Енеїда - Сторінка 32

Бо гордий
202] Тим, що триликого вбив Геріона і здер з нього зброю
203] Месник найбільший, Алкеїв онук, надійшов, переможець,
204] І величезні пригнав він воли; тут кругом по долині,
205] Понад рікою вони розійшлися. А Кака манила
206] Вдача злодійська і дика, щоб не залишати незнаним
207] Жодного злочину й підступу; отже, чотири найкращі
208] Ростом воли відганяє від стада, займаючи стільки ж
209] І ялівок найгарніших. Щоб ноги слідів не лишили,
210] Якби їх прямо загнав,— за хвости повтягав до печери.
211] Так обернувши слідів спрямування, сховав їх у темнім
212] Схові каміннім, і жодні ознаки, якби хто шукав їх,
213] Не завели б до печери. Як ситу із стійла худобу
214] Амфітріона нащадок вигонив і ладивсь в дорогу, [179]
215] То на відході воли заревли, і всі гори й діброви
216] Жалібним ревом заповнили й стогоном, їх покидавши.
217] В відповідь їм і телиця одна у великій печері
218] Теж заревла з запертя і позбавила Кака надії.
219] Тут спалахнуло від болю Алкідове серце і жовчі
220] Чорної сповнилось в шалі; вхопив він у руки тяжезну
221] І сукувату дубину й на гору побіг піднебесну.
222] Вперше ми Кака тоді на власні побачили очі,
223] Як метушивсь він од страху, як швидше від самого Евра
224] Втік у печеру, бо той переляк окрилив йому ноги.
225] Там зачинився, й ланцюг розірвавши, звалив величезний
226] Камінь, який на ретязь залізний майстерно завісив
227] Батько, і засув засунув в одвірки і так укріпився.
228] От тірінтієць у шалі з'явився, і доступу вгору
229] Пильно шукає, і водить усюди очима, й зубами
230] Люто скрегоче. Й так тричі, палаючи гнівом, обходить
231] Верх Авентіну, і тричі даремно старається зрушить
232] Скельні пороги, і тричі з утоми в долині сідає.
233] Ззаду печери здіймалася там звідусюди урвиста
234] Скеля шпиляста із гострого каменю, дуже висока —
235] Звідки не глянеш, на гнізда для хижого птаства придатна.
236] Скелю цю — верх її— вліво, у напрямі річки, схилив він,
237] З правого боку підперши,— стрясає в найглибших основах,
238] Зрушує з місця її і помахом дужим штовхає,
239] Так, наче громом ударило, аж береги розступились
240] І перелякані хвилі потоку назад подалися.
241] І відчинилась печера,— Какові ті величезні
242] Царські чертоги,— і темні відкрилися там погребища.
243] Наче під натиском сили якої земля б розступилась
244] І відчинила підземні оселі й богам ненависне
245] Царство бліде, і глибоко зверху жахливу безодню
246] Видно було б, і духи під впущеним світлом тремтіли б.
247] Так несподівано світлом раптовим його захопивши
248] В скелі порожній, де наглухо замкнений дико ревів він,
249] Стрілами ззовні Алкід нападає і зброю всіляку
250] Мече — й дерева, й каміння, неначе ті кола млинові.
251] Той же тим часом,— бо з скрути тієї вже втечі немає,—
252] Хмарами дим видихає із пащі (аж дивно сказати),
253] Тьмою густою сповняє домівку, засліплює очі,
254] Темну, з вогнем перемішану, створює ніч у печері.
255] Врешті, не стерпів Алкеїв онук,— крізь вогонь перескочив
256] Він стрімголов, де дим найгустіше у хвилях здіймався,
257] Де в величезній чорній печері найбільш вирувало.
258] В темряві Кака вхопив він в обійми, хоч той іще дихав [180]
259] Полум'ям марним, на нього наліг і так його стиснув,
260] Що аж полізли на лоб йому очі і в горлі засохло.
261] Двері виважує він, відкривається чорна домівка,—
262] І ялівки, сюди загнані, вийшли на світло, й відкрився
263] Небу грабіж безперечний. А він, ухопивши за ноги,
264] Трупа поганого витяг. І всі надивитись не можуть
265] І на обличчя, й на очі жахливі, й щетинням оброслі
266] Груди цього напівзвіра, й вогонь, що погас в його горлі.
267] Тож Геркулесу тоді з пошаною всі поклонились
268] І зберігають, на радощах, день той нащадки, і перший
269] Речник того був Потіцій, по нім дім Пінаріїв вийшов
270] Сторожем жертв Геркулесу. Вівтар цей він в лісі поставив,
271] Ми його будемо звати Найбільший, і завжди найбільшим
272] Він для нас буде. Тому, юнаки, ви таку величезну
273] Славу шануйте і віттям вінчайте волосся; й правиці
274] З чашами вгору здійміть, і взивайте нам спільного бога,
275] й щедро вино йому лийте". Промовив він це, і двобарвним
276] Віттям тополя йому Геркулесова чуб отінила;
277] Вплетене листя з волосся звисало, а чаша святая,
278] Повна вина, красувалась в правиці. На стіл узливання
279] В радості всі учиняють жертовне й богів закликають.

280] Веспер тим часом наблизивсь, на захід Олімп похилився.
281] От і жерці починають обхід, а найперший Потіцій;
282] Всі, по закону, одягнені в шкури, і з свічкою кожен.
283] Знов відновляють бенкет і другим заходом солодкі
284] Страви приносять і повні миски на вівтар уставляють.
285] Браття ж салійські, обличчя вмаївши галуззям тополі,
286] Спів починають довкола престолу, де жертви палають.
287] Тут хор молодших, там старших, і всі величають у співах
288] Подвиги, що довершив Геркулес: як дві перші потвори
289] Мачухи він ухопив і в руках задушив, дві гадюки;
290] Як він славетні міста зруйнував — і Ойхалію, й Трою.
291] Тисячі праць довершив він тяжких в Еврістея на службі,
292] З допусту злої Юнони: "Ти непереможний, дволиких
293] Хмарами зроджених Фола й Гілая своєю рукою
294] Вбив, і крітську потвору, і в скелях могутнього лева
295] Біля Немеї. Злякалось тебе навіть озеро Стікса,
296] Орків злякавсь воротар, що лежав у кривавій печері
297] На недогризеній кості. Тебе не злякають ніякі
298] Постаті, навіть Тіфей в своїй зброї, мов скеля стрімчаста.
299] Ти не утратив притомності духа, як гідра лернейська
300] Тьмою голів обкрутила тебе,— отже, радуйся, справжній
301] Сину Юпітера, цвіте богів, ізійди вселаскаво [181]
302] Й благослови нас і свято твоє". У піснях так співали,
303] Та не забули й про Канову разом згадати печеру,
304] Ані про нього самого, як дихав огнями. Лунає
305] Гомін по цілому гаю, аж гори його відбивають.

306] От покінчили божисті обряди, й усі переходять
307] В місто. Цар перший ступає, поважний роками,— з собою
308] У товаристві Енея веде й свого сина; про різні
309] Справи вони розмовляють. З усього Еней дивувався,
310] Й живо по всьому очима водив, бо йому був цікавий
311] Кожний куточок, усе його тішить, царя він питає
312] Й слухає, що цей говорить про пам'ятки предків прадавніх.
313] Мовить тоді цар Евандр, який римську поставив твердиню:
314] "Бачиш, тут фавни тубільні і німфи гаї ці займали,
315] Плем'я мужів, що зродились із пнів і з твердої дубини.
316] Устрою в них не було, ні звичаїв, волів запрягати
317] Ще не навчились, запасів робити й здобуте щадити
318] Не розуміли: із віття жили та із ловів не легких.
319] Перший Сатурн тут явивсь із небесних висот олімпійських,
320] Зброї Юпітера втікши, як той його вигнав із царства.
321] Він тоді рід той безумний, розлізлий по горах високих,
322] Разом стягнув і надав їм закони, а край цей схотів він
323] Лацієм звать, бо безпечно в землі цій сховався. Доба та
324] В час його царства, як кажуть, була золота. Так він правив
325] В тихому мирі народами, поки поволі настала
326] Гірша, поблякла доба, а за нею до воєн шалена
327] Пристрасть і власності сильна жадоба. Тоді-то авзонське
328] Плем я й сіканські народи прийшли сюди, й часто зміняла
329] Назву Сатурна земля. І настали царі, між якими
330] Тібріс жорстокий, безмірного росту, що річку від нього
331] Іменем Тібр ми пізніше, усі італійці, назвали.
332] Справжню, стару свою назву утратила Альбула-річка.
333] В час той, як прогнаний із батьківщини, по морю я їхав,
334] Доля всесильна й судьба неминуча мене посадили
335] В цих ось краях, та бог Аполлон і накази жахливі
336] Матері — німфи Карменти — мене завели у ці землі".

337] Ледве сказав це, йде далі й показує вівтар і браму,
338] Що Карментальською, кажуть, назвали вже римляни здавна,
339] —З шани до німфи Карменти, що долю віщує і перша
340] Те провістила нам, що енеади"великим народом
341] Ьудуть і що Паллантей також містом уславленим стане.
342] Далі великий показує гай, що притулок із нього
343] Ромул завзятий зробив, і ще далі Луперкал у тіні
344] Cкелі холодної, що парасійським звичаєм назвали [182]
345] Йменням Лікейського Пана. І гай Аргілету святого
346] Теж показав, і місце, де гостя із Аргоса вбито.
347] Звідти веде під Тарпею і під Капітолій, що нині
348] Золотом сяє, колись же був дикими вкритий корчами.
349] Вже і тоді забобонні жахи цих от місць полохливу
350] Людність лякали, й тоді уже лісу і скелі боялись.
351] "Глянь,— каже,— гай цей і пагорб цей, лісом укритий, займає
352] Бог невідомо який, хоч вірять і в те аркадійці,
353] Що і самого Юпітера бачили часто, як чорну
354] Тряс він егіду своєю правицею й хмари громадив.
355] Бачиш, крім того, ці городи два, ці розвалені мури,
356] Рештки, що тут залишились, як спомин по давніх героях.
357] Замок цей — батько наш Янус, а той — Сатурн заснував тут,
358] Янусів замок — Янікул, Сатурнія — звався Сатурнів.

359] Так, розмовляючи, скоро й до вбогого житла Евандра
360] Вже підійшли і ревучі побачили череди всюди,
361] Бачили їх і на Римському ринку, й величних Карінах.
362] Як до домівки прийшли, він промовив: "На ці ось пороги
363] Сам Алкід переможний вступав, і його тут гостила
364] Царська оселя оця. Тож гідний будь бога і важся,
365] Гостю, багатств не цінити і не осуди нашу вбогість".
366] Так він сказав і під покрив маленького дому Енея
367] Вводить великого й просить сідать на розстеленім ложі
368] З листя, яке ведмедиці лівійської шкурою вкрито.

369] Ніч наступає і землю у чорні окутує крила.
370] Мати Венера, проте, не даремно погроз лаврентійських
371] І завірюхи тяжкої у серці своєму злякавшись,
372] Йде до Вулкана на слово, і так в золотій їх подружній
373] Спальні говорить, і будить у ньому любов божественну:
374] "Поки царі арголійські Пергам плюндрували війною,
375] Замки, які від ворожого пломеню мали упасти,
376] Тим нещасливцям ніякої помочі й жодної зброї
377] Я не благала; хисту твого і тебе, чоловіче
378] Мій найдорожчий, ніяк не хотіла даремно трудити,
379] Хоч добродійств і багато я винна Пріамовим дітям,
380] Хоч уже часто над лихом Енея тяжким я ридала.
381] Нині з Юпітера волі ступив він на берег рутульський,
382] Отже, в покорі приходжу сюди і в твоєї святині
383] Зброї благаю, мати — для сина.