блиском ясніла. Сідають на лави
136] Й, руки напружені склавши на веслах, чекають на гасло
137] Пильно, неспокій проймає серця їх, що б'ються з утіхи;
138] Слави бажання їх аж піднімає. Сурма як заграла
139] Голосом чистим, усі від канатів негайно зірвались.
140] Оклик моряцький об небо ударив, і спінилось море,
141] Збурене розмахом рук. Орють хвилі у борозни рівні;
142] Ззаду за ними вода розступається, веслами бита,
143] Різана суден дзьобами тризубими. Так не женуться
144] На перегонах двокінних у полі візки; так не гонять
145] Коней погоничі, що натягають звисаючі віжки,
146] То їх попустять і б'ють батогами, вперед нахилившись.
147] З оплесків, з крику мужів, від запалу їх і завзяття
148] Аж залунали кругом всі діброви; по всіх узбережжях,
149] Лісом оточених, котиться гомін; ці кличі луною
150] В гори вдаряють, а ті відбивають. От вирвався перший
151] Перед всіма сам Гіант з метушні отієї і крику.
152] Тут же його доганяє Клоант, бо на веслах він дужчий,
153] Та вантажі корабель його стримують, збитий із сосон.
154] Ззаду за ними в однаковій відстані "Кит" із "Кентавром"
155] Сили напружують, щоб таки першими бути на місці.
156] То попереду йде "Кит", то знову "Кентавр" величезний
157] Перемагає, його перегнавши, чи знов вони плинуть,
158] Чола з'єднавши, а кілі їх орють даль моря солону.
159] Вже наближались до скелі і вже до мети добивались,
160] Як непоборний на глибі морському Гіант до Менета,
161] Що корабля був керманичем, голосно став промовляти:
162] "Чом так далеко ти їдеш направо, сюди завертай-но,
163] Попід цей берег наліво, хай весла черкнуться об скелю,
164] Хай по просторах гуляє хто інший". Сказав, та підводних
165] Скель боячися, Менет вже перед корабля завертає
166] В напрямі моря. "Куди завертаєш, Менете, я ще раз
167] Ясно кажу — їдь до скелі",— Гіант так гукає до нього.
168] В мить цю побачив Клоанта, як той доганяє й коротшим
169] Шляхом пливе, й просмикнувшись помежи дзвінкою скалою108
170] І між Ґіантом, що зліва од нього тоді опинився,
171] Морем безпечно пливе, залишивши мету за собою.
172] Біль тоді аж у костях запік юнака невимовний,
173] Скроні зросились сльозами й, забувши про власну пристойність
174] І про життя своїх друзів, він длявого скинув Менета
175] Стрімголов в воду із палуби, з самого верху. Тепер вже
176] Сам він керманич і вождь; він снаги додає своїм людям
177] Й прямо на берег наводить кермо. А з глибини заледве
178] Підстаркуватий добувся.М_енет; плине в мокрій одежі,
179] Й ледве за скелю схопився^ сів на сухому камінні.
180] З нього сміялися тевкри тоді, як він падав у море,
181] І, коли плив він по ньому, сміялись також, як солону
182] Воду випльовував він із грудей. А Сергеста й Мнестея,
183] Тих, що відстали, весела тепер запалила надія,
184] Що переможуть Панта. Сергест уже першого місця
185] Майже сягав і підплив уже близько до скель; та на цілу
186] Він довжину корабля ще не вирвавсь, а лиш на частину,—
187] Дзьобом вже "Кит" його тисне, суперник. Мнестей між своїми
188] Товаришами біжить по судну і до них промовляє:
189] "Гей, налягайте на весла, ви, Гектора друзі, яких я
190] Взяв за супутців собі по загибелі Трої! Всю силу
191] Ви покажіть і завзяття, що мали на Сіртах гетульських,
192] Й на Іонійському морі, на збурених хвилях Малеї.
193] Першу здобуть нагороду, Мнестей, я не прагну (хоч, доле!
194] Хай її мають, кому ти, Нептуне, даєш), але сором
195] Все ж повернутись останнім. Здобудьте хоч стільки звитяги,
196] Щоб неподобства цього не дозволити все ж, громадяни".
197] І у найвищій напрузі на весла вони налягають.
198] ' Вся аж тремтить від могутніх ударів корма міднокута,
199] Аж розступаються хвилі; приспішений віддих стрясає
200] Тілом і свище у горлах сухих, піт потоками рине.
201] Випадок сам передав таку бажану славу героям,
202] Бо ошалілий Сергест повернув вже занадто до скелі,
203] й ніс корабля опинився на місці непевнім і в'їхав
204] Прямо, нещасний, на брилу камінну. Здригнулася скеля;
205] Весла, наткнувшись на гостре каміння, зломились; погнало
206] Tак кораблем, що повис він. Із криком гучним мореплавці
207] —з місць позривались своїх і затримались мить. Але тут же
208] Повитягали з залізом гаки і багри гострокуті
209] І в крутежі заходились поламані весла ловити.
210] Повеселілий Мнестей, задоволений з успіху цього,
211] розмаху веслам надавши й на поміч закликавши вітер,
212] оибивсь у чистеє море і мчить по просторах відкритих.
213] Tак із печери раптово стривожена чимось голубка, [109]
214] Що її дім і гніздечко затишне у пористій пемзі,
215] Злине над ниви і крилами плеще, тікаючи з дому,
216] Поки потрапить у тихе повітря й пливе, як по хвилях,
217] Крильця швидкі й не ворушаться навіть. Мнестей же так само
218] І його "Кит" у погоні цій хвилі вже краяв далекі,
219] Так і його сам розгін уже ніс в його леті. Найперше
220] Він обганяє Сергеста, який на високім камінні
221] й на мілині опинився і марно всіх помочі просить;
222] Вчиться бідак, як пливеться тоді, коли зламано весла.
223] Далі й Гіанта, й велику "Хімеру" догнав, що піддатись
224] Мусила, зрештою, все ж не було стернового у неї.
225] Тільки один, аж на самий кінець, вже Клоант залишився.
226] Кинувся він і за ним, всю напруживши силу, женеться.
227] Поклики вдвоє побільшали, заднього всі підбивають
228] Наздоганяти передніх, аж небо від криків лунає.
229] Ті за ганьбу уважають утратити славу здобуту
230] Й честь свою, навіть життя за ту шану віддати готові.
231] Інших підтримує успіх,— як бачать, що можна, то й можуть.
232] Вже вони, судна зрівнявши, були б нагороду ділили,
233] Щиро якби до богів Клоант не молився, піднявши
234] Руки до моря свої, не складав би священних обітниць:
235] "Вічні богове, що держите владу над цими морями,
236] Вашими водами їду я й радо на цім узбережжі
237] Білого вам за обітом незламним вола я поставлю
238] При вівтарі, кину в хвилі солоні осердя із нього,
239] Чисті вам вина зіллю". На дні моря почули молитву
240] Хор Нереїд весь, і Форк, і діва морська Панопея,
241] й навіть сам батько Портун; дав сильний він поштовх рукою,—
242] І полетіло судно, швидше вітру і стріл бистролетних,
243] До суходолу і, в пристань глибоку допливши, сховалось.
244] Скликав Анхіса нащадок за звичаєм всіх на зібрання
245] Й голосно всім об'явити окличнику каже негайно,
246] Що перемога Клоанту належить, і лавром зеленим
247] Скроні вінчає його, і по три воли суднам в дарунок
248] Каже роздати, й вина, і срібла шле талант їм великий.
249] Дав і вождям ще окремі почесні дарунки. Звитяжцю
250] Золотом ткану хламиду, що широко пурпур з Меліби
251] Звивами вколо оточує, в два ряди шитий меандром.
252] Вишитий царський був син там на їді лісистій, швидких він
253] Оленів ратищем гонить завзято і стомлює бігом;
254] Дихає важко; його тут Юпітерів той зброєносець
255] В загнуті кігті схопив, із високої викравши Іди.
256] Руки здіймають старі пастухи до зірок надаремно, [110]
257] Злющі собаки валують на вітер. А той, що завзято
258] Другого місця добився, одержав кольчугу, як сітка
259] Сплетену із золотого потрійного дроту майстерно.
260] Сам з Демолея її він стягнув, у бою його вбивши
261] Над Сімоентом швидким, під високими мурами Трої;
262] Дав, щоб була за прикрасу герою в час миру, а в битві
263] За охорону. Два слуги, Фегей і Сагар, ледве-ледве
264] Зброю несли цю велику на плечах; а в цій же кольчузі
265] Гнав Демолей у втечі троянців, що в полі розбіглись.
266] Третій дарунок — дві мідні купелі, до цього дві срібні
267] Чари, у формі човнів, на них різьблені сцени майстерно.
268] Так обдаровані, горді багатствами, йшли, увінчавши
269] Бантами з пурпуру скроні у той час, як ледве діставшись,
270] Втративши весла, із боку одного пошкоджене дуже,
271] Сміхом побите безславний Сергест суденце провадив.
272] Як то буває, коли на дорозі під колесо раптом
273] Вуж попаде, і воно переїде його там надвоє;
274] Чи коли сильним ударом розтрощить його подорожній
275] Й ледве живого на камені кине; і він надаремно,
276] Щоб утекти, у звивини довгі закручує тіло.
277] Частка одна його гнівна, і очі іскряться вогнями,
278] Дуже сичить, піднімаючи шию; а друга частина,
279] Окалічіла від ран, його тягне донизу, хоча він
280] Звоями в ється і сам в своє тіло вгризається. Так ось,
281] Втративши весла, судно волочилось. Однак він вітрила
282] Зараз підняв і заїхав у пристань у повнім розгоні.
283] Радий Еней, що судно урятоване й друзі вернулись,
284] 'Дав він Сергесту в дарунок рабиню Фолою із Кріту,
285] Вмілу в ремеслах Мінерви, що мала близняток при грудях.
286] Після змагання Еней благородний на поле подався,
287] Вкрите травою. Узгір'я, порослі лісами, довкола
288] Поле усе обступили, в долині ж майдан був для ігор.
289] Саме туди і подався герой, і з ним тисячі люду,
290] й сів на трибуні у самій середині. Всіх він закликав,
291] Хто б захотів позмагатись у бігу прудкому; призначив
292] Він нагороди усім і серця їх запалював ними.
293] Тевкри й сіканці зійшлись звідусіль сюди, разом змішавшись,
294] Ніс з Евріалом з'явилися перші.
295] Свіжою юністю той Евріал визначався вродливий,
296] Ніс же — до хлопця палкою любов'ю; із ними син царський
297] Славного роду Пріама Діор; був Патрон тут і Салій,
298] —З них акарнанець один, аркадієць з Тегеї був другий.
299] Далі йшли два юнаки трінакрійські, Гелім із Панопом, [111]
300] Звичні в лісах проживати; це друзі старого Ацеста.
301] Далі багато таких, що слава їх темна покрила.
302] Став тут Еней перед ними всередині й так до них мовить:
303] "Запам'ятайте собі, що скажу вам, і тіштеся з того:
304] З вас, усіх зібраних тут, без дарунку ніхто не відійде.
305] Списи два дам я із Кносу, з блискучої сталі твердої;
306] Дам, щоби мали, сокиру двосічну, оковану сріблом.
307] Будуть дари ці однакові всім, а три перші одержать
308] Ще нагороди, і жовто-зелена галузка маслинна
309] Чола вквітчає їм. Перший звитяжець коня із убранням
310] Хай собі візьме.